Новоюліанський календар 1923 р. проголошений Вселенським патріархатом без згоди трьох Східних найстаріших патріархатів (Александрійського, Антіохійського й Єрусалимського)

У травні 1923 р. у Вселенському патріархаті відбувся конгрес православних східних церков, скликаний патріархом Мелетієм IV.  Всеправославний конгрес працював у Константинополі з 10 травня по 8 червня 1923 р. На конгресі відмовилися бути присутніми представники трьох найстаріших після Константинопольського патріархатів: Александрійського, Антіохійського та Єрусалимського. Не брали участь у конгресі Синайська архієпископія, і навіть Болгарська церква (Константинопольська Патріархія тоді вважала її схизматичною). У роботі наради брали участь архієреї Православної Російської Церкви — Кишинівський та Хотинський архієпископ Анастасій (Грибановський).

На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу.  Щоб не приймати григоріанський календар, що «виходить від католицького папи», було вирішено запровадити календар, названий новоюліанським. Цей календар був розроблений сербським астрономом, професором математики та небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем (1879—1956). Його головна особливість полягає в незначній зміні правила обрахунку високосних років. Тому в новоюліанському календарі, на відміну від григоріанського, вилучаються не 3 доби за 400 років, а 7 — за 900. Проте на практиці ця різниця стане помітною аж у 2800 році, а до того усі свята збігатимуться і в католиків, і у православних.

Згодом рекомендації конгресу трохи переглянули. Дату святкування Великодня вирішили визначати за юліанським стилем. Оскільки відповідно до нових календарів інколи вона може випадати раніше єврейського Песаха, що суперечить настановам першого Вселенського собору 325 року і було одним із головних аргументів критиків календарної реформи.

Питання календаря. Весь світ знає, що між Православними Церквами обговорювалася можливість або неможливість заміни юліанського календаря григоріанським, і що зовсім не було потреби у поспішному й спеціальному рішенні з цього питання. Три Східні Патріархати, які мали серйозні докази проти прийняття Православною Церквою григоріанського календаря, по-братськи просили Вселенський Патріархат відкласти всі рішення щодо зміни календаря принаймні до скликання Вселенського Собору або Великого Помісного Собору. З іншого боку, безумовно, крім Східних Патріархатів, інші Автокефальні Церкви, за винятком Елладської Церкви, хотіли дійти спільного розуміння та спільного рішення всіх Автокефальних Церков, а також, безперечно, тільки в такий спосіб вони були б згідні замінити старий календар новим. Уже майже цілком домінувала думка про те, що має бути прийняте рішення спільно всіма Церквами на Соборі. Несподівано та всупереч усім очікуванням оточення Вселенського Патріархату в якийсь момент повідомило предстоятелів Автокефальних Церков, що Вселенський Патріархат вирішив прийняти новий календар з 10/23 березня [1924 р.] та попросив усі Автокефальні Церкви погодитися з цим рішенням. Братерські патріархати, рівні за честю, даремно надіслали йому телеграми, [у яких] порекомендували відкласти дане рішення та висловлювали своє рішення, що вони, заради церковного миру, нічого не приймуть. Вселенський Патріархат і лише Елладська Церква прийняли остаточно новий календар на своїх територіях. Згодом через тиск на церковні справи, необдуманість та снобізм Кіпрська Церква пристала до них [Місце Вселенського патріарха у Православній Церкві. 1924 р.  (стаття митрополита Христофора (Даніїлідіса, згодом – Александрійського патріарха)].

Скликання Вселенського Собору або Великого Помісного Собору. Іншим питанням, у вирішенні якого проявились відверті папські претензії Вселенського Патріархату, як ми про це сказали, було скликання Вселенського Собору або Великого Помісного Собору. Хто цікавиться церковними питаннями й пильно стежить за ними, пам’ятає неналежну поведінку Вселенського Патріархату. Три патріархи трьох найдревніших патріархатів вирішили зібрати Вселенський Собор або Великий Помісний Собор в Єрусалимі у цьому році (мається на увазі 1924 р.). Цей Собор, після вивчення питання й дискусії між усіма Церквами, мав прийняти рішення не тільки щодо проблеми календаря й пов’язаної з нею проблеми [святкування] Пасхи, а й розглянути ряд інших питань, які хвилювали всю Православну Церкву та потребували прийняття нагального рішення, спільного для всіх. Три патріархи домовились і звернулись до свого брата у Христі, Вселенського патріарха, з проханням скликати Собор. Вони зробили це не тому, що кожний з них не має такої честі, достоїнства чи впливу в Церкві, які має Вселенський патріарх, а тому, що через відсутність православного імператора, який мав право в Древній Церкві скликати загальний Собор, треба було відновити престиж Вселенського Патріархату, особливо в момент, коли він був принижений з усіх сторін. Саме з цієї причини три патріархи попросили Вселенського патріарха скликати Собор в Єрусалимі. І хоча вони йому це запропонували, проте вони самі, або ж кожен з них, могли скликати Собор. Яким чином прибічники [Вселенського] Патріархату відповіли на цю братерську люб’язність трьох патріархів? Перш за все, вони відповіли лише аж через три місяці; потім вони не погодилися з рішенням трьох патріархів скликати Собор протягом року, тому що вони не бачать потреби поспішати з його скликанням, оскільки вони вирішили зібрати Собор наступного року, в річницю скликання Вселенського Собору в Нікеї (йдеться про 1600-річний ювілей Першого Вселенського Собору, який відзначали у 1925 р.), як це визначив Всеправославний конгрес. Хоча у Вселенському Патріархаті не бачать потреби в скликанні Собору в цьому році, однак було призначено Відповідальну комісію, яка мала визначити питання для обговорення на Соборі наступного року. Перелік питань для обговорення, які запропонували три патріархи в листі, вони не погодилися розглядати, оскільки в листі Вселенського патріарха їх немає, звісно, з тією метою, щоб три патріархи зухвало не подумали, що вони також мають право керувати святими Церквами Божими і навіть цікавитися ними! [Місце Вселенського патріарха у Православній Церкві. 1924 р.  (стаття митрополита Христофора (Даніїлідіса, згодом – Александрійського патріарха)].

Дати переходу Східних православних церков на новоюліанський календар

    *1923: Естонська апостольсько-православна церква

    *1923: Православна церква Фінляндії (Зараз використовує григоріанський календар)

    *10 (23) березня 1924: Вселенський патріархат Константинополя, Церква Кіпру та Церква Греції

    *1 (14) жовтня 1924: Румунська православна церква

    *1 (14) жовтня 1928: Александрійський патріархат (Александрійським патріархом в той час (1926—1935)  був Мелетієй IV.

    *1 (14) жовтня 1928: Антіохійський патріархат

    *12 квітня 1937: Автокефальна православна церква Албанії

    *7 (20) грудня 1968: Болгарська православна церква.

Новоюліанський календар

Перехід на новоюліанський календар розпочався у 20-х рр. ХХ ст., коли перейшли на новий стиль Греція і Румунія, в котрих Православні Церкви були державними. У Грецькій (1924 р.), Румунській (1924 р.) та Болгарській (1968 р.)  Церквах перехід на новоюліанський календар спричинив тяжкий розкол. І якщо старостильних болгар – близько 70 тисяч, то румунів – до трьох мільйонів; вони створили окремі Православні Старостильні Церкви Болгарії та Румунії. А старостильні греки (близько 800 000 вірян) своєю чергою розкололися на різні протиборствуючі течії. Але найбільш разючі факти ось які. Православні Церкви Македонії та Польщі (ПАПЦ) розколів уникли тільки тому, що майже всі рядові священнослужителі й весь церковний народ не сприйняли рішення вищого церковноначалія про перехід на новий стиль.  Так серед православних волинян ще досі є ті, хто ходив до церкви й «за Польщі» (Волинь, як і Галичина в 1919-1939 рр. була під Польщею). Вони підтвердять: усе церковне життя провадилось тоді за старим стилем. Ба більше, чимало парафіян і не знали навіть, що офіційно ПАПЦ в 1924 році проголосила себе новостильною. І проживши в такому стані трохи не століття, Польська Автокефальна Православна Церква рішенням свого Священного Синоду з 2014 року повернулась на старий стиль: зміна кількох поколінь нічого не змінила у прихильності народу до давньої традиції. Таке ж повернення через декілька десятиліть здійснило вище керівництво Македонської Православної Церкви: не бажає там благочестивий люд нового стилю, та й годі!

25 грудня за Новоюліанським календарем Різдво Христове відзначають :

*Православна церква України (24 травня 2023 року Православна церква України прийняла рішення щодо використання новоюліанського календаря для святкування неперехідних свят, частково у зв'язку із вторгненням Росії до України);

*більшість Східних православних церков (Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Румунська православна церква, Болгарська православна церква, Церква Кіпру, Церква Греції, Автокефальна православна церква Албанії та Православна церква Чеських земель і Словаччини);

*чотири східних католицьких церкви (УГКЦ, Болгарська греко-католицька церква, Греко-візантійська католицька церква та Румунська греко-католицька церква);

*1–2 лютого 2023 року у Львові-Брюховичах Архиєрейський синод УГКЦ вирішив, що з 1 вересня 2023 року Українська греко-католицька церква в Україні переходить на новий стиль (новоюліанський календар) для нерухомих свят із збереженням юліанської Пасхалії, про що повідомив верховний архиєпископ Святослав 6 лютого 2023 року. Слідом за УГКЦ в Україні рішення про перехід на новий стиль ухвалили УГКЦ в Польщі — 6 лютого, УГКЦ в Австралії й Океанії — 22 березня, УГКЦ в Німеччині та Скандивії — 22 квітня, УГКЦ в Сполученому Королівстві — 9 червня, й окремо 7 лютого 2023 року — Апостольська адміністратура для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії;

*Православна церква Америки (cамоврядна автономна помісна православна церква Московського патріархату в Північній Америці).

       Мелетій IV (21 вересня 1871 р. — 28 липня 1935 р.) — 11-й митрополит Елладської православної церкви в 1918—1920 роках (як Мелетій III), 261-й патріарх Константинопольський в 1921—1923 роках (як Мелетій IV), 109-й Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки в 1926—1935 роках (як Мелетій II).

Купив титул Патріарха за 100 тисяч доларів [Delimbasis A.D. Pascha of the Lord, Creation, Renewal, and Apostasy. Athens, 1985. P. 662.].

Був членом Великої масонської ложі Греції. Найбільш непримиренні противники його реформ припинили спілкування з такими, що дотримуються нового календарного стилю, і утворили старостильні церкви.

Реформи Мелетія IV зустріли опір. 1 червня 1923 року в Стамбулі відбулися протести, під час яких обурені віряни напали на Патріархію, а сам патріарх зазнав побоїв. 1 липня 1923 року він залишив Константинополь! 10 липня 1923 р. був змушений, під приводом хвороби, зважаючи на невдоволення ним з боку кліру і мирян, залишити Стамбул і перебратися на Афон. 20 вересня того ж року під тиском уряду Греції і внаслідок поразок грецьких військ від турецької республіканської армії склав з себе титул патріарха.

У 1900 році закінчив семінарію з відзнакою, після чого Даміан, патріарх Єрусалимський, призначив Мелетія секретарем Священного синоду Єрусалимської патріархії. У 1908 році патріарх Даміан вигнав Мелетія разом з архімандритом Хризостомом (Пападопулосом) з Святогробського братства за «діяльність проти Святого Гробу», а фактично за участь у позбавленні патріарха Даміана його сану [Batistos D. Proceedings and Decisions of the Pan-Orthodox Council in Constantinople, May 10 — June 8, 1923. — Athens, 1982.].

За твердженням історика Олександра Зервудакіса, офіцера британського Міністерства оборони, в 1909 році архімандрит Мелетій відвідав окупований британцями Кіпр і тут, разом з двома іншими православними священнослужителями, вступив до лав англійської масонської ложі [Alexander I. Zervoudakis, "Famous Freemasons, Masonic Bulletin, No 71, January — February, 1967.].

Мелетія було обрано в 1918 році митрополитом Афінським. Він вважав, що на тепер постали сприятливі можливості на зближення із Заходом.

У 1910 р. став митрополитом Кітіонійським (Кіпрська православна церква). 1912 р. після смерті Іоакима II, Iпатріарха Константинопольського, висував свою кандидатуру на патріаршество, але його кандидатура була відхилена. 1921 року помирає патріарх Герман V. Не гаючи часу Мелетій прибув в окупований тоді військами Антанти Стамбул на кораблі під візантійським прапором.

1921 р. в Стамбулі відбулося обрання нового патріарха митрополита Германа (Каравангеліса), за якого проголосували 16 із 17 членів Священного синоду. Але до новообраного патріарха прийшла делегація, яка повідомила, що «Мелетій має можливість внести 100 тисяч доларів на потреби патріархії», тому національні інтереси вимагають, щоб патріархом Константинопольським був обраний саме він. «Заради блага народу я прийняв цю пропозицію», — пише Германос [Delimbasis A.D. Pascha of the Lord, Creation, Renewal, and Apostasy. Athens, 1985. P. 662.].

Незабаром для обрання Мелетія повністю замінили склад Константинопольського синоду, який і обрав його патріархом. У той же час на нараді в Салоніках більшість архієреїв Константинопольського патріархату (7 членів Священного синоду і близько 60 архієреїв) заявили, що обрання Мелетія «проведено за явного порушення священних канонів». Антіохійський, Александрійський та Єрусалимський патріархи підтримали цей протест.

У 1926 р. обирається очільником Александрійської православної церкви. У 1928 р. Александрійським патріархатом було прийнято Григоріанський календар і складені папери, які продовжують бути основою її устрою: «Положення про священиче служіння», «Положення про Синоди» (1931 р.), «Органічний закон Греко-православної Александрійської Патріархії» (1934 р.).

ДЖЕРЕЛА

Χριστοφόρος, Μητροπολ. Λεοντοπόλεως. Ἡ ἐν τῇ Εκκλησίᾳ θέσις τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριαρχείου // Πάνταινος. 1924. Αριθ. 39. Σ. 639–643; Αριθ. 40. Σ. 655–660; Αριθ. 41. Σ. 671–677.

Le patriarcat œcuménique vu d’Egypte // Échos d’Orient. T. 24. № 137. 1925. P. 40–55.