Урок для українців!
Народ, який добровільно відмовляється від себе в ім’я «податків і політичної нації», приречений втратити й державу, і ідентичність, і врешті-решт, землю своїх пращурів та своїх нащадків. Лояльність формується культурною асиміляцією навколо титульної нації, а не навпаки.
На жаль, це не випадковий занепад. Це системна криза європейських народів — тих, кого грубо називають «Білою Расою». Демографічний колапс, культурна деградація, втрата волі до самозбереження і масове заміщення населення — все це відбувається синхронно в Європі, США, Британії, Канаді та навіть в Україні.
Хтось ці механізми запустив і підтримує. Не грубою силою, а саме так, як описував Пєлєвін — «мистецтвом легких дотиків». Через освіту, масову культуру, медіа, академічні школи, фонди та наднаціональні структури формувалося нове «правильне» мислення: народжувати дітей — егоїзм, біла ідентичність — токсичність, кордони — пережиток, а масова міграція — моральний обов’язок.
Результат очевидний. Корінні європейці поступово зникають у власних країнах, втрачаючи не лише чисельність, а й право голосу в майбутньому. Це не просто «помилки еліт». Це кероване управління цивілізаційними трендами, де європейські народи свідомо позбавляють волі до історичного виживання. І ті, хто це робить, чудово розуміють, що роблять (ФБ, Юрій Ситник).
Єпископ Атаназіус Шнайдер:
“Так, це дуже серйозно, ми тепер є свідками вторгнення. Вони не є шукачами притулку – ні!
Це вторгнення масової ісламізації Європи, яка вже йшла як мінімум останніх 50-60 років – ісламізація Європи. Але тепер вона масова. Це дуже очевидно. І це глобальна політична агенда сильних світу – для того, щоб зруйнувати Європу культурно і релігійно: я маю на увазі, зруйнувати Християнство остаточно в Європі за допомогою масового ісламського населення. Я недавно читав статтю одного соціалістичного соціолога, який порахував, що якщо воно йтиме так далі, то за 30-40 років більшість населення Європи буде ісламським, – якщо це так ітиме далі, бо європейські люди майже не мають дітей: одне або двоє, а мусульмани, які мають п’ятеро, шестеро – до десяти дітей, то ви можете лише зайнятися математикою і побачити, що вони будуть у більшості. І так це, можливо, є Божим допустом, що тоді Церква буде оточена ісламським суспільством, яке не є толерантним – і не буде толерантним, і тоді Християнство в Церкві [на мою думку] зможе бути очищене, а очищення є добрим – деколи”.
Ісламізація Франції.
Олег Синякевич (ФБ, 2026 р.):
"Матільда Пано (Mathilde Panot) — голова фракції «Непокірна Франція» в Національній асамблеї. У травні 2026 року в ефірі лівого медіаресурсу Le Média заявила: «Білої та християнської Франції ніколи не існувало» («La France blanche et chrétienne n'a jamais existé»), і назвала уявлення про традиційну білу Францію «фантазмом ультраправих».
Жан-Люк Меланшон (Jean-Luc Mélenchon) — засновник і лідер «Непокірної Франції». Він є головним ідеологом концепції так званої «креолізації» Франції. Меланшон неодноразово наголошував, що майбутнє Франції полягає в тотальному змішуванні культур і народів (métissage), а концепція «білої Франції» має відійти в минуле".
Ісламізація Нідерландів.
Олег Синякевич (ФБ, 2026 р.): «До 70 – 80-тих минулого століття Європа ще була європейською.
Приблизно в ці роки Нідерланди приймають програму, за якою мігрантам не потрібно асимілюватися, натомість держава виділяє кошти для збереження (?!!) ідентичності мігрантів. Вони фінансували мусульманські та індуїстські школи, створювали теле- і радіопрограми мовами меншин.
На сьогодні у школах Антверпену дітей з неєвропейським корінням близько 55%, у Роттердамі – 58%. Точка неповернення пройдена.
Останні дослідження PISA (Програма міжнародного оцінювання учнів) фіксують історичне падіння рівня грамотності та математичних навичок як у Бельгії (особливо у Фландрії), так і в Нідерландах. Великі міста, як Антверпен і Роттердам, перебувають в епіцентрі цієї кризи".
Ісламізація Швеції.
Олег Синякевич (ФБ, 2026 р.): "Парламент Швеції також десь в середині 1970-х ухвалив рішення, які гарантували іммігрантам право на збереження етнічної самобутності, мови та культури, що фактично започаткувало скандинавську еру мультикультуралізму. Хрещеним батьком промігрантської політики у Швеції був Улоф Пальме, один з лідерів Соціалістичного інтернаціоналу і великий борець з апартеїдом в ПАР. Пристрелений правими радикалами.
Як про нього з захопленням пише один лівацький автор: «Саме Пальме виступив головним архітектором трансформації Швеції з відносно монокультурної країни на одну з найбільш відкритих мультикультурних держав Заходу». Яке досягнення: була чисто Швеція, а стала трішечки Сомалі…
Пальме вважав, що інтеграція неможлива без політичного голосу. У 1975 році його уряд ухвалив закон, який дозволив іноземним громадянам, що прожили в країні понад 3 роки, голосувати та балотуватися на місцевих та регіональних виборах.
Останнім часом за рахунок системи особистих преференційних голосів до Ріксдагу обрали декількох сомалійців. Так що з почином.
Сьогодні Швеція робить спроби боротьби з наслідками мультикультурного «гуманізму». На першому місці проблема організованого етнічного криміналу і підлітків-кіллерів, яких масово вербують через зашифровані месенджери для виконання замовних вбивств та підривів. По кількості вогнепальних вбивств Швеція на сьогодні абсолютний європейський лідер.
Я вважаю, що це досягнення було варте того, аби з мононаціональної Швеції зробити мультикультурну.
І так можна пройтися по кожній європейській державі – Британія, Франція, Німеччина, Іспанія… Щоби цього не сталося в Україні, потрібно розуміти, що першопричина проблеми – в грантових неомарксистських «троянах», які інсталюють тут вірус ідеології мультикультуралізму.
Мона Салін (Mona Sahlin) — колишня лідерка Соціал-демократичної партії Швеції, в інтерв'ю турецько-шведському журналу Euroturk у 2000 році заявила, що багато шведів заздрять мігрантам, бо ті мають власну культуру та історію, тоді як у шведів «немає культури, є лише якісь дурні традиції на кшталт Мідсоммару (свята літнього сонцестояння)». Салін наголошувала, що шведам доведеться інтегруватися в «нову Швецію», а не мігрантам підлаштовуватися під старі традиції.
Фредрік Райнфельдт (Fredrik Reinfeldt) — прем’єр-міністр Швеції з 2006 по 2014 рік, проводив дуже відкриту міграційну політику.
У рудні 2014 року в інтерв'ю виданню Dagens Nyheter сказав, що кордони Швеції — це «вигадані конструкції», а сама Швеція належить тим, хто сюди приїжджає, а не «корінним» мешканцям, які живуть тут у кількох поколіннях. За Райнфельдтом первісна суто шведська культура є «просто варварством», а все найкраще прийшло ззовні.
Барбро Вестерхольм (Barbro Westerholm) — депутат від Ліберальної партії: у 2004–2005 роки під час дебатів про шведську ідентичність просувала ідею, що концепція «етнічного шведа» застаріла й шкодить суспільству. За її словами, «шведом є кожен, хто має шведський паспорт», незалежно від кольору шкіри, віросповідання чи етнічного коріння, а держава має відмовитися від поділу на «корінних» та «приїжджих».
Ісламізація Великобританії.
За останнє десятиліття кількість християн в Англії та Уельсі скоротилася з 71,7 до 59,3%, водночас число мусульман зросло з 3 до 4,8%, що становить 2,7 мільйона людей.
При цьому понад половину мусульман - молодше 25 років, а чверть християн вже розміняла восьмий десяток. Через 20 років число прихожан мечетей перевищить число прихожан християнських церков.
У березні 2025 року було зафіксовано перший випадок, коли головою Управління освіти став муфтій.
Олег Синякевич (ФБ, травень 2026 р.): «1968 рік в історії Європи відзначився марксистською революцією у Франції і вторгненням радянської армії у Чехословаччину. На фоні цих подій промова британського консервативного політика Енока Пауелла 20 квітня 1968 року у Бірмінгемі залишилася непомітною; але не для британців. В історії Британії промова отримала назву «Ріки крові».
Пауелл критикував нестримне зростання міграції в Британію, а також Закон про расові відносини 1968 року, який після отримання королівської санкції криміналізував відмову в житлі чи працевлаштуванні на підставі кольору шкіри, раси, етнічного чи національного походження.
Епоха «Нового лейборизму» припала на кінець 1990-х, під час урядів Тоні Блера та Ґордона Брауна. Багато хто відмітив, що за Блера мультикультуралізм попер особливо агресивно. На той момент в середовищі фабіанців відбувалося «переосмислення британськості»: вони активно просували тезу, що британська ідентичність є динамічною і не зводиться до етнічного походження, а Велика Британія – то є «нація націй».
Станом на 1968 рік, коли Енок Пауелл оголошував свою промову:
Лондон:
біле населення – 92-94%
По конфесіях:
християнство – 85-90%
юдаїзм – 2-3%
іслам – 1-2%
індуїзм+сикхізм – 1-2%
Бірмінгем, де Пауелл проголошував свою промову:
Біле населення – 90-93%
По конфесіях:
Християнство – 90%
Іслам – 2-3%
Індуїзм+сикхізм – 2-3%
Сьогодні в Лондоні
Європеоїдів близько 52%, (-40%), з них корінних британців 37%. Мер – пакистанець Садік Хан.
Християнство – 41% (-45%)
Іслам – 15% (+13%)
Індуїзм – 5,1%
Щодо Бірмінгему, у якому Пауелл і зачитував свою промову, то білого населення там сьогодні — 49% (-44%)
По конфесіях:
Християнство – 34% (-56%)
Іслам – 30% (+27%)
Сикхизм – 3%».
Ісламізація Німеччини.
Анетта Кагане (Anetta Kahane) — Німеччина. Хоча вона не є класичним електоральним політиком, але очолювала впливовий німецький Фонд Амадеу Антоніо (бореться з расизмом та антисемітизмом). Кагане викликала величезний резонанс заявою про те, що для майбутнього Сходу Німеччини «необхідно змінити демографію», оскільки там живе «занадто мало мігрантів і занадто багато білих німців».
Тобто, боротьба з расизмом і антисемітизмом у фрау Кагане автоматично означає боротьбу з білими німцями?.. Це цікавий розклад, але не треба сильно дивуватися, що АдН у Східній Німеччині має такий успіх.
У Німеччині відкрили (липень 2026 р.) перший державний факультет ісламської теології
У Мюнстерському університеті відкрився новий факультет – ісламської теології. Він став першим подібним факультетом у державному університеті не лише Німеччини, а й усієї Західної Європи.
Історично Мюнстер славиться сильною богословською школою, а тепер тут уперше під одним дахом об’єднані представники двох християнських конфесій і фахівці з ісламського богослов’я. Деканом нового факультету в Німеччині став керівник Центру ісламської теології Мюнстерського університету, австрійський соціолог і викладач релігієзнавства Муханад Коршід. У Мюнстерському університеті він працює вже 15 років. «Я маю можливість стати частиною унікальної історії», – заявив Коршид в інтерв’ю DW. 54-річний декан також говорить про велику відповідальність: «Ми хочемо скористатися цією унікальною можливістю та виступати на захист відкритого, просвітницького ісламу».
Немає коментарів:
Дописати коментар