Маркіян Шашкевич, Юліян Величковський і Микола Устиянович — українізатори Руської Унійної ЦЕРКВИ.

 

У Руській Унійній Церкві вже в XVIII ст. почав прискорюватися процес латинізації й полонізації, особливо після Замойського синоду (1720). Проявом цього були зміни церковного устрою, звичаїв, обрядів, обладнання храмів, у результаті чого деякі уніатські церкви майже не відрізнялися від костелів.

Руська Унійна Церква (згодом УГКЦ) у 1720 —1836 рр. — це була майже повністю спольщена церква. Проповіді в церкві велися тільки польською мовою, літургія — церковнослов'янською, метричні книги - латиною, дуже рідко церковнослов'янською.

Більшість уніатських священників і в побуті розмовляли польською, й нерідко себе ототожнювали з польською національною ідеєю.

Мовою викладання у Львівській і Холмській уніатських семінаріях була латина, якою, зокрема, були написані всі підручники. На побутовому ж рівні її учні користувалися переважно польською.

Після Замойського собору греко-католицькому духовенству заборонялося причащатися, молитися в православних церквах, навіть спілкуватися з православним духовенством. Усупереч попереднім гарантіям римської курії греко-католицькому духовенству наказувалося вилучити всі тодішні богослужбові книги та замінити їх новими, допущеними ватиканською цензурою, також було санкціоновано обрядові зміни. Запроваджувалися деякі римо-католицькі свята. Латинізація греко-католиків викликала певний спротив, особливо в середовищі львівських братчиків, однак він не набув значних масштабів. Після офіційного затвердження постанов Замойського собору римською курією і їх першої публікації в латиномовному оригіналі (1724) вони стали основоположними для УГКЦ.

ЛАТИНСЬКІ ОБРЯДИ в УГКЦ (після 1720 р.):

* усунення іконостасів;

* впроваджування органів;

* у храмах появилися скульптури Ісуса і Богородиці;

* почали приступали до Св. Причастя навколішки;

* перестали вживати в часі Святої Літургії слова "православний";

* появилися молебні та набоженства до Найсвятішого Серця Христового та Богородиці;

* замість православних хорунгв встановили латинські фани;

* появилися на престолах монстранції (посудину для зберігання Святих тайн);

* появилися у храмах суплікації (благання, форма молитви, в якій одна сторона смиренно або щиро просить іншу сторону чогось: або для того, хто молиться) і т. д.

Маркіян Шашкевич - перший русин у Галичині, який пройнявся ідеєю національності.

Виховувався Маркіян Шашкевич у священичій уніатській родині, у якій спілкувалися між собою виключно польською мовою. Шашкевич публічно виступав українською мовою на різних заходах, наприклад, виголосивши промову українською мовою в семінарії перед представниками духовної влади, що було сміливим вчинком на той час (до Маркіяна Шашкевича проповіді в уніатських церквах виголошувалися переважно польською мовою). 

Ініціатива Маркіяна Шашкевича, яку підтримали інші семінаристи – перші проповіді народною мовою у львівських храмах. Це трапилося 13 жовтня 1836 року, на свято Покрови (з 1900 р. - 14 жовтня). Тоді такі проповіді виголосили Маркіян Шашкевич у церкві святого Юра, Юліян Величковський в Успенській церкві і Микола Устиянович у храмі св. Параскеви. Знаково, що тексти проповідей, які вони подали керівництву семінарії на затвердження, були укладені польською мовою. Однак, коли семінаристи підіймалися на амвон, з їхніх уст лунала проповідь українською.

У 1830 році М. Шашкевич був виключений із семінарії за “вільнодумство” та “порушення режиму”. Дуже знаково, що керівництво семінарії безпрецедентно довго відмовлялося поновлювати Шашкевича в статусі студента – це тягнулося роками і лише в 1833 році він повернувся до закладу.

По закінченню семінарії, його разом із вагітною жінкою, направили подальше від Львова в глухе село в будинок із гнилою підлогою. Прожив лише 31 р. Помер Маркіян Шашкевич у злиднях від туберкульозу повністю осліплий в селі Новосілки (тоді Золочівський округ, Львівщина). Був похований там само без дотримання приписів церкви стосовно поховання священників.

ГКЦ відмовилось похоронити його за канонами як належить хоронити священників, і тільки через 30 р., за активної участі українських активістів його вдалося перехоронити у Львові як заведено для священників.

Ось так поступала ГКЦ із тими хто відроджував українську мову і державу.

Микола Устиянович — просвітитель і борець за УКРАЇНСЬКУ МОВУ.

о. Микола (Никола) Леонтійович Устиянович (Устіянович); 1811—1885) — український письменник і громадський діяч, греко-католицький священник. Батько Корнила Устияновича.

У 1835 р., будучи семінаристом, увійшов до гуртка Маркіяна Шашкевича. Водночас з проповіддю М. Шашкевича на свято Покрови 14 жовтня 1836 в соборі Св. Юра виголосив свою в церкві св. Параскеви). Через те що ректор Телеховський не дозволив би цього, подав йому текст, укладений польською мовою.

Друкуватися почав 1836 року. Став ініціатором і співзасновником літературно-наукового товариства «Галицько-Руська матиця».

1848 року — один з ініціаторів «Собору руських учених» (центральною подією «Собору» (19 жовтня 1848 р.) була програмна промова Миколи Устияновича). Виступав за єдність Галичини і Наддніпрянщини.

До історії Греко-католицьких церков візантійського обряду

Греко-католицькі церкви - сучасна назва Східних католицьких церков візантійської традиції. З 22 католицьких церков східного обряду 14 дотримуються візантійського, 8 — інших східних літургійних обрядів. Католики візантійського обряду називаються греко-католиками. У вузькому значенні термін «греко-католицькі церкви» застосовується до католицьких церков, в яких богослужіння відбувається за візантійським обрядом грецькою мовою:

Грецька католицька церква; Італо-албанська католицька церква;

Мелькітська греко-католицька церква.

У більш широкому сенсі - також і до інших Східних Католицьких Церков візантійської традиції, богослужіння в яких здійснюються на інших мовах.

Обряди – це зовнішній вияв віри в Бога і богопочитання взагалі. Обряди – це світогляд наших предків. Св. Володимир Великий відновив християнство на землях України-Руси  в слов’янському обряді, яке проповідував у першому столітті св. апостол Андрей Первозванний. Візантійський обряд впродовж століть пересяк українською духовістю.

Візантійський обряд — один зі східних літургійних обрядів. Використовується різними православними та східними католицькими церквами. Зазвичай, коли говорять про «православне богослужіння», мають на увазі саме візантійський обряд, хоча існують православні громади, що використовують іншу літургійну традицію; і навпаки — греко-католики проводять богослужіння за візантійським (грецьким) обрядом.

Візантійський обряд розвинувся в давнину в Константинопольському патріархаті, надалі поширився і на Олександрійський та Антіохійський патріархат. Слов'яни та румуни взяли візантійський обряд з Константинополя.

Термін  «греко-католицька» дозволяє відрізняти її від католицьких церков інших традицій — передусім від римо-католицької церкви (латинський обряд), а також від церков вірменського, сирійського та коптійського обрядів. Разом з останніми греко-католицькі церкви належать до східних католицьких церков.

Католицькі церкви східного обряду перебувають у повному віросповідному та літургійному спілкуванні зі Святим Престолом. Вони користуються власним канонічним правом, відмінним від прийнятого для Латинської церкви, у зв'язку із чим, на їх адресу часто застосовується термін «Церкви свого права». Декрет Другого Ватиканському собору  (затверджено папою Павлом VI 21 листопада 1964 р.) підкреслив канонічну рівність літургійних обрядів у Церкві, висловивши повагу східних християнських традицій.

Церковне життя в Східнокатолицьких Церквах управляється відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, який оприлюднив папа Івана Павла 18 жовтня 1990 р.  Він набрав чинності закону 1 жовтня 1991 р. Згідно з новим Східним Кодексом Східнокатолицькі Церкви поділяються на 4 категорії:

1) Патріарші (Халдейська, Вірменська, Коптська, Сирійська, Маронітська і Мелькітська Церкви).

2) Верховно-архієпіскопальні (Українська, Румунська, Сіро-малабарська та Сіро-маланкарська Католицькі Церкви). Кожна з верховно-архієпископських східнокатолицьких церков очолюється Верховним архієпископом. Він, так само як і Патріарх, обирається синодом єпископів своєї Церкви. Але цей вибір синоду Папа римський повинен затвердити. І тільки після цього проводиться інтронізація Верховного Архієпископа. Інших відмінностей між Патріархом та Верховним архієпископом немає.

3) Статус митрополій (Ефіопська, Угорська, Русинська Церкви).

4) Інші (Болгарська, Грецька,  Італо-Албанська і Словацька Церкви, а також діоцез, що поширюється на всю колишню Югославію). Білоруська, Албанська, Грузинська і Російська східнокатолицькі церкви не мають духовної ієрархії.

З середини XIX ст. стали виникати громади грузинських католиків, які дотримувалися візантійського обряду, проте їх діяльність не була підтримана Святим Престолом. Найвідомішою була громада грузинських греко-католиків в Стамбулі, яка була організована в 1861 р. і проіснував до 1974 р.Тепер не існує прямих документованих свідоцтв з боку Святого Престолу про створення Грузинської  греко-католицької церкви. Ватикан у своїх Acta Apostolicae Sedis не згадує про створення подібної церковної структури.

Греко-католицькі церкви  візантійського обряду подано в алфавітному порядку (вказано країни (області) їх поширення, час заснування, кількість вірян).

1. Албанська греко-католицька церква (апостольська адміністрація): Албанія, 1628 р., 3 749 осіб.

2. Білоруська греко-католицька церква (без встановленої ієрархії на цей час): Білорусь, 1596 р.,  близько 10 000 осіб. Єдина з 22 східнокатолицьких церков, яка станом на 2017 р. має невизначений статус і вакантне місце предстоятеля.

3. Болгарська  католицька церква (апостольський екзархат): Болгарія, 1861 р., 10 000 осіб

4. Грецька католицька церква (два апостольських екзархати): Греція, Туреччина, 1829 р., 6 025 осіб.

5. Італо-албанська  католицька церква (дві єпархії й територіальне абатство): Італія, 61 814 осіб.  Італо-албанська церква — єдина з греко-католицьких церков, що утворилися не шляхом унії зі Святим Престолом, а з самого початку не брала участі у Великому розколі.

6. Македонська  греко-католицька церква (апостольський екзархат): Македонія, 1918 р., 11 266 осіб.

7. Мелькітська греко-католицька церква (Патріархат): Сирія, Ліван, Йорданія, Ізраїль, Єрусалим, Бразилія, США, Канада, Мексика, Ірак, Єгипет, Судан, Кувейт, Австралія, Венесуела, Аргентина, 1726 р., 1 651 500 осіб. 13 серпня 1729 року Папа Бенедикт XIII визнав Кирила IV Патріархом Антіохії.

8. Російська  греко-католицька церква (два апостольські екзархати):   Росія, Китай,  1905 р.; в наш час близько 30 парафій та громад, розкиданих по всьому світу, в тому числі 18  в самій Росії.

9. Румунська греко-католицька церква (верховне архієпископство): Румунія,  США, 1697 р., 535  171 осіб.

10. Русинська візантійська католицька церква (митрополія, єпархія, та апостольський екзархат): США, 1646 р., 84 000 осіб.

11. Словацька греко-католицька церква (митрополія і три єпархії): Словаччина, Канада, 1646 р., 233 386 осіб.

12. Угорська  греко-католицька церква (митрополія): Угорщина, 1646 р.,  близько 300 000 осіб.

13. Українська греко-католицька церква (верховне архієпископство): Україна, Польща, країни Зх. Європи, США, Канада, Великобританія, Австралія,  Бразилія, Аргентина, 1596 р., понад 5 500 000 осі.б. Вона є найбільшою у світі з усіх Східних католицьких церков.

Назви:

Унійна Церква (з 1596 р., найстаріша від часу заснування);

Руська Унійна Церква (Ecclesia Ruthena unita; з XVII ст., в офіційних церковних документах);

Греко-Католицька Церква (з 1774 р.; за рішенням імператриці Марії Терези, аби відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков);

Українська Католицька Церква візантійського обряду (з 1912 р., в папському статистичному річнику Annuario Pontificio);

Українська Католицька Церква (з 1960 р., щодо церкви в діаспорі та  підпільної на той час Церкви у радянській Україні);

Київська Католицька Церква (з 1999 р., затверджено на Синоді Єпископів УГКЦ, яка підкреслювала б ідентичність цієї Церкви).

14.Хорватська греко-католицька церква (єпархія та екзархат апостольський):  Хорватія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Сербія, Чорногорія. 1611 р.,  близько 22 000 осіб (переважають хорвати, українці та русини).

Апостольський екзархат греко-католицької церкви у Чеській Республіці: Чехія, 1996 р.,  18 000 осіб.

Мукачівська греко-католицька єпархія:  Закарпатська обл., 1771 р.,  385 000 осіб. Є окремою "Церквою свого права", має автономний статус, не підпорядковується Главі УГКЦ. У період існування Австро-Угорщини з’явився шанс об’єднання галицьких і закарпатських греко-католиків (термін виник 1774 р.) в одну церкву, але Будапешт, а разом з ним і Рим стали на заваді цим планам.

Коляда та обряд колядування: Україна і світ

Коляда - давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців - Коленда, молдаван та румунів-Колинда). Один із найбільших та найшанованіших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло - стародавньої назви Сонця (у скіфів Коло - Кеайс). Свято Коляди у давніх українців відбувалося з 24 грудня по 6 січня (за ст. ст.).

  Шіверський М. Різдво на Січі

Обряд колядування своїм корінням сягає у далеку  давнину. КОЛЯДУВАННЯ – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір'я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду.

Жмак В. Різдво

За отцем Ксенофонтом Сосенко «Культурно-історична постать Староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора» (1928 р.): «Подаю перегляд форм і значення святочного застосування цього слова у згаданих народів, згідно дослідів пок. академіка А. Н. Веселовського. Я поділив би ці народи на дві ґрупи: одна, яка вживає слова, однозвучного з Українським, — друга, в якої це слово зближене звуково до Латинських калєнд.

Жмак В. Свято

І ГРУПА: Народи, які вживають слово, однозвучне з Українським „Коляда“.

Українці — „Коляда“ = Свято; Хліб як символ. „Коляда“ = Святочний хлібний дар; те саме: „Колядь“ як збірне (collectivum). „Коляда“, „Колядка“ = пісня Святочна; „Калина“ = Святочна пісня і Святочний дар.

Білорусини — „коляда“ = святоріздвяна пісня.

Москалі, Великорусси — „колядская пЂснь“.

Чехи й Словаки — „koleda“ = пісня. Словінці — „kolednica“ = святоріздвяна пісня.

Болгари — „колида“, „коледа“, „коляда“ = пісня і дар. До тої самої катеґорії різдвяних термінів треба зачислити болгарський і сербський „бъдник“ і „бадняк“, бо їх ідеольоґічне значення рівняється подекуди з „Колядою“: Болгарський „бъдник“, „бадник“ = свято Різдва або його надвечір’я; також — різдвяний хліб; „заклад бъдник“ — різдвяне горіюче поліно; Сербський „бадняк“ — різдвяне горіюче поліно.

Литвини — „kalёda“ = дар, милостиня. 

Мадяри — „koleda“ = збірка дарунків, колекта .

Сицилійці — „carennuli di Natali“, т. є. 12 днів перед Різдвом, після яких вгадується погоду кожного місяця в році.

Провансальці — „caligneau“.

Кузів Б. Різдво в Карпатах

ІІ ГРУПА: Народи, які вживають слово, зближене звуково до Латинських калєнд.

Болгари — „коленде“.

Поляки — „kolęda“ = святоріздвяна пісня і дар.

Французи — „tsalenda“, „chalendes“, „charandes“, подібне до Альбанського „colĕndrĕ“; французьке — „charendar“, т. зв. „королівський хліб“.

Провансальці — „chalendas“, „chalendal“; „colinda“ (Новий Рік ). Новогрецьке — „κολιάντα“.  

Альбанці — „colĕndrĕ“, т. зн. свято Різдва і хліб, печений в день перед Різдвом і роздаваний дітям 10-15 літнім, що ходять по хатах опівночі по Різдві.

Абхази — „коланда“ (Новий Рік )».

  Кузів Б. Колядники

Українська народна традиція колядування тісно переплелася з церковною, що через Польщу примандрувала до України з Риму. Церковні колядки прийшли в Україну з Європи, це сталося лише в середині другого тисячоліття.

  Степан Мельниченко. Різдвяна ніч в Україні

Набожні різдвяні пісні в Європі почали співатися ще з першого тисячоліття нашої ери. Після Унії, священники бачили, як відбувається обряд у Римській католицькій церкві, і ці пісні перейшли й до Української церкви. На початках це були переклади польських, західноєвропейських пісень, а пізніше на цьому ґрунті були витворені вже свої українські пісні і це перетворилося у величезний пласт культури.

  Мішуровський В. Різдвяний вечір

У різних регіонах колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського походження В Україні вертеп відомий з 17 ст. Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.

  Грачик Ю. На Різдво

На відміну від Західної Європи, де Вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, в українців від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою. З вертепом не слід плутати польських ясельок, де ляльки нерухомі і утворюють якийсь малюнок. Був загальний звичай у Західній Європі ставити по церквах на Різдво Христове ясла з ослом і волом.  Українському вертепові відповідає польська шопка.

На Різдво колядують в усій Україні: на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святий вечір (6 січня); на Слобожанщині та Гуцульщині – у перший день Різдва (7 січня), після того, як у церкві закінчиться Богослужіння; на Західному Поділлі – зранку на другий день свят.

  Архипова О. Різдвяні колядки на Закарпатті

Оригінальною є гуцульська коляда, що вирізняється передусім змістом колядок. Поряд із головною християнською темою, прославлянням Ісуса Христа, в ній багато язичницького. Колядники шанують увесь гуцульський рід. У віншувальних піснях часто згадують історію: від  Довбуша до  сучасності.Колядування в одного господаря на Гуцульщині триває 2-3 години.

 Пацан Ю. Ніч на Різдво

Насамперед перед будинком господаря трембітають чи трублять у роги, потім співають так звану прихідну колядку, виконують "плєс", а, отримавши дозвіл, заходять до хати. У хаті колядують кожному членові родини: господареві, господині, дітям і навіть померлим родичам. Поміж тим виконують і церковні коляди. Усе відбувається під час застілля. Колядують стоячи. Проспівавши колядки усім членам родини, виходять до сіней, де після символічного звучання трембіти чи рогів виконують "круглєк". Потім ватага колядників йде на двір, співає відхідну колядку й вирушає до іншої господи.

    Наконечний В. Різдвяний вечір

Кращі колядки збереглися в Галичині та Закарпатті.

Колядувати можна, починаючи з 6 січня і аж до 15 лютого, тобто до свята Стрітення.

З історії Східних католицьких церков невізантійського обряду

Мають статус ПАТРІАРХАТУ: Вірменська Католицька Церква, Коптська Католицька Церква, Маронітська Католицька Церква, Сирійська Католицька Церква, Халдейська Католицька Церква. А УГКЦ, де вірян в тисячу разів більше,  Ватікан ПАТРІАРХАТ не дає!!!

 

«Вселенська Церква є Церквою Церков, до якої входять різні християнські богословські традиції. Поряд із традиційним західним богослов'ям (яке часто визначають як католицьке богослов'я), Східні Католицькі Церкви дедалі краще усвідомлюють, що їхню ідентичність визначає не тільки канонічна та обрядова окремішність, але теж і власна богословська та духовна спадщина».

Верховний архиєпископ УГКЦ Святослав Шевчук

З 22 католицьких церков східного обряду 14 дотримуються візантійського, 8 — інших східних літургійних обрядів.

Основні принципи та норми, які стосуються Східних католицьких церков зазначені у таких соборових документах, як «Світло народів» (Lumen Gentium), «Відновлення єдності» (Unitatis Redintegratio), і перш за все у декреті «Про Східні Церкви» (Orientalium Ecclesiarum). 

Церкви

Східні католицькі церкви різних обрядів подано в алфавітному порядку (вказано: статус, обряд, країни їх поширення, час заснування, кількість вірян, церковний календар).

Вірменська Католицька Церква: патріархат; вірменський; Ліван, Сирія, Туреччина, Грузія (Самцхе-Джавахеті); 1630 р.; 539 806 осіб. Церковний календар григоріанський.

Ефіопська Католицька Церква: архиєпархія; ефіопський; Ефіопія, Еритрея; 1622 р.; 208 093 особи. Церковний календар  Ефіопський, має схожість і з Юліанським.

Коптська Католицька Церква: патріархат; коптський; Єгипет; 1741 р.; 163 849 осіб. Зі 164 тисяч коптів-католиків лише близько 10 000 проживають за межами Єгипту.

Маронітська Католицька Церква: патріархат; маронітський; Ліван, Сирія, Кіпр; V ст.: 3 090 509 осіб. Найбільша Східна Католицька Церква на Близькому Сході.

Сирійська Католицька Церква: патріархат; західно-сирійський; Ірак, Сирія, Ліван; 1677 р.; 161 780 осіб.Церковний календар григоріанський.

Сиро-Малабарська Католицька Церква: верховне архиєпископство; східно-сирійський; Індія, ОАЕ, США; 1498 р.; 3 947 396 осіб. Вона – друга у світі найбільша Церква східного обряду в повному спілкуванні з Римом (після Української Греко-Католицької Церкви).Церковний календар григоріанський.

Сиро-Маланкарська Католицька Церква: верховне архиєпископство; західно-сирійський; Індія, США; 1498 р.; 413 513 осіб.Церковний календар григоріанський (з 1953 р.).

Халдейська Католицька Церква: патріархат; східно-сирійський;; Ірак; 1553 р.; 452 488 осіб.Церковний календар григоріанський.

Обряди

Вірменський обряд розвинувся в давнину у Вірменії після прийняття країною християнства. У своїх основних рисах обряд склався протягом IV і V ст. Первісною основою обряду були сирійські та грецькі традиції, однак вірменське богослужіння швидко набуло свою специфіку, чому сприяв перехід на національну мову, яка в V ст. отримала свою писемність, а також певний ізоляціонізм Вірменської церкви в перші століття свого існування. Церква має свій календар, святкування Різдва Христового і Хрещення в один день (свято Богоявлення 6 січня), Євхаристія на пісному хлібі та нерозбавленому водою вині. Вживання ікон у вірменських храмах обмежене.

Ефіопський обряд походить з Александрії. Він виник у процесі узгодження александрійської й антіохійської літургій, зазнавши згодом візантійського впливу.

Коптський обряд зародився в стародавній Александрійської церкві, що була в перші століття християнства переважно грецька за етнічним складом. Потім обряд поширився серед корінних мешканців Єгипту - коптів, в їх середовищі він зберігся до наших днів.

Західно-сирійський обряд (антіохійський обряд) - літургійна практика, прийнята в деяких Давньосхідних церквах. Зародився у рамках Антіохійської православної церкви, практикується також у Сирійській православній церкві, Сирійській католицькій церкві, Сиро-Маланкарській. У Сиро-Маланкарській католицькій церкві. Божественна літургія відбувається на великому квасному хлібі овальної форми. Літургія - на західному діалекті сирійської мови (який має власний специфічний алфавіт).

Східно-сирійський обряд - богослужбовий обряд, що зберігся в долхалкідонській Ассірійській церкві Сходу і в деяких відокремлених від неї Східних католицьких церквах (Халдейській, Сиро-Малабарській). Відрізняється численними особливостями в літургії, структурі таїнств, церковному календарі. У східно-сирійському обряді зберігся календар, в якому рік складається з 364 днів, тобто 52 повних тижнів. Для компенсації розбіжності з сонячним календарем раз на сім років до року додається додатковий тиждень. Завдяки тому, що в літургійному році містяться тільки повні тижні, більшість свят прив'язані до конкретного дня тижня. Зокрема, свята на честь найбільш шанованих святих припадають на п'ятницю.

Маронітський обряд - один зі східних літургійних обрядів, що використовується в богослужінні Маронітської католицької церкви. Разом з західно-сирійським обрядом належить до західно-сирійської групи антіохійської літургійної традиції Маронітський обряд входить до стародавньої богослужбової практики Антіохійської та Едесської церков. Історичний мова богослужіння - сирійська. У даний час використовуються дві літургійні мови - арабська і сирійська. У період свого становлення заззнав сильного впливу єрусалимського богослужіння, а також східно-сирійського обряду. З 1215 р. для євхаристії використовується прісний хліб. З XVI ст. в маронітський обряд проникли деякі латинські риси. На даний час проводиться поступова реформа богослужіння, спрямована на очищення літургійного обряду від зайвих латинських запозичень.