Винники на "Австрійській військовій топографічній карті Галичини та Буковини". 1861-1864 рр. Масштаб: 1:28 800.

Важливим джерелом для вивчення історичної географії та розвитку картографування західноукраїнських земель (а в окремих випадках і всієї правобережної України) кінця ХVІІІ — початку ХХ ст. є австрійські топографічні карти. Завдяки високому рівню розвитку та організації австрійської військової картографії західно-українські землі (Галичина та Буковина), що у 1772–1918 рр. входили до складу Австрії (з 1804 р. — Австрійська імперія, з 1867 р. — Австро-Угорська монархія), неодноразово були покриті багатоаркушевими топографічними картами у різних масштабах. Точність і докладність зображення на них географічної ситуації відповідала тогочасним достатньовисоким вимогам в Австрії до виконання топографічних знімань, проведення картоукладальних й картовидавничих робіт. Топографічні карти використовувались не тільки військовим відомством, але й для господарських, наукових та адміністративних цілей, служили основою для створення різноманітних тематичних карт [Ростислав Сосса, Неоніла Падюка, Тарас Огородник. КАТАЛОГ АВСТРІЙСЬКИХ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1870–1918 рр.). 2012].

Топографічним зніманням Австрії з військовою метою займалось спочатку Австрійське Генеральне квартирмейстерство, яке виконало у 1763–1785 рр. перше топографічне знімання (Йосифінське). 1806 р. воно ж розпочало роботи на основі кадастрової тріангуляційної мережі з другого топографічного знімання (Францісканське), що були завершені вже Військово-географічним інститутом до 1869 р. Упродовж 1869–1887 рр. на основі оновленої тріангуляційної мережі інститут проводить третє топографічне знімання (Франціскансько-Йосифінське). У результаті кожної такої зйомки територія австрійської держави разом з приєднаними краями була покрита топографічними картами [Сосса Р. І. Історія картографування території України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2007].

Високий розвиток військового топографічного знімання Австрії (з 1867 р. – Австро-Угорщини) пов’язаний з успішною діяльністю Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту (K. u. K. Militärgeographische Institut). Інститут  був заснований 7 січня 1839 р. у Відні шляхом об’єднання Військово-географічного інституту в Мілані (I. R. Istituto geografico militare) і Топографічно-літографічного закладу Генерального штабу армії Австрійської імперії. До 1888 р. інститут мав назву «K. K. Militärgeographisches Institut», після цього — «K. u. K. Militärgeographisches Institut». Він підпорядковувався шефові Генерального штабу австрійської армії, а з 1913 р. — безпосередньо військовому міністерству. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. Військово-географічний інститут у Відні було реорганізовано: з 1919 по 1921 рр. він був розділений на Федеральне геодезичне управління Австрії й Картографічний інститут. Згодом в 1923 р. повноваження у сфері геодезії та топографії передали Федеральному відомству метрології й геодезії Австрії (BAfEuV). Після включення Австрії у 1938 р. до складу Німецького рейху Картографічний інститут був об’єднаний з BAfEuV в Hauptvermes-sungabteilung XIV in Wien, який проіснував до закінчення Другої світової війни 1945 р. [Ростислав Сосса, Неоніла Падюка, Тарас Огородник. КАТАЛОГ АВСТРІЙСЬКИХ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1870–1918 рр.). 2012].

Українські землі у складі Австро-Угорщини (переважно до лінії Київ – Одеса) зображувалися на топографічних картах Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту. Це були карти масштабів 1:750 000 (карта Європи), 1:576 000, 1:300 000, 1:200 000 (Генеральна карта Європи), 1:288 000 (карти Угорщини і Галичини), 1:115 200 (карти Галичини), а також 1:75 000 та 1:25000.

Карта «Franziszeische Landesaufnahme (Second Landesaufnahme) Galizien und Bukowina» (Австрійська військова топографічна карта Галичини та Буковини). 1861-1864 рр. Масштаб: 1:28 800. Розмір карти: 62 х 41.5 cм. Видавець: Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу 

Всього відомо 2 628 аркушів цих карт, які зберігаються в австрійських державних архівах.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); урочище Діброва (Debrowa); р. Марунька (Marunka); На пастерніку (На пасовищі; Na Pasterniku) (територія  теперішніх вул. Соборності, Незалежності, Сагайдачного та району Загороддя); урочище Лазки (Laski) (між р. Марунькою та Дібровою); урочище За стодолою (za Stodola) (територія колишнього цегельного заводу); р. Cихівська (Siechowska);  корчма Принада (Przenada) між Винниками і Лисиничами; Чортова Скеля 217,3 м н. р. м. (Czertowa skala); урочище  Жупан (Zupan); урочище Ялівець (Jalowice) в районі сучасного дріжджзаводу; урочище На Пасіках (Na pasiekach) між Млинівцями і Ялівцем; урочище Забава (Zabawa); урочище Лисівка (Lysowka); тютюнова фабрика; урочище Двір (Dwór) з церквою (теперішнє с. Волиця); потік Чепін (Czepin); цегельня на Другій Вульці; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; урочище Вулька (Wulka); поселення — Перша Вулька (Wulka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька (Wulka Sichowska), Kopiatyn (Коп’ятин) – на південний захід від Третьої Вульки) та довкільні села.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с.

*Сосса Р.І. Історія картографування території України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Либідь, 2007. — 336 с.