УКРАЇНА та УКРАЇНЦІ на географічних картах

Починаючи з XII століття і до теперішнього часу на європейських картах Україна й УКРАЇНЦІ були завжди ПРИПИСАНІ.  У різний історичний період наші землі називалися по різному (Русь, Поділля, Волинь, Червона Русь, Україна – країна козаків і т. д).

Втративши свою державність у XIII ст. УКРАЇНЦІ протягом віків боролися і борються тепер за свою СВОБОДУ. Феномен УКРАЇНСЬКОГО народу – ЗАПОРОЗЬКІ козаки сприяв тому, що починаючи з кінця XIV ст., все XVII, і першу половину XVIII ст. УКРАЇНУ ототожнювали з Козацькою державою (сотні карт цього періоду про це свідчить).

Публікації по темі.

*Байцар Андрій. Походження назви «Україна»: документи та географічні карти https://baitsar.blogspot.com/2021/09/blog-post_15.html  

*Байцар А. Назва «УКРАЇНА» на географічних картах XVI ст. https://baitsar.blogspot.com/2017/01/xvi.html

 *Байцар А.  Назва «УКРАЇНА», «Окраїна» та «Козаки» на географічних картах (перша пол. XVII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2017/01/xvii.html

*Байцар А.  Назва «Україна» на географічних картах друг. пол. XVII ст. (1650-ті рр. -1680-ті рр.) https://baitsar.blogspot.com/2017/01/xvii-1650-1680.html

 *Байцар А.  Назва «Україна» на географічних картах (друга пол. XVII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2017/02/xvii_13.html

*Байцар А.  Назва «Україна» на географічних картах (перша пол. XVIII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2017/01/1700-1750.html

*Байцар А. Назва «Україна» на географічних картах (друга пол. XVIII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2019/09/1750-1799.html

*Байцар А.  Назва «Україна» на географічних картах XIX ст. https://baitsar.blogspot.com/2023/06/xix.html

*Байцар А.  Україна на картах Гійома Боплана (XVII cт.). https://baitsar.blogspot.com/2017/01/xvii-c.html

*Байцар А.  Назва «УКРАЇНА» на картушах карт (XVII—XVIII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2021/09/xvii-xviii.html

В етнічній історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 3 000 років:

·        Скіфи, сармати (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.);

·        Гуни (II—VII ст.);

·        Анти, Склавіни (ІV—VII ст.);

·        Дуліби (VI—VII ст.);

·        Слов'яни VII—XI ст.: поляни, білі хорвати, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, дреговичі, сіверяни;

·        Білі хорвати; державне утворення — Велика Хорватія, або Біла Хорватія (VII—X ст.);

·        Русини (руси, русь), державні утворення — Русь (Київська Русь), Руське Королівство, ВКЛ, Руське воєводство (IX—XX ст.);

·        Козаки, гайдамаки (державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;

·        Українці (державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, ЗУНР, Карпатська Україна, УРСР, Україна) XVI—XXI ст.

З історії. У другій половині ХV ст. в Європі започатковується і набуває розвитку книгодрукування (у тому числі й картодрукування). З’являються численні нові карти – tabula moderna (сучасні карти), авторами яких були знані картографи світу  Бернард Ваповський, Себастьян Мюнстер, Герард Меркатор, Вацлав Гродецький, Йодок Гондій, Віллем Блау, Герард де Йоде, Томаш Маковський, Ісаак Масса, Сигізмунд Герберштейн та ін. Зображення території України на стародавніх картах відповідало тогочасним уявленням західноєвропейських картографів про наш край. Тож і не дивно, що деякі з карт мають неточності та помилки при зображенні тих чи інших елементів географічної основи.

За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].

На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.

Документи XV—XVI ст. кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р. називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. XVI ст.) та ін.

На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).

На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки) появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься до 1572 р.

В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року.  На сій карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

Цікава неточність. На жаль, в книзі Сергія Шелухіна інформація про карту (1580 р.) невірна. Автор карти, що опублікована С. Шелухіним - Обрі де ла Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743) – француз-гугенот, агент шведського короля Карла ХІІ, який подорожував північними околицями Османської імперії та її васалів у часи, коли Карл сидів у Бендерах після Полтави.

Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724. У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже поверхового спостерігача.

Отже, при друку використали помилкову карту 1724 року, а не карту видання 1580 року.

Максим Майоров (2019 р.) так пояснює цей картографічний казус: «Про француза Мотіеля та його подорожі – жодних незалежних (від Шелухина) джерел. «Карта Мотіеля» також вибивалася зі стилістики відомих картографічних видань кінця ХVI століття...

Ім’я Ла Мотре можна прочитати на правій (східній) частині аркушу карти, яка не потрапила в книгу Шелухина. Можливо, не потрапила навмисно, хоча й виключати того, що A. De la Motraye помилково прочитано як Motiel – не стану. Всі питання щодо датування і контексту створення карти знімаються, якщо уважно поглянути на копію цілого аркушу у хорошій роздільній якості. Тут ми бачимо Полтаву, позначку битви і шлях через Дніпро до Бендер. Якщо придивитися, на фрагменті карти з книги Шелухина все аналогічно, тільки якість копії гірша.

Отже навмисна чи випадкова містифікація розвінчана. Пальму першості зберігає так звана «Карта Радзивіла» 1613 р.»

В першій половині XVII ст. назва «Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.

Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння.  Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.

Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст.  Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].   

Нікола Сансон є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками  Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р.  «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків». 

На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна Баптиста Гоманна карта 1712 р.  вже називається "Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).

В першій половині 1700-х рр. на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken» (Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.

Широкого застосування ототожнення Червоної Русі з Україною набуло  в першій половині XVIII ст. Це прослідковується на картах Абрахама Алларда (1710),  Тобіаса Йоганна Маєра (1750) та ін.

Одна із перших карт де Україна ототожнюється з Червоною Руссю - «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою "Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...,» (Польща, Велике князівство Литовське...) 1670 р. Карел Аллард.

На європейських картах  XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна,  або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д. 

Отже, назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.

1712 р.

 

1742 р. Матеус Зойтер

Україна від Сяну до Волги. 1775 р. Перша етнографічна карта. Луї Бріон де ля Тур

Луї Бріон де ля Тур.

Луї Бріон де ла Тур (Louis Brion de la Tour; 1743 - 1803) — французький географ і демограф XVIII століття. Він був королівським картографом короля Франції, його офіційний титул — інженер-географ короля. Попри плідну картографічну кар'єру та кілька важливих атласів про його життя та кар'єру мало що відомо.

Можливо, він народився в Бордо. Його син з таким самим ім'ям народився в 1763 році та публікувався до своєї смерті в 1832 році. Майже неможливо відрізнити роботу батька від роботи сина, оскільки обидва використовували одне й те саме видавництво та працювали приблизно в один і той самий період.

Значна частина їхніх робіт була опублікована у співпраці з Луї Шарлем Десно (Louis Charles Desnos; 1750–1790). Їхніми найвизначнішими роботами загалом вважається «Atlas General» (Загальний атлас) 1766 року та «Atlas géographique et statistique de la France divisée en 108 départements» 1803 року.

1766 р. у своєму атласі «Atlas Generale, Civil et Ecclesiastique, Methodique et Elementaire pour l'etude de la geographie et de l'historie» помістив карту «ETATS DE POLOGNE ET DE LITHUANIE...AVEC ROYAUME DE PRUSSE, ET LE DUCHE DE CURLANDE…» (Країни Польщі і Литви з Королівством Пруссії та Курляндським князівством…). Напис на карті UКRANЕ (Україна) міститься північніше Києва і охоплює Правобережжя та Лівобережжя. Правобережна Україна яка на цей період була в складі Польщі позначена як Русь Польська (RUSSIE POLONOISE).

В цьому ж атласі поміщена карта «Turquie Européenne avec les états qui en sont tributaires...» (Туреччина Європейська) де українські землі позначено як “Ukraine Рais des Cosaques” (Україна земля (країна) Козаків).

1775 р. Карта «Carte curieuse des nouvelles limites de la Pologne, de l'empire Ottoman et des états voisins» (Цікава карта нових кордонів Польщі, Османської імперії та сусідніх держав). Це одна із перших етнографічних карт. Ареал проживання українців – від Сяну до Волги. Воронежчина та Бєлгородщина заселені українцями.

Українські землі позначені як UКRANЕ (Україна) – напис сягає р. Дон, Kosaks (напис на карті біля Умані), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі Козаки або Гайдамаки) – Південна Україна. На карті позначено Запорозьку Січ (Нова Січ; N. Sicza).

На карті позначені українські історико-географічні землі: Галичина, Лодомерія, Підляшшя, Покуття, Полісся, Червона Русь і т. д.

Українські землі на Лівобережжі – Мала Русь (PETITE RUSSIE) простягається аж до Волги.

Історична довідка.

ЕТНОГРАФІЧНА КАРТА 

Етнографічна карта — картографічне зображення, яке показує територіальне розміщення різних етнічних груп, їх культурні особливості та розселення. Це карта, що відображає певні етнічні спільноти та їхню географічну присутність.

Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).

Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.

Першою етнографічною картою можна вважати карту 1775 р. французького географа і демографа Луї Бріона де ла Тура (Louis Brion de la Tour; 1743-1803) «Carte curieuse des nouvelles limites de la Pologne, de l'empire Ottoman et des états voisins» (Цікава карта нових кордонів Польщі, Османської імперії та сусідніх держав). Ареал проживання українців – від Сяну до Волги. Воронежчина та Бєлгородщина заселені українцями.

Першою етнографічною картою світу можна вважати карту 1786 р. французької письменниці й натуралістка Марі Ле Масон Ле Гольф (Marie Le Masson Le Golft; 1750—1826) «Esquisse d'un tableau général du genre humain...» (Ескіз загальної картини людського роду…). На карті українські землі заселені Козаками (Соsaque). Позначені сусіди Козаків – Поляки (Polonois), московити та ін.

Першими етнографічними картами європейських країн можна вважати карти Яна Матея Корабінського 1791 р. та 1804 р.  У 1791 р. він у Відні  опублікував економічну карту «Novissima Regni Hungariae potamographica et telluris productorum tabula» (Карта водних ресурсів і продукції Угорського королівства), на якій кольоровими лініями, крім іншого, зображено розселення народів Угорського королівства. Українці (у легенді – руснаки «Rusznaken») показані рожевою фарбою. Карти 1804 р. поміщені в його атласі  «Atlas Regni Hungariae...» (Переносний атлас Угорського королівства).

На початку ХІХ ст. в багатьох країнах Європи було запроваджено регулярні переписи населення, а також значно активізувалися етнографічні дослідження, пов’язані з українським національним відродженням. Це створило об’єктивні передумови для започаткування у 1820-х рр. етнічного картографування. Стало можливим детально, буквально за населеними пунктами, картографувати склад людності, визначати абсолютну і відносну вагу окремої національності на певній території.

В цей період активізувався процес формування слов’янських націй. Слов’янознавство почало розвиватись  як окремий напрям науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали можливість картографувати території розселення окремих народів. Перші науково обґрунтовані етногеографічні карти території України з'явилися в першій половині XIX ст.

Першими етнографічними мапами слов’ян були карти чеських вчених Яна Чапловича (1829), Павла Шафарика (1842), француза К. Дежардена (1837; на карті вперше подано етнографічні межі розміщення українців) та англійця Г. Комбста (1841), які довший час залишались основою знань про розселення слов’янських народів.

У першій половині ХІХ ст. на них опирались інші картографи при укладанні власних етнічних мап (Карл Крістіан Франц Радефельд (1844), Г. Берґгаус (1845; 1847; 1848), Й. В. Гойфлер (1849), Ф. Раффельшперґер (1849), Р. Фрюліх (1849).  На карті Й. В. Кучайта “Огляд народів і мов Середньої Європи” (“Völker- u. Sprachen- Übersicht von Mittel-Europa”. – Berlin, [І-а пол. ХІХ ст.]) зображено розселення основних мовних груп на цих теренах: германців, слов’ян, романців. Межі слов’янських земель позначені жовтою фарбою, а території проживання окремих народів – написами. На карті зображені тільки західні українські землі, де живуть “рутени” (Ruthenen).

ВИСНОВОК. На європейських картах 19 — поч 20 ст. УКРАЇНЦІВ Австрійської (Австро-Угорської) монархії позначали як Ruthenen, Russinen та Russniaken (Рутени, Русини та Русняки). Починаючи з етнографічної карти Яна Чапловича (1829 р.) назву Рутени (нім. Ruthenen, фр. Ruthènes й англ. Ruthenians) почали вживали у своїх картографічних працях працях й інші вчені. Адже термін Рутени вживається вже в хроніках 11—12 ст. («Rex Ruthenorum в Annales Augustani», 1089; «Mare Rutenum» у Гельмольда з Босау; «Ruteni» у Саксона Граматика та ін.). З 1596 р. назва Рутени була прийнята в документах римських Пап і Римської Курії для унійних українців і білорусів. Наприкінці 18 — на початку 20 ст. термін Рутени використовувався в Габсбурзькій монархії як етнонім українців.

На етнографічних картах іноземних авторів напис «УКРАЇНЦІ» з’являється у 1878 р. (Генріх Кіперт. Карта «Carte ethnographique de l'Autriche-Hongrie et des régions habitées par les Roumains aprés H. Kiepert» (Етнографічна карта Австро-Угорщини та областей, населених румунами за Г. Кіпертом). Одна із перших українських етнографічних карт (1896 р.) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ це - «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка. Українці названі – «українці русини».

Сьогодні дослідження питань української та закордонної етнокартографії щодо формування етнічного складу населення України загалом і окремих її регіонів займає вагоме місце в науці. Оскільки етнографічні карти є своєрідним джерелом знань, що потрібні нам для кращого розуміння своєї історії та культури.

Сьогодні етнографічні карти потребують всебічного вивчення та дослідження. Друга  половина  ХІХ ст.  стала  початковим  етапом розвитку української етнокартографії, на якому були закладені засади стрімкого розвитку у ХХ ст. як української картографії, так і етнокартографії. Перші українські етнічні карти мають різну наукову вартість: в основу більшості з них лягли мапи європейських картографів від повного копіювання до часткового перероблення і доповнення. Тільки карта П. Чубинського та К. Михальчука, укладена на власних дослідженнях авторів, стала джерелом для інших картографів при укладанні етнографічних мап.

Питанню зображення території України на західноєвропейських, російських та українських картографічних виданнях присвячені публікації Я. Дашкевича, М. Вавричин, Р. Сосси, Т. Паславського, І. Ровенчака, Н. Падюки, У. Кришталович, К. Галушко   та ін., проте воно ще чекає поглибленого вивчення. Оскільки українські землі в різні періоди часу входили до складу різних держав (Польщі, Угорщини, Великого Князівства Литовського, Російської імперії, Австро-Угорської монархії, Румунії), необхідним є дослідження різноманітних картографічних джерел на територію України.

Етнографічні карти  дають знання, які необхідні для глибокого розуміння історії й культури народу на всіх етапах розвитку людського суспільства. Ці своєрідні етнографічні джерела дають уявлення не тільки про контури України та народи, що її населяли, а й про етнографічне розмаїття нашої держави.

Вивчення та аналіз вище перелічених карт дозволяє зробити висновки, що  основне значення їх полягає у тому, що вони зображають українців (рутенів, русинів, південнорусів, малорусів, козаків і т.д.) як окремий народ, і це стало одним із поштовхів процесу формування української модерної нації у ХІХ ст.

1775 р.