З усіх храмів Львова найбільше люблю Вірменський собор. Тут прекрасне все: і історія, і фрески, і орнаменти, і кольори, і таємнича похмура атмосфера…
Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці був зведений 1363 року архітектором Дорінгом. Це найстаріший вірменський храм у Західній Європі. Про його будівництво існує легенда. Кажуть, що колись на цьому місці ріс сад. І була в тому саду айва, привезена з Вірменії. На зрізі її плодів завжди проступав хрест. Заможний купець Юрій Івашкович побачив у цьому Божий знак і розпочав будівництво собору.
У соборі збереглися залишки давніх фресок. Проте основні розписи тут відносно сучасні — їх створив польський художник Ян Генрик Розен на початку ХХ століття. Моя найулюбленіша фреска — «Поховання святого Одилона». На ній можна розгледіти силуети — душі померлих монахів. Але ця робота приховує й інші таємниці: фреска символізує час.
Останній із монахів, які несуть тіло Одилона, уособлює минуле. Його капюшон накинутий на голову, адже минуле вже далеко й змінити його неможливо. Середній монах символізує теперішнє — він дивиться нам просто в очі. У першого монаха заплющені очі й схилена голова — це наше майбутнє, невідоме нікому, яке ми маємо прийняти. Усім своїм виглядом монах виражає покору долі (ФБ, Yuliya Kasparova).
Немає коментарів:
Дописати коментар