Андрій Байцар: Діти Львова й Винник. 1950-і рр.

Життя дітей 1950-х років було періодом глибоких контрастів між радянською ідеологізацією та збереженими залишками старої європейської побутової культури. Місто оговтувалося від наслідків Другої світової війни, зазнавало масштабної індустріалізації та зміни етнічного складу населення через приплив мігрантів. 1950-ті роки стали часом активного насадження російської мови та радянської культури в освітніх закладах Львова. Поруч із корінними львівськими дітьми, які вдома розмовляли українською чи польською, у класах з’явилося багато дітей радянських військових та спеціалістів зі Сходу, що створювало специфічне мовне та культурне середовище.

Багато колишніх польських чи єврейських квартир перетворилося на комуналки. Кілька сімей жили в одній квартирі зі спільною кухнею та ванною, де діти постійно перебували під наглядом численних сусідів.

Типовий ранок львівського дитинства починався з гуркоту воза. По під’їздах молоді хлопці розносили свіжий хліб, а під будинки під’їжджали молочниці з бідонами, і діти часто бігали до них із власними глечиками.

Одяг найчастіше був перешитий із речей старших родичів. Нове вбрання чи якісне взуття вважалися розкішшю, а іграшки здебільшого робилися власноруч із дерева, тканини чи паперу. Оскільки автомобілів на дорогах майже не було, діти почувалися у безпеці та проводили на вулицях весь вільний час.Хлопці та дівчата грали у «козаків-розбійників», хованки, стрибали через скакалки («гумки» з’явилися трохи пізніше) та грали в класики на бруківці.

Великою радістю для дітей 50-х років було відвідування кінотеатрів. Квитки на дитячі сеанси коштували копійки, і діти юрмилися в чергах, щоб подивитися тогочасні фільми чи мультфільми.

Попри радянський дефіцит, у місті все ще залишалися традиції місцевих цукерень. Діти обожнювали львівське морозиво в паперових стаканчиках з дерев'яною паличкою, газовану воду з сиропом з автоматів або традиційні домашні пляцки, які матусі пекли на свята за старими галицькими рецептами.

Дитинство було повністю затиснуте в рамки радянських організацій. Жовтенята, піонери, регулярні лінійки, збір металолому та макулатури були обов'язковою частиною буття кожного школяра.

Школи часто носили імена радянських діячів (наприклад, школа №50 імені А. Макаренка). Дисципліна була суворою, а шкільна форма — уніфікованою (коричневі сукні з фартухами для дівчат та сірі костюми для хлопців).

1950-і роки. Вул. Жовтнева (Дорошенка). З архіву Андрій Книш

1951 р. Святковий день на вул. Судовій.

1956/1957 рр. Хлопаки на Замковій горі.
Світлина під назвою "Замкові схили подобаються хлопцям усіх поколінь" ,опублікована у польському тижневику "Świat" у номері 14 за 1957 р., Автор, польський фотограф Вєслав Пражух, на замовлення тижневика відвідав Львів і зробив фоторепортаж "З фотоапаратом у Львові".
Lwów.1956/1957 Chłopcy na Wzgórzu Zamkowym (ФБ, Гриць Совків)

1957 р. Площа Міцкевича

1959 р.
Так виглядала тоді вул. Городецька в районі кінотеатру ім. Чкалова. Оскільки багатьом назва цього кінотеатру вже нічого не говорить, то ж треба уточнити - це біля будинку №285. Цей двоповерховий будинок (він за кадром праворуч), що дещо вирізняється на районі, збудовано у 1930-х роках як Народний для міської дільниці Сигнівка. Одразу по війні з нього зробили кінотеатр "Метал", за пару років перейменували на ім. В. Чкалова. 220 глядачів у залі дивились фільми аж до 1990-х, коли його назвали "Арлекіно". Домашнє відео потроху вбивало львівські кінотеатри й на початку 2000-х кінотеатр закрили. Пізніше в частині будівлі відкрився паб "Арле-Кіно", пізніше його змінив інший клуб-паб "Rock Garage", ще був будинок побуту та інше, аж поки у 2016 році не запропонували зробити сучасний громадський простір, з коворкінгом і сучасною бібліотекою. Забудова на протилежному боці вулиці пішла під знос у 1970-х і початку 1980-х, пізніше вулицю розширили і заасфальтували (ФБ, Гриць Совків).

У неділю в кінотеатрі були дитячі сеанси - по 10 копійок, всі 200 місць були зайняті галасливими хуліганистими школярами. За колишнім кінотеатром були та є зараз вулички приватних будинків. В той час тут не було каналізації, вода - з колонки або криниці. Каналізаційні стоки - в люк на вулицю Городоцьку (тоді - 1-го Травня). Тепер ці вулички каналізовані, є гарні приватні будинки. Пам'ятаю, коли зносили особняки (69-70 рр.), хлопці знайшли гранату на горищі покинутого будинку, один хлопчик загинув (зараз тут будинок 218) (ФБ, Лариса Тимофієнко).