Ебсторфська карта – німецька середньовічна карта світу ХІІІ ст. Формат мапи – 3 580 х 3 560 мм. На карті понад 1 600 підписів, що позначають не тільки географічні об'єкти, а й особливості природи, а також події Священної Історії й античної міфології. До 1943 р. була найбільшою з середньовічних Mappa Mundi. В центрі карти зображено Єрусалим. На ній нанесено 1 500 текстових пояснень, 500 будівель, 160 рік, 60 островів, 45 постатей людей, 60 тварин.
Особливість цієї карти світу (лат. мappa mundi) полягала в тому, що вона призначалася не для практичного застосування, скажімо, на відміну від пізніших портоланів, а для наочної ілюстрації християнської картини світобудови з найзагальнішою візуальною та текстовою інформацією.
На карті показано державу Русь (Rucia regio), згадано столицю Русі - Київ (Kiwen), а також руські міста Полоцьк (Plosceke), Смоленськ (Smalentike) та Новгород (Novgardus) У легенді карти вказано античні народи (скіфи, сармати, гети, алани, даки, калліпіди). Сучасні народи автор не згадує. На карті позначені Карпати.
Історична довідка. Mappa mundi (у перекладі з лат. «карта світу») — загальна назва географічних карт європейського Середньовіччя (період європейської історії від V ст. (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець XV ст. — початок XVI ст.). Їх особливість полягала в тому, що вони призначалися не для практичного застосування, скажімо, при навігації (на відміну від пізніших портоланів), а для наочної ілюстрації християнської картини світобудови.
Основоположником середньовічної картографії вважається іспанський монах Беат Льєбанський, автор VIII століття який базував свої креслення на теоретичних даних, що містились у творах Арістотеля, Птолемея та Ісидора Севільського. Одна з найбільш ранніх пам'яток — Меровінзька карта з Альбі (близько 730 року). Території на ранніх картах зображувалися вкрай схематично. У завдання їх укладачів (переважно монахів) не входила передача пропорційного співвідношення тих чи інших географічних об'єктів.
Найпоширеніші були mappa mundi типу Orbis terrae (лат. куля Землі), або карти, складені за принципом Т і О. На цих картах суша утворювала коло, розділений на три частини Середземним морем і пов'язаними з ним водоймами у формі літери Т. Для середньовічного розуму це була найбільш раціональна і гармонійна концепція світобудови, яка не суперечила географічним знанням того часу. На деякі карти наносилися виділені ще Арістотелем кліматичні зони — від арктичної до екваторіальної.
До XX століття вціліло близько 1100 картографічних пам'яток Середньовіччя — діаметром від декількох сантиметрів до трьох з половиною метрів (Ебсторфська карта). Після втрати Ебсторфської карти під час Другої світової війни, найбільшою залишається подібна до неї Герефордська карта. Настінні карти такого масштабу є стислими енциклопедіями середньовічних знань — на них достатньо місця для зображення сторін світу, біблійних оповідань, міфологічних тварин і рослин, а також заморських племен.
У пізньому середньовіччі на зміну mappae mundi приходять портолани — морські навігаційні карти із зображенням морського узбережжя, значення яких було більше прикладним. Вінцем середньовічної картографії можна вважати Каталанський атлас 1375 р., який досить точно передає обриси Європи та італійські гібриди mappa mundi з портоланами (як, наприклад, карта Фра Мавро, яка датується 1459 роком).
Немає коментарів:
Дописати коментар