Найдефіцитнішим одягом у 1970-х були джинси, і мода на них стала просто повальною. Це був тоді найвищою мірою культовий одяг, незрівнянний із будь-яким іншим. На думку ідеологів, штани асоціювалися з Америкою та її класово ворожими цінностями. Розбещували радянську молодь.
У 1970-і роки слова “джинс” і “джинсá” (з наголосом на останній склад) означали не оператора мобільного зв'язку Jeans, а вузькі штани з щільної бавовняної тканини, прошиті кольоровими нитками. Змінивши в 1950-х і 1960-х рр. кілька варіантів назв — техаси, доки (одяг іноземних докерів), вони нарешті стали звичними всіма джинсами.
Найпопулярнішими марками джинсів були Levi’s, Wrangler, Lee і Super Rifle, а наприкінці 1970-х — поч. 1980-х — Wild Cat. По них до Львова їхали навіть з Росії та Грузії. А від кінця 1970-х поляки почали возити до Львова джинси Rock і Montana.
Покрій джинсів у 1970-х був значно сміливішим за боязкі 1960-ті та консервативні 1980-ті. У 1972 році настав час моди на кльош. Для цього вшивали спеціальні клини й максимально звужували штани у стегнах і колінах. У рекордних випадках кльоші сягали понад 50 см завширшки — їх називали “дзвонами”.
Справжні поціновувачі знали, що джинси повинні щільно облягати тіло, тому багато хто не вдягав під них спідньої білизни. Важливо було поміряти джинси перед тим, як заплатити. Вважали, що вони сидять “як влиті”, коли через тканину жодним чином неможливо було вщипнути за ногу. Часом покупець із великими труднощами влазив у них — і допомагати доводилось друзям.
Від 1978 року поряд із котоновими не менш популярними стали джинси штруксові за такою самою ціною, а ще — трохи дешевші велюрові костюми, які теж привозили на продаж поляки. Тоді ж стихла мода на кльоші, і модними стали прямі штани чи “дудочки” — до 18 см знизу. Під джинси стало модним вдягали кросівки або матерчаті пантофлі. Бельгійський шкіряний плащ, пижикова шапка і джинси Montana — такий вигляд мав справжній львівський піжон у 1970-х.
До 1974 року ціна на джинси становила в середньому 100 крб, 1978-го — 160 крб, а на початку 1980-х досягла свого піка: 200—220 карбованців. Однак джинси у 1970-х були мрією, важливішою за гроші, тому-то вони стали своєрідним символом епохи. Куплені за місячну зарплату лікаря чи інженера, джинси автоматично ставали предметом буржуазної розкоші, а з часом, протираючись на колінах і обтріпуючись, набували бунтарського вигляду. Джинси тоді були для молоді найкращою сублімацією протесту проти казенно-совкового стилю життя.
Джинси не можна було навіть “дістати” в магазинах. Їх треба було купувати у “фарцовщиків”, іноземців (переважно поляків), за валютні чеки або в комісійних. У Львові були “секретні”, чи то “конспіративні” квартири, де продавали, як тоді казали “шмотки”, доступ до яких обмежувався певним колом споживачів. У багатьох були знайомі, які могли “дістати” і принести тобі додому бажану лаху.
Поляки цільово приїздили до Львова в справах гандльових, а також транзитом, прямуючи в Туреччину. Завозили до нас свій і європейський товар, а повертаючись назад привозили турецький. Повертаючись домів вони продавали усе, що було в машині, навіть інколи частини своїх машин такі як акумулятори і колеса. Найдешевше товар в них можна було купити на вокзалах, або виїхавши на трасу ближче до кордону.
“Фарцовщики» заламували немислиму ціну, бо включали до неї всі ризики своєї роботи — у разі провалу їм світило, згідно зі статтею 154 Кримінального кодексу УРСР, до 9 років вимушеного “відриву від виробництва”: спочатку до 6 років із конфіскацією майна, а потім ще на 3 роки — висилання.
У 1970-х — поч. 1980-х роках львівські “фарцовщики” мали кілька основних локацій для зустрічей та збуту товарів.
Барахолка в Рясному. Найвідоміше місце нелегальної торгівлі, яке функціонувало щонеділі до кінця 1970-х років. Сюди з'їжджалися з усього СРСР, щоб придбати західний одяг та взуття, які були недоступні в державних магазинах. Барахолка була оазою капіталізму у країні соціалістичної торгівлі — на неї з’їжджалися тисячі людей. Там можна було купити все й побачити раніше не бачені речі, але передовсім туди їхали по модний одяг, насамперед джинси, серед інших і по підробки-”самопали”, які втулювали необізнаним невдахам.
Проспект Свободи («Стометрівка»). Центральна алея міста була місцем для знайомств, обміну інформацією та дрібною "спекуляцією".
“Фарцовщики” часто крутилися біля Оперного театру та готелів («Інтурист», «Дністер», «Львів»), де зупинялися іноземні туристи — головне джерело фірмових речей. Популярні заклади в центрі міста, як-от «Вірменка» або кафе та ресторани в “крутих» готелях служили базами для обговорення справ і перепродажу товарів «своїм» клієнтам.
У комісійних магазинах, де фірмові речі з’явилися у 1972—1973 роках, майже завжди можна було знайти “джинси для бідних” польської марки Odra. Хоча соціалістичні країни не вміли шити джинсів, Угорщина була винятком — наприкінці 1970-х почала випускати за ліцензією власні джинси Levi’s, які від оригінальних відрізнялися лише тим, що були прострочені не темно-червоною ниткою, а помаранчевою. Ці джинси цінували на рівні з фірмовими.
У 1970-х роках у Львові назва «Каштан» асоціювалася передусім із спеціалізованими магазинами, що мали особливий статус у радянській торгівельній ієрархії. Магазин «Каштан» був львівською філією всеукраїнської мережі (аналог російської «Берьозки»), де товари продавалися виключно за іноземну валюту або спеціальні чеки «Зовнішпосильторгу». Тут можна було придбати дефіцитні імпортні товари: фірмові джинси, якісну аудіотехніку, парфумерію, дорогий алкоголь та сигарети.
Використано матеріалами: Ілько Лемко “Львів 1970-ті: русифікований побут, рибний дефіцит, ковбаса 4-х сортів, цигарки Marlboro і тотальна мода на джинси. 2023 р.“ та Гриць Совків «Забута тема совкового життя Львова — фарцовщики. Ретро. 2024 р.».
Немає коментарів:
Дописати коментар