З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ
Першу поштову картку випустили 1 жовтня 1869 року. Відтоді це стає комерційною справою і в усіх європейських країнах друкують вітальні листівки.
Мода на вітальні святкові листівки прийшла в Україну на межі ХІХ та ХХ століть. Цей період у світі називають “золотою ерою” для листівок, які було заведено надсилати своїм рідним та близьким на найбільші свята у році. Ідея пришвидшити і здешевити комунікацію привела до появи листівки в Австро-Угорщині і набула популярності у період франко-пруської війни у Львові та на Галичині у 1872 році. Отже, Галичина, зокрема Львів були біля першоджерел листівки — бо міжнародне затвердження кореспонденційна картка отримала лише 1874 р. 1894 р. листівка зʼявилася у Росії — тоді дозволили відсилати й отримувати листи відкритого типу. .
А от в Наддніпрянській Україні перші поштові листівки з’явилися 1895 року. Посприяло цьому антимонопольне, як сказали б зараз, розпорядження, видане 1894 року, котре обмежило право поштового департаменту Російської імперії на випуск листівок. І вже наступного року відомий київський видавець Степан Кульженко надрукував серію кольорових поштових листівок з краєвидами Києва. Згодом поширювалися картки з іншими українськими містами, які доповнювали написом «Привет изъ Кіева» (Одеси, Маріуполя, Кременчука тощо). Син Кульженка, Георгій Нарбут, пізніше друкував перші банкноти УНР, але саме листівки як популярний проєкт стали однією із причин успішності друкарні.
Перші різдвяні листівки за часів Російської імперії були випущені з добродійною метою Петербурзьким опікунським комітетом сестер Червоного Хреста. 1898 року російська Община Святої Євгенії за акварельними малюнками відомих петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з 10 штук накладом у 10 тис. примірників. Ці листівки коштували дуже дорого. Серед них Іллею Рєпіним була підготовлена поштівка «Запорожець», яку, напевно, слід вважати першою «українською» різдвяною листівкою. Щоправда, у сучасному розумінні її важко назвати різдвяною, оскільки на ній відсутні будь-які ознаки святкової картки. Тут зображений запорізький козак з люлькою, а майже 2/3 частини залишено для написання привітання.
У побуті киян кінця ХІХ — початку ХХ століть традиційними були новорічні
візити: до родичів, до начальства тощо. Згодом візити замінювали
вітальними різдвяними й новорічними листівками. Широкий вибір вітальних
листівок пропонували крамниці Владислава Ідзиковського (Хрещатик, 29 і
35) , Стефана Кульженка (Хрещатик, 39) та Казимира Дітріха (вул.
Фундуклеївська, 8). Ціни на листівки були різними й залежали від країни
виробника, сюжетів та якості картону — від 3 до 50 копійок.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українські вітальні листівки друкувало, зокрема, краківське видавництво «Салон польських художників», де до дизайну і створення сюжетів листівок залучали іменитих художників і друкарів та видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах. З 1902 р. на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями.
Українські видавництва довоєнного часу із поліграфічною продукцією у Львові: “Видавництва артистичних карток Григорія Гануляка”, “Союзний базар”, «Сокільський базар»,“Русалка”, “Українська преса”, "Українське мистецтво ", "Зоря", "Відродження ",“Тема”, "Нова хата ", «Преса»; у Перемишлі «Народний базар», книгарні «Рідна школа», громадській організації «Комітет допомоги вдовам і сиротам священників у Львові» та інші.; у Коломиї: "Галицька накладня"; у Кракові: “Українське видавництво”, «Салон польських художників»; у Празі: “Видавництво Ю. Тищенка”. Окрему групу складають художні листівки, що вийшли накладом українських громадських організацій – Пласту, Основи, Українського педагогічного товариства, Комітету допомоги вдовам і сиротам священників у Львові та ін.
Найбільшим центром видання листівок стала Коломия — на початку ХХ століття тут діяло аж 32 видавництва, і кожне випускало свої листівки. Одним із найвідоміших видавців листівок того часу був Яків Оренштайн, частину книг у якого купував Іван Франко та робив із них записи для своїх нотаток про екслібриси.
В Україні на початку ХХ ст. над створенням листівок до свят працювало чимало художників, подаючи цікаві ідеї щодо їхнього художнього вирішення. Серед класиків згадаємо імена Ярослава Пстрака, Олени Кульчицької, Святослава Гординського, Антіна Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича. Відомі листівки й таких авторів як Катерина Антонович, Микола Буович, Юрій Вовк, Оксана Глинська (Кічура), Іван Їжакевич, Володимир Кадулін, Василь Касіян, Гнат Колцуняк, Фотій Красицький, Мирон Левицький, Осип Бокшай, Василь Дядинюк. Серед художників, які працювали в еміграції, відомі імена творців різдвяних листівок таких як Галина Мазепа, Едвард Козак, Яків Гніздовський, Петро Андрусів та ін.
Одними з перших художників, яким вдалося наблизити українську листівку до різдвяної були: Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят («Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники»). Олена Кульчицька (1877–1967) у своїх вітальних листівках («Різдво Христове», «Вифлеємська зірка» та ін.) використовувала такі святкові символи, як фігурки янголів, дзвони та інші. В її орнаментах простежується популярний тоді стиль модерну.
Разом із Оленою Кульчицькою ранній український модерн у листівках
представляли Ярослав Пстрак, Теодор Гриневич, а ще Юліан
Крайківський, який одним із перших одягнув листівку у взори українських
килимів.
За оригіналами Ярослава Пстрака (1878–1916) лише впродовж 1912—1914 років
львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя,
120 поштових карток. Особливо великим тиражем розійшлася по західноукраїнських
землях яскрава листівка з портретом Тараса Шевченка пензля Пстрака, випущена
видавництвом «Русалка» до сторічного ювілею Кобзаря (1914 рік). Різдвяне
колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» (1912 - 1913) та
«З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі
скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу
сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої
тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан».
Щоб зупинити наплив з Росії, з наддруком тризуба з’являються листівки 16 липня 1918 р. Наддруки робилися підручними засобами у 6 поштових округах: Київському, Полтавському, Харківському, Катеринославському, Одеському і Подільському. Велике розмаїття листівок, що створювалися на межі 1898 – 1918 рр. можна вважати «золотим» періодом. Їх видання, як і загалом ілюстрованих поштових листівок, сприяло поширенню та розвитку української художньої культури.
Жовтневий переворот 1917 року позначився і на вітальних трендах. Під заборону потрапили різдвяні, а з ними й новорічні листівки. Але українці за кордоном продовжували їх друкувати. Зокрема, побачили світ святкові видання церкви святого Івана Хрестителя у Нью-Йорку. Їх появі завдячуємо видавництву «Український книгар» у Лондоні та «Українському видавництву» у Кракові.
У міжвоєнний період Західна Україна (Галичина та Волинь) перебувала під владою Другої Речі Посполитої. Тому листівки польською мовою були поширені і на наших рідних теренах. Українці використовували іноземні картки, на яких умільці друкували вітання українською мовою. Українці Західної України до 1939 р. вітання писали українською, адресу однак вписували польською, оскільки в іншому випадку листівка не доходила до пункту призначення.Українські різдвяно-новорічні листівки друкувалися найчастіше з трьома видами написів: «З Різдвом Христовим!», «З Різдвом Христовим і Новим роком!», «З Новим роком!». Встановлення російського більшовицько-комуністичного режиму стерли релігійний аспект вітальних листівок. Святкові листівки друкувалися переважно лише на Новий рік. Лише в період УПА відновлюється випуск листівок.
Особливо символічними були повстанські різдвяні листівки. В період Другої світової війни вдалося налагодити кустарний випуск різдвяних карток. Підпільні друкарні не мали можливості виготовляти листівки на високому технічному чи мистецькому рівні. Їх часто друкували на друкарських машинках, прикрашаючи узорами із комбінацій літер, або нескладним малюнком та вітальним текстом. Виконувались вони двома-трьома кольорами. Краще виглядали листівки, видрукувані на циклостилі або методом штампування.
Іноді якийсь повстанець із художнім хистом малював їх на папері та розфарбовував аквареллю. Це вимагало наявності фарб, що було рідкістю у підпіллі, та, елементарно, — часу. Таку листівку можна було зробити, хіба що перебуваючи у криївці. На різдвяних листівках кінця 1940-их років зображені воїни УПА: з Ангелом, різдвяною зіркою Вертепу або на фоні яскравої падаючої зірки. Також є листівки з гуцулом, який з трембітою вітає народження Христа, при цьому на плечі у нього – гвинтівка. На всіх листівках напис «Христос роджається» або «З Різдвом Христовим». На листівках, випущених у 1950-их роках, воїни УПА переважно уже зображені з Вертепом або під час Святвечора в криївках. При цьому на усіх сюжетах із вечерею зображено упівця, який не бере участі в святковій трапезі, а чатує, щоб не дати захопити зненацька своїх побратимів.
Поліграфічним методом друкувалися листівки за кордоном Закордонними частинами ОУН та Закордонним представництвом Українського Головної Визвольної Ради (підпільного парламенту воюючої України). Пресове Бюро Закордонного Представництва УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) також в свій час підготувало серію вітальних карток, які з 1946 р. друкувалися у містах Регенсбург, Зальцбург, Новий Ульм, Мюнхен. Випуском листівок, а також бофонів і марок Підпільної пошти України займалися Любомир Рихтицький (псевдо – Степан Любомирський) та Степан Ґоляш. Імена художників в умовах конспірації, як правило, не розголошувалися. Відомо, що деякі листівки зробили, наприклад, Юрій Костів, А. Каника, «Лев» (псевдонім Мирона Левицького).
Проте в умовах конспірації імена художників, як правило, не розголошувалися. Окрім різдвяних мотивів на них були зображені українські церкви, карпатські краєвиди, а також козаки, князі, повстанці в образах Трьох Царів зі Сходу чи пастухів. Часто знаходимо поєднання різдвяної тематики та військового часу. Це могло бути зображення повстанців, які прийшли колядувати у село. Чи, наприклад, символічна Свята вечеря у військовому наметі. Ці листівки переважно поширювалися на еміграції. Хоча в одиничних випадках вони також потравляли і до українського підпілля .
До справи творення різдвяних українських листівок долучилися наші митці і в еміграції, зокрема, Яків Гніздовський, Едвард Козак, Петро Андрусів, Галина Мазепа, Мирон Білінський, Едвард Козак, Святослав Гординський та ін. У них ми знаходимо поряд із різдвяними мотивами українські краєвиди, спогади про боротьбу ОУН-УПА, про Княжу та Козацьку добу. Листівки не тільки нагадували українцям за кордоном про батьківщину, їх також розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність України.
Отже, значну кількість українських листівок видавали за кордоном. Українське діаспорне мистецтво, починаючи ще з міжвоєнного періоду, формувалося довкола проблем національного відродження. Цій ідеї підпорядковувалася тематика, стилістика й оформлення поштових листівок. Мабуть, основною причиною цього було намагання митців-емігрантів забезпечити тяглість українського вільного мистецтва на противагу цензурі, заідеологізованості мислення, творчій несвободі в самій Україні. Бути отією “нашої нації енергією”, кажучи словами Євгена Маланюка.
Як бачемо українська еміграція ніколи не припиняла видавання різдвяно-новорічних
листівок.У Європі,
Австралії, США, Канаді, – всюди, де проживали українці, завжди в обігу
були листівки, присвячені темам, забороненим в Україні за часів СРСР.
Найкращі зразки листівок сприймали як вишуканий подарунок, знак
прихильності та особливої уваги. Новорічні та різдвяні листівки
становили значний пізнавальний та художній інтерес, ознайомлюючи із
традиціями та звичаями українського народу. Поштівки не тільки
нагадували закордонним українцям про батьківщину, їх також
розповсюджували для збору коштів на підтримку боротьби за незалежність
України.
Найпопулярнішим на еміграції у 1940-50-х рр. було видавництво «Український книгар» у Лондоні. У другій пол. 1940-х рр. на поч. 1950-их рр. листівки видавалися в Німеччині в містах Мюнхен, Регенсбург, Зальцбург, Нюрнберг та в Австрії в місті Інсбрук (Видавництво Івана Тиктора).
У рамках святкування 35-ти ліття Пласту видавництво Cooperative Ukrainian
Scouting Plast у таборах ДіПі протягом 1947- 1948 років випустило серію
пластових поштівок у кількості 40 штук. Дизайнерами цих листівок були: Едвард
Козак, Мирон Левицький, Мирон Білинський, Володимир Залуцький. Дев'ять листівок
із них присвячені темі РІздва Христового. Епоха ДіПі – період в європейській історії другої половини 1940 –
початку 1950-х рр., коли після завершення Другої світової війни на
території переважно Німеччині й Австрії під опікою міжнародних
організацій (Адміністрації допомоги і відбудови Об’єднаних Націй (ЮНРРА, англ. United Nations Relief and Rehabilitation Administration – UNRRA); Міжнародної організації у справах біженців
(ІРО, англ. International Refugee Organization – IRO) перебували
мільйони переміщених осіб і біженців різних національностей, зокрема
українці.
Також використовували різдвяні листівки німецького виробництва з написом німецькою мовою "Радісного Різдва"; цей напис також закривали візерунком. Листівки з "цензурними" штампами були поширені в Україні наприкінці 1940-х та на початку 1950-х. Зразки таких трофейних листівок представлені на виставці в Музеї історії міста Києва.
Водночас стали супермодними листівки з фотоательє. Їх робили як фотографії на папері. На листівці розміщували фото особи, яка вітає з Новим роком, або ж зимовий пейзаж. У 1960-х були навіть зимові пейзажі українських міст, зокрема Києва. Наприклад, "Укррекламафільм" випускав краєвиди Києва з привітним пам’ятником Богдана Хмельницького.
В СРСР поштову листівку використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі. З 1953 р. розпочався масовий випуск новорічних листівок, а з середини 50-х рр. XX ст. почали випускати кольорові.
Розквіт новорічних поштових листівок припадає на 1960 роки. Передусім переважала дитяча тематика. Згодом запанувала космічна.
Едвард Козак (1902-1992) – український карикатурист, художник, іконописець та видавець, уродженець Львівщини, жив у Детройті (США). Псевдоніми: Еко, Мамай, Майк Чічка. Воював у лавах Українських Січових Стрільців, пізніше в УГА. 1939 р. Е. Козак устиг утекти від більшовиків, й опинившись у Кракові, де під ту пору гуртувалися провідні українські втікачі - тимчасові емігранти, влаштувався в «Українському видавництві» (Краків, 1940-44). Там блискуче ілюстрував книжки та найпопулярніший під ту пору дитячий журнал «Юні друзі», а також журнал «Дорога». Там побачили світ кілька його кольорових листівок та ілюстрований знаменитий твір Івана Франка «Лис Микита» (1944). Відомі три комплекти листівок авторства ЕКО: 1)На тему українських народних пісень 1949 року; 2)“Село” 1956 року.; 3) “В 50-річчя УСС” 1965 року (видавництво “Червона калина”, Нью-Йорк), а також серія різдвяних листівок. Коли Едвард Козак переїхав до Детройта, працював в церковному мистецтві, оформляв книжки та часописи, видавав власний журнал сатири та гумору «Лис Микита», утримував власне видавництво з такою ж назвою.
Ігор Павлишин (ФБ; 7 січня 2022 р.): "Засновником і душею видавництва був мій земляк Василь Ільчишин (22 лютого 1927 року, м. Любінь Великий, Україна - 19 березня 2013 року, Клівленд, США), Великий Українець Діаспори, який все своє життя присвятив українській справі. Засноване у 1954 році видання спеціалізувалося на випуску вінілових грампластинок та українській книжковій продукції. Випуск своїх перших листівок, причому вони були різдвяні, припав на 1961 рік. Було випущено пробну серію із чотирьох листівок. Наступна серія (5 листівок, також різдвяної тематики) із використанням малюнків відомого українського митця Едварда Козака виходить тільки через три роки, у 1964 році. І знову рік перерви до 1966 року - 6 різдвяних листівок із картин В. Крюкова. У 1967 році було видано 4 листівки, знову ж різдвяні, із зображень картин знаменитого Василя Кричевського та 4 листівки Великодньої тематики Катерини Кричевської- Росандіч, внучки Василя Кричевського. Видавництво пропрацювало приблизно до 2010 року, популяризуючи й поширюючи українську культуру і мистецтво у всьому світі, оскільки листівки видавництва знайшли свого споживача далеко за межами США і розсилалися по всьому світу, включаючи окуповану радянську Україну. За цей час було видано понад 350 листівок (у "Електронному каталозі Української Листівки" зібрана інформація про 356 листівок видавництва "Хвилі Дністра"), причому із них лише 2 поштівки, а решта складані листівки. Усі листівки включно до 2000 року на звороті мають вказаний рік видання і порядковий номер.
Темі Різдва Христового присвячені 137 листівок видавництва.
Серед художників, яким випало щастя бути популяризованими через видання листівок видавництвом "Хвилі Дністра", можна віднести:
- Оксана Мошинська - 85 листівок, із них 21 різдвяна;
- Катерина Кричевська- Росандіч - 55 листівок, із них 53 різдвяних;
- Володимир Беднарський- 30 листівок, із них 10 різдвяних;
- Дарія Гулак- Кульчицька- 23 листівки, із них 16 різдвяних;
- Богдан Божемський - 20 листівок, із них 5 різдвяних, а також багато-багато інших митців української діаспори, результат праці яких на мистецькій ниві було представлено на листівках видавництва.
Українські (руські церкви) в Речі Посполиті та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.
У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.
Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.
Рік?
ДОСТОВІРНО АВТОРСТВО ЦІЄЇ ЛИСТІВКИ НЕ ВСТАНОВЛЕНО. МИСТЕЦТВОЗНАВЦІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ЦЕ — РОБОТА ЕДВАРДА КОЗАКА
Видання середини 1950-их рр. Листівки з пластунами творять окремий розділ діаспорної філокартії, значна частина видана пластовим видавництвом “Молоде життя”.
* FB Ustia Stefanchuk
Немає коментарів:
Дописати коментар