Поміщено 10 давніх світлини!
Львів у 1980-их роках був містом специфічного поєднання радянської індустріальної реальності з виразним західноукраїнським колоритом. Це час індустріалізації, «застою», а згодом — активного національного відродження. Місто характеризувалося зеленими вулицями, розвиненою культурою спілкування та прихованим спротивом радянській ідеології.
У 1978 р. разпочалося проєктування лінії швидкісного трамвая довжиною 7,5 км по вул. Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги), з підземною ділянкою в комплексі з депо на 250 вагонів. Наземна лінія стала частиною лінії швидкісного трамвая (побудована в 1983 – 87 рр.) Побудована вона згідно зі стандартом лінії швидкісного трамвая: на окремому полотні, з огородженнями та шляхопроводами. Рух було відкрито 6 листопада 1987 р. Тут пішли вагони маршруту № 3 “вул. Боженка – вул. 30-річчя Перемоги (Мушака)”. На лінію вийшло 12 поїздів типу КТ-4SU з інтервалом руху 4 – 5 хв.
Відповідно до проєкту швидкісного трамвая, планувалось в першу чергу спорудити два тунелі з габаритами метро під центром міста, а до них підвести наземні маршрути. Рампа першого тунелю повинна була розміститися на перехресті вул. Сахарова та Вітовського. У неї повинна була входити колія наземної лінії з південного житлового району та колія від вокзалу.
Поїзди в складі 3-х вагонів КТ-4SU під землею повинні були зупинятися на трьох станціях: “Університет”, “Галицька площа” та “Винниківський ринок” (на вул. Личаківській). На поверхню вони повинні були виходити на вул. Личаківській, у районі вул. Мечнікова. Загальна довжина колії першого тунелю – 6 км (по осі – 3,2 км). Другий тунель довжиною 2,2 км по осі повинний був пройти від району Підзамче – від рампи на вул. Гайдамацькій на південь, під центром, до південної рампи в районі пл. І. Франка – вул. Снопківській (Стрийський ринок). Тут намічалося збудувати дві підземні станції: у районі пл. Осмомисла “Старе місто” та в районі пл. Галицької “Площа Возз’єднання”.
У перспективі було і будівництво третього тунелю довжиною 9 км – від вул. Шевченка та Левандівскої через головний вокзал, пл. Кропивницького, під вул. С. Бандери та Вітовського до стику с південною рампою другого тунелю в районі вул. Снопківській. Тут були заплановані три підземні станції: “Вокзал”, “Площа Кропивницького” та “Політехнічний інститут”. Однак будівництво тунелів, що почалося, було зупинено у зв’язку з кризою 90-х рр.
Наприкінці 70-х – на початку 80-х років зведено великий спортивний комплекс спортклубу ПрикВО на вул. Кузнецова. Раніше існуючі й реконструйовані спортивні об’єкти – стадіон та відкритий 25-метровий басейн – доповнені критим басейном, групою приміщень і залом для спортивної стрільби, багатоборства та кінного спорту, критим велотреком. Комплекс, що відповідає найостаннішим технічним досягненням у галузі проектування спортивних споруд, водночас являє собою цікаве містобудівне утворення. Його автори – архітектор О. Гукович та інженер В. Крюков разом з групою будівельників удостоєні в 1983 р. Державної премії Ради Міністрів СРСР.
Львів 1980-х був містом великих змін, яке, попри тиск радянської системи, зберігало свою унікальну європейську спадщину та готувалося до нового етапу історії.
Популярними місцями були парки, кінотеатри, дискотеки, бібліотеки та кав'ярні. Також існувала специфічна субкультура та кримінальні елементи, характерні для того часу.
Львів був осередком національної свідомості. Попри пропаганду, мешканці зберігали традиції, а наприкінці десятиліття активно включилися у боротьбу за незалежність України.
У серпні 1987 року В. Чорновіл відновлює випуск «Українського вісника» і разом з Михайлом Горинем у підпільних умовах перетворюють Українську Гельсінську групу в Українську Гельсінську Спілку.
Виникають численні офіційні культурні й меморіальні товариства, першим з яких було Товариство Лева засноване в жовтні 1987 року.
20 вересня 1987 року під час святкування Дня міста Львова відбулася перша в Україні політична демонстрація (Алік Олісевич), її учасники створили у жовтні 1987 року правозахисну групу «Довіра».
У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту. Перший етап національно-визвольного руху супроводжувався переслідуваннями влади й репресіями. Боротьба продовжилася навесні 1989 році з виникненням Народного Руху України за перебудову й увінчалася перемогою на виборах до Львівської обласної й міської ради у березні 1990 року.
1982 р.
*Січень 1982 року став трагічним для історії львівського футболу — керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати», що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна.
* У травні 1982 року, після затвердження архітектурно-художньою радою при Архітектурно-планувальному управлінні міста Львова, пам'ятник встановили на площі, що з 1946 року названа на честь Івана Підкови. До того вона називалася площею Святого Духа, так як тут розміщувався невеликий костел і шпиталь цієї присвяти. Зведений у XIV столітті, ліквідований у кінці XVIII століття. 1978 року під час прокладання на площі каналізаційного колектора тут провели археологічні розкопки і виявили частину фундаментів давньої будівлі, сьогодні вони частково протрасовані і є видимими у північно-східній частині площі.
1 серпня 1982 року перший в СРСР серійний дизельний автобус ЛАЗ-4202 (заводський № 1, 1978 р. випуску, д/н 78-46 ЛВХ) на швидкості 86 км/год зіштовхнувся із легковиком ГАЗ-21 “Волга” та перекинувся (околиці смт. Брюховичі біля Львова).
* На перехресті вулиць Патона і Жешівської, де згідно з проєктом планування передбачається створити одну з міських площ, у 1982 р. відкрито Палац культури й техніки ім. В. І. Леніна. За основу взято типовий проєкт клубу на 800 місць, який значно перероблено з урахуванням містобудівної ситуації. Відмітною особливістю споруди є обробка верхніх поверхів круглими віконними прорізами. За колонами першого поверху містяться вестибюль і вхід до залу для глядачів. У процесі доробки типового проєкту значно розвинено сценічну частину з колосниковою коробкою, поліпшено планування вестибюлів і холів за рахунок розміщення гардеробів у підвальній частині. В оформленні використано засоби монументального мистецтва, художня кераміка, скло. Гарний зал для глядачів, витриманий у чорно-червоній гамі.
* На вул. Артема зведено окремий об’єм магазину “Океан” (архітектори В. Каменщик, Я. Мастило). Одноповерхова будівля з внутрішнім критим дебаркадером вирізняється хвилеподібним вінцевим масивним козирком та мозаїчним панно на фасаді, виконаним у техніці глибокого рельєфу (художник В. Патик), і є важливим архітектурним акцентом у периметральній забудові вулиці.
ВИННИКИ. Хронологія подій.
1982 р. — 1990 р. — міський голова Петро Лісний.
1982 р. — директор СШ № 29 Оксана Демцюх. 1996 р. — школі присвоєно статус школи естетичного профілю.
20 грудня 1982 р. — у CШ №47 (у кількох класах та у коридорі) невідомі зробили написи «Слава соборній Україні!», «Смерть москалям!», «Слава СС Галичина!», «Москалі гірше фашистів», намалювали тризуб (в ці дні у кінотеатрі «Карпати» транслювався фільм про УПА «Високий перевал»).
1982 р.
1982 р. Парк Костюшко. Лавки на передньому плані ще за Польщі встановили, такі ж були й на проспектах, та в інших парках
1982 р.
.
Немає коментарів:
Дописати коментар