пʼятниця, 22 грудня 2017 р.

Олександр Духнович «Истинная История Карпато-Россов». 1853 р.



Духнович Олександр Васильович (словац. Alexander Duchnovič) (24 квітня 1803 р., с. Тополя на Пряшівщині, Словаччина — 30 березня 1865 р., Пряшів) — український закарпатський греко-католицький священик, письменник, педагог, поет і культурний діяч.
Іван Франко називав його «людиною, без сумніву, доброї волі і не малих здібностей, хоч і заплутаною у мовні та політичні доктрини». Москвофільські погляди Духновича (що закарпатці, як і галичани, є частиною великого «русского» народу, нині відкинуті самою історією. Зате його гаряча переконаність, що обабіч Карпат живуть одні й ті самі люди, той самий народ — підтвердилася.
Рукопис А.В. Духновича «Истинная История Карпато-Россов» зберігався до I світової війни в фундаментальній бібліотеці Московської Духовної Академії (Сергієв Посад), куди надійшов, по духовному заповіту, після смерті (1885 р.) Протоієрея Віденської Російської посольської церкви М.Ф. Раєвського, якому автор подарував свою Історію. Цей твір А.В. Духновича вперше надруковано в Москві (див. Русский Архів, 1914 г., I, с.529-559) до того ж в точності збережені всі особливості правопису оригіналу. Рукопис написаний рукою самого автора і містить 216 сторінок. Папір частково синій, частково білий.
Перший лист чистий, а на другому написано наступний заголовок:
«Истинная Исторiя Карпато-Россовъ или Угорскихъ Русиновъ, издана Народолюбцемъ Александромъ Духновичемъ. 1853»
На третьому аркуші знаходиться наступний напис автора:
«Любезный Друг!

Се отдаю Ти короткой вытяг Исторiи Русинов Угорских, от злостливых Мадяров толико потупленных. Я не много написав, вручаю ТебЪ больше правды искать, которую найпаче Святый Римскiй двор удусил, а Iесуиты совсЪм уничтожили...Ты читай больше, и гряди по сему дЪльцу, множество правд ти ся покажет. - Здравствуй. Духнович»
На іншій стороні того ж третьяго листа автором написано:
«Veritas odium parit. Правда очи колет. Присловiе».
Рукопис складається з 6 параграфів:
1. О исходЪ Карпато-Россов

2. О имени Русинов

3. О древнем и новейшем Угророссовъ состоянiи

4. Особенныя доказательства о блаженнЪйшем Россiан в УгорщинЪ состоянiя

5. Доля Угорских Россiан измЪнилась и они утЪснены

6. Состоянiе Русинов под Царями Угорскими.
О.Духнович не мав чіткої позиції у мовному питанні. У цьому він сам зізнався: “а мнение наше такое: что народний наш язык в союзе с библическим или церковно-славянским языком есть; мы желаем к нему приближитися, и нашу народность на нем образовати”. В цьому він вбачав надійний захист від онімечення закарпатських русинів з боку австрійського уря­ду, який мав на меті — “вирвати мову із вуст слов’ян, затьмарити їх історію і перетво­рити їх у німців”. Причому, національне гноб­лення народів імперії здійснювалося на основі поперемінного задоволення деяких інтересів ок­ремо кожного з них, що вело до онімечення всіх їх разом: “Австрійці дотримувалися правила divideetimpera (“розділяй і владарюй”); в Угор­щині, наприклад, вони довго заступались за угорську мову на шкоду слов’янській і ставили всюди угорців проти слов’ян”.
Звичайно, О.Духнович був сином своєї епохи. Він оспівував і австрійського імператора, і російського царя та його сатрапів, зокрема души­телів національно-визвольної боротьби народів Дібича й Паскевича. Він щиро сподівався, що визволення прийде з боку Росії, бо саме вона тоді була наймогутнішою слов’янською держа­вою, яка могла заступитися за інтереси понево­лених слов’янських народів Австрійської імперії. Цілком справедливо відзначив М.Погодін, що “слов’яни дивляться на Росію, як волхви диви­лися на зірку із Сходу. Туди летять їх серця” .









Немає коментарів:

Дописати коментар