неділя, 12 липня 2026 р.

Весілє у Галичині колись. Спогади з Винник (1960-ті - 1980-ті роки)

Весіль у цих роках у Винниках було багато, навіть дуже багато. На маленьке містечко – інколи до 5 весіль. Одинадцять разів був дружбою на таких весіллях!

Починалося із запрошень гостей, відкриток з голубами й обручками. Молодята мусили обійти кожну хату і запросити особисто. Це не есемескою нині.

За тиждень-два до весілля починали ставити шалаш (імпровізований величезний намет з довгими рядами столів). Сусіди та рідня збиралися після роботи і приступали до дійства. Обов'язково, після праці, — легке частування. Старші хлопаки розповідали про своє весілля: за Польщі, у післявоєнні роки і т. д.

Оздоблювали шалаші переважно барвінком та гіллям молодих сосен. Прикрашали переважно дружки із дружбами.

Починалося весілля з «брами». Це була арка зі свіжих гілок сосни, ялини, барвінку, квітів та шовкових стрічок, прикрашена плакатом. На плакаті напис - «А за нашу молоду — сто літрів коньяку й бочку пива, щоб була щаслива».

Заготовки для «брами» робили у п’ятницю. Треба було поїхати в ліс на Вульки, або у Виннички в пісковий кар’єр де росла сосна. Бо у Винниках (чи в Діброві, чи в Лісі Жупан) сосни вже в тих роках не було (ще де-не-де росла на пісковні).

Каркас робили з дерева (молодих грабняків) або міцних гілок. Основу густо обплітали зеленню. Вішали багато яскравих шовкових стрічок. Стрічки були різного кольору, але всі старалися роздобути сині й жовті. Ними зв'язували гілки, вони красиво розвивалися на вітрі. Це все перев’язували фольгою із сигаретних пачок («пазліткою»). Прикраси для «брами» були неймовірні, дякуючи Винниківській тютюновій фабриці (значна частина винниківчан там працювала і майже в кожного в хаті ця «пазлітка» була).

«Браму» ставили біля воріт, або на ворота.

Десь біля 12-13 год. приходив чи приїжджав молодий з дружбами, батьками, старостами і найближчою родиною.

На «брамі» грали музики. Головні інструменти — бубен, акардіон чи баян, саксофон і труба.

Хтось, зі сторони молодої, перебирався на «молоду», переважно це робили чоловіки. Фіранка з вікна була замість вельону, губи і лице розмальвоне червоною помадою і т. д. Надягали під «вельон» ліфчик (бюстгальтер) і запихали там різне шмаття, щоб «груди» виглядали «сексуально»... «Молода» мала розцілувати молодого, переважно старалися в «засос», щоб був ефект. Якщо не вдалося молодого то ціль була — дружби.

Під «брамою», або біля «брами» ставили стіл. На столі мусів бути образ та й якась закуска. Переважно це був таріль з м’ясним, кльош з пляцками, пляшка оригінальної горілки, кілька пляшок солодкої й келішки.

Торги на «брамі» - незабутнє дійство. Якщо «свій» з Винник, то молода обходилася не дуже «дорого». Але якщо з інших країв — торг був «запеклий», інколи навіть жорсткий. Хоча все переводили в жарт.

Викуп був різний. Переважно треба було поставити на кожен кут столу по дві-три пляшки оригінальної горілки і бажано ще одну по центрі. Були й інші комбінації — 3-4 «оригіналки» і бутель трилітровий самогонки. Зі сторони молодого «дегустацію» робили дружби і староста, зі сторони молодої - «запорожці».

Коли торг відбувся, до молодого виходила справжня молода і з дружками тричі кланялася. Тоді молодята йшли до хати за батьківським благословенням.

А в цей час на подвір’ї або біля хати на вулиці всі «запорожці», навіть ті хто браму не робив, пробували на смак «викуп»....

Розпис у РАЦСі мало хто вважав повноцінним шлюбом. Тому ввечері старенький священник отець Петро Баран відкривав церкву і молодята брали шлюб.

У другій половині 1980-их років це дійство відбувалося вже відкрито, без конспірації. Коли молодята, вже одружені, виходили з церкви, молода обсипала присутніх цукерками. Не якимись дешевими карамельками, мало бути дорогі, бодай чорнослив у шоколаді чи «Червоний мак», або «Білочка»...

Вважалося дурістю, навіть поганим тоном, прийти на вказану годину. На той момент навіть мертвий кінь не лежав, допіру розкладали тарілки в шалаші. Порядні гості туди сходилися десь годин через 2-3-4 год.

Дружки всім гостям і навіть музикам причіпляли букетик на булавку, за це давали гроші (1, 3, 5, чи навіть 10 рублів, якщо дружка «своя»), копійок ніхто не давав, хоча в тих часах копійки теж були гороші).

А МУЗИКАНТИ ! Кожному заграли марш. КОЖНОМУ!!!

На презент несли, звичайно, гроші. Рідко, але бувало — замість купюр дарували й порожні конверти, або один чи три рублі. Натуральне свинство, бо весілля в часи мого школярства та юності робили найменше на 150-200, а то й на 300-350 (інколи й до 500 доходило), господарі природно сподівалися «відбити» ці кошти.

Галицькі весільні частування гідні місця в списку культурної спадщини ЮНЕСКО та Книзі рекордів Гіннеса. Досі не розумію, як вдавалося не луснути, скуштувавши всього. Подавали нон-стоп, дуже багато, різноманітно й шалено смачно. За першим столом - другий, третій, асортимент щоразу оновлювався. І якось — здуріти можна! - обходилося без суші та морепродуктів, якими пригощають сьогодні гостей понтів задля. Столи гнулися від холодцю, ковбас, олівʼє, кльоші з солодким і т. д.

Часом господарі не розраховували, що галицький шлунок не буває таким же великим, як галицьке серце. З болем у ньому розповідав побачене в Карпатах американський українець Ярема: «Гуляли днів п'ять. На шостий я мало не зімлів — посеред городу викопали велику яму і туди — уявляєш?! — поскидали всі холодці, салати, бігуси, що гості не поз'їдали. Наготували забагато».

Зате під столом своя інтрига - діти влаштовували перегони, хто швидше пробереться навпочіпки вздовж усього периметра. Хлопчаки «ненавмисне» хапали за ногу котрусь із пань. Сигнальний вереск і загальна радість.

Файний весільний староста — це запорука вдалого весілля. З великим букетом, інколи перев'язаний через праве плече вишитим рушником. Гоноровий розпорядник, язик не повертається порівняти із сучасними «ведучими». «Онлайн-список 100 весільних конкурсів». Більшість — вульгарні.

Староста обходився без готових сценаріїв, усе трималося на ораторських здібностях, імпровізації та почутті гумору.

Свого часу цю почесну роль доручали мені чотири рази, але це вже було пізніше — друга половина 90-х років.

На весіллі молодь, та й не тільки, відривалася по повній програмі. Польки, коломийки і просто гоцалки змінювалися медляком, щоби перевести подих і витерти піт. Грали обов'язково живі, не в запису, музики, вони ж весільні лабухи. Це з них виросли українські рок та сучасна музика. Основоположники вітчизняного фольк-панку, легендарні «Брати Гадюкіни», творчу біографію починали з весіль.

Поправини - другий день свята, для сильних і витривалих. Доїдали-допивали все, чого не спромоглися вчора.

А в середу-четвер розбирали шалаш. Приходили переважно ті що й ставили. І вся ця процедура повторювалася...

Війна закінчиться. Нація дай Бог відродиться.

Та все одно хочеться вірити, що класичні галицькі весілля, свята ще повернуться. Так, не в такому вже форматі, але щедрі, непафосні, веселі. І буде життя на Землі...

Використано матеріал Людмили Пустельник (ФБ, 2026).


1975 р. Чишки біля Винник. Фото Зеник Грисьо. 

1980 р. Гурт "Чишки-Вульки". Весілля Зеника Музики і Оксани Мозіль. Село Чишки.

Немає коментарів:

Дописати коментар