Август Генріх Петерманн.
Август Генріх Петерманн (August Heinrich Petermann; 1822-1878) – німецький географ та картограф, учень Генріха Берґгауса. Брав участь у складанні великої кількості важливих атласів і карт. Редактор п'ятого (1866—1868 рр. (84 карти) та шостого (1871–1875 рр. (90 карт) видання “Атласу Штілера”. Август Генріх Петерманн був дуже активним у Королівському географічному товаристві, яке нагородило його в 1868 р. «Founders medal» (медаллю засновників). У Лондоні він зустрівся з багатьма географами та дослідниками. Оскільки, він вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, йому не склало труднощів опинитися в такій компанії.
1839 р. вступив до його художньої школи в Потсдамі, щоб вивчитися на картографа. У період між 1839 і 1844 рр. Август Генріх Петерман пройшов навчання у Генріха Берґгауса, а в третій чверті XIX ст. був визнаний на міжнародному рівні одним з найвидатніших географів/картографів. В 1845 р. він переїхав в Единбург (Шотландія), де працював (1845-1846) над «Фізичним атласом», виданим Олександром Джонстоном. 1847 р. влаштувався в Лондоні. Там він заснував власну установу (1850).
У 1853 році ввів термін «Баренцеве море» на згадку про плавання голландського мореплавця В. Баренца для позначення частини акваторії Північного Льодовитого океану, яку в дореволюційній російській літературі та джерелах, на відміну від Білого моря, майже ніде не згадували. Натомість писали більш загальне: «Північний океан», «Льодовитий океан», «Північний Льодовитий океан» і навіть в окремих документах Морського міністерства - «Мурманського моря».
В 1854 р., він виконав прохання Бернарда Пертеса про роботу в його фірмі. Незабаром після переїзду до Готи герцог Готи призначив його професором в 1854 р., а в 1855 р. він став доктором наук. в університеті в Геттінгені. 1855 р. заснував спеціалізований журнал з географії «Petermanns Geographische Mitteilungen».
23 і 24 липня 1865 року з ініціативи Отто Фольгера та Августа Петерманна у Франкфурті-на-Майні відбулися перші «Збори німецьких майстрів та друзів географії». На цій конференції Петерманн вперше висунув гіпотезу про «тепле» північне полярне море й існування в Центральній Арктиці суші, що розділяє Північний Льодовитий океан на дві частини. Дві полярні експедиції (у 1868 та 1869—1870 роках) під командуванням капітана Карла Кольдевея, проведені за дорученням Петермана, не дали результату.
У ході Австро-Угорської полярної експедиції, коли була відкрита Земля Франца-Йосифа, її учасники дійшли до крайнього північного краю цього архіпелагу, який назвали мисом Флігелі. Ю. Пайер вважав, що на північ знаходиться інша земля, яку він назвав Земля Петерманна.
Август Петерманн покінчив життя самогубством у Готі 25 вересня 1878 року.
Журнал «Petermanns Geographische Mitteilungen» («Географічні відомості Петерманна»).
Розпочав свою діяльність у березні 1855 р. (виходив до 2004 р.) із неймовірно великим тиражем у 4 000 примірників при 1 000 передплатах за кордоном. Оскільки, в Готу надходило стільки інформації, що вона не могла бути опублікована в 40-сторінкових виданнях журналу, було вирішено розпочати публікацію так званих додаткових номерів. Хоча перші додаткові випуски, що вийшли в 1860 р., були лише невеличкими буклетами, вони незабаром стали здоровенними книгами. Останній додатковий номер 294 було опубліковано в 1999 р.
«Petermanns Geographische Mitteilungen» були вперше опубліковані 16 березня 1855 року у видавництві Юстуса Пертеса в Готі під назвою «Mittheilungen aus Justus Perthes’ Geographischer Anstalt über wichtige neue Erforschungen auf dem Gesammtgebiete der Geographie von Dr. A. Petermann.» (Повідомлення Географічного інституту Юстуса Пертеса про важливі нові дослідження в усій галузі географії проводені доктором А. Петерманном). У першому номері Петерманн чітко пояснив мету журналу: «Наші «Mittheilungen» відрізняються від усіх подібних видань тим, що вони узагальнюють і графічно ілюструють кінцеві результати нових географічних досліджень на ретельно відредагованих і чисто виконаних картах. Таким чином, жодне число нашої публікації ніколи не буде видано без одного або кількох додатків до карт, і вони будуть розроблені з особливою увагою, щоб гарантувати, що вони будуть доступні всім власникам Ручного атласу Штілера, Фізичного атласу Генріха Берґгауса та інших картографічних робіт, які вийшли з закладу, надають постійний, легкодоступний додаток у зручній формі. Ми завжди будемо прагнути представити нашим читачам особливо важливі нові відкриття негайно або якомога швидше».
Публікація відкриттів великої північноафриканської експедиції 1849–1855 рр. Генріха Барта та Адольфа Овервега вперше принесла молодому журналу наклад понад 4 000 примірників, близько 1 000 з яких були підписані за кордоном. Петерманну вдалося заохотити подальші експедиції для дослідження Африки, Австралії та полярних регіонів і забезпечити публікацію їхніх звітів і результатів досліджень для «Mitnachrichten». У міру зростання популярності журналу Петерманн розширив «Mitigungen», включивши додаткові номери (1–294, 1860–1999), у яких з 1860 року публікувалися більші оригінальні звіти про дослідження. Ернст Бем, наступник Петермана на посаді головного редактора, був тим, хто опублікував перший том Geographischen Jahrbuchs (Географічного щорічника) (том 1-66, 1866-1983) як другий додаток до PGM з 1866 року. Петерманн або Бем, відзначаючи події в Журналі Королівського географічного товариства, вирішили, що PGM слід доповнити 10-річними кумулятивними індексами.
Від початку часопис містив невеликі звіти про розвиток географії під рубрикою «Geographische Notizen/Monatsbericht» (Географічні записки/Місячний звіт) (1855–...). Деякі з них стосувалися нещодавно виданої літератури, переважно цитат із книг. У 1860 році Петерманн вирішив, що вони повинні бути перелічені більш структуровано, останній тимчасово як Звіт про географічну літературу за (1886–1909), можливо, натхненний списками літератури Кронера в журналі «Zeitschrift für allgemeine Erdkunde der Gesellschaft für Erdkunde».
Книги та карти були б не лише перелічені, але й перевірені, якби вони були частиною бібліотеки Пертеса. На відміну від більшості списків, він також включатиме статті з основних журналів, оскільки, як він зазначив, це були першоджерела, що відображають останні розробки в географії. Це дозволить інформувати читачів PGM.
Іншими розділами журналу були: Географічна некрологія року (1858–1884), Географія та дослідження полярних регіонів (№ 51/1871-№ 135/1878), Щомісячний звіт про історію відкриттів і Колонізація (1885), Малі повідомлення (1889–1939), Географічний вісник (1899–1902), Щомісячний картографічний звіт Географічного інституту Юстуса Пертеса в Готі (1908–1911), Військова картографія (1909–1914), Держави та народи (1923), Нові дослідження в галузі (1935–1939), Військова географія (1935–1936), картографія (1941–1945).
Головні редактори:
1855–1878 Август Петерманн
1878–1884 Ернст Бем (Ernst Behm);
1884–1908 Олександр Супан (Alexander Supan);
1909–1937 Пол Ленгханс (Paul Langhans);
1938–1945 Ніколаус Кройцбург (Nikolaus Creutzburg);
1948–1954 Герман Хаак (Hermann Haack);
1954–1968 Вернер Горн (Werner Horn);
1968–1971 Йозеф Вустельт (Josef Wustelt);
1972–1986 Франц Келер (Franz Köhler);
1987–1991 Еберхард Бенсер (Eberhard Benser);
1992–2004 кілька редакторів.
1855 р. Карта професора Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Створена Августом Петерманном. Опублікована: «The languages of the seat of war in the East : with a survey of the three families of language, Semitic, Arian, and Turanian / by Max Müller. 2nd ed., with an appendix on the missionary alphabet, and an ethnographical map, drawn by Augustus Petermann. London : Williams and Norgate, 1855». Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малороси).
Фрідріх Макс (Максиміліан) Мюллер (нім. Max Müller; 1823— 1900) — німецький та англійський філолог, спеціаліст із загального мовознавства, індології, міфології, засновник «Школи природного міфу». Член Геттінгенської академії наук. Доктор філософії (1848). Професор Оксфорду, де викладав санскрит.
1869 р. вийшла друком карта «Експансія слов'янського населення в Туреччині та на суміжних територіях» (Die Ausdehnung der Slaven in der Türkei und den angrenzenden Gebieten). Масштаб мапи 1:3 700 000. Українці, що проживають в межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen), а українці Російської імперії - Руси (Russen). В межах української етнічної території, що її охоплює карта, автор виділив наступні історико-географічні області: Київ, Поділля, Галичина, Бессарабія та Херсон.
На рамці карти напис Ukraine (Україна). На карті виразно показано орографічні та гідрологічні об’єкти, державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти й т. д.
1877 р. Карта «Етнографічна карта Російської імперії» (Ethnographische Karte des Russischen Reiches, nebst Andeutung der hauptsächlichen Völkergrenzen in den Nachbargebieten : hauptsächlich nach Rittich und Venjukoff / von A. Petermann).
Видана в Німеччині Масштаб – 1:20 000 000, формат – 33 × 42 cм; видавництво C.Hellfahrth in Gotha.
У легенді карти серед слов’ян автор виділив русів (Russen), поляків та болгар. На відміну від “Атласу народонаселення Західно-Руського краю за віросповіданнями” О. Ріттіха (1862, 1864), де виділено території переважного розміщення українців (малоросів), великоросів і білорусів, на цій карті всіх об’єднано під спільною назвою Руси (Russen).
1891 р. в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas 1891) опубліковано карту «East Europe, no. 5: South-west Russia, Rumania and Bulgaria». На рамці карти напис Ukraine (Україна). Карта створена на основі карти 1869 р.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
1854 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар