6 січня 1936 р. Львів. Різдвяне привітання митрополита Андрея Шептицького

Українці (греко-католики та православні) у ХХ-ХХІ ст. завжди Різдво відзначали 7 січня, а Хрещення Господнє (Йордан) 19 січня. В ХІХ ст. - Різдво відзначали 6 січня, а Хрещення Господнє (Йордан) - 18 січня.

Українські січові стрільці, воїни УПА, підпільники ОУН, Українські патріоти-політв'язні завжди Різдво відзначали 7 січня.

Божий Син сходить із неба на землю і стається чоловіком для нашого спасення. Той, що перед усіма віками зродився з Бога-Отця правдивим Богом, рівним Отцю, той днесь родиться чоловіком із Преблагословенної Діви Марії. Сонце сходить із неба, «схід із висоти». Тайна Божої любові й Божого милосердія звершається в укриттю у Вифлеємському вертепі. Зразу лиш вибрані з вибраних довідалися про народження Дитини-Бога, з часом то сонце правди обнімає своїми проміннями чимраз ширші круги бідного упавшого людства, просвічує їх світлом Божої правди, світлом певної надії спасення, світлом любові Бога й людей, та бідному людству дає їх правдиву радість, радість не з того світа. Це небесна, світла, ясна й чиста радість, що підносить, потішає і скріпляє пригноблених, утруджених, прибитих найбільшими тягарями життя. Тому-то у празник Христового Рождества співаємо пісню радости, в яку вплітаємо слова, висказані більше чим 700 літ перед Христом пророком Ісаїєю: «З нами Бог, разумійте, язици (зглядно погани), і покоряйтеся, бо з нами Бог... Люди, сидячі у тьмі, виділи світло велике, з нами Бог, ви, що живете у стороні темряви і смерти, небесне світло вас просвітить, бо з нами Бог, Дитя родиться нам, і Син даний нам, із нами Бог. Він Богом могутнім, владикою, князем мира, з нами Бог, Отцем будучого віка, з нами Бог».

Могутнє то світло з неба, як і могутня та пісня землі, розходиться по світі доброю вісткою, радістю Євангелія. Як же ріжна та радість від тої другої, що нею тішаться грішники. Як же відмінна та добра вість із неба від усякої вісти, що її грішники у своїй нужді називають доброю. Вість із неба – ясна, як кришталь, а чиста, як джерело свіжої води. Лиш чисті серця вповні відчувають ту радість, лиш щирі серця, хоч і слабі, принимають Добру Вість Євангелія. Вона не з цего світа, можна її відчувати і під хрестом, а навіть під хрестом лучше її розуміється й оцінюється. Вона має дивну силу, осолоджує найбільші терпіння, вчить їх зносити, а душу підносить у небо, вказує на лучшу, щасливу будуччину.

Як же інша і як безконечна марна радість, що її світ дає, що ложний світ обіцює. Бо це перша наука, вступ до Євангелія: є дві дороги, два життя і дві радості, і дві – як ріжні – вічності. Є дорога Христа Ісуса, є життя благодаті, й радість чистої совісти, й по смерті вічне блаженство. А є й дорога, що у смерть веде, є життя у гріхах і радість із гріха на будучий засуд, на вічну смерть.

Є радість Пречистої Діви Марії, про яку сама говорила: «Возрадувався дух мой о Бозі, Спасі моїм». І є мерзенна радість тих богачів, до яких Святе Письмо каже: «Ваші одежі поїли молі, ваше срібло й золото поржавіло, а їх ржа з’їсть, як огонь, се платня робітників, що жали ваші ниви, котру ви задержали, кличе і крик женців дійшов до ушей Господа Саваота» (Як.V). Є смуток Пречистої Діви Марії під хрестом, коли дивилася на смерть Сина, а є смуток проклятого Юди Іскаріота, що в розпуці безхосенного жалю скінчив життя самогубством.

Празник Христового Різдва є празником тої християнської радости, тихої, чистої та покірної, це празник, у якому тішаться вбогі духом, терплячі, упокорені й переслідувані, голодні та спрагнені справедливости. До них усіх, до Вас усіх, де би Ви не були, звертаюся з Євангелієм, із радісною потіхою: «Випростуйте опущені руки і знеможені коліна»5.

І до Вас то слово, бідні, а сердечні браття над Дніпром, приходіть до Христа Ісуса. Він потішить, піднесе, скріпить і спасе навіки. Ідім же всі за Ним, за Христом побідоносним, нашим Вождем, Він побідив смерть Своєю смертию, але нам дарував вічне життя благодаті. Се моя коляда, се мої побажання до Вас, мої дорогі.

Най же Всевишній Бог благословить Вас усіх. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастіє святого Духа най буде з усіма Вами. Амінь.

Христос Раждається. Славіте Його. Львів. Дня 6 січня 1936 року. †Андрей Митрополит.

    Українські (руські церкви) в Речі Посполиті  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

    Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

      Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

   Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.