Генріх Берґгаус.
Генріх Берґгаус (Heinrich Berghaus; 1797–1884), німецький географ, картограф та етнограф. У 1836 р. він заснував географічну школу в Потсдамі. Генріх Берґгаус був другом і соратником великого натураліста і дослідника Александра фон Гумбольдта (1769—1859). Він одним з перших почав включати в карти та атласи дані з метеорології й кліматології, гідрографії, геології, етнографії та інших наукових дисциплін. У 1863 р. він опублікував листування Александра Гумбольдта (Лейпциг). Карти Генріха Берґгауса використано багатьма вченими для складання власних карт, зокрема Карлом фон Шпрунером та ін.
Вживав термін «Україна» (карта 1855 р.), коли Європа вже забула про нас. Виокремлював окремий етнос - “новгородці”. Українців у межах Австрійської імперії позначав як Klein russen (малоруси) і поділяв їх на етнографічні групи: Ruthenen (РУТЕНИ на Закарпатті), Russniaken (РУСНЯКИ - від р. Дністер на схід), Pokuhenen (ПОКУТЯНИ – між р. Дністер та Карпатами).
Атлас «Berghaus Physikalischer Atlas».
Між 1833 і 1837 роками Генріх Берґгаус створив «Атлас Азії». Він був задуманий як перша частина, так і не реалізованого проєкту під назвою «Великий атлас неєвропейських континентів». Публікація призвела не лише до величезної втрати 5 240 рейхсталерів, але й до вічної слави. Як сказав Бернхард Пертес, видавець четвертого покоління, у 1885 році: «Хоча прямий прибуток був абсолютно нульовим – так, навіть гірше того, компанії довелося зазнати цеї невдачі протягом багатьох років – непрямий прибуток був величезним. Атлас Азії зробив Юстус Пертес свого часу всесвітньо відомим».
Наступним великим проєктом, у якому компанія спробувала щастя, був «Physikalischer Atlas» (Фізичний атлас) Генріха Берґгауса. Перший тематичний атлас світу (з питаннями метеорології, гідрографії, геології, магнетизму, географії рослин, географії тварин, антропології, етнографії) був виданий як додаток до 5-томної праці Олександра фон Гумбольдта «Космос». Генріх Берґгауз редагував перші два видання сам, тоді як його племінник Герман Берґгаус редагував третє видання. Фон Гумбольдт надав Берґгаусу багато даних, які він отримав під час своїх досліджень, і Берґгаус обробив їх у фізичні карти, для яких він використав багато видів ізоліній і цілу низку нових символів. Він любив проєктувати тематичний зміст поверх топографічних карт, а також був дуже зацікавлений у правильному зображенні висот. На деяких картах першого видання є підпис «намальовано та вигравірувано в «Географічній художній школі» у Потсдамі».
Між 1839 і 1844 роками він викладав серед інших у Августа Петерманна, Генріха Ланге та свого племінника Германа Берґгауса, за винятком Ланге за власні кошти. Як компенсацію учням довелося редагувати, серед іншого, карти для Атласу Штілера та Фізичного атласу.
У 1850 році великий атлас був перетворений на шкільний. Цей перший тематичний атлас мав такий великий вплив свого часу, що видавець Олександр Кейт Джонстон попросив Берґгауса зробити кілька карт для першої частини його Фізичного атласу природних явищ. Хоча Берґгаус не вважав британський науковий клімат достатньо сприятливим для таких публікацій, він підкорився. Його критику повторив через півстоліття Дж. Г. Бартолом’ю, який заявив, що британський внесок у географічні науки в основному полягає в «пошуку», тоді як німецький внесок в основному лежав у «дослідженні». Для другої частини свого атласу Джонстон потребував співпраці Генріха Ланге та Августа Петерманна, які тому й переїхали до Шотландії у 1844 та 1845 роках відповідно.
Між 1850 і 1852 роками Берґгаус опублікував чотири випуски Geographisches Jahrbuch, які мали бути додатками до кількох атласів Пертеса. У 1854 році редакцію цих щорічників перебрав його колишній учень Август Петерманн.
Перше видання: Dr. Heinrich Berghaus' Physikalischer Atlas oder Sammlung von Karten, auf denen die hauptsächlichsten Erscheinungen der anorganischen und organischen Natur nach ihrer geographischen Verbreitung und Vertheilung bildlich dargestellt sind, 1837–1848, 90 карт.
Друге видання: Dr. Heinrich Berghaus' Physikalischer Atlas, Sammlung von 93 Karten, auf denen die hauptsächlichsten Erscheinungen der anorganischen und organischen Natur nach ihren geographischen Verbreitung und Vertheilung bildlich dargestellt sind, 1849–1863, 93 карти.
Третє видання: Berghaus' Physikalischer Atlas, 1886–1892, 75 карт.
1846 р. Карта “Етнографічна карта Австрійської монархії” (Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie. Nach Bernhardi, Safarik, und eigenen Untersuchungen von HBgs. Febr 1845.), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво Гота. Масштаб мапи 1:3 800 000 (не підписаний). Титул розташовано у лівому верхньому куті, легенду – у правому нижньому куті. Українці, що проживають в межах Австрійської імперії, позначені як Klein russen (малоруси). Автор поділяє їх на етнографічні групи: Ruthenen (РУТЕНИ на Закарпатті), Russniaken (РУСНЯКИ - від р. Дністер на схід), POKUTEN (ПОКУТЯНИ - між р. Дністер та Карпатами).
1847 р. Карта “Ethnographische Karte von Europa” (Етнографічна карта Європи, 1847 р.), надрукована у «Фізичному атласі» (1848). Повна назва карти: “Ethnographische Karte von Europa. Auf F.v. Stulpnagel's geogr. Feichnung Zusammengestellt von Potsdam Im Marz 1845; im Stich vollendet November 1846, von Madel II in Weimar. Gotha, bei Justus Perthes. 1847”. Масштаб мапи 1:6 000 000. Титул розташовано у правому нижньому куті, легенду – у лівому верхньому куті. Формат мапи 68 х 85 см. Український етнос позначений як Klein Russen (малоруси) і відносяться автором разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Українці та інші слов'янські народи точно показані за мапою Павела Шафарика „Slovanský zeměvid” (Слов'янські землі) 1842 р.
Історична довідка. Офіційне класичне тлумачення формування східнослов’янських народів, що подається у Росії. Згідно з ним, російський етнос сформувалася на основі таких слов’янських племен: кривичі, в’ятичі, словени ільменські. Видатний російський лінгвіст, академік РАН Андрій Залізняк, вважає, що якби Новгородське князівство продовжувало своє самостійне існування, цей процес у підсумку повинен був би призвести до формування ще однієї східнослов’янської нації, подібної до української або білоруської. Теж російський академік В. Янін довів західне, балтське походження новгородських словенів. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської республіки (1136-1478) до Московського князівства. Значну частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було знекровлено.
Відомий чеський славіст Павел Шафарик (1842) на своїй етнографічній карті поряд з малорусами (українцями), великорусами та білорусами за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографічних карт. До речі, серед сучасних етнографів і нині побутує думка про значні відмінності між московськими і новгородськими росіянами. Наприклад, Дмитро Зеленін писав: “с полным правом можно говорить о двух русских народах: севернорусском (окающий говор) й южнорусском (акающий говор)”. Отже, мова йде не про три, а чотири східнослов’янські народи.
1847 р. Карта “Етнографічна карта Європи” (Uberlicht von Europa mit Ethnograph…, 1847), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) «Фізичного атласу» (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво Гота.
Розмір мапи 42 х 31,5 см. Українські етнічні землі показані як Klein Russland (Мала Росія).
1848 р. Карта “Das Russische Reich nach seinen ethnographischen Verhältnissen“ (Етнографічна карта Російської імперії), поміщена у першому двотомному виданні (1837-1848) "Фізичного атласу" (Berghaus'. Physik. Atlas, 1848). Видавництво “Justus Perthes Geographische Anstalt Gotha (Ґота). На карті, в легенді, перелічені народи та народності. Як і на “Етнографічній карті Європи”, Генріх Берґгаус український етнос позначає як Klein Russen (малоруси) і відносить його разом білорусами (Weiss Russen), новгородцями (Nowogroder), великорусами (Gross Russen) до Russеn. Але етнічні межі між цими народами автор не проводить. Серед слов’ян Берґгаус виділяє ще поляків.
1855 р. Карта «Wandkarte von Europa von H.Berghaus...». Видавництво м. Гота (Німеччина). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначені як Ukraine (Україна). Серед українських історико-географічних земель позначено: Поділля, Волинь, Галичину, Бессарабію, Таврію, Крим. Напис Ukraine накладається на напис Klien Russland (Мала Росія). Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія).
1888 р. Карта «Die Kronlander Galizien und Bukowina». Масштаб 1:400 000. Автори: Генріх Берґгаус, Фрідріх Хандтке (Handtke Friedrich; 1815-1879), Sohr Karl (Карл Зор). Карта міститься в атласі. Атлас друкувався в 1888, 1891, 1892, 1894, 1895 рр.. Спеціальне видання 1908 р.
На карті позначені: Винники, Лисиничі, Гаї та ін. Подано межі повітів. Винники в складі Львівського повіту. В лівому куті карти міститься план Львова з околицями (масштаб 1:115 200).
Йоганн Баптист Роост (Johann Baptist Roost), німецький картограф.
1852 р. опублікував карту “Das Russische Reich in Europa” в атласі “Roost, Allgemeiner Hand – und Schulatlas” (друге видання атласу 1854 р.). Видавець – Тобіас Даннхеймер (Tobias Dannheimer; 1769-1861). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine, Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія). В легенді карти позначено межі Klein Russland (Малої Росії). Окремо виділено Поділля, Волинь та Галичину.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
| . |
Немає коментарів:
Дописати коментар