Перші етнографічні карти України. Констант Дежарден. 1837 р.

Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).

Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.

Першими етнографічними картами можна вважати карти Яа Матея Корабінского 1791 р. та 1804 р.  У 1791 р. він у Відні  опублікував економічну карту «Novissima Regni Hungariae potamographica et telluris productorum tabula» (Карта водних ресурсів і продукції Угорського королівства), на якій кольоровими лініями, крім іншого, зображено розселення народів Угорського королівства. Українці (у легенді – руснаки «Rusznaken») показані рожевою фарбою. Карти 1804 р. поміщені в його атласі  «Atlas Regni Hungariae portatilis: Neue und vollständige Darstellung des Königreichs Ungarn auf LX Tafeln im Taschenformat : ein geographisches Noth- und Hülfsbüchlein fürs gemeine Leben. Wien : In Commission bey Schaumburg und Compagnie, 1804.» (Переносний атлас Угорського королівства: нове і повне зображення Королівства Угорщини).

На початку ХІХ ст. в багатьох країнах Європи було запроваджено регулярні переписи населення, а також значно активізувалися етнографічні дослідження, пов’язані з українським національним відродженням. Це створило об’єктивні передумови для започаткування у 1820-х рр. етнічного картографування. Стало можливим детально, буквально за населеними пунктами, картографувати склад людності, визначати абсолютну і відносну вагу окремої національності на певній території.

В цей період активізувався процес формування слов’янських націй. Слов’янознавство почало розвиватись  як окремий напрям науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали можливість картографувати території розселення окремих народів. Першими етнічними мапами слов’ян були карти чеських вчених Яна Чапловича (1829), Павла Шафарика (1842), француза К. Дежардена (1837) та англійця Г. Комбста (1841), які довший час залишались основою знань про розселення слов’янських народів. У першій половині ХІХ ст. на них опирались інші картографи при укладанні власних етнічних мап (Карл Крістіан Франц Радефельд (1844), І. Гауфер (1846), Г. Берґгаус (1845; 1847; 1848), Й. В. Гойфлер (1849), Ф. Раффельшперґер (1849), Р. Фрьоліх (1849).

На етнографічних картах іноземних авторів напис «УКРАЇНЦІ» з’являється лише в 1880-их рр.. Одна із перших українських етнографічних карт (1896 р.) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ це - «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка. Українці названі – «українці русини».

Українська етнічна територія (етнічні українські землі, етнічна територія українців) — території, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу. Ядро української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території України.

У XIX столітті й майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи також південно-західну частину сучасної державної території Білорусі, прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації, окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови, прикордонні північні території сучасної Румунії, північно-східні райони сучасної Словаччини, південно-східну частину сучасної Польщі.

1837 р. Констант Дежарден (Constant Desjardins; 1787-1876) французький картограф, працював в галузі картографії понад 40 років, автор “Атласу Європи” (1837 р.) опублікував карту “Ethnographische Karte von Europa, oder Darstellung der Haputvertheilung der europaischer Volker nach ihren Sprachen und Religions-Verschiedenheiten; der Jugend gewidmet von C. Desjardins, mit erklarendem Text von J.H” (Етнографічну карту Європи). Мапа була поміщена у “Фізико-статистичному і політичному атласі Європи” (Physisch-statistisch und politischer Atlas von Europa) – одна із шести карт. Видавництво Відень. На карті вперше подано етнографічні межі розміщення українців. Масштаб мапи 1:12 500 000. Розмальовка від руки. Формат мапи  без тексту 33,5 × 42 см (з текстом 50 × 66 см). Літографія. На “Етнографічній карті Європи” автор виділяє окремо два етноси – Russen (русів) та Kosaken (козаків), кількість яких разом досягає до 30 000 000 осіб. До Russen (русів) Констант Дежарден відносить Gross Russen (великорусів), Klein Russen (малорусів), Rusniaken (русняків) на Поділлі та Буковині, Ruthenen (рутенів) в Галичині і на Закарпатті.  Ареал малорусів – Центральна та Північна Україна. Білоруси на карті не позначені. Kosaken (козаків) автор поділяє на етнічні групи: 1) Ukrainiichen (українські), 2) Tshernomoricen (чорноморські на Кубані), 3) донські, 4) уральські.

Руснаками та русняками дотепер називають себе русини-українці Словаччини, Румунії, Польщі, та колишньої Югославії. Закарпатські ж долиняни, починаючи від межиріччя Тересва – Теребля на сході області і кінчаючи басейном річки Уж на її заході, у повсякденному вжитку (ще до 1920-их рр..) називали себе переважно давнім живомовним етнонімом руснаки (руснаки). Корінні жителі гірських районів Закарпаття, тобто власне гуцули й власне бойки, які, як відомо, протягом ХVII-ХVIII століть переселилися на Закарпаття з сусідньої Галичини, називали себе тільки Русинами. О. Духнович: "Угро- или Карпатороссы сами себя именуют Русинами, Русаками и Руснаками".

 

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

1843 р. Carte ethnographique ou tableau des
peuples de l'Europe classés d'après leurs
langues ("Карта етнографічна або таблиця
народів Європи класифікованих відповідно до їх
мови").

Militarisch-politische Karte von Europa.

Джерела 
Physisch - Statistisch und Politischer Atlas von Europa ... in 6 Karten gross Format, schon illuminirt, mit erklarendem Text am Rand. Verfertiget zum Selbst Studium und der Tugend gewidmet von C. Desjardins ... Wien 1837. Zu haben bei dem Verfasser, Haarmarkt No. 731, und in allen soliden Kunst - und Buchhandlungen Deutschlands