Імперія гунів у роки правління Аттіли (430-і рр. — 450-і рр.). Карти

 

В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 3 000 років:

·        Скіфи, сармати (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.);

·        Гуни (II—VII ст.);

·        Анти, Склавіни (ІV—VII ст.);

·        Дуліби (VI—VII ст.);

·        Слов'яни VII—XI ст.: поляни, білі хорвати, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, дреговичі, сіверяни;

·        Білі хорвати; державне утворення — Велика Хорватія, або Біла Хорватія (VII—X ст.);

·        Русини (руси, русь), державні утворення — Русь (Київська Русь), Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство (IX—XX ст.);

·        Козаки, гайдамаки (державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;

·        Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, ЗУНР, Карпатська Україна, УРСР, Україна) XVI—XXI ст.

Імперські історики (Пруської та Російської імперій), які у XVIII ст. писали світову історію, і на думці не мали, що скіфсько-сарматсько-гунська (1500 р. до н. е. – V ст. н. е. ) спадщина належить українцям (русичам), загнаним у рабство в Російській імперії. Тим більше, що царі Московщини платили шалені гроші своїм першим найманцям-історикам, таким як Г. З. Байєр (1694–1738), Г. Ф. Міллер (1705–1783), С. Г. Шелін (1745–1774), А. Л. Шльоцер (1735–1809), А. Й. Гільденштедт (1745–1781) та десяткам інших, які фальшували все, чого царі бажали. В ті часи про Трипілля (5400 до 2250 рр. до н. е.) ще не знали. На їхню думку, європейську історію саме вони — германці й творили. Тому й вигадували разом із Катериною II для Московії ось такий — пронімецький історичний науковий напрямок. Згодом з тої німецької вигадки утворився еталон історії Європи. Історія українського народу стала жертвою найбільшого культурного грабунку і обману так, як жодна інша історія європейських народів, в першу чергу завдяки німецьким історикам. На жаль пора переосмислення німецько-московської історичної та археологічної доктрин для України ще не відбулася.

Аттіла (Аттило, Етеле, Atli; 396 р. — 453 р., Паннонія) — правитель гунів з 434 р., підніс Гунську імперію (місцезнаходження столиці невідоме) до вершини могутності — її сфера впливу простягалася від річки Урал та Кавказу до річки Рейн і від річки Дунай до Балтійського моря. З 445 року — володар велетенської держави в Східній Європі, що, за приблизними описами стародавніх істориків, простягалася від Чорного моря до Рейну та від данських островів до правого берега Дунаю. Здійснив спустошливі походи в Іллірію (447), Галію (451) та Італію (452).

Аттіла — син Мундзука (Мундіуха, Маджака), представника правлячого роду гунів, що, за легендарними переказами, походили від князя Балтазара. Після смерті свого дядька кагана Роаса (Ругили), та недовгого правління батька, 434 року, разом зі своїм братом Бледою (Вледою) очолив гунів, що панували в степах на північ від Чорного моря і Дунаю. Від 444 року, вбивши Бледа, правив одноосібно.

 ІСТОРІЯ 

Гунський рух (IV-V ст.) був одним з етапів боротьби давньоукраїнців з Римом, Візантією та германцями за опанування теренами Європи. Рішуча боротьба Карпаточорноморських племен, значна частина яких пізніше була консолідована у давньоукраїнський народ, розпочалася ще в III ст. після Н. Х., і на підставі латино-грецьких джерел описана А. Ременніковим 1954 р. у праці «Боротьба племен Северного Причорнеморья с Римом в III веке н. э». Імена воєвод, які очолювали походи на Балкани у той час, мають українські звучання: Респа, Книва (в українській мові і зараз є прізвище Кива), ведуко Тарвар (ведуко – ведун, воєвода; Тарвар – можливо, спотворене Турвар – Буй-Тур), Острогета (таке ж ім’я у XV ст. мав один із українських воєвод). Під їхнім тиском гинули римські армії, іноді на чолі з імператором. А після незначної перемоги над Карпаточорноморськими племенами, римський імператор Волузіан отримав титул «венедський», бо, рушійною силою цих племен були венеди. Умовним часом закінчення цієї боротьби був кінець VII ст., коли наші предки захопили Балканський півострів, майже всю Грецію, частину островів на Егейському морі і навіть висадились у Малій Азії. На півночі вони вийшли до Балтійського моря, а на Заході дійшли аж до Альп та Рейна. Фактично з цього часу почалося створення слав’янських народів. І не має значення, що в той час наші пращури не називали себе ні українцями, ні слав’янами. У цій боротьбі III-VII ст. так звані гунські війни були лише найяскравішим, найдраматичнішим періодом [А. КІНДРАТЕНКО. Гуни – предки українців. 2008]. 

 *  373 р. розгромили остготську державу Германаріха на Дніпрі. Йордан пише, що дізнавшись про недугу Германаріха, король гунів Баламбер рушив війною на остготів. Германаріх, страждаючи від рани та не перенісши гуннських набігів, помер на сто десятому році життя. Його смерть дала гунам можливість розгромити остготів. Гунни підкорили більшу частину остготів (вони жили в пониззі Дніпра) і змусили вестготів (жили в пониззі Дністра) відступити в римські межі (Фракія - історична область у сх. частині Балканського п-ва) під заступництво імператора Валента.

* У рік смерті імператора Валентиніана (375 р.) сармати, ймовірно, що входили до так званого «гунського союзу племен», напали на Римську імперію, перейшовши Дунай в області Реція. Імператор виступив проти них із величезним військом, не наважившись протистояти якому сармати відправили посольство з проханням про мир.

*  З 400 р. відомий гуннський король Ульдін, який володів землями сучасної Румунії та Угорщини.  

* 406 р. гуни Гуни входять у контакт з Римською імперією, виступаючи союзниками західних римських імператорів у їхній боротьбі з германськими племенами.  Спільно з легіонами Стиліхона вони завдають поразки готам Радагайсу в Італії.

* 408 р. гуни з'являються у Фракії.

* Близько 412 р. згадуються вожді гунів Донат та Харатон.

* 415 р. – в Іллірії (історична область  у пн.-зх. частині Балканського п-ва)

* до 420 р. займають Паннонію (історична область, що охоплювала зх. частину сучасної Угорщини, пн. ч.астину Хорватії і сх. частину Австрії). 

* 422 р. гуни атакували Фракію. Східно-римський імператор Феодосій II погодився виплачувати гунам данину у розмірі 350 фунтів золота на рік.

 * 433 році вождь гунів Ругила почав загрожувати Східній Римській імперії, розірвав мирні угоди через втікачів, що сховалися на території імперії. У ході переговорів Ругила помер.

* Після смерті Ругили правителями гунів стали його племінники Аттіла і Бледа, останній за нез'ясованих обставин у 445 році загинув на полюванні і влада Аттіли стала одноосібною. Найвищої потужності гуни досягли за часів правління Аттіли.

* 447 р. Аттіла здійснив вдалий похід на Сх. Римську імперію, яка відкупилася багатою даниною. Аттіла перейшов від тактики кінних набігів до облоги міст і до 447 р. взяв 60 міст і укріплених пунктів на Балканах, території сучасної Греції та інших провінціях Римської імперії.

* 451 р. війська Аттіли увійшли до Галлії. Опинившись у Галлії, гуни спочатку атакували Мец, потім їхні армії продовжили на захід, минувши Париж і Труа, щоб взяти в облогу Орлеан. Імператор Валентиніан III доручив Флавію Аецію звільнити Орлеан. І тоді відбулася вирішальна битва між об’єднаною армією римлян і візиготів з гунами на Каталаунських полях біля міста Труа. Ця битва вважається найбільшою та однією з останніх в історії Західної Римської імперії. Хоча результат битви був невизначеним, Аттіла зазнав великих втрат і був змушений відступити. У битві загинув король вестготів Теодоріх I, якого затоптали після падіння з коня. Попри це, вестготи на чолі з його синами зрештою змусили гунів відступити.

Візіготи, які жадали помсти, рвалися штурмувати табір. Проте повне винищення війська Атілли явно не входило до Флавія Аеція. Він зумів умовляннями спровадити із поля бою частину союзників. Аецій не хотів ризикувати власною армією, бо тотальне винищення гунів особливого сенсу не мало. Вони могли знадобитися у найближчому майбутньому — і для «заспокоєння» Галії, і утихомирення тих-таки візиготів, франків. Утім, є версія, що союзники теж не мали особливого бажання проливати кров за римські інтереси. Атілла із рештками війська полишив не лише Каталаунські поля, але і Галію.

* 452 р. Аттіла поновив свої претензії на Гонорію та території Західної Римської імперії. На початку  року Аттіла здійснив набіг на північ Італії, просунувшись за Медіоланум (сучасний Мілан). Проте поста перед труднощами у забезпеченні та харчуванні своєї армії в Італії через голод та неврожай. Згідно з деякими джерелами, Папа Лев I зустрівся з Аттілою і переконав його не атакувати Рим, хоча сучасні історики сперечаються, наскільки це було впливово. Аттіла також стикнувся з проблемами на батьківщині, новий східноримський імператор Маркіан тоді припинив виплату данини, внаслідок чого Аттіла почав планувати напад на Константинополь. Це зменшило стимул продовжувати важку італійську кампанію.

*  Після смерті Аттіли (453 р.) держава гунів розпалася.

* 454 р. в битві при річці Недао в Паннонії гуни були розбиті своїми колишніми союзниками з числа остготів і гепідів, які заснували власні королівства на територіях Панонії та Дакії. Невелика частина гунів, згідно з Йорданом, пішла в Іллірик (Балкани, в район міста Відін). Ернак, молодший син Аттіла, повів своє військо в Малу Скіфію. Ще одна частина гунів на чолі з родичами Ернака Емнетзуром і Ултзіндур поселилася на південному березі Дунаю в межах сучасної Болгарії.  

* Йордан також повідомляє, що близько 456 р. гуни та остготи Валаміра билися на Дніпрі.  

* 468 р. син Аттіла Денгізіх ще воював з остготами в Паннонії.

Історичний атлас (Shepherd, William R. New York, 1923)

Імперія гунів у роки правління Аттили (434—453 рр. н. е.)