Коли віру не можна відібрати. Громада с. Космач святкує релігійні свята за Юліанським календарем і бореться за своє існування.

 

Храм можна закрити. Можна змінити замки, відібрати будівлю, позбавити людей звичного місця молитви. Але неможливо відібрати те, що живе в серці, — віру. Після того як у громади забрали церкву, люди не припинили молитися. Не маючи власного храму, вони збиралися в лісі, у невеликій каплиці, де серед тиші й природи підносили свої молитви до Бога. Це був непростий час, але він ще більше згуртував громаду. Згодом віряни придбали земельну ділянку в центрі села. Власними силами, за власні кошти й завдяки спільній праці вони збудували невелику каплицю і 7 ЛИПНЯ на свято Різдво Іоанна Предтечі — освятили..

Для них це стало не лише місцем богослужінь, а й символом єдності, наполегливості та незламності. Та, на жаль, навіть після цього конфлікт не завершився. Ті, хто отримав храм, почали звертатися до різних інстанцій зі скаргами на громаду. У соціальних мережах під відео з богослужінь з'являються образливі коментарі.

Вірян обзивають «москалями» лише тому, що вони залишилися вірними своїй церковній громаді та святкують релігійні свята за Юліанським календарем. Подібні ярлики не лише ображають людей, а й руйнують атмосферу взаємної поваги.

Календар, за яким живе та чи інша релігійна громада, не повинен ставати приводом для ненависті чи приниження. У демократичній державі кожен має право вільно сповідувати свою віру, належати до обраної релігійної громади та брати участь у богослужіннях без страху бути переслідуваним чи ображеним. Сьогодні особливо важливо пам'ятати: справжня сила суспільства полягає не в тому, щоб перемогти одне одного, а в тому, щоб навчитися жити поруч, поважаючи право кожної людини на свободу совісті.

Адже там, де закінчується повага, починається ворожнеча. А там, де є любов до ближнього, завжди знайдеться місце для миру. Історія цієї громади — це не лише розповідь про втрачений храм. Це історія людей, які не втратили віру, не озлобилися, а знайшли сили будувати знову. І саме це є найкращим свідченням того, що справжню Церкву неможливо зруйнувати, якщо вона живе в серцях людей.

7 липня 2026 року. Свято Різдво Іоанна Предтечі. Освячення каплиці

12 липня 1914 року. Свято св. Петра і Павла. КАНАДА. Провінція Альберта.

 

12 липня 1914 року. Свято св. Петра і Павла. КАНАДА. Провінція Альберта. Хресна хода в Українській католицькій церкві св. Петра і Павла в Мундаре

Як в Космачі новоюліанські фарисеї-рейдери захопили храм ПЦУ українців-юліанців.

 

В с. Космач є 4 церкви: присілок Рушір, присілок Завоєли, в центрі села є дві церкви: греко-католицька і православна ПЦУ Петра і Павла (про яку йде мова). У 2023 році 3 церкви перейшли на новий календар.

В церкві Петра і Павла в серпні 2023 р. відбулися збори, за новий календар проголосувало 3 людей. Другі збори  відбулися в жовтні 2023 р. , за новий календар - 9 людей (загальна кількість присутніх на зборах - більше 300 осіб). 2024 рік пройшов відносно спокійно.

У 2025 році священник сказав, що все спокійно, ніхто не вимагає переходу, але люди хвилювалися. Тоді сам священник ініціював опитування з підписами в книзі (серією і номером паспорта). Книга була з печаткою і підписом священника, прошита. В книзі було 3 графи: за новий календар, за старий календар, не підтримую жодний.

У Космачі 32 присілки, різні люди обійшли понад 20. Біля 1 400 підписалося за старий календар, десь 150 - за новий.

В грудні 2025 року ще провели збори, головував на зборах сам священник, 211 людей проголосувало за Юліанський календар. Збоку стояли люди парафії і прийшли з греко-католицької церкви (їх було приблизно 70-80 людей). Вони не дали себе порахувати, сказавши, що вони не вівці і розійшлися.

Остання служба за Старим стилем була 22 грудня 2025 року.

Священник сказав, що треба переходити, або інакше беріть колючий дріт і обгородіться, зробіть собі республіку. Люди після служби з ним говорили, але священник вже не давав себе вговорити. Дальше люди почули, що священник зібрав своїх прихильників (працівники шкіл, лікарні, сільради, бігає вночі на різні зустрічі, а до людей ставиться байдуже).

25 грудня голова ТГ попросив, щоб була Служба Божа, може бути не Різдвяна, але щоб була. Було прийнято, щоб була служба за воїнів, бо церква в пості й владика сказав, що не може правитися 2 Різдва.

Але перед 25 грудня священник сказав, щоби ключі від церкви сховали так, щоб самі не знали де. А він вирішить. В ніч з 24 на 25 грудня о 11. 20 год священник пише пост, що 25 грудня о 10.00 буде Різдвяна служба. Перед 10 год біля церкви зібралися люди, десь до 100 людей гарно вдягнені та прийшли люди, які просто боялися за свій храм (одіті вони були буденно).

Ключів від церкви не було звичайно. Між людьми почалася словесна перепалка, образи. Святково вдягнені називали себе патріотами й елітою, юліанців обзивали 3 сортом і москалями, які хочуть москальських свят, хочуть путіна. Така обстановка була кілька годин, хоча в 150 метрів була греко-католицька церква і там правилася служба.

Священник після цього сказав, що захворів, але заміни за себе не давав, давав лише, коли були похорони.

7 січня церква була повнісінька, не було де голці впасти, але священник не прийшов і не дав заміну, хоча до нього їздили і просили. Він навпаки сказав, що на його хату напали.

Дяк читав 7 січня акафіст, люди колядували, жінки плакали.

14 січня, на Василія, людей було знов багато, був адвокат (якого найняли). Провели збори. Понад 300 людей проголосувало за Юліанський календар. Адвокат оформив документи та здав в єпархію. Сказали чекати місяць на рішення.

18 січня (другий Святий вечір), воду освятили в монастирі в Березові і роздавали в церкві.

19 січня в церкві читав акафіст дяк, співав хор, люди самі пішли на ріку. На ріку запросили освятити воду монахів із монастиря. Тому освячення води відбулося. На ріці було більше ніж 1 000 людей.

Стрітення було в церкві, давали освячені монахами свічки.

Пройшов місяць, владика прийняв рішення: священника відсторонити, церква лишається на Юліанському календарі, був призначений новий священник.

Люди щасливі їхали додому, повернули до нового священника познайомитися, але той вже відмовився (його за цей час встигли залякати). «Еліта» (друзі священника) поїхали на другий день в єпархію і владика дозволив колишньому священнику повернутися.

Але церква була закрита. Священник став приїздити в село, до нього бігли новоюліанці, вони молилися під церквою. З парафіянами церкви священник не пішов на контакт, сказавши, що він тепер з «елітою», а Юліанці - 3 сорт.

Перша неділя посту, віряни прийшли до своєї церкви, але священник прийшов вже з новоюліанцями, які стали ображати людей. Почалася сварка. Юліанці стали молитися, а священник забрав своїх і пішов з другої сторони церкви.

На наступну неділю прийшли новоюліанці, священник, голова ТГ. Вони покликали для здійснення свого злочину людину, яка сиділа за вбивство. Останній приніс болгарку. Збоку церкви є маленьке вікно, яке той спочатку вибив, а потім обрізав ґрати на вікні. І так попали в церкву. На вулиці була поліція, але на прохання людей вмішатися, не реагувала.

Всі ці люди, які були причетні до злочину стосовно церкви, осквернили божий дім, де 120 років вже правилися служби і молилося не одне покоління космацьких гуцулів. Зайшовши в церкву, священник оточив себе своїми прихильниками, а по дорозі в Космач, його супроводжує поліція, бо живе він в сусідньому селі.

Він не звернув увагу, що в єпархії затвердили церковну десятку, що зборами був обраний голова цієї десятки. Священник Кіфор став директором церкви і установив свої правила. Розрізали райські двері, розрізали сейф з грошима, але ніхто вже не дізнається, де і на що пішли гроші.

В церкву пішли ті, що хотіли переходу на новоюліанський календар (але ж вони мають ще дві церкви), пішли греко-католики (мають теж свою церкву), які мріяли захопити цю церкву ще з 90-х років і пішли ті, що не вірять, що ще можна добитися ПРАВДИ, пішли зі страху.

Так, священник зумів роз'єднати, пересварити ціле село, перегнівати рідних, зробити одних вищими за інших. Люди перестали вітатися на вулиці, всі бесіди в селі лише про календарі і церкву.

Значна частина людей знайшла собі священника (УПЦ Київський патріархат), який їм править службу Божу в лісі, біля гробу Господнього (це велика каплиця, де закінчується хресна дорога). Люди стоять просто неба, але відчувають Божу благодать.

Ще більша частина людей не йде нікуди. Причини у кожного свої: хтось розчарувався у духовенстві, яке допустило цей гріх, хтось чекає, що замінять священника, а хтось просто не може пішки дійти до того місця, де правиться служба Божа, бо болять ноги.

З церкви зробили об'єкт, всюди наклали камери, поставили на сигналізацію, обвішали оголошеннями, що об'єкт під охороною. В ґанок церкви уже не зайдеш помолитися, бо виє сирена і зразу біжить голова ТГ до церкви.

Святе місце осквернили та оскверняють дальше, Божа благодать покинула приміщення і подвір'я, люди чекають, що буде розплата, одним за причетність до осквернення, а другим - за те, що боялися вмішатися, коли їхню святиню оскверняли.

Але всі мають пам'ятати одну істину - Бог принижений не буває!!!

Зараз ламається увесь стрій національної сутності українського народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.

Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до «реформи» завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

З розповідей учасників і очевидці цих ганебних подій в ПЦУ!

Фото з сайту «Вікна».

Іван Франко про Юліанський календар. 1890 р.

 

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

19 січня 1916 року. Йордань (а не 6 січня!!!)

Коптська Церква - одна з орієнтальних православних Церков. Різдво Христове 7 січня. Богоявлення 19 січня.

Коптська православна церква Александрії — орієнтальна православна християнська церква, яка поширена в Єгипті, Африці та на Близькому Сході. Главою церкви та Александрійського Престолу є Александрійський патріарх на Святому Престолі Святого Марка, який також носить титул Коптського папи. Сьогодні центром Коптської Православної Церкви є собор св. Марка у Каїрі, хоча символічним центром коптського християнського життя залишається Александрія. Коптські православні християни користуються Юліанським календарем. Вірян приблизно 10 мільйонів.

Коптська Православна Церква (як і решта давньосхідних Церков) визнає рішення лише перших трьох Вселенських Соборів; вона не належить до числа помісних православних церков (візантійської традиції); так само вона не перебуває у євхаристійній єдності з Католицькою Церквою. Коптська Православна Церква має натомість євхаристійний зв’язок із Вірменською Церквою, Сирійською Православною Церквою та іншими Східними Церквами. Коптська Православна Церква є автокефальною (власна незалежна Церква). Вона має послідовників серед єгипетських емігрантів у інших країнах Африки та по всьому світі, включаючи США, і «дочірні Церкви» в Ефіопії та Еритреї. 

До поділу християнства на східне і західне патріарх Коптського престолу в Александрії вважався, з огляду на вік Церкви, «primus inter pares» (першим серед рівних). Вважається, що першого александрійського патріарха висвятив сам святий Марко. Як і єпископ Рима, коптський православний патріарх протягом декількох поколінь іменувався «pappas» («отець»), тож і сьогодні патріарх має звання папи.

Слово «копт» походить від давньоєгипетського слова, яке описує людину з Єгипту. Копти пов’язують заснування своєї Церкви з місіонерськими подорожами святого Марка у 42 році. Згідно з традицією, св. Марко провів свої останні дні в Александрії, що згодом стала столицею Єгипту, а завдяки грецьким впливам — центром знань і культури в середземноморському світі. Перші послідовники Євангеліста Марка — місцеві єгиптяни, відомі як копти. Народ отримав свою назву від мови, якою говорив. Це була остання збережена форма давньоєгипетської мови.

Через суперечки щодо природи Христа, вона відкололася від решти християнського світу після Халкедонського собору 451 р., що призвело до суперництва з грецькою православною церквою Александрії.

Коптська православна церква, будучи однією з історичних спадкоємниць стародавньої Александрійської церкви, не прийняла рішення Халкедонського собору, і як інші стародавні східні православні церкви з другої половини V століття знаходиться в розколі з Православною церквою Візантійського обряду. Церковний розкол та конфлікт із Візантією призвів до створення в Єгипті альтернативної, грецької за етнічним складом, халкедонської Александрійської кафедри з грецьким обрядом.

Після Халкедонського Собору коптських православних християн переслідували візантійські православні, що вважали їх єретиками. Попри тортури, ув’язнення та загрозу життю коптські православні залишилися вірними своєму розумінню христології.

З появою ісламу і після завоювання омейядами Єгипту велика частина населення зберегла традиції коптського християнства. Збільшення податків та обмежені можливості, що були ціною за стійкість у християнстві під ісламським пануванням, спонукали багатьох єгиптян прийняти іслам. Поступово Єгипет стає переважно мусульманською країною, і сьогодні копти становлять лише 10%‑20% населення. Зі зростанням ісламського мілітаризму копти (і православні, і католики) зазнали жорстоких переслідувань.

Традиційно коптська мова використовувалася в церковних службах, а Писання писалися коптським алфавітом. Однак через арабізацію Єгипту служба у церквах стала свідком посиленого використання арабської мови, тоді як проповідування здійснюється повністю арабською. Рідні мови, разом із коптською, використовуються під час служб за межами Єгипту.

Літургійний календар Коптської православної церкви — це коптський календар (також його називають александрійським календарем). Цей календар оснований на єгипетському календарі Стародавнього Єгипту. Коптські православні християни святкують Різдво 29 Кояка, що відповідає 7 січню за григоріанським календарем та 25 грудню за юліанським календарем. Коптське Різдво Господнє було прийнято як офіційне державне свято в Єгипті в 2002 році.

Копти — нащадки давніх єгиптян, до арабської навали у VII столітті складали основне населення Єгипту. Значна частина коптів, навернувшись до ісламу, асимілювалася з арабами, вплинувши на етногенез єгипетських арабів.

Мусульманські завойовники як у адміністративний, так і економічний спосіб добивалися ісламізації коптів: землі монастирів передавалися мечетям, немусульман обкладали більш високими податками, у тому числі земельними. Саме тому монофізитство більшою мірою затрималося в містах, де копти навпаки являли економічно сильну потугу, зайняті переважно в секторі роздрібної і дрібногуртової торгівлі.

Єгипетський перепис 1897 повідомив, що відсоток немусульман — 14,7 % (13,2 % християн, 1,4 % євреїв). Єгипетський перепис 1986 повідомив відсоток немусульман — 6,1 % (5,7 % християн, 0,4 % євреїв). Зниження в єврейському поданні інтерпретується через створення держави Ізраїль, і подальшу еміграцію єгипетських євреїв. Там немає пояснення для зниження відсотка християн на 5,5 %, було висловлено припущення, що єгипетські переписи, проведені після 1952 були сфальсифіковані.

Олександр Бродецький:

📄 Коптська Церква діє в Єгипті, і налічує там нині 10-12 мільйонів вірян, є й кілька мільйонів православних коптів поза Єгиптом.

📄 Цікаво: сучасні копти - носії арабської мови, як і інші громадяни Єгипту. Але в літургійній практиці використовується давня своя, коптська мова, що є історичним етапом єгипетської мови. Правда, її письмо не ієрогліфічне, а являє собою модифіковану грецьку абетку. Коптську мову знають у наш час лише люди, які спеціально її вивчають для богослужбових та наукових цілей.

📄 У Коптській Церкві, як і загалом у християнстві, свято Водохреща означає Богоявлення: Ісус Христос прийняв хрещення від Івана Предтечі (насправді ж сам освятив водну стихію та - ширше - земне буття, ушкоджене Адамовим і Євиним гріхом), давши запоруку подальшого хрещення людей в ім'я Бога-Отця, і Сина, і Святого Духа заради спасіння.

📄 Новий Завіт описує сходження під час Ісусового Хрещення Духа Святого в образі голуба та Отцеві слова з небес: "Це Син мій Улюблений, у якому моє благовоління", - отже, явлення людству Бога як Святої Трійці.

📄 Ідея Божої любові до людини і всього створеного - в тому, що тримаючи весь світ у своїх руках, Бог під час Водохреща схиляє голову перед руками людини.

📄 І от у коптів є цікава традиція. Саме на Водохреще вони готують страви із кореня рослини, що зветься тáро. Інші назви цієї рослини - колоказія стародавня, кокоямс тощо.

📄 Підземність кореня і його неїстівність, токсичність у сирому виглядів сприймається як зрима метафора новозавітних слів: "...Хто хрестився в Христа Ісуса, хрестилися в смерть Його... Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обно́вленні життя".

📄 Варіння у воді кореня тáро й очищення його від шкірки робить неїстівне - їстівним та самчним. І копти сприймають це як увиразнення спасенної ролі для людини хрещення: сирий та неочищений від шкірки стан рослини - образ гріховності, а вже приготована страва маніфестує надію на вивільнення від гріха.

📄 І є ще одна промовиста традиція в коптів на Водохреща: діти вилучають із помаранча м'якуш, вирізують на шкірці хрестик та засвічують всередині маленьку свічку. До цедри прив'язуються мотузочки і з такими ліхтариками рушають до води, ходять у гості тощо. У першому коментарі - лінк на відео, де діти дають майстер-клас виготовлення цих світильничків.

📄 Тут є образ лона (цедра), а вогник у цедрі символічно асоціюється з Іваном як Предтечею повноти Світла, і Ісусом як Світлом спасіння. Адже в Євангелії йдеться про те, що невдовзі після звіщення архангела про непорочне зачаття Марією від Святого Духа вона відвідала вагітну Іваном Єлизавету та почула від неї: "Благословенна ти між жонами, і благословенний плід лона твого".

📄 До речі, 18-19 січня Водохреща відзначають, наприклад, і в Грузинській Православній Церкві, і в Ефіопській та Еритрейській Православних Церквах (де разом є понад 50 мільйонів вірян, з урахуванням батьківщини і діаспори)...

Коптський православний собор Святого Марка, Каїр, Єгипет

Церква святих Петра і Павла в Каїрі.

На світлинах: 1) давня коптська ікона Хрещення Господнього; 2) сучасна коптська дитина з богоявленським апельсином-ліхтарем; 3) картина Якоба Стрюба "Зустріч Марії та Єлизавети"; 4) коренеплід тáро.

 

Хто святкує 7 січня (25 грудня за Юліанським календарем) Різдво Христове

*Афон (Свята Гора Атос) — автономна монастирська держава, найбільший у світі центр православного чернецтва, який є «земною Долею Богородиці». Тут розташовано 20 чоловічих православних монастирів;

*шість з 16 автокефальних Східних православних церков (Єрусалимський патріархат, Сербська православна церква, Грузинська апостольська автокефальна православна церква, Польська автокефальна православна церква, Македонська православна церква — Охридська архієпископія, Російська православна церква). У православній церкві у Польщі є два календарі. Зараз офіційним календарем є Юліанський календар, проте незначна частина парафіян використовує також Новоюліанський календар;

*Українська православна церква Київський патріархат (відновлена 20 червня 2019 р.);

*Вікаріат УПЦ КП в США і Канаді;

*частина парафій ПЦУ;

*частина парафій Мукачівської греко-католицької єпархії (церкви);

 *Українська православна церква;

*Український греко-католицький вікаріат у Румунії;

*частина українців греко-католиків (старокалендарників) яких позбавили можливості святкувати Різдво в храмах (цілковитий перехід УГКЦ на новоюліанський в Україні і григоріанський в діаспорі (крім країн Центральної Азії);

*Українська автокефальна православна церква в діаспорі (православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Українська православна церква США (УПЦ США; православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Православний український вікаріат у Румунії (Румунська православна церква). Станом на 2009 рік вікаріат налічував 32 парафії та 3 монастирі, чисельність вірян близько 52 тис.;

*Чорногорська православна церква;

*окремі єпархії Румунської православної церкви (Бессарабська митрополія);  

*частина парафій Православної церкви Чеських земель і Словаччини;

*деякі православні монастирі та парафії в країнах Європи та Америки;  

*три східно-католицьких церкви (з 23 церков): Еритрейська католицька церква (168 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська католицька церква (71 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Російська греко-католицька церква. Східні католицькі церкви — це двадцять три східно-християнські sui iuris (автономні) окремі церкви Католицької церкви, у повному спілкуванні з Папою Римським. Попри те, що вони відрізняються від Латинської церкви, усі вони у повному євхаристійному спілкуванні з нею та між собою;

*три з шести Орієнтальних православних церков: Коптська православна церква Александрії (приблизно 10 мільйонів вірян у всьому світі; використовує Копський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Еритрейська православна церква Тевахедо (понад 3 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська православна церква Тевахедо (36 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю);

*Єрусалимський вірменський патріархат (Єрусалимський вірменський патріархат використовує Юліанський календар, тоді як решта Вірменської апостольської церкви григоріанський календар. Обидві відзначають Різдво Христове як частину свята Богоявлення за своїм календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво Христове — 6 січня в один день з Хрещенням Господнім, а через те, що Єрусалимський вірменський патріархат використовує юліанський, а не григоріанський календар, то їхнє Різдво Христове й Хрещення Господнє припадає на 19 січня;

СТАРОСТИЛЬНІ церкви:

*Православна старостильна церква Румунії використовує в богослужінні Юліанський календар. Число парафіян оцінюється в 2-3 мільйони осіб. Церква налічує 130 парафіяльних храмів, в яких служать 160 священників, 16 єпископів і 26 дияконів. У 6 чоловічих монастирях мешкають 290 ченців, а в 7 жіночих монастирях — 510 черниць. Слетіоарський монастир є духовним та адміністративним центром церкви. 

*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. 

Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції);

*Болгарська православна старостильна церква (болгарські старостильники відокремилися від визнаної Болгарської православної церкви у 1990 році у зв'язку з невдоволенням серед консервативної частини населення Болгарії запровадженням у 1968 році у Болгарській церкві новоюліанського календаря. Вірян понад 70 000, 18 храмів та 4 каплиці, 2 єпископи, 20 священників);

*Сербська істинно-православна церква (виникла на території Сербії в 1995 році і пов'язана з діяльністю афонських ченців сербського походження — ченця Данила (Мирковича), схимонаха Серафима (Мільковича) та Акакія (Станковича), які влилися в рух старостильників, приєднавшись до афонського монастиря Есфігмен).

За національним складом вірян, які використовують Юліанський календар, більшість становлять слов'янські народи та народи Кавказу. Станом на 2026 рік цього календаря в літургійному житті дотримуються:

Українці - близько 15-20 млн.

Ефіопи - близько 37 млн.

Серби - близько 12-13 млн .

Копти - близько 10 млн .

Білоруси - близько 8 млн .

Грузини - близько 4-5 млн.

Еритрейці - близько 3, 5 млн.

Румуни - близько 3 млн.

Молдавани - близько 3 млн.

Македонці - близько 2 млн.

Греки - близько 1 млн.

Араби — близько 300-400 тисяч.

Чорногорці - близько 350 тисяч.

Поляки - близько 350 тисяч.

Осетини - близько 300 тисяч.

Гагагузи - близько 200 тисяч.

Абхази - близько 150 тисяч.

Болгари - близько 150 тисяч.

Вірмени - близько 30 тисяч.

Росіяни (москалі) - близько 130 млн та ін.

Загальна кількість вірян — близько 235 млн.

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Церква – це містичне Тіло Христа. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них», — сказав Господь (Мт 18, 20). Вона складається з Ісуса, Богородиці, Апостолів, святих і сотні мільйонів (може мільярдів) інших живих і усопших людей. Так ось, за Юліанським календарем жив Ісус (бо цей календар впроваджений за 45 років до Його народження), Богородиця, Апостоли, святі Отці Церкви, св. Володимир, Тарас Шевченко, козаки, Іван Франко, Михайло Грушевський, УПА, Степан Бандера і всі інші сотні мільйонів українських християн.

Юліанський календар виник перед Боговтіленням. За 45 років до Боговтілення, за ледь не півтори тисячі років до появи того прища на тілі Землі, що стало Московією, а пізніше Росією.

Богослужіння в абсолютно особливі доби у році, на яких стоїть Юліанський, стримували і стримують диявольські сили. Та давали світові духовний кисень з озоном, зміцнюючи, даючи наснагу, підживлюючи батарейки та оздоровлюючи навіть тих, хто до церкви не ходив. Так незбагненно це працює.

У 325 році Юліанський календар ПЕРШИМ НІКЕЙСЬКИМ СОБОРОМ, де засідали СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, СВЯТИЙ СПИРИДОН, ВАСИЛІЙ ТА АФАНАСІЙ ВЕЛИКІ й численні інші святі, затверджено як ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН.

Святі Дні в календарі то не кубик-рубик, яким можна крутити. Це фундамент будинку в якому живемо. Без фундаменту просто завалимось.

Потім Юліанський календар наповнився СВЯТИМИ торжествами. Особливі дні стали Богослужбовими. Бо СВЯТИМ поступово відкрилася їхня непересічність. Що дають людям Богослужіння в ці дні такого, що не дають дні звичайні, на які зараз так намагаються антихристські сили попхати українців.

У 988 році Юліанський календар прийшов в Київ разом із прийняттям православної віри та охрещенням наших предків, ані Москвою, ні Росією ще не штиняє. Немає їх, не існує в природі. Вони потім вкрали календар разом з Церквою в України. Але нав'язати його НЕ МОГЛИ!!!

Благодать Божа, що виробляється на Богослужіннях у особливі дні, на яких стоїть Юліанський календар, стримувала антихристську силу, яка зараз розгулялася у ядерно-вірусно-роботно-україногеноцидному шалі й намагається знищити людство й Планету загалом.

Тому, оббріхувачі Юліанського календаря, воюючии з 7 січня, ви підіграли антихристським силам. Хто намірено, хтось бездумно, хтось волів так вчинити, а хтось проти волі. Шансів на порятунок в українців та людства взагалі небагато. Ситуація ж зі швидкістю розігнаного потяга наближається до точки неповернення.

Священники - це ті, хто завинили в цій історії ще більше архієреїв. Бо ближчі до людей. І ті, хто брехали про Юліанський, скористалися довірою. Посприяли перетворенню людей на бездумне стадо, котре саме вже не знає, що сповідує.

Господь завжди дає право обирати. Ми вільні у своїх діях. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. Ми як на рентгені, нас видно кожного. І не те як ми одягнені, а чим наповнені.

Без чіткого опертя, на ногах не встоїш. І вміст швидко вивітрюється, якщо нами постійно теліпає (за матеріалами FB; Катерина Когут, Аня Венжівська).

Хоча Юліанський календар і було введено за часів доброї пам’яті Гая Юлія Цезаря, але він базувався на значно давніших астрономічних та сакральних знаннях. Юліанський календар відображає у собі гармонію космосу через поєднання космічних орієнтирів.

За відправну точку юліанського календаря було визначення року в 365 діб і 6 годин, де взята середня величина між сонячним (тропічним) і зоряним (сидерическим) роками. Ця величина була філософськи осмислена і свідомо змінена (на 1 хвилину), для того, щоб в календарі було відбито повторення фаз місяця — 19-ти річний метонів цикл, — а також збіг днів тижня з числами місяця в 28-річному періоді.

Юліанський календар містить в собі зоряний, сонячний і місячний орієнтири. Його головне досягнення, яке можна назвати наукової геніальністю, це сувора циклічність, яка, не перериваючись, приходить в нескінченність. Звернем увагу, що це чудово поєднується з християнським баченням Священного часу: з одного боку такі визначальні події як Різдво та Воскресіння відбувались одноразово, з іншого боку — космос функціонує циклічно, з третього — час є нічим іншим як інобуттям Вічності.

Отже, юліанський календар має величезне філософське та символічне значення. Варто відзначити, що мова йде не про простий символізм, а про сакральний. Тобто про певне відображення надприродної реальності в природному матеріальному світі, на кшталт ікони (за матеріалами FB; Едуард Юрченко).

Іван Франко про Юліанський календар (1890 р.):

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

Духовні провідники українського народу Андрей Шептицький, Іван Огієнко та Йосиф Сліпий - були за ЮЛІАНСЬКИЙ календар.

Прямі цитати Митрополита Андрея Шептицького про Юліанський календар (за матеріалами о. Ярослава Гонтара; жовтень 2025 р.).

«МИ ЗБЕРІГАЄМО СТАРИЙ СТИЛЬ, БО В НЬОМУ НАША ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ, І ЗМІНА ЙОГО ОСЛАБИЛА Б ЄДНІСТЬ І ВІРУ НАРОДУ».

Цитата дійсно походить з колекції листів Митрополита Андрея Шептицького за 1920–1930-ті роки, що зберігаються в архіві Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Ця фраза відображає його позицію щодо збереження Юліанського календаря як елемента духовної та національної ідентичності УГКЦ. Матеріали стосуються переважно 1910-х – 1920-х років, коли Андоей Шептицький активно протидіяв спробам запровадження григоріанського календаря в УГКЦ, вважаючи це загрозою для єдності церкви та народу.

1. З пастирського листа 1917 року (про скасування календарної реформи в Станіславівській єпархії).

У червні 1917 року, після повернення з московитського полону, Андрей Шептицький видав пастирське послання, в якому наказав повернутися до Юліанського календаря, щоб протидіяти православній агітації та зберегти церковну єдність. Пряма цитата з листа (опублікована в газеті «Діло» від 6 червня 1917 р.):

«Ми, Андрей, милістю Божою Митрополит Галицький, наказуємо всім священикам Станіславівської єпархії повернутися до старого стилю в усіх церковних святах і обрядах, бо нова реформа календаря, запроваджена в часи окупації, була тимчасовою і шкодила нашій єдності з іншими східними церквами».

Контекст: Цей лист був реакцією на «календарний експеримент» 1916 року в Станіславівській єпархії, коли тимчасово запровадили григоріанський календар. Митрополит А. Шептицький скасував реформу, наголошуючи на духовній традиції та єдності.

2. З листа до єпископів УГКЦ (1924 рік, про єдність і традицію).

У листі до єпископів, датованому 1924 роком (з колекції «Листи Митрополита Андрея Шептицького», опублікованій у 2005 р. як частина архіву Національного музею у Львові), Андрей Шептицький пише про календар як символ духовної спадщини:

«Зміна старого стилю не лише розколола б нашу Церкву від східних братів, але й послабила б віру нашого народу, бо в Юліанському календарі – НАША ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ НАС З АПОСТОЛЬСЬКИМИ ЧАСАМИ».

Контекст: Лист адресований у контексті дискусій про можливу календарну реформу в Польщі 1920-х. Андрей Шептицький аргументує збереженням «старого стилю» для уникнення розколу. Джерело: «Листи Митрополита Андрея Шептицького до Іларіона Свєнціцького" (упоряд. Соломія Дяків, 2005), с. 145–147, доступно в бібліотеках УКУ.

3. Фрагмент з пастирського послання «Про церковну єдність» (1929 рік).

У посланні 1929 року, виданому до ювілею Флорентійської унії, Шептицький торкається теми календаря як частини східної традиції:

«Наша Церква зберігає старий стиль не з прив'язаності до минулого, але тому, що в ньому – наша духовна сила; зміна його розмила б нашу ідентичність і послабила б зв'язок з народом, який бачить у ньому знак своєї віри».

Контекст: Послання присвячене єдності східних церков, де Андрей Шептицький протиставляє «старий стиль» латинським впливам. Джерело: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького» (збірка 2010 р., том 3, с. 210), опубліковано Постуляційним центром УГКЦ.

Додаткові зауваження.

Історичний контекст: Митрополит Андрей Шептицький неодноразово наголошував, що «старий стиль» – це не просто календар, а символ опору асиміляції та засіб збереження національної та релігійної єдності УГКЦ. У 1916–1918 рр. під час війни Станіслався єпархія УГКЦ тимчасово перейшла на григоріанський календар, але Митрополит А. Шептицький скасував це в 1917–1918 рр., повернувши Юліанський календар. Це рішення врятувало церкву від православної агітації.

Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.

З КНИГИ о. Петра Біланюка «Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.»:

«Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».

Іван Огієнко (Предстоятель Української православної церкви Канади (УПЦК).

«НА СВІТАНКУ БОРОТЬБИ ПРОТИ НОВОГО СТИЛЮ». Уперше ця стаття видрукувана була в «Духовній Бесіді», 1924 р. Ч. 4. Тоді якраз, за розпорядженням митрополита Діонисія, в Польщі введено новий стиль, якого вірні не приймали, і в церкві постав неспокій.

Іван Огієнко: «Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його... Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень — на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою? Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя — нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається».

Храм Гробу Господнього, Єрусалим

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР це - фундамент Церкви, а не «кубик-рубік» яким можна крутити

Зараз ламається увесь стрій національної сутності українського народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з точки зору науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Кілька років підряд напередодні Різдва все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «москальське». На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухували люди, котрі насправді не ходили і не ходять до церкви ні 25 грудня, ні 7 січня, клюнули чимало патріотично налаштованих Українців. Утім, як не дивно, саме російські комуністи в 1924-1929 рр. силоміць намагалися примусити церкву перейти на Новий стиль і святкувати Різдво 25 грудня, замість «старорежимного» 7 січня.

Аргументи (святкувати як увесь світ (чи разом зі світом) і аби не з москалями) то, як на мене, просто крінж (ще й до того спущений згори владою і медіями). «Світ» (тобто світ до якого ми маємо пряме історико-ментальне відношення - західний світ) святкує зовсім по-іншому - не знає посту, не має Святої Вечері, не колядує, не має вертепів, а тілько знає Christmas shopping, Christmas party (корпоративчики) і вечоринки - і все це саме до 25 грудня (під час посту, а не починаючи з Свят Вечора). То є дуже секуляризоване свято - з піснями типу «All I want for Christmas is you» (і це не про Ісуса...). Приходить 26 грудня і принаймі половина людей розбирає декорації і викидає ялинки - Свята закінчилися. Це все завершають 1 січня - бо з 2 січня починається новий період (рік). А решта принаймі знають що Свята закінчуються 6 січня  (невеличкий відсоток з них хоч якось святкують Йордань).

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до «реформи» завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

У всіх православних виданнях Київської митрополії XVI – XVIІІ ст., як православних та і більшості греко-католицьких, ми не знайдемо «подвійній» подачі дат церковних свят, яке ми маємо сьогодні, а тільки згідно одного календаря. Згідно Юліанського календаря датувалися і практично всі документи, що виходили з православного середовища. Останні факт легко доводиться, коли таки акти мають вказівку дня тижня, дати та місяцю. З іншого боку, католики та певні державні інституції Речі Посполитої користалися виключно Григоріанським календарем. Результатом такого паралельного існування двох календарів було те, що тогочасні описання деяких подій мають різне датування, яке залежать виключно від їх конфесійного походження.

Також останнім часом в соцмережах появилася інформація, що українці й московити до 1918 р. святкували Різдво 25 грудня. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Росія (РПЦ) та Українські церкви святкували Різдво до 1918 р. і святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським.

Росія та РПЦ до 1918 р. жили за старим стилем, тому цивільний і релігійний календарі збігалися. Це аксіома, яка не потребує доказів. Питання в іншому. У той день, коли в дореволюційній Росії було 25 грудня і святкували Різдво, на Заході вже було 7 січня. Однак в щорічних російсько-радянських календарях аж до 1929 року (включно) церковні дати, включаючи Різдво, були помічені в різні роки або як свята, або як дні відпочинку. Різдвяні дні в календарях 1919-1923 років відзначені 7 і 8 січня, а 1924–1929 років – 25 і 26 грудня. З 1929 р. в радянській Росії було заборонено відзначати Різдво Христове.

У 1923 р. на вимогу радянсько-російського уряду московський патріарх Тихон видав розпорядження про перехід на новий стиль і святкування Різдва 25 грудня, але це розпорядження викликало шалений опір на парафіях, зокрема в Україні.

5 травня 1923 р. на Другому Помісному Всеросійському Соборі (Першому оновленому), що проходив у Москві з 29 квітня по 9 травня в храмі Христа Спасителя було розглянуто питання «Про Реформу календаря». 15 жовтня 1923 р. Новоюліанський календар, святкування Різдва 25 грудня, указом патріарха Тихона був введений для РПЦ. Проіснувало це нововведення лише 24 дні, і вже 8 листопада все той же патріарх Тихон розпорядився «повсеместное и обязательное введение нового стиля в церковное употребление временно отложить», що триває й досі.

Отже, РПЦ відмовилася від переходу на Новий календар, і Різдво в 1924 р. і по сьогоднішній день відзначає 7 січня. Але в грудні 1923 р. Наркомат праці СРСР затвердив новий порядок «особливих днів відпочинку» (так називалися пов'язані з релігією та традиціями вихідні, які в межах СРСР не були тотожними). Отже, з 1924 р. і до 1929 р. усі календарні свята відзначалися за Новим стилем, зокрема й Різдво. Втім, офіційний вихідний 25 грудня не скасував відзначення Різдва «на місцях» саме 7 січня.

В соцмережах «гуляє» також інформація, що українці греко-католики до 1939 р.  святкували Різдво 25 грудня за Григоріанським календарем. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Українці завжди святкували Різдво до 1939 р. і частина святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським. Всі церковні календарі за Австро-Угорщини друкувалися переважно за Юліанським стилем, в кінці XIX ст. – на поч.  XX ст. за двома, тому в календарях і позначене 25 грудня – Різдво (за Юліанським календарем!!!); з 1920-х рр. і до 1990-х років - теж за двома стилями.

4 жовтня 1582 року Папа Римський Григорій XIII запровадив новий календар. До того часу ніякої церковної календарної розбіжності між християнами, зокрема і в Речі Посполитій (до якої входили українські землі), не існувало. Однак, після того, як уряд Речі Посполитої де-юре запровадив Григоріанський календар на державному рівні, почалися протести духовенства та вірних Київської митрополії, які значно посилилися після того, як наприкінці 1583 р., собор, скликаний Вселенським Патріархом Єремією ІІ засудив новий календар.

У 1583 році Римський папа Григорій XIII послав Єремії II листа, в якому пропонував прийняти новий календар і на його підставі нову пасхалію. У відповідь патріарх Єремія зібрав великий помісний Константинопольський собор у 1583 році, 20 листопада, на який запросив патріарха Олександрійського Сильвестра та патріарха Єрусалимського Софронія IV, на цьому соборі грецькі ієрархи підписали документ «Сингіліон» (Σιγγίλιον) в якому не тільки знову засудили та анафемствували католицькі догмати та звичаї: Філіокве; причастя мирян тільки Тілом Христовим і не причастя мирян Кров'ю Христовою; служіння літургії на опрісноках; вчення про те, що Христос судитиме лише душі у другому приході без тіла; вчення про чистилище; верховенство папи Римського та індульгенцію; але й анафемствували всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар.

З ІСТОРІЇ

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

 Хто святкує 7 січня (25 грудня за Юліанським календарем) Різдво Христове 

*Афон (Свята Гора Атос) — автономна монастирська держава, найбільший у світі центр православного чернецтва, який є «земною Долею Богородиці». Тут розташовано 20 чоловічих православних монастирів;

*шість з 16 автокефальних Східних православних церков (Єрусалимський патріархат, Сербська православна церква, Грузинська апостольська автокефальна православна церква, Польська автокефальна православна церква, Македонська православна церква — Охридська архієпископія, Російська православна церква). У православній церкві у Польщі є два календарі. Зараз офіційним календарем є Юліанський календар, проте незначна частина парафіян використовує також Новоюліанський календар;

*Українська православна церква Київський патріархат (відновлена 20 червня 2019 р.);

*Вікаріат УПЦ КП в США і Канаді;

*частина парафій ПЦУ;

*частина парафій Мукачівської греко-католицької єпархії (церкви);

 *Українська православна церква;

*Український греко-католицький вікаріат у Румунії;

*частина українців греко-католиків (старокалендарників) яких позбавили можливості святкувати Різдво в храмах (цілковитий перехід УГКЦ на новоюліанський в Україні і григоріанський в діаспорі (крім країн Центральної Азії);

*Українська автокефальна православна церква в діаспорі (православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Українська православна церква США (УПЦ США; православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Православний український вікаріат у Румунії (Румунська православна церква). Станом на 2009 рік вікаріат налічував 32 парафії та 3 монастирі, чисельність вірян близько 52 тис.;

*Чорногорська православна церква;

*окремі єпархії Румунської православної церкви (Бессарабська митрополія);  

*частина парафій Православної церкви Чеських земель і Словаччини;

*деякі православні монастирі та парафії в країнах Європи та Америки;  

*три східно-католицьких церкви (з 23 церков): Еритрейська католицька церква (168 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська католицька церква (71 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Російська греко-католицька церква. Східні католицькі церкви — це двадцять три східно-християнські sui iuris (автономні) окремі церкви Католицької церкви, у повному спілкуванні з Папою Римським. Попри те, що вони відрізняються від Латинської церкви, усі вони у повному євхаристійному спілкуванні з нею та між собою;

*три з шести Орієнтальних православних церков: Коптська православна церква Александрії (приблизно 10 мільйонів вірян у всьому світі; використовує Копський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Еритрейська православна церква Тевахедо (понад 3 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська православна церква Тевахедо (36 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю);

*Єрусалимський вірменський патріархат (Єрусалимський вірменський патріархат використовує Юліанський календар, тоді як решта Вірменської апостольської церкви григоріанський календар. Обидві відзначають Різдво Христове як частину свята Богоявлення за своїм календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво Христове — 6 січня в один день з Хрещенням Господнім, а через те, що Єрусалимський вірменський патріархат використовує юліанський, а не григоріанський календар, то їхнє Різдво Христове й Хрещення Господнє припадає на 19 січня;

СТАРОСТИЛЬНІ церкви:

*Православна старостильна церква Румунії використовує в богослужінні Юліанський календар. Число парафіян оцінюється в 2-3 мільйони осіб. Церква налічує 130 парафіяльних храмів, в яких служать 160 священників, 16 єпископів і 26 дияконів. У 6 чоловічих монастирях мешкають 290 ченців, а в 7 жіночих монастирях — 510 черниць. Слетіоарський монастир є духовним та адміністративним центром церкви. 

*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. 

Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції);

*Болгарська православна старостильна церква (болгарські старостильники відокремилися від визнаної Болгарської православної церкви у 1990 році у зв'язку з невдоволенням серед консервативної частини населення Болгарії запровадженням у 1968 році у Болгарській церкві новоюліанського календаря. Вірян понад 70 000, 18 храмів та 4 каплиці, 2 єпископи, 20 священників);

*Сербська істинно-православна церква (виникла на території Сербії в 1995 році і пов'язана з діяльністю афонських ченців сербського походження — ченця Данила (Мирковича), схимонаха Серафима (Мільковича) та Акакія (Станковича), які влилися в рух старостильників, приєднавшись до афонського монастиря Есфігмен).

За національним складом вірян, які використовують Юліанський календар, більшість становлять слов'янські народи та народи Кавказу. Станом на 2025 рік цього календаря в літургійному житті дотримуються:

Українці - близько 15-20 млн.

Ефіопи - близько 37 млн.

Серби - близько 12-13 млн .

Копти - близько 10 млн .

Білоруси - близько 8 млн .

Грузини - близько 4-5 млн.

Еритрейці - близько 3, 5 млн.

Румуни - близько 3 млн.

Молдавани - близько 3 млн.

Македонці - близько 2 млн.

Греки - близько 1 млн.

Араби — близько 300-400 тисяч.

Чорногорці - близько 350 тисяч.

Поляки - близько 350 тисяч.

Осетини - близько 300 тисяч.

Гагагузи - близько 200 тисяч.

Абхази - близько 150 тисяч.

Болгари - близько 150 тисяч.

Вірмени - близько 30 тисяч.

Росіяни (москалі) - близько 130 млн та ін.

Загальна кількість вірян — близько 235 млн.

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Церква – це містичне Тіло Христа. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них», — сказав Господь (Мт 18, 20). Вона складається з Ісуса, Богородиці, Апостолів, святих і сотні мільйонів (може мільярдів) інших живих і усопших людей. Так ось, за Юліанським календарем жив Ісус (бо цей календар впроваджений за 45 років до Його народження), Богородиця, Апостоли, святі Отці Церкви, св. Володимир, Тарас Шевченко, козаки, Іван Франко, Михайло Грушевський, УПА, Степан Бандера і всі інші сотні мільйонів українських християн.

Юліанський календар виник перед Боговтіленням. За 45 років до Боговтілення, за ледь не півтори тисячі років до появи того прища на тілі Землі, що стало Московією, а пізніше Росією.

Богослужіння в абсолютно особливі доби у році, на яких стоїть Юліанський, стримували і стримують диявольські сили. Та давали світові духовний кисень з озоном, зміцнюючи, даючи наснагу, підживлюючи батарейки та оздоровлюючи навіть тих, хто до церкви не ходив. Так незбагненно це працює.

У 325 році Юліанський календар ПЕРШИМ НІКЕЙСЬКИМ СОБОРОМ, де засідали СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, СВЯТИЙ СПИРИДОН, ВАСИЛІЙ ТА АФАНАСІЙ ВЕЛИКІ й численні інші святі, затверджено як ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН.

Святі Дні в календарі то не кубик-рубик, яким можна крутити. Це фундамент будинку в якому живемо. Без фундаменту просто завалимось.

Потім Юліанський календар наповнився СВЯТИМИ торжествами. Особливі дні стали Богослужбовими. Бо СВЯТИМ поступово відкрилася їхня непересічність. Що дають людям Богослужіння в ці дні такого, що не дають дні звичайні, на які зараз так намагаються антихристські сили попхати українців.

У 988 році Юліанський календар прийшов в Київ разом із прийняттям православної віри та охрещенням наших предків, ані Москвою, ні Росією ще не штиняє. Немає їх, не існує в природі. Вони потім вкрали календар разом з Церквою в України. Але нав'язати його НЕ МОГЛИ!!!

Благодать Божа, що виробляється на Богослужіннях у особливі дні, на яких стоїть Юліанський календар, стримувала антихристську силу, яка зараз розгулялася у ядерно-вірусно-роботно-україногеноцидному шалі й намагається знищити людство й Планету загалом.

Тому, оббріхувачі Юліанського календаря, воюючии з 7 січня, ви підіграли антихристським силам. Хто намірено, хтось бездумно, хтось волів так вчинити, а хтось проти волі. Шансів на порятунок в українців та людства взагалі небагато. Ситуація ж зі швидкістю розігнаного потяга наближається до точки неповернення.

Священники - це ті, хто завинили в цій історії ще більше архієреїв. Бо ближчі до людей. І ті, хто брехали про Юліанський, скористалися довірою. Посприяли перетворенню людей на бездумне стадо, котре саме вже не знає, що сповідує.

Господь завжди дає право обирати. Ми вільні у своїх діях. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. Ми як на рентгені, нас видно кожного. І не те як ми одягнені, а чим наповнені.

Без чіткого опертя, на ногах не встоїш. І вміст швидко вивітрюється, якщо нами постійно теліпає (за матеріалами FB; Катерина Когут, Аня Венжівська).

Хоча Юліанський календар і було введено за часів доброї пам’яті Гая Юлія Цезаря, але він базувався на значно давніших астрономічних та сакральних знаннях. Юліанський календар відображає у собі гармонію космосу через поєднання космічних орієнтирів.

За відправну точку юліанського календаря було визначення року в 365 діб і 6 годин, де взята середня величина між сонячним (тропічним) і зоряним (сидерическим) роками. Ця величина була філософськи осмислена і свідомо змінена (на 1 хвилину), для того, щоб в календарі було відбито повторення фаз місяця — 19-ти річний метонів цикл, — а також збіг днів тижня з числами місяця в 28-річному періоді.

Юліанський календар містить в собі зоряний, сонячний і місячний орієнтири. Його головне досягнення, яке можна назвати наукової геніальністю, це сувора циклічність, яка, не перериваючись, приходить в нескінченність. Звернем увагу, що це чудово поєднується з християнським баченням Священного часу: з одного боку такі визначальні події як Різдво та Воскресіння відбувались одноразово, з іншого боку — космос функціонує циклічно, з третього — час є нічим іншим як інобуттям Вічності.

Отже, юліанський календар має величезне філософське та символічне значення. Варто відзначити, що мова йде не про простий символізм, а про сакральний. Тобто про певне відображення надприродної реальності в природному матеріальному світі, на кшталт ікони (за матеріалами FB; Едуард Юрченко).

Іван Франко про Юліанський календар (1890 р.):

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

Духовні провідники українського народу Андрей Шептицький, Іван Огієнко та Йосиф Сліпий - були за ЮЛІАНСЬКИЙ календар.

Прямі цитати Митрополита Андрея Шептицького про Юліанський календар (за матеріалами о. Ярослава Гонтара; жовтень 2025 р.).

«МИ ЗБЕРІГАЄМО СТАРИЙ СТИЛЬ, БО В НЬОМУ НАША ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ, І ЗМІНА ЙОГО ОСЛАБИЛА Б ЄДНІСТЬ І ВІРУ НАРОДУ».

Цитата дійсно походить з колекції листів Митрополита Андрея Шептицького за 1920–1930-ті роки, що зберігаються в архіві Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Ця фраза відображає його позицію щодо збереження Юліанського календаря як елемента духовної та національної ідентичності УГКЦ. Матеріали стосуються переважно 1910-х – 1920-х років, коли Андоей Шептицький активно протидіяв спробам запровадження григоріанського календаря в УГКЦ, вважаючи це загрозою для єдності церкви та народу.

1. З пастирського листа 1917 року (про скасування календарної реформи в Станіславівській єпархії).

У червні 1917 року, після повернення з московитського полону, Андрей Шептицький видав пастирське послання, в якому наказав повернутися до Юліанського календаря, щоб протидіяти православній агітації та зберегти церковну єдність. Пряма цитата з листа (опублікована в газеті «Діло» від 6 червня 1917 р.):

«Ми, Андрей, милістю Божою Митрополит Галицький, наказуємо всім священикам Станіславівської єпархії повернутися до старого стилю в усіх церковних святах і обрядах, бо нова реформа календаря, запроваджена в часи окупації, була тимчасовою і шкодила нашій єдності з іншими східними церквами».

Контекст: Цей лист був реакцією на «календарний експеримент» 1916 року в Станіславівській єпархії, коли тимчасово запровадили григоріанський календар. Митрополит А. Шептицький скасував реформу, наголошуючи на духовній традиції та єдності.

2. З листа до єпископів УГКЦ (1924 рік, про єдність і традицію).

У листі до єпископів, датованому 1924 роком (з колекції «Листи Митрополита Андрея Шептицького», опублікованій у 2005 р. як частина архіву Національного музею у Львові), Андрей Шептицький пише про календар як символ духовної спадщини:

«Зміна старого стилю не лише розколола б нашу Церкву від східних братів, але й послабила б віру нашого народу, бо в Юліанському календарі – НАША ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ НАС З АПОСТОЛЬСЬКИМИ ЧАСАМИ».

Контекст: Лист адресований у контексті дискусій про можливу календарну реформу в Польщі 1920-х. Андрей Шептицький аргументує збереженням «старого стилю» для уникнення розколу. Джерело: «Листи Митрополита Андрея Шептицького до Іларіона Свєнціцького" (упоряд. Соломія Дяків, 2005), с. 145–147, доступно в бібліотеках УКУ.

3. Фрагмент з пастирського послання «Про церковну єдність» (1929 рік).

У посланні 1929 року, виданому до ювілею Флорентійської унії, Шептицький торкається теми календаря як частини східної традиції:

«Наша Церква зберігає старий стиль не з прив'язаності до минулого, але тому, що в ньому – наша духовна сила; зміна його розмила б нашу ідентичність і послабила б зв'язок з народом, який бачить у ньому знак своєї віри».

Контекст: Послання присвячене єдності східних церков, де Андрей Шептицький протиставляє «старий стиль» латинським впливам. Джерело: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького» (збірка 2010 р., том 3, с. 210), опубліковано Постуляційним центром УГКЦ.

Додаткові зауваження.

Історичний контекст: Митрополит Андрей Шептицький неодноразово наголошував, що «старий стиль» – це не просто календар, а символ опору асиміляції та засіб збереження національної та релігійної єдності УГКЦ. У 1916–1918 рр. під час війни Станіслався єпархія УГКЦ тимчасово перейшла на григоріанський календар, але Митрополит А. Шептицький скасував це в 1917–1918 рр., повернувши Юліанський календар. Це рішення врятувало церкву від православної агітації.

Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.

З КНИГИ о. Петра Біланюка «Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.»:

«Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».

Іван Огієнко (Предстоятель Української православної церкви Канади (УПЦК).

«НА СВІТАНКУ БОРОТЬБИ ПРОТИ НОВОГО СТИЛЮ». Уперше ця стаття видрукувана була в «Духовній Бесіді», 1924 р. Ч. 4. Тоді якраз, за розпорядженням митрополита Діонисія, в Польщі введено новий стиль, якого вірні не приймали, і в церкві постав неспокій.

Іван Огієнко: «Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його... Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень — на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою? Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя — нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається».

Костянтин Великий з ієрархами, учасниками І Вселенського Собору