1918 р. Етнографічна карта Європи (Gabrys, J. Carte ethnographique de l'Europe. 1918. Lausanne : Libr. Centrale des Nationalités). Автор карти — Юозас Габрис (літ. Juozas Gabrys; 1880 — 1951) – литовський політик і дипломат, який отримав найбільшу популярність завдяки спробам поширити на Заході ідею незалежності Литви під час Першої світової війни. Мапа видана Європейським географічним інститутом у 1918 р. Опублікована у швейцарському атласі. Масштаб: 1:5 000 000. Формат мапи: 107 x 88 cм. На карті подана інформація про тогочасний національний склад України, розселення українців в Європі.
Ареал проживання українців (UKRAINIENS) значно ширший за нинішні державні кордони України. Проте, західна межа українського етносу дещо зміщена на схід. На Волині позначено «вкраплення» білорусів, а також їх суцільний ареал на півночі, що не відповідає дійсності. Ростовщина та Воронежчина переважно заселені українцями. Таганрогщина та Кубань - суцільна українська етнічна територія. На карті поміщено значні ареали проживання українців в сучасних Волгоградській та Саратовській областях Росії. За офіційними даними 1897 р. українці складали більшість у Таганрозькому повіті (81,7%), значний відсоток у Ростовському (33,6%), хоча насправді українців було значно більше.
В Криму переважають українці та кримські татари, відносно невеликі «вкраплення» болгар. В Приазов'ї домінують українці, великі ареали розселення греків та болгар. Бессарабія заселена українцями та румунами (молдаванами). Ареал проживання молдаван на Поділлі є значно більший ніж це було насправді. На карті на півдні Україні майже відсутній «салатовий колір», що ним замальовано московитів (великоросів).
Отже, переважна більшість московитів (росіяни) з’явилась на українській етнічній території пізніше – внаслідок поразки України у війні проти більшовицької Росії. Наслідок – цілеспрямована міграція московитів й масове заселення районів винищення українців в результаті Голодоморів 1921, 1932-1933 рр. та розкуркулення.
Історична довідка. Українська етнічна територія на час Української революції, за оцінкою фундатора української географії Степана Рудницького (1877-1937) становила від 905 тис. км.² до 1 млн. 56 тис. км.² з 51,2—53,9 млн мешканців. Питома вага етнічних українців становила на цій території (за його обчисленнями) 71,3—71,7 %.
Володимир Кубійович зробив оцінку площі української етнічної території на 1933 рік — 932 тис. км.², у тому числі: 728,5 тис. км.² становила суцільна українська етнічна територія, 203,6 — мішана.
За оцінками Володимира Кубійовича, зробленими в 1930-х рр., перед I світовою війною суцільна територія, на якій українці складали абсолютну більшість, становила 718,3 тис. км. ², з яких 89,5 % – у складі Росії, 10,5 % – Австро-Угорщини.
За оцінками одиного із засновників вітчизняної соціологі Микити Шаповала (1882-1932) території, на якій українці чисельно переважали всі ін. національності, разом узяті, була дещо більшою: 1914 р. вона становила 739 тис. км² (у Росії – 665 тис. км.², в Австро-Угорщині – 74 тис. км.²). На цих землях у той час проживало 46 млн осіб (в Росії – 39,6 млн, в Австро-Угорщині – 6,4 млн), з них 32,662 тис. (71,0 %) – українців, 5,379 тис. – росіян (11,7 %), 3,796 тис. (8,2 %) – євреїв, 2,079 тис. (4,5 %) – поляків, 871 тис. (1,9 %) – німців.
Кордони державні України (Енциклопедія сучасної України):
«Етногр. критерій визначення кордонів укр. тер. використано і на переговорах представників УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною у м. Брест-Литовський (нині Брест, Білорусь). Позиція укр. делегації зміцнилася після проголошення УЦР 9 (22) січня 1918 в IV Універсалі незалежності УНР. Спроби підняти питання про приєднання до України Сх. Галичини та Пн. Буковини заблоковано австро-угор. делегацією. Але укр. делегації вдалося домогтися включення до складу УНР Холмщини та Підляшшя. Згідно з умовами Брестського (Берестейського) мирного договору, зх. кордон України мав проходити по довоєн. кордоні між Австро-Угорщиною і Росією, а далі – на Пн., «починаючи від Тарнограда [Тарногруда] западно по лінії Білгорай, Щебретин [Щебжетин], Красностав [Краснислав], Пугачев, Радин [Радзинь-Подляскі], Межиріччя, Сарнаки, Мельники, Високолитовськ, Каменець-Литовський [Каменец], Пружани, Вигановське озеро». Більш точно кордон мала встановити спец. комісія після етногр. досліджень. Накреслена лінія загалом відповідала межам розселення українців, але проти неї виступили поляки. Тому реал. владу укр. уряд мав лише у пн. частині тер., що перебувала в нім. зоні окупації. Кер-во Рад. Росії після підписання Брест. мирного договору було змушене відмовитися від підтримки маріонетк. уряду Рад. УНР і визнати УНР, утворену УЦР. Згідно з умовами договору, кордони між Росією та Україною мали визначити в ході переговорів. Однак делегація РСФРР на чолі з Х. Раковським та Д. Мануїльським затягувала переговори, сподіваючись на поразку Німеччини в 1-й світ. війні, що дало б підстави для відмови від умов договору. Водночас уряд гетьмана П. Скоропадського розпочав переговори щодо кордонів Української Держави з урядами Білорусі та Всевеликого Війська Донського. Уряд Української Держави, бажаючи мати спільника у боротьбі з більшовизмом, погодився на те, щоб кордоном між Україною та Всевеликим Військом Донським, незважаючи на наявність у ньому знач. кількості укр. етногр. земель, стала дорев. межа Обл. Війська Донського з Харків. і Катеринослав. губ. з невеликим відступом на користь України в р-ні Маріуполя. Труднощі виникли у відносинах з Кубанською Народною Республікою, що не потрапила в зону окупації нім. військ. 28 травня 1918 до Києва прибула делегація Кубан. крайової ради на чолі з М. Рябоволом. За свідченням Міністра закордон. справ гетьман. уряду Д. Дорошенка, під час переговорів між П. Скоропадським і М. Рябоволом укладено таємну угоду про возз'єднання України і Кубані. Однак втілити її у життя не вдалося. 23 серпня 1918 у м. Новочеркаськ (нині Ростов. обл., РФ) голова кубан. уряду Л. Бич підписав договір про союз з Добровольчою армією. Втім зв'язки кер-ва Кубані з гетьман. владою в Україні не переривалися. У жовтні 1918 до Києва прибула надзвич. місія Кубан. крайової ради на чолі з В. Ткачовим. Одне із осн. її завдань – з'ясування обставин, за яких можливе об'єднання Кубані та України. Повалення гетьман. влади завадило реалізувати ці плани. Оскільки в III Універсалі УЦР не було згадки про Крим як про тер. України, нім. влада створила там крайовий уряд на чолі з генерал-лейтенантом С. Сулькевичем. Він узяв курс на побудову незалеж. держави, а у майбутньому – на об'єднання з небільшов. Росією. Однак П. Скоропадський вважав, що Крим має ввійти до Української Держави на засадах автоном. краю. Не знайшовши в цьому питанні порозуміння із С. Сулькевичем, він оголосив екон. блокаду п-ова. С. Сулькевич капітулював і надіслав у Київ делегацію для обговорення умов приєднання Криму до Української Держави. Наприкінці вересня 1918 умови узгоджено, але повалення влади гетьмана унеможливило реалізацію задуманого».
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар