Спогади про мого діда Олега Соболя (Сабаля, 1915-1994), уродженця Надсяння. Дідо для мене був еталон порядності, духовності та патріотизму. Прожив тяжке, але і щасливе життя. Любив Бога, Україну і людей. Його не стало 14 січня 1994 р., а син мій народився 8 квітня 1994 р., і названий на честь його прадіда - Олег. Був вояком Війська польського у 1938-39 рр. Вижив у німецькому концтаборі (1939-1942-43 рр.). У концтаборі носив на формі літеру "U" (Україна). Їм спочатку німці вчепили "Р" (Польща). Але всі УКРАЇНЦІ збунтувалися, бо вони УКРАЇНЦІ. Німаки, так їх дідо називав, навіть просити вибачення. Пізніше примусові роботи 1942-45 рр. Зустрів бабу Ганну. Любив її до останнього дня свого.І коли баби не стало в 1984 р., дідо кожен день ходив, або його віз вуйко Володик на цвинтар. Коли брав шлюб в 1946 р. після примусових робіт, священник УГКЦ захотів когута. А дідо де мав взяти того когута... Дідо цього мерзотника "шуганув", бо діда рідний брат - Юрко Сабаль був в УПА. Сумна картина життя. Дідо після того ходив до ЦЕРКВИ рідко, але дітей і внуків заставляв, ну не заставляв, але наказував ходити І Бога любити. Так і ЖИЛИ. Старше покоління ВИННИКІВЧАН пам'ятає пана Соболя, так в наших краях зверталися!
Немає коментарів:
Дописати коментар