Торговиця. Ринок. Базар
17 травня 1666 р. польський король Ян II
Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши
йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та
двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
Торговиця - урочище у
районі верхньої частини сучасної вул. Шевченка (територія біля теперішньої Винниківської
школи мистецтв). Постійні мешканці оселилися тут у
IX—X ст. У XVI ст. на цьому місці виникла площа, яка мала назву Торговиця. На
ній відбувалися віча, карали злочинців, у певні дні тижня проходили великі
ярмарки, куди з’їжджалися селяни з довколишніх сіл. Дана площа проіснувала до
поч. XX ст. Урочище «Торговиця» — історичний центр міста (IX—XX ст.).
На поч. ХХ ст. торгова площа перемістилася ближче до
костелу. Місце
між костелом і ставком, винниківчани ще й досі називають
«базарчиком». Жвава торгівля тут була в період коли Винники були
районним центром (1940-1959 рр.). «Базарчик» проіснував до кінця 1970-их
рр.. В 1960-их –1970-их рр..
торгівля відбувалася щосуботи. На поч.1990-их рр. «базарчик» відновився,
але ненадовго. Тепер тут площа ім. Степана Бандери (облаштування площі 2019-2020 рр.).
1998 р. – ринок по вул. Івасюка, 2 а (власник О. Матвіїшин).
1998 р. – ринок по вул. Івасюка, 2 а (власник О. Матвіїшин).
Історична довідка. 31 жовтня 2013 р. сесія ВМР присвоїла назву площі (біля
костелу) імені Степана Бандери (подія присвячена до
71-ї річниці УПА і 95-ї річниці ЗУНР). 27 жовтня 2019 р. на площі освятили
пам’ятник Папі Івану Павлу ІІ. Чин освячення провів Архієпископ Львівський РКЦ
Мечислав Мокшицький.
Кінотеатр «Трембіта»
У
1940-1960-их рр. культурні заходи відбувалися в Парку тютюнової фабрики, в
Центральному парку (по вул. Леніна (тепер вул. Галицька, біля ресторану «Гетьман»)
та на стадіоні (вул. Спортова).
1930-ті – 1940-ві рр. — кінотеатр «Трембіта» (по вул. Шевченка, 3).
Кінець 1940-их рр. – 1999 р. - Клуб тютюнової фабрики.
1978
р. — новий клуб тютюнової фабрики на 400 місць.
З вересня 1999
р. — Львівська міська громадська організація Культурний центр «Дозвілля»
(Патер Ігор та Патер Тетяна).
За спогадами корінного винниківчанина, українського поета та перекладача
Івана Врецьони (Златокудра; 1930
р. н.): «Перед Другою світовою війною був у Винниках
кінотеатр «ТРЕМБІТА». Після пам’ятного
17 вересня 1939 р. показували нам там переможці фільми про
бравого Чапаєва, а після 22 червня 1941 р. німецькі загарбники – про героїзм своїх вояків.
Згаданий кінозал містився в низовому просторному приміщенні будинку, званому в
радянську еру клубом тютюнової фабрики. Під час німецької окупації в одному із приміщень навчалися українські школярі».
За
споминами корінного винниківчанина п. Ігоря Секети
(1939 р. н.): «В 1978 р. була тільки внутрішня реконструкція. До цього там теж
був зал на партері, приблизно такого розміру як зараз, зі сценою й оркестроном
(ямою). Там теж демонстрували кінофільми. На другому поверсі було велике фоє
де проводились репетиції й кімнати гуртків - хоровий, драматичний, оркестри. До
клубу примикав старий романтичний парк зі старими каштанами (тепер там фабричний
корпус), з зеленим театром танцмайданчиком і критим подіумом для оркестру. В
обох клубах проводились досить регулярно т. зв." Вечори молоді"
тобто танці, бо була потреба десь зустрічатись мужчинам після 4-х років війни й
жінкам незаміжнім з тієї ж причини. Найпопулярнішими фільмами тоді були
переважно американські, деколи французькі фільми з першим субтитром: "Фильм
взят в качестве трофея при разгроме фашистской Германии". А були це
"Дама з камеліями" з Ґретою Ґарбо, "Серенада Сонячної
Долини" кіномюзикл з оркестром Ґлена Міллєра, "Петер", фільми
Чарлі Чапліна, кольорові мультики Уолта Діснея: "Білосніжка",
"Маленький Мук", "Мікі Маус", "Тарзан" і т. п. Ну і
совкові "Кубанскіє казакі", "Радуга" і перший совковий
серіал "Стлінградская битва" на які ходили "культпоходами",
тобто водили "за морду" на всі 3 серії, а потім ще дурнуваті
обговорення влаштовували. Про совкове кіно можна довго, бо згідно з
"завєтамі Ільїча" кіно для них було мистецтвом №1,
"ідеологіческім оружіем".
Парки
У 1940-х - 1970-х рр. у Винниках було два парки: один "Фабричний парк" (тепер територія тютюнової фабрики) та "Центральний парк" (по теперішній вул. Галицькій; біля ресторану "Гетьман").
За
споминами корінного винниківчанина, українського поета Івана Врецьони (1930 р. н.): «Це
був занедбаний терен тютюнової фабрики, огороджений від півдня високим муром,
від вул. Шевченка металевою огорожею з брамою й фірткою. З правої сторони - острівець
з деревом, де стояла фігура св. Яна (при розі фабричного будинку з кінозалом
внизу). В совєтський час цей фабричний терен відгородили від чисто виробничої
частини, яку називали у Винниках фабричним парком, оскільки верхній поверх згаданого
будинку - фабричним клубом. Офіційної назви, мабуть, не було. Там, у
"фабричному парку", потім для виробничих потреб звели величезний
будинок.
Колись у Винниках видавали газету "Радянське життя", в якій,
якщо відшукати, збереглися фотографії с/г виставки на вул. Леніна. У парку при
вул. Леніна в 50-ті роки відбувалися сільськогосподарські виставки. Там
містилися "будки" де колгоспи Винниківського району щоосені
презентували плоди своїх майстрів врожаю. Після таких святкувань «будки» чекали
нового свята врожаю, а в міжвиставковий час в них вечорами пестилися закохані. Цей
парк мав свій павільйон зі сценою, де відбувалися театральні виставки і концерти,
також виступали колективи місцевої самодіяльності. В центральному парку
відбувалися літом при гарній музиці танці, а зимою танцьовано в фабричному
клубі (приміщенні колишнього кінотеатру «Трембіта»).
За
споминами корінного винниківчанина Ореста Бачмаги (1943 р. н.):
"Павільйони
виставки досягнень народного господарства Винниківського району
знаходився у
парку по теперішній вул. Галицькій (колишня вул. Леніна). А у Парку
тютюнової
фабрики (тепер територія забудована приміщеннями ЛТФ) кожного літа
місяць
гастролював Коломийський драмтеатр. Це для Винник була подія. Вистави
йшли з
аншлагами! Ну, а для нас, дітей, додаткові емоції - пробратися в парк
заздалегідь. Росла у парку розлога липа з величеньким гніздом, у якому
можна було
дочекатися початку вистави".
За
споминами винниківчанина Юрія Єфімова (1941 р. н.): «У радянський період надзвичайно популярним був
гумористичний дует Штепселя й Тарапуньки. Тоді це були легендарні особи, на
їхні концерти приходило безліч глядачів. Їхня слава була безмежною. І ось
одного разу приїхали ці зірки у Винники. Концерт мав відбутися на місцевому
стадіоні. Тоді стадіон був за величезним парканом із дерева. А люди все ідуть
та ідуть. Усі хотіли побачити всенародних улюбленців. І напір був такий
великий, що паркан не витримав і… впав. А ще в ці далекі роки у Винники приїхав
не менш легендарний хор імені Верьовки. Концерт мав відбутися на сцені літнього
майданчика тютюнової фабрики (вулиця Шевченка). І глядачів також було дуже
багато. А ми, хлопчаки, вирішили потрапити на цей концерт із «чорного ходу»,
тобто через дірку в паркані. Та коли перший із нас переліз на територію
фабрики, то потрапив до рук… місцевого дільничного міліціонера. І одразу ж
отримав від нього паском… Далі міліціонер наказав хлопчаку мовчати й чекав на
іншого порушника. І так ми всі, троє друзів, отримали «на горіхи» від цього
правоохоронця. Ви зрозуміли за що отримали паском? – запитав цей
правоохоронець. Та ми й самі розуміли за що… Ми тішилися, що таки побували на
концерті славетного хору. Адже мистецтво, як кажуть, вимагає жертв».
Перукарня по теперішній вул. Галицькій, 21 а.
Діяла: 1955 р. — 1980-ті рр.. Перукарі: п.
Куліковський, п. Янко (Іван) Пивовар, Звінська Аня; було там 3 майстри для
чоловіків і один дамський. 1939-1941 рр. — магазин культтоварів. Початково перукарня була
у будинку п. Грицка (біля теперішньої "Фортуни"). Фризієрський вишкіл
п. Янко (Іван) Пивовар пройшов у закладах винниківчанина
Романа Секети, який мав їх у Львові декілька. Хамську "технологію"
бризкати на голову з пульверизатора зимною водою перед стрижкою тоді не
застосовували, а зволожували теплим мокрим рушником, або ніяк.
Пошта та телеграф (вул. Леніна, 30;
тепер житловий будинок біля музею). Діяли: 1940-ві
рр. (середина) — 1950-ті рр. Пізніше
приміщення пошти перенесли на вул. Леніна, 9; в якому за Польщі знаходилося
відділення поліції.
Стадіон на вул. Спортовій (за польської
окупації там знаходилося польське спортивне товариство «Зоря»). 1954 р. завершено
будівництво.
1940-ві рр. — фотоательє
(Василь Висоцький, п. Бочковський) - навпроти теперішньої пошти по вул.
Галицькій. Діяло ще в 1960-их рр. В 1939 р. - 1940-ві рр. тут була продуктова
крамничка. А раніше це приміщення і навколишні належали єврею Беру (торгував
дошками). На подвір'ї був склад сировини. А це приміщення служило сторожівкою.
Бера радянська влада арештувала і вивезла в Сибір. З 1960-их рр. - ремонт
телевізорів (М. Горовий). В 1988 р. ательє переселили на "Негри".
1972 р. відкрито кінотеатр «Карпати» на 400 місць
(тепер готельно-розважальний комплекс «Галактика») на вул. Свердлова, 3 (тепер
вул. Миколайчука). Демонстрація першого фільму — «Корона Російської імперії,
або знову невловимі». До цього фільми показували у старому клубі по вул.
Шевченка (колишнє приміщення т-ва «Просвіта»). Репертуар фільмів у кінотеатрі
змінювався три рази на тиждень (понеділок, вівторок – один фільм; середа, четвер
– другий; п’ятниця, субота, неділя – третій). Вартість квитків: для дітей – 10
коп, для дорослих – 30, 40, 50 коп. Початок сеансів односерійних фільмів – 17
год, 19 год, 21 год (в неділю – 15 год); двосерійних – 17 год, 20 год. В залі було 19-ть рядів, останній ряд - найдовший (26 місць).
17.
10. 2000 р. оренда у Винниківської міської ради приміщення колишнього
кінотеатру “Карпати” (ПП “Матвол”; власник – Олег Матвіїшин). Орендна плата
становила близько 440 грн на місяць. 18 березня 2003 р. ПП “Матвол”
приватизувало це нежитлове приміщення площею 1207,3 кв. метрів за 166 685 грн.
1940-ві рр. (середина) — 1950-ті рр. — пошта та
телеграф (вул. Леніна, 30; тепер житловий будинок біля музею). Керівник - п. Манзевич. Він і його службовці носили форму. Пізніше приміщення
пошти перенесли на вул. Леніна, 9; в якому за Польщі знаходилося відділення
поліції. Телеграф працював до кінця 1990-их рр. 8 квітня 1998 р. — відкриття новозбудованої АТС (вул. Сухомлинського).
1940-ві
рр. (середина) — 1950-ті рр. — автостанція по
теперішній вул. Галицькій, 40 (навпроти теперішнього ресторану
"Гетьман"). Першими повоєнними автобусами, які курсували зі Львова до Винник, були трофейні
автобуси, а також «маршрутки» з відкритими кузовами (на дерев’яних лавках
вміщувалося 14 осіб). Пізніше появилися автобуси моделі ЗІС 154 та ЗІС 155. Починаючи із середини 1950-их рр. на маршрут почали
виходити автобуси львівського виробництва – ЛАЗ 695. У 1960-их рр. з’явилися автобуси ЗіЛ 158 (потім
вони виготовлялися під маркою ЛіАЗ 158 у м. Лікіно-Дульово під
Москвою). ЗІЛ 158 випускався на Лікінському автобусному заводі з 1959 р. до 1970 р. 1956 р. (лютий) — побудований перший автобус «ЛАЗ»
(ЛАЗ 695). Це був двовісний, зі зварним кузовом 9-метровий автобус з механічною
коробкою передач, та двигуном ЗіЛ 124, деталі були узяті від автобуса ЛіАЗ 158
(ЗіЛ 158). Максимальна швидкість становила 65 км/год, а узяти «на борт» він міг 67 пасажирів, зокрема 33-х
сидячих.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 420 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар