Весіль у цих роках у Винниках було багато, навіть дуже багато. На маленьке містечко – інколи до 5 весіль. Одинадцять разів був дружбою на таких весіллях!
Починалося із запрошень гостей, відкриток з голубами й обручками. Молодята мусили обійти кожну хату і запросити особисто. Це не есемескою нині.
За тиждень-два до весілля починали ставити шалаш (імпровізований величезний намет з довгими рядами столів). Сусіди та рідня збиралися після роботи і приступали до дійства. Обов'язково, після праці, — легке частування. Старші хлопаки розповідали про своє весілля: за Польщі, у післявоєнні роки і т. д.
Оздоблювали шалаші переважно барвінком та гіллям молодих сосен. Прикрашали переважно дружки із дружбами.
Починалося весілля з «брами». Це була арка зі свіжих гілок сосни, ялини, барвінку, квітів та паперових стрічок, прикрашена плакатом. На плакаті напис - «А за нашу молоду — сто літрів коньяку й бочку пива, щоб була щаслива».
Каркас робили з дерева (молодих грабняків) або міцних гілок. Основу густо обплітали зеленню. Вішали багато яскравих шовкових стрічок. Ними зв'язували гілки, вони красиво розвивалися на вітрі. Це все перевязували фольгою із сигаретних пачаток («пазліткою»). Прикраси для шалашів були неймовірні, дякуючи Винниківській тютюновій фабриці (значна частина винниківчан там працювала і майже в кожного в хаті ця «пазлітка» була).
Браму ставили біля воріт, або на ворота. Десь біля 12-13 год приходив чи приїжджав молодий з дружбами, батьками, старостами і найближчою родиною. Торги на «брамі» - незабутнє дійство. Якщо свій з Винник, то молода обходилася не дуже «дорого». Але якщо з інших країв — торг був «запеклий», інколи навіть жорсткий. Хоча все переводили в жарт.
Розпис у РАЦСі мало хто вважав повноцінним шлюбом. Тому ввечері старенький священник отець Петро Баран відкривав церкву і молодята брали шлюб.
У другій половині 1980-их років це дійство відбувалося вже відкрито, без конспірації. Коли молодята, вже одружені, виходили з церкви, молода обсипала присутніх цукерками. Не якимись дешевими карамельками, мало бути дорого, бодай чорнослив у шоколаді.
Вважалося дурістю, навіть поганим тоном, прийти на вказану годину. На той момент навіть мертвий кінь не лежав, допіру розкладали тарілки в шалаші. Порядні гості туди сходилися десь годин через 2-3-4 год.
Дружки всім гостям і навіть музикам причіпляли букетик на булавку, за це давали гроші (1, 3, 5, чи навіть 10 рублів, якщо дружка «своя»), копійок ніхто не давав, хоча в тих часах копійки теж були гороші).
А МУЗИКАНТИ ! Кожному заграли марш. КОЖНОМУ!!!
На презент несли, звичайно, гроші. Рідко, але бувало — замість купюр дарували й порожні конверти, або один чи три рублі. Натуральне свинство, бо весілля в часи мого школярства та юності робили найменше на 150-200, а то й на 300-350 (інколи й до 500 доходило), господарі природно сподівалися «відбити» ці кошти.
Галицькі весільні частування гідні місця в списку культурної спадщини ЮНЕСКО та Книзі рекордів Гіннеса. Досі не розумію, як вдавалося не луснути, скуштувавши всього. Подавали нон-стоп, дуже багато, різноманітно й шалено смачно. За першим столом - другий, третій, асортимент щоразу оновлювався. І якось — здуріти можна! - обходилося без суші та морепродуктів, якими пригощають сьогодні гостей понтів задля. Столи гнулися від холодцю, ковбас, олівʼє, кльоші з солодким і т. д.
Часом господарі не розраховували, що галицький шлунок не буває таким же великим, як галицьке серце. З болем у ньому розповідав побачене в Карпатах американський українець Ярема: «Гуляли днів п'ять. На шостий я мало не зімлів — посеред городу викопали велику яму і туди — уявляєш?! — поскидали всі холодці, салати, бігуси, що гості не поз'їдали. Наготували забагато».
Зате під столом своя інтрига - діти влаштовували перегони, хто швидше пробереться навпочіпки вздовж усього периметра. Хлопчаки «ненавмисне» хапали за ногу котрусь із пань. Сигнальний вереск і загальна радість.
Файний весільний староста — це запорука вдалого весілля. З великим букетом, інколи перев'язаний через праве плече вишитим рушником. Гоноровий розпорядник, язик не повертається порівняти із сучасними «ведучими». «Онлайн-список 100 весільних конкурсів». Більшість — вульгарні.
Староста обходився без готових сценаріїв, усе трималося на ораторських здібностях, імпровізації та почутті гумору.
Свого часу цю почесну роль доручали мені чотири рази, але це вже було пізніше — друга половина 90-х років.
На весіллі молодь, та й не тільки, відривалася по повній програмі. Польки, коломийки і просто гоцалки змінювалися медляком, щоби перевести подих і витерти піт. Грали обов'язково живі, не в запису, музики, вони ж весільні лабухи. Це з них виросли українські рок та сучасна музика. Основоположники вітчизняного фольк-панку, легендарні «Брати Гадюкіни», творчу біографію починали з весіль.
«Під весіллям» було неймовірно цікаво й весело. «Запорожці» приходили ввечері. «Запорожцями» була переважно молодь, але приходили і старші з дітьми чи внуками («подивитися на молоду»). Молодь не йшла «дивитися на молоду», молодь йшла «двіжувати».
І коли ця вся «товпа» заходила на подвір'я і починала танцювати, це було незабутнє видовище. Могло одночасно 30-40 осіб зайти, а інколи й більше. Так що запрошеним гостям і місця не було. Час від часу музики офіційно об’являли – «А зараз танцюють тільки «запорожці», це було класно.
Музики в цей час в наших краях були віртуози. «Залужці», «Картофлі», «Дриг» та ін. Коли в останні роки дивишся «Євробачення» і хто там представляє Україну, серце крається. Завжди думаю про наших суперових музик.
На вулиці був шалений гамір. Всі про щось говорили, хлопці «зачіпали» дівчат, хтось виясняв між собою відносини, хтось випивав чарку і закушував канапками або пляцками.
Була файна традиція – молода пара з дружбами і дружками виходили до «запорожців». Інколи виходив староста і старостіна, або батьки молодого чи молодої. Пригощали людей. Молода або дружка тримали кльош з пляцками, молодий або дружба наливали чарку, інша дружка або дружба тримали піднос з м’ясних запашних виробів. Дітям і жінкам наливали «Дюшес».
«Під весіллям» для настрою вживали майже всі, навіть «трезвенники» і «язвенники».
Коли на весіллі робилася перерва на вечерю, «запорожці» йшли на інше весілля. Картина продовжувалася. Інколи був і «облом», прийшли під весілля, а там теж вечеря… Тоді треба було находитися, проходили великий кілометраж. Коли ти сам з «Розлавки» чи «Загороддя» йшов під гору аж на «Камчатку», а пізніше в низ, в другий кінець Винник, на «Забаву» або «Ранго»…
Пізніше, протягом тижня, молодь обговорювала що там було і хто що робив… Але знову приходила СУБОТА…
Коли у Винниках не було весілля йшли на Чишки (село поряд з Винниками). З Чишками дружили, з іншими не дуже. Але це вже зовсім інша історія.
Поправини - другий день свята, для сильних і витривалих. Доїдали-допивали все, чого не спромоглися вчора.
А в середу-четвер розбирали шалаш. Приходили переважно ті що й ставили. І вся ця процедура повторювалася...
Війна закінчиться. Нація дай Бог відродиться.
Та все одно хочеться вірити, що класичні галицькі весілля, свята ще повернуться. Так, не в такому вже форматі, але щедрі, непафосні, веселі. І буде життя на Землі...
Використано матеріал Людмили Пустельник (ФБ, 2026).
Фото. 1980 р. Гурт "Чишки-Вульки". Весілля Зеника Музики і Оксани Мозіль. Село Чишки.
1984 р.
..jpg)
