Андрій Байцар: Вулиця Леніна (Личаківська) у Львові в 1940-их

Вулиця Личаківська — одна з найдовших львівських вулиць. Починається у центрі Львова від площі Митної та прямує на схід до виїзду з міста.

Колишні назви: Дорога Глинянська, Глинянська Дорога, Личаківська, Личаківська вища (част.), Личаківська нижча (част.), Личаківська, Остштрассе, Личаківська, Леніна; Міцкевича (с. Гори).

З XV століття це була Глинянська Дорога, бо йшла до міста Глиняни. Назва Личаківська походить з XVI століття (вперше згадується 1573 року). Також зберіг донині свою назву й увесь район Личаків.

До 1871 року вулиця поділялася на вищу (від початку до Винниківського ринку) та нижчу.

Під час німецької окупації вулиця мала назву Остштрассе, бо прямувала до східної межі міста, а з грудня 1944 року іменувалася вулицею Леніна. 1990 року рішенням № 391 львівської міської Ради народних депутатів відновлено історичну назву — вулиця Личаківська.

Личаківська є ключовою вулицею у транспортному сполученні центру міста із його східною частиною. Трамвайна колія на Личаківській була прокладена ще в період функціонування кінного трамвая. Вже у грудні 1894 року до Личаківської рогатки був організований рух електричних трамваїв.

Напередодні першої світової війни трамвайна колія була продовжена до станції Личаків.

Однак у 1940 році ділянка до станції Личаків була демонтована і на перехресті з сучасною вулицею Пасічною було влаштовано розворотний трикутник. Розворот трамваїв на трикутнику був незручним і блокував рух автотранспорту з вулиці Пасічної, тому 1969 року було облаштоване розворотне кільце для трамваїв у Личаківському парку.

Каплиця Матері Божої на Личаківській.

За переказами фігуру Божої Матері встановив тут при Глинянському тракті ще у ХVІІ ст. личаківський авантюрник і володар Винник Лагодовський, щоб спокутувати своє розбишацьке життя. За іншою версією, її встановив знаменитий “пан Каньовський” (увійшов до українського фольклору під цим прізвиськом, оскільки був Старостою канівським) – Миколай Базилій Потоцький, котрий, крім усього запам’ятався жорстоким поводженням із дрібною шляхтою, селянами і єврейським населенням.

За австрійських часів фігуру, що заважала рухові, перенесли вбік від гостинця. У 1850 році личаківський круп’яр В. Порада накрив фігуру дахом на чотирьох стовпах. Згодом каплицю засклили та розбудували.

28 серпня 1958 року на свято Успення Пресвятої Богородиці за наказом комуністичної влади каплицю зруйнували бульдозерами. Капличку військові розібрали й покрили бруківкою за одну ніч. Люди вранці встали й жодного сліду не залишилося від каплички.

Каплицю відбудували за кошти Львівської залізниці й освятили 1998 р. (скульптор В. Лоза, архітектори С. Цимбалюк, Б. Баран).

Кінотеатр ім. Ярослава Галана (1955-1990-і рр.) (вул. Личаківська, 131).

28 сeрпня 1955, кiнoтeaтр iм. Ярoслaвa Гaлaнa нa вyл. Лeнiнa,131, єдиний y цiй дiльницi мiстa. Kiнoтeaтр бyв спoрyджeний зa типoвим прoєктoм, цe хaрaктeрний зрaзoк пiслявoєннoї рaдянськoї aрхiтeктyри – “стaлiнськoї”.

1941 р. Вул. Леніна; кінцева трамвая.

1941-1944 рр.

1947 р. Збіг вулиць Леніна і Солодової (Личаківської й Солодової). Ліда, Ізя та Іра.

1949 р.

Немає опису світлини.

1950-і рр. Вул. Леніна (Личаківська), 125. Каплиця Матері Божої Личаківської.

1958 р. Кінцева на Личакові. Тоді на лінії почали виходити нові трамваї GothaT57, комфортабельні, зручні з м'якими сидіннями. Саме цей вагон намотав на свої колеса майже 1 млн км по вулицях міста, аж коли його у 1981 році списали (ФБ, Гриць Совків)