Ебсторфська карта – німецька середньовічна карта світу ХІІІ ст. Формат мапи – 3 580 х 3 560 мм. На карті понад 1 600 підписів, що позначають не тільки географічні об'єкти, а й особливості природи, а також події Священної Історії й античної міфології. До 1943 р. була найбільшою з середньовічних Mappa Mundi. В центрі карти зображено Єрусалим. На ній нанесено 1 500 текстових пояснень, 500 будівель, 160 рік, 60 островів, 45 постатей людей, 60 тварин.
Особливість цієї карти світу (лат. мappa mundi) полягала в тому, що вона призначалася не для практичного застосування, скажімо, на відміну від пізніших портоланів, а для наочної ілюстрації християнської картини світобудови з найзагальнішою візуальною та текстовою інформацією.
На карті показано державу Русь (Rucia regio), згадано столицю Русі – Київ (Kiwen), а також руські міста Полоцьк (Plosceke), Смоленськ (Smalentike) та Новгород (Novgardus) У легенді карти вказано античні народи (скіфи, сармати, гети, алани, даки, калліпіди). Сучасні народи автор не згадує. На карті позначені Карпати.
Термін «українські племена» ввів у науковий обіг Михайло Грушевський у 1912 р. (Ілюстрована історія України : Шоста тисяча / М. Грушевський. – Київ, Львів: Друкарня С. В. Кульженко, 1912. – 556 с. : іл..).
Скіфи, скити (грец. Σκύϑαι; самоназва «сколоти»: грец. Σκολότοι) — екзоетнонім грецького походження, який у сучасній науковій та художній літературі застосовується до практично всіх племен, що мешкали у VII—III ст. до н. е. на землях сучасної України від Дунаю до Дону, всю цю територію Геродот називав Велика Скіфія. Самоназва скіфів “сколоти” походить від імені зачинателя скіфського племені “Колоксая”. Скіфи – складна за етнічним складом конфедерація, під якою ховалися, скоріш за все, кілька етнічних угруповань. Безумовно, що значна частина скіфів – це далекі предки українців. Скіфи – це історичний народ України античного періоду, який передав свій етнонім та хоронім наступним поколінням цих теренів. Скіфи – корінні жителі українського лісостепу та степу (1 500 р. до н. е. - III ст. н. е).
Геродот зафіксував легенди про походження скіфів. В одній з них стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до нашестя Дарія (Дарій напав на Скіфію у 512 р. до н. е.) і що вони були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопредок Таргетай (Таргітай) вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфену (Дніпра).
Інша легенда, яку розповіли Геродоту греки, відносила походження скіфів до Низов'я Дніпра, тому що першим скіфським царем був Скіф – син Геракла та діви-Єхидни, яка жила в Гілеї.
Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їх символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга — про степових скотарів, символами яких названо лук, пояс, чашу. Оскільки немає підстав не вірити Геродоту, то слід зафіксувати появу Скіфії як держави у 1500 р. до нашої ери.
Гети зі сходу граничили зі скіфами. Разом з кімерійцями гети в українській історії становлять власне місцеву археологічну культуру; гети також мають безпосереднє відношення до етногенезу українців, увійшли до складу східних слов'ян, перебували на теренах України від бронзової доби (1800—800 років до нашої ери) до доби переселення народів (375—800 роки нашої ери) [Енциклопедія українознавства. Том I. / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. стор. 66-67]. Науковий світ їх ідентифікує з липецькою культурою.
Даки — гілка фракійського народу, споріднені гетам. Жили на пн. від Дунаю до Карпат. Центральною областю розселення даків було плоскогір'я, що носить історичну назву Трансильванія (центральна Румунія, Молдова), обмежене з півдня і сходу пасмом Карпатських гір, однак племена даків поширилися і далеко на північний захід, у сучасні східні частини Угорщини і Словаччини, частини заходу і півдня України, сходу Сербії, півночі Болгарії, півдня Польщі.
Калліппіди (грец. Καλλιππίδαι) — за Геродотом (Історія, IV, 17) назва осілого біля Ольвіополісу населення, яке ольвіополіти називали ще елліно-скіфами.
1410-1458 рр. Карта світу Борджія «Планісфера Стефано Борджіа» (Borgia Mappa Mundi).
До перших карт XV ст., на яких показано українські землі належить т. зв. Карта світу Борджія (Borgia Mappa Mundi).
«Планісфера Стефано Борджіа» – мідна кругла карта світу. Акцент на історії та традиційна номенклатура (назви/терміни/принципи) свідчить про те, що вона спочатку була розроблена як історична карта для використання в бібліотеці чи школі.
Нинішню назву «карта Борджіа» дано за ім'я італійського кардинала Стефано Борджіа, який купив її в Португалії в 1794 році. Датується дослідниками 1410-1458 років. Зберігається у бібліотеці Ватикану. Д. Анучін (1895 р.) датує карту 1410 р. Місце видання: можливо південна Німеччина.
Мапа типу Т-О. Орієнтація – південна. Діаметр 63 см. Африка знаходиться у верхній частині карти, а Європа – внизу праворуч, Азія – ліворуч. Карта вигравіювана на металевій пластині.
На карті, яка була насамперед настінною прикрасою, зустрічається згадка етноніма Тартарія.
На мініатюрі у Середньому Поволжі (лівобережжі) зображено кочове місто, можливо, це резиденція хана Великої Орди. Намети, чергуючись із візками, утворюють каре, у центрі якого б'є джерело води, поруч пасуться коні, на мініатюрах показаний побут кочівників; поблизу кочового стану присутній текст, який з невеликими змінами часто зустрічається і в картографії XVI ст. на тому ж місці: «Царство Великої Тартарії: коли тартари переміщаються в яке-небудь місце, вони запрягають бугаїв та інших в'ючних тварин і шукають таке місце, де гарні пасовища. Місто ж їх складається з багатьох наметів, возів та ін.» [Джурова А., Димитров Б. Славянски ръкописи, документи и карти за българската история от Ватиканска библиотека и секретния архив на Ватикана (IX–XVII вв.). София. 1978. Таб. LVII (Borgiano XVI)].
На карті зображено екзотичних тварин, гібридних створінь, далеких і невідомих народів. На самому верху – силуети собакоголових фігур, що представляють «сарацинського ефіопського царя з його песиголовами людьми», знаходяться поруч із племенем ефіопських жінок, трохи праворуч на карті Едемський сад розташований поруч з Індією вище - гирла Гангу і зображується як земля чудес та дорогоцінного каміння. Це також досить близько до Китаю, країни, яка представлена крихітними фігурками, що збирають шовк з дерев.
Вавілонська, Олександрійська, Карфагенська та Римська імперії виділені на карті в упорядкованій послідовності. Щодо хаотичної італійської держави на той час картограф зазначає, що «Італія, гарна, родюча, сильна і горда, через відсутність єдиного правителя немає справедливості». Особливо згадуються різні хрестові походи, у тому числі кампанія Карла Великого в Іспанії, хрестові походи на північному сході Європи, Африка, а також майбутня «загроза» Гога і Магога, яких конкретно називають євреями й велетнями із «поганими манерами». Карта має добре продуманий дизайн.
Чорне, Азовське і Каспійське моря з ріками, що в них впадають, - угорі, Північний океан і гори вздовж його берегів - унизу. Карта круглої форми, за даними Ф. Аделунга (1840), вона виготовлена на міді, була емальована, розміром у 2 фути (фут - 30,5 см). Гори, ріки, зображення людей, тварин, битв, караванів супроводжуються написами. Останньою за часом подією, згаданою на карті, є перемога Тімура над Баязидом 1402 р. На території Східної Європи в різних місцях позначені гори. З одного такого гірського хребта бере початок Дніпро. Поряд з Пруссією бачимо напис: Russia et Tartaria [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
Немає коментарів:
Дописати коментар