середа, 20 грудня 2017 р.

Дві Хорватії на карті «Europe 912». Чарльз Кольбек. 1905 р.




Чарльз Кольбек (Charles Colbeck; 1847-1903). Карта «Europe 912» (Європа в 1912 р.). Мапа опублікована в "The Public Schools Historical Atlas" by Charles Colbeck. Longmans, Green; New York; London; Bombay. 1905. (Історичний атлас Чарльза Кольбека).
На мапі - дві Хорватії 912 року: Адріатична та Закарпатська Біла Хорватія з центром у Кракові.

Велика Хорватія, або Біла Хорватія (хорв. Bijela Hrvatska, Velika Hrvatska, Stara Hrvatska, лат. Chrobatia) — прадавня батьківщина українців. За свідченням візантійського імператора Костянтина Багрянородного (Про управління імперією), Велика Хорватія (яку також називають Білою) існувала в Закарпатті у верхів'ї Вісли. Біла Хорватія згадується в Літописі попа Дуклянина (хорв. Ljetopis popa Dukljanina) і творах інших письменників, які іноді використовують цю назву і для Приморської Хорватії. Ім'я пояснюється хорватською традицією позначення сторін світу: біла — значить на півночі або на заході (на противагу Червоній Хорватії на сході чи на півдні). Її ймовірне розміщення в Карпатах підтверджує і ім'я народу (білі хорвати), яке до XI століття згадується біля верхньої Вісли з осередком у Кракові. Столицею Білої Хорватії деякі українські джерела називають село Стільсько з його знаменитим городищем.

Процеси етногенезу праслов'ян відбувалися в II тис. до н. е. на території Центральної Європи і лісостепу Східної Європи. Автор VI ст. н. е. Йордан писав, що слов'яни походять від одного кореня і відомі під трьома назвами – венедів, антів і склавинів. Так визначаються вони і в працях інших авторів VI ст., зокрема Прокопія Кесарійського, Псевдомаврикія й Менандра Протектора.
Автор «Повісті временних літ» називає такі племена, від яких походять українці: поляни – жили на правому березі Дніпра, біля Києва; сіверяни – над Десною і Сеймом; древляни – між Тетеревом і Прип'яттю; дуліби або бужани – вздовж Бугу (їх називали також волинянами); уличі – над Дністром і Бугом; тиверці – між Бугом і Прутом; білі хорвати – на Підкарпатті.
 Одним із найбільш ранніх державних утворень, яке виникло після смерті Аттили, була праукраїнська держава західних горян (карпів – білих хорватів). Утворилася вона у середині V ст. н. е. Проіснувала праукраїнська держава до кінця ІХ ст. Засновником держави був Отко (433 р. н.), котрого латиномовні хроністи йменують Одоакром і котрий правив Римською імперією у 476- 493 рр., подарувавши їй, як пишуть історики, мир і спокій на весь період свого правління.
Плита з латинським написом, яку знайшли в катакомбах перших християн при костелі св. Петра під Зальцбургом (Австрія) повідомляє: “Року Божого 477 Одоакер, король рутенів (Odoacer Rex Rhutenorum), а також гепідів, готів, унгарів і герулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норікум мечем і вогнем спустошивши”. Рутенія — назва України в історичних джерелах, написаних латиною XIII-XIX ст.
Серед усіх українських племен провідне значення набувають білі хорвати та поляни (з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва «Русь»). Крім Київської Русі в Європі існувала ще одна праукраїнська держава, а саме Велика Хорватія, засновником (631 р.) якої був нітранський князь Самослав. Ця держава охоплювала території Західної України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі та Північної Угорщини.
Про білих хорватів у Галичині писали неодноразово і українські історики, зокрема, М. Грушевський і Д. Дорошенко.
За польською Вікіпедією: «Біла Хорватія (Chrobacya, Chrobacia), Chrobatia) - історична територія з спірною ситуацією, розташована в Центральній Європі. Найчастіше ототожнюється з Малопольщею (Малопольща або Мала Польща — історична область в Польщі вздовж верхньої Вісли. Головне місто — Краків. — А. Б.)». 
За українською Вікіпедією: «Алемко Ґлухак твердить, що Біла Хорватія в час найбільшого розквіту охоплювала терени від джерел Південного Бугу до півночі теперішньої Чехії, дністровський басейн в Україні, басейни рік Сяну та Вєпжу, та верхів'я Вісли в Польщі, північну Словаччину, Закарпаття. В свою чергу дослідник хорватського етногенезу Стєпан Крізі-Сакач крім Галичини включає в терени Білої Хорватії Чехію, Моравію, Шлезію і Словаччину. Відомий хорватський історик В'єкослав Клаіч ототожнював Білу Хорватію приблизно з територією Королівства Галичини і Володимирії, наголошуючи, що міста Перемишль, Бужеськ, Велинь, Червен, Пліснеськ і Радече — міста білих хорватів. Той самий Клаіч, посилаючись на московські архіви, вказує, що ще в XIX ст. жителі сіл довкола волинського міста Дубно називали себе білими хорватами. М. М. Чуріч, покликаючись на архівні дані, наводить точну цифру тих, хто себе ідентифікував, як білі хорвати — 17 228. Що більше, інший хорватський історик Мірко Відовіч твердить, що ще в XIX ст. жителі сіл довкола Володимира Волинського називали себе хорватами. Клаіч твердить, що русини Галичини, Закарпаття, Буковини, а також Волині й Поділля є прямими нащадками білохорватського племені. Покликаючись на візантійського царя Константина VII Багрянородного, Клаіч підкріплює своє твердження, ідентифікуючи порфороґенетових Бойків з бойками в Карпатах, що надає йому можливість точніше встановити місце знаходження Білої Хорватії власне в Галичині. Таким же ж шляхом йде і Домінік Мандіч, визнаючи порфороґенетових Бойків українською етнічною групою. І старіші хорватські історики, як наприклад, Фердо Шішіч ототожнював русинів Галичини з білими хорватами. Цікаво відзначити, що і російські історики, яких видавали в Хорватії, так само ідентифікують русинів Галичини і Волині з білими хорватами. Так Б. Д. Ґрєков твердить, що сучасне українське населення Галичини і Волині, не є прихідцями на цій території, але автохтонними потомками білих хорватів. Що більше, цей автор наголошує на тому, що союзництво білих хорватів і Київської Русі тривало, принаймні, від часів Київського кагана Олега до Володимира, який завоював східну частину Білої Хорватії. З іншого боку, пояснюючи виникнення і відносну стабільність Галицько-Волинської держави, М. Бранд пише, що ще в доруський період ці терени мали сильну традицію державотворення, бувши хребтом Білої Хорватії».
Повість Минулих Літ згадує один раз Білих Хорватів і тричі Хорватів: “... По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаю, де є нині Угорська земля і Болгарська. Від тих слов’ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми, – де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а інші чехами назвалися. А се – ті самі слов’яни: Білі Хорвати, Серби і Хорутани. ... І жили в мирі Поляни, і Древляни, і Сіверяни, і Радимичі, і В’ятичі, і Хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині Волиняни, а Уличі і Тиверці сиділи по Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було багато їх, бо сиділи вони по Бугові і по Дніпру аж до моря, і є гради їх і до сьогодні. Через те називали їх греки “Велика Скіфія”. ... У рік 6415 [907]. Пішов Олег на Греків, Ігоря залишивши в Києві. Узяв же він багато Варягів, і Словен, і Чуді, і Кривичів, і Мері, і Полян, і Сіверян, і Древлян, і Радимичів, і Хорватів, і Дулібів, і Тиверців...  У рік 6501 [993]. Пішов Володимир на Хорватів.  А коли вернувся він з війни хорватської, то Печеніги прийшли по тій стороні од Сули. Володимир тоді пішов супроти них і стрів їх на Рубежі коло броду, де нині Переяслав.” (Цит. за Леонтiй ВОЙТОВИЧ «БІЛІ” ХОРВАТИ ЧИ «КАРПАТСЬКІ» ХОРВАТИ? ПРОДОВЖЕННЯ ДИСКУСІЇ»).
З тексту цих фрагментів зрозуміло, що згадка про Білих Хорватів відноситься до земель, які в часи Нестора входили до складу Чеської держави (тобто, до справжніх осередків Білих Хорватів біля витоків Одри, Ниси та в басейні Білої Ельстер. З інших фрагментів можна зробити висновок, що якась група Хорватів (не названих Білими) жила в межах пізнішої Київської Русі, правдоподібно, десь в басейні Дністра (звідки вони взяли участь у виправі Олега чи Аскольда проти Візантії і звідки Володимир встиг повернутися до Києва, якому загрожували Печеніги, можливо, союзники Хорватів) (Цит. за Леонтiй ВОЙТОВИЧ «БІЛІ” ХОРВАТИ ЧИ «КАРПАТСЬКІ» ХОРВАТИ? ПРОДОВЖЕННЯ ДИСКУСІЇ»).
За Леонтiєм Войтовичем: «... у VIII—Х ст. до приєднання до Київської Русi у басейнах Сяну та Верхнього Дністра, напевно, iснували хорватськi племiннi князiвства посян, теребовлян і поборан; на Середньому Днiстрi i Верхньому Прутi — Схiднотеребовлянське чи Галицьке хорватське князiвство (а, напевно, i обидва); за Карпатами — Боржавське, Верхньотисянське, Земплинсько-Ужанське i Нижньотисянське хорватськi князiвства. Укрiплення городищ, якi збереглися, їх планування i забудова, ремiсничi комплекси, як згадуваний металургiйний комплекс у Рудниках, рiвень технологiї виробництва дозволяють говорити про диференцiацiю суспiльства в обох регіонах i його полiтичну органiзованiсть».
Про засновника Великої Хорватії, другої після Одоакра Давньоруської імперії, Самослава (за С. Семенюком):
«Засновником Великої Хорватії був хорватський князь Самослав (якщо вірити Аль Масуду, це був волинський або дулібський князь на ім’я Маджак), який переміг у кривавому протистоянні аварів i франків, розширив кордони своєї держави до Кадан та Веймара на заходi i Стільська на сході. У 662 р. він помер, держава розпалася, утворилося багато князівств, п’ять з них були хорватськими: Нетранське, де правили прямі нащадки Славника (нам відомі лише імена Прибини і Коцеля, де панували нащадки Крака, Стільське (правителі невідомі), Хорутанське на території сучасної Австрії i Білохорватське в Богемії (Чexii), правителю якого, князю Славнику, в середині X ст. вдалося знову об’єднати Велику Хорватії в одну державу, яка, хоч i на короткий час (тому про неї так мало відомостей), стала однією з найбільших країн у Європі. Отже, Велика Хорватія існувала не тільки в сер. X ст., коли її описав Багрянородний, а в тому чи іншому вигляді мало не чотири століття (631-995 рр.), i процеси, що в ній відбувалися, кардинально вплинули на подальший розвиток не тільки руського світу, а й усього слов’янства» [Семенюк. С. Українські історико-етнічні землі (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина, Чехія, Австрія, Саксонія). 2011. С. 101-102.].
«Покінчивши з дулібами, авари почали винищувати інші слов’янські племена: насамперед хорватів. Стало зрозуміло, що якщо слов’яни не об’єднаються i спільними силами не виступлять проти Аварського каганату, доля дулібів спіткає кожного з них. Miciю об’єднання ycix слов’янських сил взяв на себе давньоруський князь Самослав.
3 розповіді Фредегара відомо, що у 623 р. Самослав об’єднав навколо себе yci найближчі слов’янські племена, розбив аварів, а потім i франків; у 627 р. був обраний королем i правив 35 років, тобто до 658 р. або, якщо починати лік із дати обрання, до 662 р. (Свод, с. 48-58).
Франкські джерела, намагаючись приховати ганьбу поразки від «варвара» твердять, що за етнічним походженням Самослав був франком, який як купець проходив через землі слов’ян i погодився на їх прохання очолити боротьбу з аварами. Слов’янське ім’я князя Самослав, яке франки спростили до Само, спростовує це твердження. Скоріше за все, ця своєрідна версія «норманської теорії» була вигадана для того, щоб зберегти обличчя, адже цей «варвар» після перемоги над аварами боровся iз франками i завдав ix королю Дагоберту стільки ганебних поразок, що останній помер від розпачу у 638 р. Не виключено також, що первинний текст погано зрозуміли перекладачі та переписувачі, i розповідь про захоплення Самославом франкських купців у них перетворилася на розповідь про Самослава як франка i купця.
Самослав не міг бути франком, що випливає зі слів Дагоберта, який назвав себе i франків християнами, а Самослава та його народ «псами», причому князь не заперечує того факту, що він не християнином, i гордо заявляє: «Так, ми пси, які призначені для того, щоб ycix вас роздерти» (The fourth book of the Chronicle of Fredegar. Greenwood Press, 1981. § 68).
Те, що Самослав не був франком, а отже i християнином, засвідчує й те, i він як поганин мав аж 12 дружин, 22 сина та 15 дочок. Kpiм того, на переговори з ним франки посилали слов’янина (Фредегар пише, що той мав слов’янськ одяг) Cиxapia (певно 3axapiя), у чому не було би жодної потреби, якби Самоеслав володів мовою франків. Bpeштi-решт, баварські джерела (Conversio Bagoanorum), яким, на вiдмiнy від франків, не було сенсу приписувати Самославу франкське походження, називають нашого князя слов’янином з Каринтії.
До якого ж слов’янського племені належав Самослав? У центрі його iмперії опинилася Моравія, тож виходячи з факту існування в IX ст. Великої Моравії, більшість вчених воліє називати його чехом.
Насправді, Самослав міг бути лише давньоруським, а не просто слов’янським чи чеським князем, оскільки його завоюваннями  найбільше скористалися білі хорвати та дуліби, і на момент появи тут угорців не тільки топоніми, але й номенклатура назв, пов'язаних із функціонуванням держави (в тому числі і Великої Моравії), була виключно руською...» [Семенюк. С. Українські історико-етнічні землі (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина, Чехія, Австрія, Саксонія). 2011. С. 48-49.].
«Отже, крім так званого східного вектора розвитку українства, був ще й західний, не менш важливий, а то й більш значущий для нас, — стверджує історик Святослав Семенюк. — Але про нього в нас чомусь «забули». Тим часом археологів вражає дивовижна ідентичність пам’яток матеріальної культури VII-IХ ст. на всьому величезному просторі від Влтави до Дніпра і від Дунаю до середньої течії Вісли. І то недарма. Адже, крім Київської Русі, існували й Наддунайська, Краківська, Угорська, Моравська, Сілезька, Полабська Русі, які Костянтин Багрянородний об’єднав під назвою Велика Хорватія... Впродовж 2007-2008 рр. учені Харківської криміналістичної лабораторії дослідили геном чи не всіх слов’янських народностей і з’ясували, що найдужче збігаються генетичні коди українців і хорватів. Отже, наші народи найближчі один до одного, фізично й ментально споріднені. І, мабуть, не лише тому, що походять з однієї й тієї самої землі, а й через те, що мали тривалий період спільної історії.» (Василь Мороз. «Українці й хорвати колись були карпами, або як був забутий західний вектор розвитку українства»).




Немає коментарів:

Дописати коментар