Винники. Історія будинку по вул. Івана Франка, 1

Історія будівлі. Будинок збудований німецькими колоністами на поч. ХХ ст. у колонії Вайнберґен  (Винні гори; нім. Weinbergen). До осені 1939 р. тут був німецький Народний дім (Deutsches Haus). Українці Винник часто в цьому приміщенні проводили свої святкові заходи. Під час фашистської окупації в цій будівлі з літа 1941 р. по 23 липня 1943 р. розміщувався єврейський трудовий табір. У 1950-х рр.. – поч. 1960-х рр.. тут знаходився банк. З середини 1960-их - по даний час - Будинок школярів (за СРСР - Будинок піонерів).

Історична довідка.  Винниківський табір організований у липні-серпні 1941 р. На початку тут перебувало 800 євреїв, яких використовували на будівництві шосейної дороги. Керував будівництвом Юрген Штрооп, який відомий як ліквідатор Варшавського гетто. За свідченнями очевидців, гітлерівці розстрілювали євреїв в урочищі Діброва (на галявині біля лісу). Табір ліквідований у липні 1943 р. Усіх в’язнів (378 осіб) відвезли до Янівського концтабору у Львові, з них 105 осіб були скеровані на роботи, а 273 – розстріляні.

НІМЕЦЬКА КОЛОНІЯ Вайнберґен (Винні гори) у ВИННИКАХ. 1785-1940-і рр.

Вайнберґен (Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) — колишня німецька колонія у Винниках (поблизу Львова) у 1785-1940-х рр.

Винниківські німці разом з українцями проживали пліч-о-пліч, деякі з них навіть воювали в рядах Української Галицької Армії під час українсько-польської війни 1918—1919 рр. (наприклад Теодор Шустер — активний учасник творення ЗУНР). Як згадує Ярослав Левицький (збірник М. Влоха), деякі винниківські німці у 1918 р. перейшли безпосередньо з австрійської армії до УГА та й, пройшли з українцями всю Визвольну боротьбу, почували себе ще й навіть у часи німецької окупації в 1941—1944 рр. більше українцями, ніж німцями.

Німецьку колонію у Винниках заклали в 1785 р. 32 родини вихідців з Баварії (німецька громада Вайнберґен у 1885 р. святкувала свій 100-річний ювілей існування). Десять німецьких родин поселилися між Підберізцями й Винниками, створивши селище Унтерберґен (Під Горами). Разом вони творили одну громаду. На той час у Винниках і Підберізцях проживало 2 036 осіб.

Українці з с. Підберізці називали ці колонії «швабами»: Вайнберґен – «Великі шваби», Унтерберґен – «Малі шваби».

Перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів короля Лева Даниловича у XIII столітті. Першими володарями Винників була німецька родина Штехерів, зокрема війт Львова Бертольд Штехер. 1290/1300 рр. — король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою, хутір Підберізці та місцевість «Підпреськ». Бертольд Штехер був серед засновників костелу Марії Сніжної, одного з найдавніших храмів Львова.

Першим учителем школи в колонії був Георг Ролянд, який учителював тут з 1793 р. На початку XIX ст. німці школи у Винниках не мали. Навчання відбувалося тільки узимку у будинку вчителя Георга Ролянда, уродженця Палатинату. 1807 р. він склав звіт, в якому подав кількість дітей шкільного віку — 40 осіб, загальна ж кількість колоністів у Вайнберґені та Унтерберґені, відповідно — 195 і 83 особи. Кількома роками пізніше учнів уже було 22, а учениць 29. 1808 р. у Вайнберґені – 192 особи, Унтерберґені – 54 особи.

У 1880 році у Вайнберґені проживало 675 мешканців (у 75 будинках), включаючи 428 німців, 206 поляків та 40 українців; колонія мала приватну євангельську школу. У 1880 р. згідно з «Географічного словника Королівства Польського та інших земель слов'янських» в Унтерберґені: 12 будинків і 100 мешканців, із них 82 народності німецької, 3 поляків і 15 русинів (українців).

У міжвоєнний період (1918-1939 рр.) період у Вайнберґені була, як зазначається у документах, приватна євангелістська однокласна загальна школа з німецькою мовою викладання, містилася вона у відповідному окремому приміщенні (біля кірхи (тепер церква Івана Хрестителя) й мала достатнє матеріальне забезпечення (будинок зберігся). Школа знаходилася в будинку по теперішній вул. Галицька, 59 (будинок зберігся).

1921 р. — 1 квітня 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен. У 1921 році ґміна Вайнберґен мала населення 718 осіб, що складалося з села Вайнберґен (663 мешканці) та хутора Унтерберґен (55 мешканців). Через адміністративні реформи країни в 1930-х роках ґміна Вайнберґен була скасована 1 квітня 1933 року та включена до складу Винників. Самі Винники функціонували як міська ґміна з 1 січня 1924 року. 1 січня 1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники. Винники отримали статус міста лише 20 жовтня 1933 року, після їх об'єднання з Вайнберґеном. Проіснувала колонія до квітня 1940 року.

Лютеранська кірха збудована у Винниках у 1930-х рр. 1933 р. німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1936 р. Головними натхненниками були винниківські німці: Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946 р. споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1998 р., після освячення її 4 січня, вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.

1931 р. у Винниках було 60 німців, які проживали переважно у центрі міста. У 1938 р. – перед війною у Винниках вже проживало 367 колоністів.

1 квітня 1933 р. ліквідовано гміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до міста Винники того ж повіту і воєводства.

На 1 січня 1939 р. у Винниках з 6000 мешканців було 2600 українців-греко-католиків, 2800 поляків, 300 юдеїв і 300 німців та інших національностей, зростання кількості поляків зумовлене їхнім працевлаштуванням на тютюновій фабриці.

Репатріація галицьких німців до Рейху, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, почалася в грудні 1939 р. (4 грудня в лютеранській кірсі на вул. Зеленій у Львові відправили останню службу) і тривала до квітня 1940 р. Їм не казали, що на них чекає. Важким було прощання з домівками, що стали рідними, з обійстями, маєтками, які були нажиті ще їхніми предками за 150 років. Але найважчим було прощання з могилами рідних, які залишались лежати назавжди у винниківській землі. За переказами старожилів Винник, при виселенні німці навіть забирали з собою цинкові труни з прахом своїх родичів.

• *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

• Байцар А. З історії німців у Винниках (Львівщина). КОЛОНІЯ ВАЙНБЕРҐЕН https://baitsar.blogspot.com/2017/05/blog-post_31.html

• Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — № 437—438. — серпень 2013.

• Байцар А. Історія винниківських німців// Винниківський вісник. — № 398—399. — грудень 2011.

• Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Географія і туризм: національний та міжнародний досвід. Матеріали VI міжнародн. наук. конф. — Львів, 2012. — С. 33—38.

• Байцар А. Географія німецьких поселень у Винниках (в контексті розвитку етнокультурного туризму) // Вісник Львівського університету. — серія «Географія» — вип. 43. — Частина І. — Львів, 2013. — С. 11—16.

• Байцар А. Сучасний стан і перспективи розвитку рекреаційно-туристичних ресурсів м. Винники Львівської області. / А.Байцар, Н. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія міжнародних відносин. Вип. 29. Частина І. – Львів, 2012. – С.3 – 7.

• Байцар А. Сакральний туризм у м.Винниках / А.Байцар, Н. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 43. Частина І. – Львів, 2013. – С. 119-124.

• Байцар А. З історії єврейської та польської общин у місті Винники / А.Байцар, А. Манько // Science, innovations and education: problems and prospects. Vol. 3. 2021. С. 181–191.

 

 

2016 р.