четвер, 9 липня 2026 р.

Ми йдемо по хліб! СМАК ДИТИНСТВА. 1960-ті — 1970-ті роки

Ця фраза закарбувалася на все життя!

У хлібних магазинах, і навіть в продуктових – пахло ХЛІБОМ і паперовими грошима. Хліб коштував копійки.

У моїх Винниках продуктові (хлібні) магазини були:

* «Центральний гастроном» («Старий магазин») - кут вул. Леніна й вул. Танкістів; навпроти міської ради (тепер там торговий центр). Діяв, мабуть, з 1940-х рр.. – поч. 1950-х рр.. до 2010 років.

* «Гастроном» («Новий магазин») на вул. Леніна (тепер вул. Галицька); навпроти «Комісійного» (де тепер ресторан «Василина»). Діяв, мабуть, з 1940-х рр.. – поч. 1950-х рр.. до поч. 2000-их років.

* Магазин «Продукти» (народна назва «Під сходами») – тепер там комплекс «Жупан»). Відкритий десь приблизно у 1960-ті рр.. (можливо, і раніше).

*Продуктовий магазин «На Глущака» (вул. І. Франка). Діяв, приблизно з 1950-х рр.. до поч. 1980-их рр.

*Хлібний магазин «Біля міліції» (кол. вул. 1 Травня, тепер вул. Стуса), з’єднання вул. Підлісецького (тоді вул. Червоноармійської) та вул. Стуса.

Буханець чорного хліба в СРСР від початку 1960-х років і до середини 1980-х коштував у Львові 14 копійок, у кінці 1980-х його ціна зросла до 20-22 копійок. Так званий «кірпічик» сірий і круглий сірий коштував 16 копійок, білий батон – 15 копійок, білий круглий хліб – 22 копійки, білий «кірпічик» 24 копійки, великий буханець білого хліба «з козирком» – 42 копійки, маленькі білі булочки – 3 копійки, бублики були по 5 копійок, рогалики 6 копійок.

У хлібний «Біля міліції» люди приходили о 9 год. вечора і чекали, коли привезуть. З кожної сім'ї хтось йшов, черга була жива. Люди гомоніли про життя. Так, про політику – ні. Погано могло закінчитися. Простоявши в черзі 1–2 год, із запашним хлібом поверталися додому.

Увечері приїжджало 2 машини, до обіду була ще одна машина з рогаликами і булочками. Забирали хліб з магазину і держустанови - на лікарню (навпроти колишньої очної, тепер ЦНАП), на дитячі садочки. Довший час приїздив фірман возом, мав зроблений спеціальний ящик, не знаю точно, від якого закладу, потім їздив ще моторолер «Муравей» із будкою на кузові по хліб. На усій вулиці стовпи могли не світити, а біля хлібного завжди було освітлено. Хліб привозили пізно, могло бути й об 11 вечора, але усі чекали (за спогадами Володимира Храмова).

У ці роки винниківчани часто купували по шість буханок (це коштувало 96 коп., давав продавчині 1 руб без решти). За законом можна було в одні руки — дві буханки. Чому брали так багато? 60-70% жителів Винник тримали підсобне господарство (свиней, корів і т. д.) і годували частково тварин хлібом.

Чому не грисом та іншими дешевими крупами? А тому, що їх у магазинах практично не було.

Коли були дітлахами по хліб їздили на роверах, а як стали старшокласниками то вже «зачіпали» в черзі дівчат, знайомилися ближче, бо з багатьма зналися лише візуально. А пізніше чекали наступного дня, щоб знов їх побачити...

Чому не грисом та іншими дешевими крупами, а, тому що їх в магазинах практично не було.

Коли були дітлахами по хліб їздили на роверах, а як стали старшокласниками то вже «зачіпали» в черзі дівчат, знайомилися ближче, бо з багатьма зналися лише візуально. А пізніше чекали наступного дня, щоб знов їх побачити...

По дорозі – ПІВ БУХАНКИ ми, хлопчаки, з'їдали, а інколи і більше. Смак теплого хліба з дитинства, який їли по дорозі з магазину, асоціюється не просто з їжею, а з особливими моментами щастя, затишку та безтурботності. Це був час, коли можна було відкусити окраєць ще теплого, духмяного хліба, не чекаючи, поки його вдома розріжуть. Це відчуття миттєвої радості та певної дитячої «таємниці».

У галицьких родинах (думаю, що не тільки) хліб шанували. Якщо кусочок впав на підлогу, його підіймали і ЦІЛУВАЛИ (в нашій родині так було завжди і є).

Сьогодні вибір хліба в магазинах і пекарнях величезний, але ті, хто з 50-х – 70-х рр., часто з тугою згадують свіжі буханці, батони і рогалики. Зараз не проблема купити «хліб», але чи це справжній хліб!

В ці роки хліб виготовлявся лише з основних інгредієнтів: борошна, води, солі та дріжджів (або натуральної закваски), без використання штучних ароматизаторів, консервантів чи поліпшувачів тіста, які широко застосовуються сьогодні.

На полицях сучасних магазинів не так часто зустрінеш буханець хліба, випечений у формі «цеглини», тоді як в СРСР це був чи не найпопулярніший формат. На відміну від круглої паляниці чи витягнутого батона, «цеглинки» можна було ставити в печі впритул одна до одної у спеціальних формах. Це дозволяло за один цикл випікати набагато більше хліба на тій самій площі. Прямокутна форма – один з найкращих форматів для транспортування. Хлібини ідеально вкладалися в дерев’яні лотки, а лотки – у фургони «Хліб». Простір всередині машини використовувався максимально ефективно.

Юлій Николенко (ФБ, 2024 р.). ХЛІБ МОГО ЛЬВОВА:

«З 1962-го до самої смерті моєї бабусі у 1968 році, я практично мешкав в її квартирі на Козака. На той час вона була вже старенька, хвора і самотня. Навіть по магазинах їй було вже ходити важко, особливо підійматися на цю «калічу гору», як називала вона свою вулицю. Особливо мені запам'яталися мої походи за хлібом, восени і взимку 63/64 років. Хліб з кукурудзи та з гороху був у продажу постійно, Але за білим хлібом та сайками приходилося вставати досвіту та займати чергу, яка простягалася на десятки, десятки метрів. Я постійно купував хліб на розі вулиць Лермонтова та Академічної. Бабуся постійно плуталася у назвах і посилала мене на вулицю Зиморовича (це польський поет та бургомістр Львова, попередня назва вул.Лермонтова). А білі булочки з пшениці тоді ще видавали на великій перерві у школі. Маленькі, напівкруглі. І згадую, що коли в одного учня померла мати, всі однокласники віддали йому свої булочки. Так наївно та по-дитячому висловили співчуття та підтримку бідолашному хлопчику».

Наташа Ковальчук (ФБ, 2024 р.) про 1960-ті роки: «Добре пам’ятаю, як на вул. (Щербакова) зараз Грушевського був магазин «Хлібний». Мама нас засилала з сестрою за хлібом. Стояли в черзі годинами, ми були дітьми 7-10 років. Деколи відходили щоб побігати, а потім з страхом шукали свою чергу. А треба було дітям стояти, бо дитині давали білу булку. Сірий хліб був теж дуже смачний. Я обіймала його і нюхала поки йшла до дому. Деколи гризли його, потім від мами нагоняй отримували. Досих пір люблю хліб їсти».

Liudmyla Korolenko (ФБ, 2024 р.) про 1960-ті роки: «Добре памʼятаю ці часи. В школі нам давали склянку молока та булочку. Ми з старшою сестрою зливали молоко в пляшку 0,5 л і відносили до дому і молоко і булочку для нашого молодшого 2-х річного братика».

З історії. У кінці 50-х – початку 60-х років хліб у їдальнях та кафе вільно лежав на столах і був БЕЗПЛАТНИМ.  Як відомо, 1961 року СРСР охопила продовольча криза. З прилавків магазинів зникли деякі види круп, вермішель, вершкове масло, м'ясні напівфабрикати, буженина. Почалися перебої з борошном та білим хлібом. В хліб стали домішувати горох та кукурудзу. В 1961 р. ВПЕРШЕ СРСР закупив близько 300 тис. тонн пшениці, щоб згодом імпорт довести до 50 млн тонн. З 1964 р., коли зняли Хрущова, хліб з'явився всюди та вільно. Говорили, що дефіцит спеціально створювали для усунення Хрущова.


Немає коментарів:

Дописати коментар