Луї Бріон де ля Тур.
Луї Бріон де ла Тур (Louis Brion de la Tour; 1743 - 1803) — французький географ і демограф XVIII століття. Він був королівським картографом короля Франції, його офіційний титул — інженер-географ короля. Попри плідну картографічну кар'єру та кілька важливих атласів про його життя та кар'єру мало що відомо.
Можливо, він народився в Бордо. Його син з таким самим ім'ям народився в 1763 році та публікувався до своєї смерті в 1832 році. Майже неможливо відрізнити роботу батька від роботи сина, оскільки обидва використовували одне й те саме видавництво та працювали приблизно в один і той самий період.
Значна частина їхніх робіт була опублікована у співпраці з Луї Шарлем Десно (Louis Charles Desnos; 1750–1790). Їхніми найвизначнішими роботами загалом вважається «Atlas General» (Загальний атлас) 1766 року та «Atlas géographique et statistique de la France divisée en 108 départements» 1803 року.
1766 р. у своєму атласі «Atlas Generale, Civil et Ecclesiastique, Methodique et Elementaire pour l'etude de la geographie et de l'historie» помістив карту «ETATS DE POLOGNE ET DE LITHUANIE...AVEC ROYAUME DE PRUSSE, ET LE DUCHE DE CURLANDE…» (Країни Польщі і Литви з Королівством Пруссії та Курляндським князівством…). Напис на карті UКRANЕ (Україна) міститься північніше Києва і охоплює Правобережжя та Лівобережжя. Правобережна Україна яка на цей період була в складі Польщі позначена як Русь Польська (RUSSIE POLONOISE).
В цьому ж атласі поміщена карта «Turquie Européenne avec les états qui en sont tributaires...» (Туреччина Європейська) де українські землі позначено як “Ukraine Рais des Cosaques” (Україна земля (країна) Козаків).
1775 р. Карта «Carte curieuse des nouvelles limites de la Pologne, de l'empire Ottoman et des états voisins» (Цікава карта нових кордонів Польщі, Османської імперії та сусідніх держав). Це одна із перших етнографічних карт. Ареал проживання українців – від Сяну до Волги. Воронежчина та Бєлгородщина заселені українцями.
Українські землі позначені як UКRANЕ (Україна) – напис сягає р. Дон, Kosaks (напис на карті біля Умані), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі Козаки або Гайдамаки) – Південна Україна. На карті позначено Запорозьку Січ (Нова Січ; N. Sicza).
На карті позначені українські історико-географічні землі: Галичина, Лодомерія, Підляшшя, Покуття, Полісся, Червона Русь і т. д.
Українські землі на Лівобережжі – Мала Русь (PETITE RUSSIE) простягається аж до Волги.
Історична довідка.
Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).
Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.
Першою етнографічною картою можна вважати карту 1775 р. французького географа і демографа Луї Бріона де ла Тура (Louis Brion de la Tour; 1743-1803) «Carte curieuse des nouvelles limites de la Pologne, de l'empire Ottoman et des états voisins» (Цікава карта нових кордонів Польщі, Османської імперії та сусідніх держав). Ареал проживання українців – від Сяну до Волги. Воронежчина та Бєлгородщина заселені українцями.
Першою етнографічною картою світу можна вважати карту 1786 р. французької письменниці й натуралістка Марі Ле Масон Ле Гольф (Marie Le Masson Le Golft; 1750—1826) «Esquisse d'un tableau général du genre humain...» (Ескіз загальної картини людського роду…). На карті українські землі заселені Козаками (Соsaque). Позначені сусіди Козаків – Поляки (Polonois), московити та ін.
Першими етнографічними картами європейських країн можна вважати карти Яна Матея Корабінського 1791 р. та 1804 р. У 1791 р. він у Відні опублікував економічну карту «Novissima Regni Hungariae potamographica et telluris productorum tabula» (Карта водних ресурсів і продукції Угорського королівства), на якій кольоровими лініями, крім іншого, зображено розселення народів Угорського королівства. Українці (у легенді – руснаки «Rusznaken») показані рожевою фарбою. Карти 1804 р. поміщені в його атласі «Atlas Regni Hungariae...» (Переносний атлас Угорського королівства).
На початку ХІХ ст. в багатьох країнах Європи було запроваджено регулярні переписи населення, а також значно активізувалися етнографічні дослідження, пов’язані з українським національним відродженням. Це створило об’єктивні передумови для започаткування у 1820-х рр. етнічного картографування. Стало можливим детально, буквально за населеними пунктами, картографувати склад людності, визначати абсолютну і відносну вагу окремої національності на певній території.
В цей період активізувався процес формування слов’янських націй. Слов’янознавство почало розвиватись як окремий напрям науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали можливість картографувати території розселення окремих народів. Перші науково обґрунтовані етногеографічні карти території України з'явилися в першій половині XIX ст.
Першими етнографічними мапами слов’ян були карти чеських вчених Яна Чапловича (1829), Павла Шафарика (1842), француза К. Дежардена (1837; на карті вперше подано етнографічні межі розміщення українців) та англійця Г. Комбста (1841), які довший час залишались основою знань про розселення слов’янських народів.
У першій половині ХІХ ст. на них опирались інші картографи при укладанні власних етнічних мап (Карл Крістіан Франц Радефельд (1844), Г. Берґгаус (1845; 1847; 1848), Й. В. Гойфлер (1849), Ф. Раффельшперґер (1849), Р. Фрюліх (1849). На карті Й. В. Кучайта “Огляд народів і мов Середньої Європи” (“Völker- u. Sprachen- Übersicht von Mittel-Europa”. – Berlin, [І-а пол. ХІХ ст.]) зображено розселення основних мовних груп на цих теренах: германців, слов’ян, романців. Межі слов’янських земель позначені жовтою фарбою, а території проживання окремих народів – написами. На карті зображені тільки західні українські землі, де живуть “рутени” (Ruthenen).
На етнографічних картах іноземних авторів напис «УКРАЇНЦІ» з’являється у 1878 р. (Генріх Кіперт. Карта «Carte ethnographique de l'Autriche-Hongrie et des régions habitées par les Roumains aprés H. Kiepert» (Етнографічна карта Австро-Угорщини та областей, населених румунами за Г. Кіпертом). Одна із перших українських етнографічних карт (1896 р.) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ це - «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка. Українці названі – «українці русини».
1775 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар