неділя, 10 вересня 2017 р.

З історії шкільництва у Винниках (до листопада 1918 р.)



1774 р. в Австрії було проведено освітню реформу. Утворилися три
типи шкіл: однокласні («парафіяльні»), у яких викладання здійснювалось національними мовами; трикласні («тривіальні»), у яких викладали як мовами місцевих національностей, так і німецькою; чотирикласні («нормальні»), у яких викладали німецькою. З 1777 р. навчання у початковій школі було повністю переведене на рідну мову кожної національної меншини імперії. Однак на організацію державних початкових шкіл не вистачало ні вчителів, ні підручників, ні коштів. Тільки після спеціального урядового розпорядження 1781 р. у Галичині почали створювати школи. Було дано дозвіл на переклад німецьких шкільних підручників українською і польською мовами. Мовою перших підручників для цих шкіл – «Читанки» (1786), «Катахезісу» (1788), «Букваря» (1790) – була «словено-руська». Визнання в 1786 р.української мови мовою «крайовою» могло стати значним кроком у розвитку української педагогіки й шкільництва, на жаль, українці повною мірою не скористалися з цих цісарських ухвал.
1785 р. німецька колонія Вайнберґен (Винні гори) і німецька школа (приїхало 30 родин з Баварії). До 1793 р. не було вчителя.
1785 р. три школи: українська, польська, німецька (за часів польського панування у Винниках не було навчальних закладів). В українській школі для утримання учителя громада надала невеликий шматок поля. В польській школі учитель отримував від місцевого пароха платню у розмірі 12 флоринів 30 крейцерів на рік.
1793 р. перший вчитель у німецькій школі Ґеорг Ролянд.
1800 р. (лютий) лютеранський парафіяльний уряд у Львові постановив дозволити зібрати в колонії Вайнберґен пожертвування, призначені на будівництво приміщення для школи.
1803 р. заснування тривіальної школи для католицької молоді та дітей  фабричного персоналу та робітників.
Тривіальна школа — початковий навчальний заклад в Галичині і на Буковині за часів перебування в складі Австрії. У тривіальних школах були підготовчий, перший і другий класи. Тривіальні школи появилися тут після шкільної реформи 1774 р. у містечках і великих селах. До середини ХІХ ст. були одним з 3-х видів початкових шкіл поряд з парафіяльними та головними. У тривіальних школах вчили читати, писати, рахувати, деяким практичним вправам. Головний предмет — Закон Божий.
1800-ті рр. (початок) у Винниках три тривіальні школи, заведене було й повторне навчання у недільні дні.
Згідно з прийнятою у 1805 р. «Політичною шкільною конститурою» всі народні школи віддавалися під нагляд духівництва і в Галичині вони поступово переходять у відання римо-католицької та греко-католицької консисторій. Фактично ж у шкільництві Галичини запанували німецька і польська мови, хоч церква формально і закликала забезпечити навчання у парафіях рідною мовою. В 1808 р. в Галичині закрито Руський (український) інститут, де на двох факультетах (філософському та богословському) українською мовою викладалась низка предметів, а 1812 р., під тиском поляків, відмінено обов’язкову початкову освіту.
1807 р. — звіт вчителя Ґеорга Ролянда (учнів 40, навчання тільки взимку, мале приміщення школи, шкільний будинок в аварійному стані (рік пустує).
10 березня 1810 р. крайовий уряд мав дати камеральному управлінню у Винниках доручення доставити будівельний матеріал і зайнятися будівництвом школи, але ніщо не свідчить, що саме будівництво розпочалося.
1811 р. тривіальна школа при тютюновій фабриці та школа в колонії Вайнберґен (у яких навчалися, відповідно, 49 і 50 учнів).
1811 р. — скасовано обовязкове початкове шкільне навчання (запроваджене 1805 р.).
21 вересня 1814 р. декретом Скарбу двору дозволено, щоб шкільному вчителеві  платити 320 флоринів з прибутків від випуску тютюнових виробів.
1819 р. — фабрика відмовилася від школи (шкільний будинок передала громаді). Створено нову тривіальну школу.
4 червня 1823 р. рішення Скарбу двору (учитель школи Мартін Руньє, який навчав також дітей робітників тютюнової фабрики, одержував 250 флоринів річної платні, мав помешкання і шматок поля для обробітку, тому йому було відмовлено в додатковій грошовій допомозі).
У 1827 р. до школи-дяківки мали ходити 78 дітей, але ходили тільки 34. З них 20 в елементарний клас, 10 у перший та 4 в другий. В елементарному класі було 8 дівчат, а в інших класах їх зовсім не було. В елементар­ному класі вчили українською мовою букви, рахунки та катехизм напам’ять. Назва класу походить від польського слова «елементар»- буквар. В першому класі вивчали «Ірмологіон» (хоровий спів у церкві), псалми Давидові, «Часословець», вчили писати та читати. В другому класі вивчали теж читати по-польськи та по-німецьки. Займався цим священик з дяком. Для утримування дяка було 2 кусні поля на 3 корці висіву та сіножать на віз сіна. Дяком вже 45-ий рік служив Олекса Сендега. Школа була нова, збудована парохом та селянами (В. Лаба, 2017).
1838 р. — тривіальну школу відвідують 86 учнів.
14 березня 1838 р. Скарб двору дозволив, щоб для тривіальної школи щорічно надавали 100 флоринів за навчання дітей фабричних робітників.
9 травня 1838 р. звіт дирекції тютюнової фабрики: «Чинні тепер відносини у Винниках є такі, що загальне число дітей виносить 86 чоловік. З цього 35 дітей фабричних робітників, 15 – робітниць відвідує недільну школу, З дітей урядників і 15 службовців фабрики також користуються шкільною наукою. Решта, тобто 33 дітей, належать мешканцям Винник. Шкільний учитель одержує від громади Винники річно 10 флоринів 48 крейцерів і від тютюнової дирекції 100 флоринів. Зрештою він не одержує жодного додатку з якого-небудь фонду. Ані грошей від батьків дітей за навчання».
1848 р. у Львові було створено Головну Руську Раду як офіційного представника українського населення Галичини у Відні. Рада виступала за розвиток української мови та шкільництва.
У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях виник новий тип школи – утраквістична (двомовна). Утраквістичні школи — навчальні заклади, що діяли у Галичині протягом 1886—1939 рр., в яких частина предметів вивчається однією мовою, а частина – іншою.За рішення Галицького сейму 1886 р. основні предмети у школах викладалися польською мовою, а всі інші – рідною. Початкові школи було поділено на сільські та міські. Програма навчання в сільських школах скорочувалася і не давала жодних прав на продовження освіти.
1850 р. Крайова шкільна рада ввела у винниківській школі години української мови.
1850 р. — 1868 р. — українська школа. Дяк Семен Саламонович навчав дітей писати та читати. Останній учитель — А. Блонарович.
В 1864 р. в 1 класі було 11 учнів, в 2 – 10, в 3 – 3 (Банах Михайло, Коваль Юрко та Врецьона Іван).
1851 р. почало свою діяльність у Відні Міністерство віросповідань і освіти.
19 травня 1857 р. лист Греко-католицької митрополичої консисторії у Львові Галицькому намісництву про підпорядкування і нагляд за тривіальною школою у Винниках.
З 1867 р. почала діяти Крайова шкільна рада, яка була головним органом управління освітою у Східній Галичині (входили майже виключно поляки). Рада негативно впливала на розвиток українського шкільництва.
13 лютого 1868 р. — звернення польської громади до Крайової шкільної ради у Львові з проханням не допустити відкриття української школи.
6 березня 1868 р. — звернення винниківської громади до Львівського повітового уряду, що нібито українці і поляки погоджуються на існування єдиної школи.
29 липня 1868 р. єдина для дітей українців і поляків тривіальна двокласна школа, що існувала при латинській парафії (з 1882 р. чотирикласна). Викладання польською мовою (до 1913 р.).
1872 р. у школі 2 педагоги (керівник учитель Войцех Левицький і заступник учителя Антін Дигдалевич). Навчання дітей в двох окремих класах, без різниці обряду.
18 травня 1874 р. нарада, у котрій брали участь делегати Окружної шкільної ради: Йозеф Лєканович, о. Стефан Хомінський, господар Семеон Соломонович з Винник, представник тютюнової фабрики Едмунд Кущак і голова громади Вайнберґена Стейметч (обговорювалися питання шкільництва у Винниках).
1882 р. — Винниківська шкільна рада (8 учителів – 5 українців (Дмитро Вовків, Григорій Грицай, Іван Крайник, Михайло Вислобоцький, Осип Сіцінський) і 3 поляки).
10 березня 1882 р. засідання місцевої шкільної ради (вирішено, що у зв’язку зі зростанням кількості дітей шкільного віку робітників і службовців тютюнової фабрики, вимагати відкриття чотирьох класної школи із залученням фінансової допомоги фабрики).
21 грудня 1882 р. Крайова шкільна рада реорганізувала двокласну школу в чотирикласну (1899 р. 7 вчителів).
На початку 1890-их рр. у Винниках не було ні одного інтелігента-українця. Проповіді в українській церкві виголошували польською мовою, а парафіяни користувалися виключно польськими молитовниками. Перелом стався у 1890 р., коли на допомогу старенькому о. С. Хомінському прислали молодого, енергійного та освіченого о. Григорія Гірняка. Допомагав йому у справі національного піднесення уродженець Винник Григорій Врецьона. Власне він допоміг о. Г. Гірняку влаштувати курси для неграмотних. 1897 р. до них долучився нотар Володимир Левицький. Саме з іменами цих людей і пов’язана боротьба за навчання українських винниківських  дітей рідною мовою.
18 серпня 1904 р. — постанова  Ради громади Винник про утворення у народній школі паралельних класів з українською мовою викладання.
31 жовтня 1904 р. — засідання Окружної шкільної ради у Львові про введення паралельних українських класів у винниківській школі.
1905 р. (січень) — лист винниківчан до Міністерства віросповідань і освіти з проханням відкрити українську школу.
16 лютого 1905 р. і 2 травня 1905 р. листи винниківчан до імператора Франца Йосифа I  з проханням відкрити українську школу.
17 серпня 1910 р. — Ухвала Ради громадської Винник, про переведення навчання в публічній школі з польської на українську мову.
26 листопада 1910 р. — віче поляків Винник (висловили протест проти запровадження в народній школі української мови замість польської).
30 липня 1912 р. — віче і вимоги українців про відкриття паралельних українських класів у Винниківській школі та передачі Львівського університету українцям (ведучий о. Григорій Гірняк). Доктор Євген Озаркевич відправив телеграму до Міністерства освіти у Відні з відповідними вимогами.
22 грудня 1912 р. віче і вимога польського товариства «Родина» («Rodzina») про неможливість відкриття паралельних українських класів у Винниківській школі.
1913 р. (вересень) запрацювали у школі українські паралельні класи (директор школи українець Дмитро Вовків). Вчителі: Григорій Грицай, Михайло Вислобоцький, Іван Крайник, Йосип Сіцинський та п. Підлужний. Пізніше до них долучились: Марія Панейківна, Грицківна, Анна Бреславська, Павлина Левицька, Діониса Біленкевич-Куп’як.
1913 р. (вересень) 1918 р. (вересень) 4-класна українська школа та 6-класна польська школа (під єдиним керівництвом директора Дмитра Вовківа (помер 1918 р.).
На початку ХХ ст. о. Григорій Гірняк мав 12 год. катехизму в українській школі (учнів 304).
1918 р. Крайова шкільна рада реорганізувала чотирикласну українську школу в шестикласнукласну.
1918 р. (вересень) створення 5-го класу в українській школі.

Використано матеріали Романа Луціва «Матеріали до історії шкільництва у Винниках (кінець XVIII ст. – 1939 р.).


Список учнів і учениць Винниківської чотирикласної школи у 1904-1905 рр. (фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")
Витяг з  протоколу засідання Окружної шкільної ради. 31 жовтня 1904 р. (фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")
Лист українців Винник до імператора від 16 лютого 1905 р.(фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")

Кількість школярів у 1910-1911 н. р. (фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")
Протест польського товариства "Сокіл" проти впровадження української мови у винниківській школі. 14 листопада 1910 р. (фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")
Список складений на вимогу Окружної шкільної ради. 5 серпня 1913 р. (фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")
 
Кількість школярів Винниківської чотирикласної школи з українською та польською мовою викладання у 1913-1914 рр. (фото з "Наукові студії. Історико-краєзнавчий музей м. Винники. 2009 р.")
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.
Луців Р. Матеріали до історії шкільництва у Винниках кін. XVIII ст. – 1939 р.) // Науковий збірник Історико-краєзнавчого музею Винник.2009. Вип. 2. – С. 178207.
 

 




Немає коментарів:

Дописати коментар