понеділок, 23 вересня 2019 р.

З історії м. Винники. Культурно-побутові заклади. Дозвілля винниківчан. Парки.

Торговиця. Ринок. Базар
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.
Торговиця - урочище у районі верхньої частини сучасної вул. Шевченка (територія біля теперішньої Винниківської школи мистецтв). Постійні мешканці оселилися тут у IX—X ст. У XVI ст. на цьому місці виникла площа, яка мала назву Торговиця. На ній відбувалися віча, карали злочинців, у певні дні тижня проходили великі ярмарки, куди з’їжджалися селяни з довколишніх сіл. Дана площа проіснувала до поч. XX ст. Урочище «Торговиця» — історичний центр міста (IX—XX ст.).
На поч. ХХ ст. торгова площа перемістилася ближче до костелу. Місце між костелом і ставком, винниківчани ще й досі називають «базарчиком». Жвава торгівля тут була в період коли Винники були районним центром (1940-1959 рр.). «Базарчик» проіснував до кінця 1970-их рр.. В 1960-их –1970-их рр.. торгівля відбувалася щосуботи. На поч.1990-их рр. «базарчик» відновився, але ненадовго. Тепер тут площа ім. Степана Бандери (облаштування площі 2019-2020 рр.). 
           1998 р. – ринок по вул. Івасюка, 2 а (власник О. Матвіїшин).
Історична довідка. 31 жовтня 2013 р.  сесія ВМР присвоїла назву  площі  (біля костелу) імені Степана Бандери (подія присвячена до 71-ї річниці УПА і 95-ї річниці ЗУНР). 27 жовтня 2019 р. на площі освятили пам’ятник Папі Івану Павлу ІІ. Чин освячення провів Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.
Кінотеатр «Трембіта»
У 1940-1960-их рр. культурні заходи відбувалися в Парку тютюнової фабрики, в Центральному парку (по вул. Леніна (тепер вул. Галицька, біля ресторану «Гетьман»)  та на стадіоні (вул. Спортова).
1930-ті – 1940-ві рр.   кінотеатр «Трембіта» (по вул. Шевченка, 3).
Кінець 1940-их рр. – 1999 р. - Клуб тютюнової фабрики.
1978 р. — новий клуб тютюнової фабрики на 400 місць.
З вересня 1999 р. — Львівська міська громадська організація Культурний центр «Дозвілля» (Патер Ігор та Патер Тетяна).
За спогадами корінного винниківчанина, українського поета та перекладача  Івана Врецьони (Златокудра; 1930 р. н.):  «Перед Другою світовою війною був у Винниках кінотеатр «ТРЕМБІТА». Після пам’ятного 17 вересня 1939 р. показували нам там переможці фільми про бравого Чапаєва, а після 22 червня 1941 р. німецькі загарбники про героїзм своїх вояків. Згаданий кінозал містився в низовому просторному приміщенні будинку, званому в радянську еру клубом тютюнової фабрики. Під час німецької окупації в одному із приміщень навчалися українські школярі».
За споминами корінного винниківчанина п. Ігоря Секети (1939 р. н.): «В 1978 р. була тільки внутрішня реконструкція. До цього там теж був зал на партері, приблизно такого розміру як зараз, зі сценою й оркестроном (ямою). Там теж демонстрували кінофільми. На другому поверсі було велике фоє де проводились репетиції й кімнати гуртків - хоровий, драматичний, оркестри. До клубу примикав старий романтичний парк зі старими каштанами (тепер там фабричний корпус), з зеленим театром танцмайданчиком і критим подіумом для оркестру. В обох клубах проводились досить регулярно т. зв." Вечори молоді" тобто танці, бо була потреба десь зустрічатись мужчинам після 4-х років війни й жінкам незаміжнім з тієї ж причини. Найпопулярнішими фільмами тоді були переважно американські, деколи французькі фільми з першим субтитром: "Фильм взят в качестве трофея при разгроме фашистской Германии". А були це "Дама з камеліями" з Ґретою Ґарбо, "Серенада Сонячної Долини" кіномюзикл з оркестром Ґлена Міллєра, "Петер", фільми Чарлі Чапліна, кольорові мультики Уолта Діснея: "Білосніжка", "Маленький Мук", "Мікі Маус", "Тарзан" і т. п. Ну і совкові "Кубанскіє казакі", "Радуга" і перший совковий серіал "Стлінградская битва" на які ходили "культпоходами", тобто водили "за морду" на всі 3 серії, а потім ще дурнуваті обговорення влаштовували. Про совкове кіно можна довго, бо згідно з "завєтамі Ільїча" кіно для них було мистецтвом №1, "ідеологіческім оружіем".
Парки 
У 1940-х - 1970-х рр. у Винниках було два парки: один "Фабричний парк" (тепер територія тютюнової фабрики) та "Центральний парк" (по теперішній вул. Галицькій; біля ресторану "Гетьман").
За споминами корінного винниківчанина, українського поета Івана Врецьони (1930 р. н.): «Це був занедбаний терен тютюнової фабрики, огороджений від півдня високим муром, від вул. Шевченка металевою огорожею з брамою й фірткою. З правої сторони - острівець з деревом, де стояла фігура св. Яна (при розі фабричного будинку з кінозалом внизу). В совєтський час цей фабричний терен відгородили від чисто виробничої частини, яку називали у Винниках фабричним парком, оскільки верхній поверх згаданого будинку - фабричним клубом. Офіційної назви, мабуть, не було. Там, у "фабричному парку", потім для виробничих потреб звели величезний будинок. 
Колись у Винниках видавали газету "Радянське життя", в якій, якщо відшукати, збереглися фотографії с/г виставки на вул. Леніна. У парку при вул. Леніна в 50-ті роки відбувалися сільськогосподарські виставки. Там містилися "будки" де колгоспи Винниківського району щоосені презентували плоди своїх майстрів врожаю. Після таких святкувань «будки» чекали нового свята врожаю, а в міжвиставковий час в них вечорами пестилися закохані. Цей парк мав свій павільйон зі сценою, де відбувалися театральні виставки і концерти, також виступали колективи місцевої самодіяльності. В центральному парку відбувалися літом при гарній музиці танці, а зимою танцьовано в фабричному клубі (приміщенні колишнього кінотеатру «Трембіта»).
За споминами корінного винниківчанина Ореста Бачмаги (1943 р. н.): "Павільйони виставки досягнень народного господарства Винниківського району знаходився у парку по теперішній вул. Галицькій (колишня вул. Леніна). А у Парку тютюнової фабрики (тепер територія забудована приміщеннями ЛТФ) кожного літа місяць гастролював Коломийський драмтеатр. Це для Винник була подія. Вистави йшли з аншлагами! Ну, а для нас, дітей, додаткові емоції - пробратися в парк заздалегідь. Росла у парку розлога липа з величеньким гніздом, у якому можна було дочекатися початку вистави".
За споминами винниківчанина Юрія Єфімова (1941 р. н.): «У радянський період надзвичайно популярним був гумористичний дует Штепселя й Тарапуньки. Тоді це були легендарні особи, на їхні концерти приходило безліч глядачів. Їхня слава була безмежною. І ось одного разу приїхали ці зірки у Винники. Концерт мав відбутися на місцевому стадіоні. Тоді стадіон був за величезним парканом із дерева. А люди все ідуть та ідуть. Усі хотіли побачити всенародних улюбленців. І напір був такий великий, що паркан не витримав і… впав. А ще в ці далекі роки у Винники приїхав не менш легендарний хор імені Верьовки. Концерт мав відбутися на сцені літнього майданчика тютюнової фабрики (вулиця Шевченка). І глядачів також було дуже багато. А ми, хлопчаки, вирішили потрапити на цей концерт із «чорного ходу», тобто через дірку в паркані. Та коли перший із нас переліз на територію фабрики, то потрапив до рук… місцевого дільничного міліціонера. І одразу ж отримав від нього паском… Далі міліціонер наказав хлопчаку мовчати й чекав на іншого порушника. І так ми всі, троє друзів, отримали «на горіхи» від цього правоохоронця. Ви зрозуміли за що отримали паском? – запитав цей правоохоронець. Та ми й самі розуміли за що… Ми тішилися, що таки побували на концерті славетного хору. Адже мистецтво, як кажуть, вимагає жертв».
Перукарня по теперішній вул. Галицькій, 21 а. Діяла: 1955 р. 1980-ті рр.. Перукарі: п. Куліковський, п. Янко (Іван) Пивовар, Звінська Аня; було там 3 майстри для чоловіків і один дамський. 1939-1941 рр. — магазин культтоварів. Початково перукарня була у будинку п. Грицка (біля теперішньої "Фортуни"). Фризієрський вишкіл п. Янко (Іван) Пивовар пройшов у закладах винниківчанина Романа Секети, який мав їх у Львові декілька. Хамську "технологію" бризкати на голову з пульверизатора зимною водою перед стрижкою тоді не застосовували, а зволожували теплим мокрим рушником, або ніяк.
Пошта та телеграф  (вул. Леніна, 30; тепер житловий будинок біля музею). Діяли: 1940-ві рр. (середина) — 1950-ті рр.  Пізніше приміщення пошти перенесли на вул. Леніна, 9; в якому за Польщі знаходилося відділення поліції.
Стадіон на вул. Спортовій (за польської окупації там знаходилося польське спортивне товариство «Зоря»). 1954 р. завершено будівництво.
1940-ві рр. — фотоательє (Василь Висоцький, п. Бочковський) - навпроти теперішньої пошти по вул. Галицькій. Діяло ще в 1960-их рр. В 1939 р. - 1940-ві рр. тут була продуктова крамничка. А раніше це приміщення і навколишні належали єврею Беру (торгував дошками). На подвір'ї був склад сировини. А це приміщення служило сторожівкою. Бера радянська влада арештувала і вивезла в Сибір. З 1960-их рр. - ремонт телевізорів (М. Горовий). В 1988 р. ательє переселили на "Негри". 
1972 р. відкрито кінотеатр «Карпати» на 400 місць (тепер готельно-розважальний комплекс «Галактика») на вул. Свердлова, 3 (тепер вул. Миколайчука). Демонстрація першого фільму — «Корона Російської імперії, або знову невловимі». До цього фільми показували у старому клубі по вул. Шевченка (колишнє приміщення т-ва «Просвіта»). Репертуар фільмів у кінотеатрі змінювався три рази на тиждень (понеділок, вівторок – один фільм; середа, четвер – другий; п’ятниця, субота, неділя – третій). Вартість квитків: для дітей – 10 коп, для дорослих – 30, 40, 50 коп. Початок сеансів односерійних фільмів – 17 год, 19 год, 21 год (в неділю – 15 год); двосерійних – 17 год, 20 год. В залі було 19-ть рядів, останній ряд - найдовший (26 місць).
17. 10. 2000 р. оренда у Винниківської міської ради приміщення колишнього кінотеатру “Карпати” (ПП “Матвол”; власник – Олег Матвіїшин). Орендна плата становила близько 440 грн на місяць. 18 березня 2003 р. ПП “Матвол” приватизувало це нежитлове приміщення площею 1207,3 кв. метрів за 166 685 грн.
1940-ві рр. (середина) — 1950-ті рр. пошта та телеграф  (вул. Леніна, 30; тепер житловий будинок біля музею). Керівник - п. Манзевич. Він і його службовці носили форму. Пізніше приміщення пошти перенесли на вул. Леніна, 9; в якому за Польщі знаходилося відділення поліції. Телеграф працював до кінця 1990-их рр. 8 квітня 1998 р. — відкриття новозбудованої АТС (вул. Сухомлинського).
1940-ві рр. (середина) 1950-ті рр. — автостанція по теперішній вул. Галицькій, 40 (навпроти теперішнього ресторану "Гетьман"). Першими повоєнними автобусами, які курсували зі Львова до Винник, були трофейні автобуси, а також «маршрутки» з відкритими кузовами (на дерев’яних лавках вміщувалося 14 осіб). Пізніше появилися автобуси моделі ЗІС 154 та ЗІС 155. Починаючи із середини 1950-их рр. на маршрут почали виходити автобуси львівського виробництва – ЛАЗ 695. У 1960-их рр. зявилися автобуси ЗіЛ 158 (потім вони виготовлялися під маркою ЛіАЗ 158 у м. Лікіно-Дульово під Москвою). ЗІЛ 158 випускався на Лікінському автобусному заводі з 1959 р. до 1970 р. 1956 р. (лютий) — побудований перший автобус «ЛАЗ» (ЛАЗ 695). Це був двовісний, зі зварним кузовом 9-метровий автобус з механічною коробкою передач, та двигуном ЗіЛ 124, деталі були узяті від автобуса ЛіАЗ 158 (ЗіЛ 158). Максимальна швидкість становила 65 км/год, а узяти «на борт» він міг 67 пасажирів, зокрема 33-х сидячих.
ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 420 с.




Немає коментарів:

Дописати коментар