Вірменський собор у Львові у фотографіях

 

З усіх храмів Львова найбільше люблю Вірменський собор. Тут прекрасне все: і історія, і фрески, і орнаменти, і кольори, і таємнича похмура атмосфера…

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці був зведений 1363 року архітектором Дорінгом. Це найстаріший вірменський храм у Західній Європі. Про його будівництво існує легенда. Кажуть, що колись на цьому місці ріс сад. І була в тому саду айва, привезена з Вірменії. На зрізі її плодів завжди проступав хрест. Заможний купець Юрій Івашкович побачив у цьому Божий знак і розпочав будівництво собору.

У соборі збереглися залишки давніх фресок. Проте основні розписи тут відносно сучасні — їх створив польський художник Ян Генрик Розен на початку ХХ століття. Моя найулюбленіша фреска — «Поховання святого Одилона». На ній можна розгледіти силуети — душі померлих монахів. Але ця робота приховує й інші таємниці: фреска символізує час.

Останній із монахів, які несуть тіло Одилона, уособлює минуле. Його капюшон накинутий на голову, адже минуле вже далеко й змінити його неможливо. Середній монах символізує теперішнє — він дивиться нам просто в очі. У першого монаха заплющені очі й схилена голова — це наше майбутнє, невідоме нікому, яке ми маємо прийняти. Усім своїм виглядом монах виражає покору долі (ФБ, Yuliya Kasparova).

Прохід під вежею-дзвіницею до подвір'я Вірменського собору.

Фото Tatiana Seredovych

Вірменська апостольська церква — два Католикоси і два Патріархи

 

Вірменська апостольська церква — національна церква вірменського народу, яка є частиною орієнтального православ'я, одна з найдавніших християнських церков. Велика Вірменія була першою державою, яка прийняла християнство як свою офіційну релігію під владою правителя Тірідата III з династії Аршакуні у 301 р.

Структура Вірменської апостольської церкви (ВАЦ) станом на 2026 рік складається з чотирьох ієрархічних престолів: двох католикосатів та двох патріархатів

Два Католикоси.

Хоча вони рівні за духовним саном, існує ієрархія честі:

*Верховний Патріарх і Католикос усіх вірмен (Першоієрарх ВАЦ) — резиденція у Святому Ечміадзіні, Вірменія. Він вважається наступником святого Григорія Просвітителя і має першість честі серед інших ієрархів.

*Католикос Великого Дому Кілікії — резиденція в Антеліасі, Ліван. Він володіє рівними з Католикосом усіх вірмен правами на висвячення єпископів та мироваріння у межах своєї юрисдикції.

Два Патріархи.

Патріархати ВАЦ є автономними у внутрішніх справах, але канонічно визнають верховенство Ечміадзінського престолу:

*Вірменський патріарх Єрусалима — опікується вірменськими громадами у Святій Землі та Йорданії. Резиденція — Собор Святих Яковів у Вірменському кварталі Єрусалима.

*Вірменський патріарх Константинополя (Стамбула) — має юрисдикцію над громадами в Туреччині та на острові Крит.

З історії. Григорій Просвітитель, покровитель Вірменської апостольської церкви, та вірменський цар Тірідат III, правитель того часу, зіграли ключову роль в офіційній християнізації Вірменії. Св. Григорій Просвітитель став організатором ієрархії Вірменської Церкви. З того часу глави Вірменської церкви називаються католикосами і досі мають той самий титул. Святий Григорій обрав місцем католикосатету тодішнє столичне місто Вагаршапат у Вірменії. Він побудував понтифічну резиденцію біля церкви під назвою "Пресвята Богородиця" (яка в останні часи набула б ім'я Святого Ечміадзіна).

У 485 р. католикосат було перенесено до нової столиці Двіну. У X столітті вона переїхала з Двіна в Дзораванк, а потім в Агтамар (927 р.), В Аргіну (947 р.) Та в Ані (992 р.).

Після падіння Ані та Вірменського королівства Баградіц у 1045 році маси вірмен мігрували до Кілікії. Католикосат разом з людьми оселився там. Місце перебування церкви (тепер відоме як Католикосат Великого дому Кілікії) спочатку було встановлено в Сівасі (1058 р.), переїхавши до Тавблора (1062 р.), потім до Дзамендава (1066 р.), Джовка (1116 р.), Хромгла (1149 р.) і, нарешті, в Сісі (1293 р.), столиці Кілікійського королівства.

Кілікійське королівство — вірменське феодальне князівство, надалі королівство, яке існувало у Кілікії (північно-східне узбережжя Середземного моря, сучасн. Туреччина) з 1080 до 1375 року. Виникло на початку XI століття у результаті масової міграції вірмен з території Вірменії, викликаного нападом сельджуків, а також захопленням Візантією міст Васпуракана, Ані та Карса, переселенням вірмен до західних областей імперії.

Після падіння Вірменського королівства Кілікія, в 1375 році, Церква також взяла на себе роль національного керівництва, а Католикос був визнаний етнархом (главою нації). Ця національна відповідальність значно розширила сферу місії Церкви.

Два католикосатати, починаючи з 1441 р.

У 1441 р. у Ечміадзіні в особі Кіракоса І Вірапеці з Вірменії був обраний новий Католикос усіх вірмен. У той же час католикос у відставці в Григорії IX Мусабегіан (1439–1446) залишався католикосом Великого дому Кілікії. Тому з 1441 р. в Вірменській Апостольській Церкві існують два католикосатати, що мають першість католикосату всіх вірмен у Матері Престолу Святого Ечміадзіна, визнаного Католикосататом Великого дому Кілікії. Верховний Патріарх і Католикос усіх вірмен проживає у Матері Престолу Святого Ечміадзіна. 

Фото. Ечміадзінський собор, церква-мати Вірменської апостольської церкви 

Коптська Церква - одна з орієнтальних православних Церков. Різдво 7 січня. Богоявлення 19 січня.

Коптська православна церква Александрії — орієнтальна православна християнська церква, яка поширена в Єгипті, Африці та на Близькому Сході. Главою церкви та Александрійського Престолу є Александрійський патріарх на Святому Престолі Святого Марка, який також носить титул Коптського папи. Престол Александрії є титульним, і сьогодні Коптський папа очолює Коптський православний собор Святого Марка в районі Абассасії в Каїрі.

Коптська Православна Церква (як і решта давньосхідних Церков) визнає рішення лише перших трьох Вселенських Соборів; вона не належить до числа помісних православних церков (візантійської традиції); так само вона не перебуває у євхаристійній єдності з Католицькою Церквою. Коптська Православна Церква має натомість євхаристійний зв’язок із Вірменською Церквою, Сирійською Православною Церквою та іншими Східними Церквами. Коптська Православна Церква є автокефальною (власна незалежна Церква). Вона має послідовників серед єгипетських емігрантів у інших країнах Африки та по всьому світі, включаючи США, і «дочірні Церкви» в Ефіопії та Еритреї. Коптські православні християни користуються Юліанським календарем. Сьогодні центром Коптської Православної Церкви є собор св. Марка у Каїрі, хоча символічним центром коптського християнського життя залишається Александрія.

До поділу християнства на східне і західне патріарх Коптського престолу в Александрії вважався, з огляду на вік Церкви, «primus inter pares» (першим серед рівних). Вважається, що першого александрійського патріарха висвятив сам святий Марко. Як і єпископ Рима, коптський православний патріарх протягом декількох поколінь іменувався «pappas» («отець»), тож і сьогодні патріарх має звання папи.

Слово «копт» походить від давньоєгипетського слова, яке описує людину з Єгипту. Копти пов’язують заснування своєї Церкви з місіонерськими подорожами святого Марка у 42 році. Згідно з традицією, св. Марко провів свої останні дні в Александрії, що згодом стала столицею Єгипту, а завдяки грецьким впливам — центром знань і культури в середземноморському світі. Перші послідовники Євангеліста Марка — місцеві єгиптяни, відомі як копти. Народ отримав свою назву від мови, якою говорив. Це була остання збережена форма давньоєгипетської мови.

Через суперечки щодо природи Христа, вона відкололася від решти християнського світу після Халкедонського собору 451 р., що призвело до суперництва з грецькою православною церквою Александрії.

Коптська православна церква, будучи однією з історичних спадкоємниць стародавньої Александрійської церкви, не прийняла рішення Халкедонського собору, і як інші стародавні східні православні церкви з другої половини V століття знаходиться в розколі з Православною церквою Візантійського обряду. Церковний розкол та конфлікт із Візантією призвів до створення в Єгипті альтернативної, грецької за етнічним складом, халкедонської Александрійської кафедри з грецьким обрядом.

Після Халкедонського Собору коптських православних християн переслідували візантійські православні, що вважали їх єретиками. Попри тортури, ув’язнення та загрозу життю коптські православні залишилися вірними своєму розумінню христології.

З появою ісламу і після завоювання омейядами Єгипту велика частина населення зберегла традиції коптського християнства. Збільшення податків та обмежені можливості, що були ціною за стійкість у християнстві під ісламським пануванням, спонукали багатьох єгиптян прийняти іслам. Поступово Єгипет стає переважно мусульманською країною, і сьогодні копти становлять лише 10%‑20% населення. Зі зростанням ісламського мілітаризму копти (і православні, і католики) зазнали жорстоких переслідувань.

Традиційно коптська мова використовувалася в церковних службах, а Писання писалися коптським алфавітом. Однак через арабізацію Єгипту служба у церквах стала свідком посиленого використання арабської мови, тоді як проповідування здійснюється повністю арабською. Рідні мови, разом із коптською, використовуються під час служб за межами Єгипту.

Літургійний календар Коптської православної церкви — це коптський календар (також його називають александрійським календарем). Цей календар оснований на єгипетському календарі Стародавнього Єгипту. Коптські православні християни святкують Різдво 29 Кояка, що відповідає 7 січню за григоріанським календарем та 25 грудню за юліанським календарем. Коптське Різдво Господнє було прийнято як офіційне державне свято в Єгипті в 2002 році.

Копти — нащадки давніх єгиптян, до арабської навали у VII столітті складали основне населення Єгипту. Значна частина коптів, навернувшись до ісламу, асимілювалася з арабами, вплинувши на етногенез єгипетських арабів.

Мусульманські завойовники як у адміністративний, так і економічний спосіб добивалися ісламізації коптів: землі монастирів передавалися мечетям, немусульман обкладали більш високими податками, у тому числі земельними. Саме тому монофізитство більшою мірою затрималося в містах, де копти навпаки являли економічно сильну потугу, зайняті переважно в секторі роздрібної і дрібногуртової торгівлі.

Єгипетський перепис 1897 повідомив, що відсоток немусульман — 14,7 % (13,2 % християн, 1,4 % євреїв). Єгипетський перепис 1986 повідомив відсоток немусульман — 6,1 % (5,7 % християн, 0,4 % євреїв). Зниження в єврейському поданні інтерпретується через створення держави Ізраїль, і подальшу еміграцію єгипетських євреїв. Там немає пояснення для зниження відсотка християн на 55 %, було висловлено припущення, що єгипетські переписи, проведені після 1952 були сфальсифіковані.

Олександр Бродецький:

📄 Коптська Церква діє в Єгипті, і налічує там нині 10-12 мільйонів вірян, є й кілька мільйонів православних коптів поза Єгиптом.

📄 Цікаво: сучасні копти - носії арабської мови, як і інші громадяни Єгипту. Але в літургійній практиці використовується давня своя, коптська мова, що є історичним етапом єгипетської мови. Правда, її письмо не ієрогліфічне, а являє собою модифіковану грецьку абетку. Коптську мову знають у наш час лише люди, які спеціально її вивчають для богослужбових та наукових цілей.

📄 У Коптській Церкві, як і загалом у християнстві, свято Водохреща означає Богоявлення: Ісус Христос прийняв хрещення від Івана Предтечі (насправді ж сам освятив водну стихію та - ширше - земне буття, ушкоджене Адамовим і Євиним гріхом), давши запоруку подальшого хрещення людей в ім'я Бога-Отця, і Сина, і Святого Духа заради спасіння.

📄 Новий Завіт описує сходження під час Ісусового Хрещення Духа Святого в образі голуба та Отцеві слова з небес: "Це Син мій Улюблений, у якому моє благовоління", - отже, явлення людству Бога як Святої Трійці.

📄 Ідея Божої любові до людини і всього створеного - в тому, що тримаючи весь світ у своїх руках, Бог під час Водохреща схиляє голову перед руками людини.

📄 І от у коптів є цікава традиція. Саме на Водохреще вони готують страви із кореня рослини, що зветься тáро. Інші назви цієї рослини - колоказія стародавня, кокоямс тощо.

📄 Підземність кореня і його неїстівність, токсичність у сирому виглядів сприймається як зрима метафора новозавітних слів: "...Хто хрестився в Христа Ісуса, хрестилися в смерть Його... Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя".

📄 Варіння у воді кореня тáро й очищення його від шкірки робить неїстівне - їстівним та самчним. І копти сприймають це як увиразнення спасенної ролі для людини хрещення: сирий та неочищений від шкірки стан рослини - образ гріховності, а вже приготована страва маніфестує надію на вивільнення від гріха.

📄 І є ще одна промовиста традиція в коптів на Водохреща: діти вилучають із помаранча м'якуш, вирізують на шкірці хрестик та засвічують всередині маленьку свічку. До цедри прив'язуються мотузочки і з такими ліхтариками рушають до води, ходять у гості тощо. У першому коментарі - лінк на відео, де діти дають майстер-клас виготовлення цих світильничків.

📄 Тут є образ лона (цедра), а вогник у цедрі символічно асоціюється з Іваном як Предтечею повноти Світла, і Ісусом як Світлом спасіння. Адже в Євангелії йдеться про те, що невдовзі після звіщення архангела про непорочне зачаття Марією від Святого Духа вона відвідала вагітну Іваном Єлизавету та почула від неї: "Благословенна ти між жонами, і благословенний плід лона твого".

📄 До речі, 18-19 січня Водохреща відзначають, наприклад, і в Грузинській Православній Церкві, і в Ефіопській та Еритрейській Православних Церквах (де разом є понад 50 мільйонів вірян, з урахуванням батьківщини і діаспори)...

📄 А на світлинах: 1) давня коптська ікона Хрещення Господнього; 2) сучасна коптська дитина з богоявленським апельсином-ліхтарем; 3) картина Якоба Стрюба "Зустріч Марії та Єлизавети"; 4) коренеплід тáро.

 

Патріарх УГКЦ Любомир Гузар був за спільне Євхаристійне служіння з ПРАВОСЛАВНИМИ

Блаженніший Любомир Гузар був чи не єдиною постаттю в Україні, що стала визнаним авторитетом для християн різних конфесій, євреїв та мусульман і людей, що не зараховують себе до жодної релігії. Надзвичайно важливим внеском Блаженнішого Любомира Гузара є те, що він переніс осідок УГКЦ зі Львова до Києва. Він завжди казав, що наша Церква виходить із купелі Дніпра Славутича, що вона є Київською церквою. Любомир Гузар, очоливши УГКЦ, повернув титул "патріарх", і став основоположником нової, модернізованої УГКЦ (під грифом "католицького православ'я"). Любомир Гузар та його оточення проводили реформи, рятували церкву то від московізації, то від латинізації, утвердженій "все ще впливовим і численним чернечим утворенням в УГКЦ - орденом отців Василіан".

«Блаженніший Любомир Гузар та Єпископ Івано-Франківський Софрон Мудрий на одному із засідань Папських синодів запропонували покрокову наближати єдність Церкви й дозволити спільне Євхаристійне служіння з ПРАВОСЛАВНИМИ. Ця їхня пропозиція не знайшла позитивного відгуку серед учасників Синоду» – отець Юстин Бойко.

 

18 років Папа Римський Іван Павло II не визнавав свячення Любомира Гузара!!!

2 квітня 1977 р. Любомир Гузар був висвячений Патріархом Йосифом Сліпим на єпископа. Патріарх був рішучою людиною і Великим Українцем і ніколи перед Ватиканом не прогинався!!! Це сталося в монастирі в м. Кастель-Гандольфо, що поблизу Рима. Ватикан (з 1978 р. Папою Римським був Іван Павло II) НЕ ВИЗНАВ це свячення майже 20 років!!! Єпископ Дзівіш, один з найближчих до Войтили єпископів ще з часів Польщі і який мав на Папу великий вплив, був затятим українофобом і робив все щоби не давати розвинутись УГКЦ.

Свячення офіційно були визнані майже через 20 років. 2 квітня 1996 р. єпископа Любомира Гузара було призначено на Екзарха Києво-Вишгородського екзархату з титулярним престолом Ніси Ликійської.

 

Поштові листівки старого Львова. Церква Св. Духа

Церква Св. Духа була знищена попаданням німецької авіабомби (німці цілилися у будівлю Головної пошти) 22 червня 1941 року, залишилася лише струнка триярусна барокова вежа-дзвіниця. Вона була побудована пізніше, ніж церква, вірогідно, наприкінці 1740-х років архітектором Мартином Урбаніком (Marcin Urbanik). У 1987 році із західного боку здійснено прибудову музейних приміщень. Тепер у вежі-дзвіниці розміщено музей “Русалки Дністрової”, відділ Львівської галереї мистецтв.

 

ДЖЕРЕЛА

*FB Хроніки Прекрасної Епохи

 *FB Ретро-Львів

*FB Slawik Nelski

*FB Гриць Совків 

 *FB Музей історії фотографії у Львові

Українська парафія (УГКЦ) Святої Софії на о. Оаху, Гаваї, США

 У неділю, 27 листопада 2022 р., владика Венедикт Алексійчук, єпископ єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго, відслужив Архиєрейську Божественну Літургію для української парафії Святої Софії на о. Оаху, Гаваї, США. Участь у Богослужінні взяли українці, серед яких і воєнні біженці, американці та корінні гавайці. На Богослужінні, як зазначив владика Венедикт, були присутні дуже різні люди. «Тут були імігранти з різних частин України (навіть біженці з Маріуполя), — написав архиєрей, — українці народжені тут, американці та корінні гавайці. Саме тому Богослужіння відбувалося трьома мовами: українською, англійською і гавайською».

Marika Dubyk (ФБ; 2022 р., грудень)

 

До історії Греко-католицьких церков візантійського обряду

Греко-католицькі церкви - сучасна назва Східних католицьких церков візантійської традиції. З 22 католицьких церков східного обряду 14 дотримуються візантійського, 8 — інших східних літургійних обрядів. Католики візантійського обряду називаються греко-католиками. У вузькому значенні термін «греко-католицькі церкви» застосовується до католицьких церков, в яких богослужіння відбувається за візантійським обрядом грецькою мовою:

Грецька католицька церква; Італо-албанська католицька церква;

Мелькітська греко-католицька церква.

У більш широкому сенсі - також і до інших Східних Католицьких Церков візантійської традиції, богослужіння в яких здійснюються на інших мовах.

Обряди – це зовнішній вияв віри в Бога і богопочитання взагалі. Обряди – це світогляд наших предків. Св. Володимир Великий відновив християнство на землях України-Руси  в слов’янському обряді, яке проповідував у першому столітті св. апостол Андрей Первозванний. Візантійський обряд впродовж століть пересяк українською духовістю.

Візантійський обряд — один зі східних літургійних обрядів. Використовується різними православними та східними католицькими церквами. Зазвичай, коли говорять про «православне богослужіння», мають на увазі саме візантійський обряд, хоча існують православні громади, що використовують іншу літургійну традицію; і навпаки — греко-католики проводять богослужіння за візантійським (грецьким) обрядом.

Візантійський обряд розвинувся в давнину в Константинопольському патріархаті, надалі поширився і на Олександрійський та Антіохійський патріархат. Слов'яни та румуни взяли візантійський обряд з Константинополя.

Термін  «греко-католицька» дозволяє відрізняти її від католицьких церков інших традицій — передусім від римо-католицької церкви (латинський обряд), а також від церков вірменського, сирійського та коптійського обрядів. Разом з останніми греко-католицькі церкви належать до східних католицьких церков.

Католицькі церкви східного обряду перебувають у повному віросповідному та літургійному спілкуванні зі Святим Престолом. Вони користуються власним канонічним правом, відмінним від прийнятого для Латинської церкви, у зв'язку із чим, на їх адресу часто застосовується термін «Церкви свого права». Декрет Другого Ватиканському собору  (затверджено папою Павлом VI 21 листопада 1964 р.) підкреслив канонічну рівність літургійних обрядів у Церкві, висловивши повагу східних християнських традицій.

Церковне життя в Східнокатолицьких Церквах управляється відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, який оприлюднив папа Івана Павла 18 жовтня 1990 р.  Він набрав чинності закону 1 жовтня 1991 р. Згідно з новим Східним Кодексом Східнокатолицькі Церкви поділяються на 4 категорії:

1) Патріарші (Халдейська, Вірменська, Коптська, Сирійська, Маронітська і Мелькітська Церкви).

2) Верховно-архієпіскопальні (Українська, Румунська, Сіро-малабарська та Сіро-маланкарська Католицькі Церкви). Кожна з верховно-архієпископських східнокатолицьких церков очолюється Верховним архієпископом. Він, так само як і Патріарх, обирається синодом єпископів своєї Церкви. Але цей вибір синоду Папа римський повинен затвердити. І тільки після цього проводиться інтронізація Верховного Архієпископа. Інших відмінностей між Патріархом та Верховним архієпископом немає.

3) Статус митрополій (Ефіопська, Угорська, Русинська Церкви).

4) Інші (Болгарська, Грецька,  Італо-Албанська і Словацька Церкви, а також діоцез, що поширюється на всю колишню Югославію). Білоруська, Албанська, Грузинська і Російська східнокатолицькі церкви не мають духовної ієрархії.

З середини XIX ст. стали виникати громади грузинських католиків, які дотримувалися візантійського обряду, проте їх діяльність не була підтримана Святим Престолом. Найвідомішою була громада грузинських греко-католиків в Стамбулі, яка була організована в 1861 р. і проіснував до 1974 р.Тепер не існує прямих документованих свідоцтв з боку Святого Престолу про створення Грузинської  греко-католицької церкви. Ватикан у своїх Acta Apostolicae Sedis не згадує про створення подібної церковної структури.

Греко-католицькі церкви  візантійського обряду подано в алфавітному порядку (вказано країни (області) їх поширення, час заснування, кількість вірян).

1. Албанська греко-католицька церква (апостольська адміністрація): Албанія, 1628 р., 3 749 осіб.

2. Білоруська греко-католицька церква (без встановленої ієрархії на цей час): Білорусь, 1596 р.,  близько 10 000 осіб. Єдина з 22 східнокатолицьких церков, яка станом на 2017 р. має невизначений статус і вакантне місце предстоятеля.

3. Болгарська  католицька церква (апостольський екзархат): Болгарія, 1861 р., 10 000 осіб

4. Грецька католицька церква (два апостольських екзархати): Греція, Туреччина, 1829 р., 6 025 осіб.

5. Італо-албанська  католицька церква (дві єпархії й територіальне абатство): Італія, 61 814 осіб.  Італо-албанська церква — єдина з греко-католицьких церков, що утворилися не шляхом унії зі Святим Престолом, а з самого початку не брала участі у Великому розколі.

6. Македонська  греко-католицька церква (апостольський екзархат): Македонія, 1918 р., 11 266 осіб.

7. Мелькітська греко-католицька церква (Патріархат): Сирія, Ліван, Йорданія, Ізраїль, Єрусалим, Бразилія, США, Канада, Мексика, Ірак, Єгипет, Судан, Кувейт, Австралія, Венесуела, Аргентина, 1726 р., 1 651 500 осіб. 13 серпня 1729 року Папа Бенедикт XIII визнав Кирила IV Патріархом Антіохії.

8. Російська  греко-католицька церква (два апостольські екзархати):   Росія, Китай,  1905 р.; в наш час близько 30 парафій та громад, розкиданих по всьому світу, в тому числі 18  в самій Росії.

9. Румунська греко-католицька церква (верховне архієпископство): Румунія,  США, 1697 р., 535  171 осіб.

10. Русинська візантійська католицька церква (митрополія, єпархія, та апостольський екзархат): США, 1646 р., 84 000 осіб.

11. Словацька греко-католицька церква (митрополія і три єпархії): Словаччина, Канада, 1646 р., 233 386 осіб.

12. Угорська  греко-католицька церква (митрополія): Угорщина, 1646 р.,  близько 300 000 осіб.

13. Українська греко-католицька церква (верховне архієпископство): Україна, Польща, країни Зх. Європи, США, Канада, Великобританія, Австралія,  Бразилія, Аргентина, 1596 р., понад 5 500 000 осі.б. Вона є найбільшою у світі з усіх Східних католицьких церков.

Назви:

Унійна Церква (з 1596 р., найстаріша від часу заснування);

Руська Унійна Церква (Ecclesia Ruthena unita; з XVII ст., в офіційних церковних документах);

Греко-Католицька Церква (з 1774 р.; за рішенням імператриці Марії Терези, аби відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков);

Українська Католицька Церква візантійського обряду (з 1912 р., в папському статистичному річнику Annuario Pontificio);

Українська Католицька Церква (з 1960 р., щодо церкви в діаспорі та  підпільної на той час Церкви у радянській Україні);

Київська Католицька Церква (з 1999 р., затверджено на Синоді Єпископів УГКЦ, яка підкреслювала б ідентичність цієї Церкви).

14.Хорватська греко-католицька церква (єпархія та екзархат апостольський):  Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Сербія, Чорногорія. 1611 р.,  близько 22 000 осіб (переважають хорвати, українці та русини).

Апостольський екзархат греко-католицької церкви у Чеській Республіці: Чехія, 1996 р.,  18 000 осіб.

Мукачівська греко-католицька єпархія:  Закарпатська обл., 1771 р.,  385 000 осіб. Є окремою "Церквою свого права", має автономний статус, не підпорядковується Главі УГКЦ. У період існування Австро-Угорщини з’явився шанс об’єднання галицьких і закарпатських греко-католиків (термін виник 1774 р.) в одну церкву, але Будапешт, а разом з ним і Рим стали на заваді цим планам.