Перші карти Русі. Бернард Ваповський та Марко Беневентано. 1507 р. та 1508 р.

З історії. З праці Миколи Кузанського (1460 р.)  у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

 Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.

Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.

Назва «Руссія» (Russia) блукає  географічними картами  XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії. Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

Для картографів XVI ст. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ це - Сарматія Європейська (Sarmatia Evropae), Русь (Rvssia), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія) та Bessarabia (Бессарабія), а московські - Руссія та Московія

На початку XVI ст. Богдан Ваповський працював разом із картографом Марко Беневентано над картою Центральної Європи, яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр.. Винесення назви «Русь» у заголовок може свідчити про історичну пам’ять щодо існування раніше потужного державного утворення Русь, тим більше, що після монголо-татарської навали (1239-1240 рр.) центр Русі-України зміщується з Києва до Галицько-Волинського князівства-держави Русь (королівства Русь).

Це перша друкована карта із назвами «Русь», «Польща» та «Литва» у заголовку.

Правобережна Україна позначена як Поділля (Podolia) та Русь (Russia), Лівобережна Україна – Тартарія (Tartaria). Біла Русь або Московія  (Rvssia Alba sive Moskovia) міститься на схід від Дніпра, північніше Тартарії. Назва «Русь» (Rvssia) міститься на карті у двох місцях, які розміщені поряд з показаними на ній містами Холм і Стрий.

На території України показано значну кількість не відображуваних раніше населених пунктів, подано топонім «Перекопська Татарія» («Tartaria Precopiensis»). Відтоді на картах території України почали відображати міста (Коломия, Дрогобич, Стрий, Луцьк, Берестя, Жидачів, Перемишль, Хмільник, Острог, Черкаси тощо). Б. Ваповський відобразив також свої рідні села Ваповичі й Радохонці в Перемишльській землі.

Локалізація підписів «Русь» дає всі підстави стверджувати, що автори мали на увазі Руське воєводство у складі Польського королівства (створене 1434 р.), оскільки конфігурація території воєводства з врахуванням вклинення у центральній частині зі сходу території Белзького воєводства (створене 1462 р.) якраз і вимагала такого подвійного розміщення назви. До того ж, розміщенню одного підпису «Русь» по центру заважав нанесений на карті рисунком великий масив лісу. Підписом «Поділля» відповідно позначено територію Подільського воєводства (створене 1434 р.). Разом з тим слід зазначити, що тоді картографи особливо не переймалися, яким шрифтом підписані ті чи інші назви адміністративних одиниць і державних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

Бернард Ваповський  (Bernard Wapowski; 1450-1535) – доктор права, шляхтич Королівства Польського, хроніст, географ, картограф, історик, гуманіст, оратор, астроном, представник роду Ваповських гербу Нечуя. Вважається батьком польської картографії.

На українське походження Бернарда Ваповського вказують Володимир Литвинов (доктор філос. наук, пров. наук. співр. Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України) та український дослідник Святослав Семенюк.

Цит. за: Володимир Литвинов (Нарис про видатних польських учених українського походження — Бернарда Ваповського і Юрія Дрогобича 2015):

«Оріховському (Станіслав Оріховський гербу Окша (пол. Stanisław Orzechowski); 11 листопада 1513, Оріхівці — 1566, Журавиця) — український релігійний діяч та мислитель доби Відродження. Перемишльський римо-католицький канонік. Письменник, оратор, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Представник шляхетського роду Оріховських – А. Б.) належать слова: “Я українець, цим пишаюся і про це відверто заявляю" (Ruthenus me esse etglorior et libenter profiteor. Orichoviana, I, 30). Більше того, він перелічує цілі українські родини, представники яких обіймали високі державні посади в Польщі. Їх він називає “цвітом України” (robore Roxolaniae). Серед них бачимо і Ваповських. Ось ці прізвища, цитую поіменно: “Сенявські, Стариховські, Герборти, Тарло, Мелецькі, Держняковські, Требенські, Фрідрони, Ваповські, Броньовські, Вільціконські, Дрогойовські”, а також, додає мислитель, “і мої Оріховські”. Деякі з них були чільними діячами на Сененському соборі (Валентин Герборт, Микола Сенявський, Станіслав Герборт, Станіслав Тарло, Збігнєв Сененський, а Станіслав Ваповський був секретарем польського короля Сигізмунда Августа (Orichoviana, I, 643).

Вже в XVI столітті чимало з цих родин перейшли у католицьку віру, залишалися патріотами свого народу і краю.  Як до, так і в часи Оріховського, і після, вихідці з України, які виїздили до закордонних навчальних закладів, записувалися там часто поляками або “народу
українського польської держави” (gente Roxolani, nationevero Poloni). Ось як пояснює причини цього сам мислитель у листі до італійського гуманіста П. Рамузіо:“...щороку посилаємо до вас, у Падую, багато юнаків. Серед них є і мої земляки та родичі: Станіслав Ваповський і Станіслав Дрогойовський, які подають великі надії. Дуже хочу, щоб ти з ними познайомився, аби зав дяки їм міг спізнати талант нашого народу: вони нині у Падуї вважаються поляками, оскільки Україна є провінцією, що входить до складу Польщі” (Orichoviana, I,281)».

Бернард Ваповський народився у селі Радохінці біля Перемишля. Наприкінці 15 століття майже одночасно з польським астрономом Миколаєм Коперником вчився в Ягеллонському університеті у Кракові (у цей час там викладав Юрій Дрогобич).

Пізніше продовжував навчання в Болоньї (1503—1505), де здобув науковий ступінь доктора канонічного права. Згодом виїхав до Риму й перебував там, з перервою, 10 років. Мешкав при дворі папи Юліана ІІ. У 1511 р. отримав, від папи Льва X, посаду двірцевого прелата й апостольського протонотаріуса в Римі, де працював над виданням “Географії” Клавдія Птолемея.

На початку 1515 р. повернувся до Польщі, працював королівським секретарем і установським історіографом Сигізмунда I. Певний час посідав посаду професора Краківської академії.

Бернард Ваповський є  автором хроніки «Dzieje Korony Polskiéj i Wielkiego Księstwa Litewskiego od roku 1380 do 1535». При описі подій до 1516 р. автор покладався на історичні праці Я. Длугоша, М. Мєховського, Ю. Деція; для 1517–1535 років створив власний опис подій, де велика увага приділена ординським набігам на Поділля, Галичину, Волинь у 14–16 ст., участі у боротьбі проти них Є. Дашкевича.

Автор перших модерних мап Сх. Європи, в тому числі України.

Він жив переважно не в Кракові, а в Радохінцях біля Перемишля, де працював над цими картами, а також зробив математичне обчислення геліоцентричної системи Миколи Коперника, який був його особистим другом ще з часів навчання в університеті.

На честь Б. Ваповського названо кратер “Ваповський” на Місяці, а також одну з вулиць у Любліні. Вулиця Б. Ваповського є також у мікрорайоні Варшави. За світоглядом і переконаннями був гуманістом.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с.