Спогади про мого діда Олега Соболя (Сабаля, 1915-1994), уродженця Надсяння (село Улазів, Любачівщина). Дідо для мене був еталон порядності, духовності та патріотизму. Прожив тяжке, але і щасливе життя. Любив Бога, Україну і людей. Його не стало 14 січня 1994 р., а син мій народився 8 квітня 1994 р., і названий на честь свого прадіда - Олегом. Був вояком Війська польського у 1938-39 рр. Вижив у німецькому концтаборі (1939-1942-43 рр.). У концтаборі носив на формі літеру «U» (Україна). Їм спочатку німці вчепили нашивку з «Р» (Польща). Але всі УКРАЇНЦІ збунтувалися, бо вони УКРАЇНЦІ. Німаки, так їх дідо називав, навіть просити вибачення. Пізніше примусові роботи у фермера (1942-45 рр). Зустрів бабу Ганну. Любив її до останнього дня свого. І коли баби не стало в 1984 р., дідо кожен день ходив, або його віз вуйко Володик на цвинтар. Коли брав шлюб в 1946 р. після примусових робіт, священник УГКЦ захотів когута. А дідо де мав взяти того когута... Дідо цього мерзотника «шуганув», бо діда рідний брат - Юрко Сабаль був в УПА. Сумна картина життя. Дідо після того випадку ходив до ЦЕРКВИ рідко (але в хаті молився два рази на день). Дітей і внуків заставляв, ну не заставляв, але наказував ходити до церкви і Бога любити. Так і ЖИЛИ. Старше покоління ВИННИКІВЧАН пам'ятає пана Соболя, так в наших краях зверталися!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар