понеділок, 2 вересня 2019 р.

Географія Криму: караїми


Караїми. Караїми (івр. — ті, хто читає) — нечисленна тюркська (або тюркомовна) народність. Караїмська громада в столиці кримського ханства Солхаті (нині Старий Крим) існувала в XIV ст. Головний центр караїмів Криму - Чуфут-Кале, ще в XIX ст. його населення складалося майже винятково з караїмів. Вони є одним з корінних народів Криму.
      У Криму караїми жили в минулому в горах і передгір’ях, в околиці фортець Кирк-Єр (Чуфут-Кале) і Мангул-Кале, в районах Бахчисарая, Солхата (Старий Крим), Судака, Кафи (Феодосія), Ґьозлевого (Євпаторія). Відповідно до караїмської традиції, великий князь Литовський Вітовт переселив 383 караїмські сім’ї з Криму в Тракай, пізніше - в Луцьк і Галич після кримського походу 1392 р. Звідти караїми розселилися по інших містах Литви, Волині та Поділля.
У Криму 1800 р. було 4 тис. караїмів, 1914 р. їхня кількість збільшилась до 8 тис., а в Росії загалом - приблизно до 14 тис. В СРСР за переписом 1979 і 1989 рр. - 3 341 і 2 803 осіб, відповідно, у тім числі в Криму - 1 200 і 898 осіб.
Після втрати хазарами панування в Криму (XI ст.) караїми зберегли автономію в рамках невеликого князівства в окрузі Кирк-Єра з фортецею в центрі. У Кримському ханстві князі мали титули і владу, підпорядковуючись ханам. У Російській імперії караїми були рівноправними громадянами.
У XIX ст. центр духовного життя караїмів перемістився із Кирк- Єра (Чуфу-Кале) в Євпаторію. Тут були Духовне Правління, резиденція Гахана, Соборний храм, національна бібліотека, духовне училище, найбільша община.
До 1918 р. в Криму було 9 общин, 11 храмів і 13 навчальних закладів.
Караїми традиційно сповідують караїмізм, що є, за різними джерелами, або четвертою, нечисленною авраамічною релігією, або особливим відгалуженням іудаїзму. Богослужіння проводили не тільки мовою Старого Завіту, а й караїмською, а з початку XX ст. також російською, польською та литовською мовами. За деякими джерелами, мовою богослужіння караїмів слугувала також латинська.
Караїмізм бере початки з перших століть нашої ери. Розквіт караїзму припав на VIII—XII ст. Караїзму дотримувалися іранці, араби, євреї, греки із території сьогоднішнього Ірану, Іраку, Сирії, Єгипту, Ізраїлю, Туреччини. В VIII ст. караїзм поширився серед хазар. В основі вчення є Старий Завіт. Караїми свято дотримуються десяти заповідей. Караїмські храми - кенаси - орієнтовані вівтарем на південь. В народі Бога називають ім’ям давньотюркського божества Тенорі. Ісуса Христа і Мухаммеда караїми вважають Великими пророками. Кримські караїми не проводили місіонерської роботи і завжди користувались покровительством з боку мусульман (Кримське ханство) і християн (Литва, Польща, Росія). У Російській імперії релігію караїмів визнавали самостійною, близькою до раннього християнства. В цей період у паспортах писали «вірування караїмське».
Про ставлення до караїмів свідчить те, що всі російські царі і вищі ієрархи православної церкви, які були в Криму, відвідували богослужіння в кенасах, приймали хліб-сіль, бували в караїмських будинках.
До революції в Росії було 20 кенас, з них у Криму - 11, де останній діючий храм закрили 1959 р. в Євпаторії. Сьогодні головні кенаси Криму - в Чуфут-Кале і Євпаторії. Збереглися споруди кенаси в Києві, Харкові, Сімферополі, Бахчисараї, хоча їх використовують не за призначенням. На території колишнього СРСР кенаси діють лише в Литві (Вільнюс, Тракай).
Караїмська мова належить до кипчацької групи тюркських мов. Розрізняють північний (тракайський), південний (галицький) і кримський діалекти. У той час як перші два діалекти практично не змінилися за останні п’ять століть, останній зазнав впливу турецької мови під час турецького панування в Криму ХУ-ХУIII ст.; існує також гіпотеза про їхнє незалежне одне від іншого походження.
Вивчення походження караїмів ускладнюється відсутністю писемної традиції, яка підтверджує тюркське походження із накладенням історичних і психологічних чинників, які вплинули на самосвідомість власне караїмів. Будучи за мовою, фольклором, традицією та за іншими ознаками тюркським народом, караїми, однак, традиційно сповідували караїмізм — релігію, споріднену з іудаїзмом, або ж таку, яку трактують як секту іудаїзму. З огляду на це є три версії походження караїмів. Усі досі є предметом наукових дискусій і не є цілковито взаємовиключними.
«Хазарська» версія висунута 1846 р. російським сходознавцем В. Григорієвим. Широку популярність отримала у другій половині XIX ст. Згідно з цієї теорією, караїми є нащадками хазарів - тюркського кочового народу VІІ-Х ст., який прийняв іудаїзм і серед районів розселення якого був Крим. Сумнів викликають такі факти: караїмська мова належить до кипчацької групи, а хазарська - до болгарської, отже, між цими двома тюркськими мовами немає близького споріднення; хазарський іудаїзм був, найімовірніше, талмудичним, а в традиції караїмізму єдиною священною книгою є Танах, Талмуд не визнають; хазари зникли в XI ст., а перші письмові згадки про караїмів з’явилися у XIII ст.
      «Кумано-кипчацька» теорія, висунута такими вченими, як Дан ПІапіро, Пітер Голден і Голда Ахієзер, спирається на такі факти: кримський діалект караїмської мови відрізняється від середнього діалекту кримськотатарської лише наявністю гебраїзмів; тракайський і галицький діалекти караїмської мови значно відрізняються від кримського діалекту; в Золотій Орді була поширена мова, близька до мови литовських і галицьких караїмів, перше документальне свідчення про перебування караїмів у Криму датоване 1278 р. Згідно з цією теорією, предки східноєвропейських караїмів родом не з Криму, а вони прибули з захоплених монголами територій (Північний Іран і Нижня Волга), з Візантії та, після падіння Константинополя 1453 р., з Османської імперії.
За «єврейською» версією, що караїми є місцевою кримською групою євреїв і ведуть своє походження від послідовників доталмудичного іудаїзму садукеїв, що відкололася в VIII ст. у Багдаді в окрему релігійну секту.
Ще одна - «синтетична» теорія І. Казаса - захищає погляд, за яким у суперечці про етногенез караїмів треба об’єктивно розглядати і «хазарську», і «семітську» теорії.
Прихід Гітлера до влади в Німеччині і введення антиєврейського законодавства спонукали караїмську громаду звернутися в Міністерство внутрішніх справ Третього рейху з проханням про невизнання їх євреями. У вересні 1938 р. Семен Езрович Дуван виїхав у Берлін і звернувся до міністерства з приводу визначення етнічного похо-дження та віросповідання караїмів. Йому надали сприяння російське емігрантське бюро та єпископ Берлінський і Німецький Серафим. На ім’я С. Дувана 5 січня 1939 р. з Державного расового бюро Німеччини прийшло роз’яснення, відповідно до якого караїмський етнос не ототожнювали з євреями.
У роки Другої світової війни кілька видатних єврейських вчених (М. Балабан, 3. Калманович та І. Шипер), незалежно один від одного, дали німецьким окупаційним властям висновок про те, що караїми не є євреями з расового погляду, чим врятували караїмів від масового знищення. Та оскільки на початку війни відповідні розпорядження не встигли набути чинності, то чимало караїмів загинуло у Бабиному Яру, в Одесі і в Херсоні під час масової ліквідації євреїв. У часи окупації Криму німцями, коли над караїмами нависла небезпека поголовного винищення, С. Ходжаш розшукав у Центральному архіві Сімферополя документи про те, що караїми є самостійним тюркським етносом.
Всенародним з’їздом кримських караїмів України 2003 р. було прийняте таке формулювання самовизначення: «Кримські кара'і (кримські караїми тюрки) - корінний народ Криму, об’єднаний спільністю крові, мови та звичаїв, усвідомлює власну етнічну індивідуальність, кровну спорідненість з іншими тюркськими народами, самобутність культури та релігійну самостійність, відчуває особливі почуття до Криму як до історичної батьківщини, виражає дружнє ставлення до інших народів і конфесій, поважає їх самоідентифікацію».
Сьогодні караїми об’єднані в Асоціацію кримських караїмів «Крим- карайлар». Общини є в Сімферополі, Євпаторії, Феодосії, Бахчисараї, Ялті, Мелітополі, у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, а також у Росії, Литві, Польщі, Туреччині, Франції, СИТА, Ізраїлі. За даними члена Правління Кримського національно-культурного товариства караїмів Б. С. Бебеша, в Сімферополі 2003 р. проживало 320 караїмів, у Євпаторії - 260, у Феодосії - 100, у Бахчисараї - 57, у Мелітополі - 30, в Ялті - 21, у Севастополі - 60, у Харкові - 30, в Одесі - 100, у Миколаєві - 40, у Дніпропетровську - 20, у Галичі - 10.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.

Караїми у національному вбранні. Crimean Karaites (or Qaraylar, or karaits) men from Сrimea in traditional dress, 19th century. Auguste Raffet, 1837.

Немає коментарів:

Дописати коментар