Поміщено 100 давніх світлин!
Львів у 1970-х роках — це радянський індустріальний та культурний центр, який активно розбудовувався, зберігаючи свій європейський історичний шарм. Це час брежнєвської забудови, розквіту трамвайної мережі, появи субкультури хіпі, русифікації, але при цьому — збереження інтелігентного духу міста та роботи провідних вишів. Львів залишався потужним освітнім центром. Провідними закладами були Університет імені Івана Франка, Політехнічний інститут та Медичний інститут.
1970-і рр. - початок активного будівництва спальних районів. Старе місто залишалося центром культурного життя, а околиці розросталися панельними будинками. Реконструйовано головний залізничний вокзал, який став важливим вузлом. Мережа трамваїв і тролейбусів була основним громадським транспортом, а вулиці були менш завантажені автомобілями порівняно з сучасністю.
У 1970-х рр. у Львові загалом збудували 200 магазинів. Серед них — мережа спеціалізованих із продажу одягу, взуття, радіо- та електротоварів, а також і фірмові крамниці: "Світоч", "Прогрес", "Електрон" та інші. З’явилися універсами, і значна частина торгівлі перейшла на самообслуговування. А дачникам, які мали приміські садибні ділянки, зробили подарунок: дозволили збільшити площу до 6 соток, щоб ті власноруч вирощували собі їжу.
У поколінні львів’ян 1970-х років формувався ідеологічний і ментальний тренд відрази й часткової ненависти до радянщини, натомість вабило все, що йшло із Заходу — від моди до музики. Так вже від початку 1972-го прокотилася нова хвиля арештів. До слідчого ізолятора КДБ у Львові потрапили відомі письменники та правозахисники — Ірина та Ігор Калинці, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та багато інших діячів українського правозахисного руху. Як ізолятор попереднього тримання в’язниця "На Лонцького" проіснувала до 1990-х і стала символом "червоного терору" та національної нетерпимости. Але дух свободи стрімко торував собі дорогу до сердець більшости людей. Це й було одним із найважливіших чинників, які привели до краху тоталітаризму та держави СРСР наприкінці наступного десятиліття.
Від 1970—1971 роках В'ячеслав Чорновіл підпільно видавав самвидавний часопис «Український вісник». Проте радянська влада жорстоко переслідувала шістдесятників — лідерам присуджувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи. жувала розстріл, решті — тривалі терміни ув'язнення. Починаючи з 1976 року українські дисиденти вступають до Української Гельсінської групи.
1970 — В'ячеслав Чорновіл засновує підпільний журнал «Український вісник»
1971 — засновано скансен «Шевченківський гай», у якому знаходяться шість старовинних дерев'яних храмів. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу.
1975 — у Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста.
Мода в одязі 1970-х після казенно-сірих 1960-х дивувала барвами та яскравістю. Особливо чоловіча мода, про її фемінізацію говорили всі — від законодавців до карикатуристів. Чоловіки тоді носили доволі "жіночні" картаті сорочки з квітами, туфлі на високих підборах, яскраві кольорові шкарпетки, а головне — довге волосся. Натомість серед жіночих зачісок модними стали перуки, попит на які виник через неякісне обслуговування в перукарнях. Завдяки перукам, що доправляли з-за кордону здебільшого моряки, помітно збільшилась кількість білявок. А ще тоді жодна модна жінка не уявляла себе без взуття на платформі, яка іноді сягала 15 см заввишки. На противагу 1960-м стали модними довжелезні спідниці й сукні максі. А приблизно від середини 1970-х половина Львова ходила в одязі з кримплену. Це були чоловічі й жіночі костюми, демісезонні плащі, мода на які прийшла з НДР. У чоловіків стали популярними "водолазки" — тонкі светри під горло: імпортні — із синтетики, або натуральні радянські, з рукавами, обшитими, наче на спідній білизні. Серед молоді дуже популярними були сорочки-хакі, які до Львова привозили студенти-кубинці з Вищого військового училища.
У 1970-ті роки серед львівської молоді стало модним святкувати уродини й інші свята на лоні природи, наприклад, у Карпатах. Звичай проник до Львова з інших регіонів СРСР і миттєво став популярним серед усіх верств населення. На лісових галявинах смажили шашлики, а подарунком часто були просто гроші (звичай запозичили з весільних традицій). На них соленізант міг купити те, що сам забажає, замість часто непотрібного подарунка. Зауважмо, що серед корінних львів’ян у 1940-1960-х роках було заведено відзначати лише іменини. Звичай святкувати уродини прийшов з Росії і зі сходу України, разом з атеїстичною пропагандою його активно культивувала влада. Тож у 1970-х частина львів’ян, і прибулі теж, стали святкувати й уродини, і іменини. Хоча для вихідців із сіл ні одне, ні друге популярним взагалі не було, іменинника вітала лише найближча родина.
У 1970-ті роки "модні" художні книжки було важко дістати. Щоб отримати 1 талон на книжку підвищеного попиту, мусили здати 20 кг макулатури. Спекулянти продавали талони на ці книжки під книгарнями й магазином підписних видань на теперішній площі Григоренка. За "Анжеліку — маркізу ангелів" спекулянтам віддавали 40 крб, а за томик віршів Марини Цвєтаєвої платили аж 90, тобто, місячну зарплату бібліотекаря чи двірника. Це був абсолютний рекорд. Попит на книжки підвищили нові меблеві стінки, які з’явилися у продажу. Вони були з книжковими шафами в комплекті, які слід було заповнити. Кажуть, задля цього навіть продавали фальшиві корінці книжок, адже читати не було обов’язково.
Важлива ознака Львова 1970-х рр. — хіпі. Хоча їх було небагато, вони стали унікальним явищем в умовах Радянського Союзу. Ідеологія хіпі полягала у відмові від буржуазних цінностей — споживацького ставлення до життя, лицемірного маскування внутрішньої непорядности й бездуховности за солідним костюмом і краваткою.
1975 р.
* У Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста.
* Проїздом генсек Брежнєв (вихід на перон залізничного вокзалу).
* У 1975 році зникли із продажу й високоякісні цукерки: "Чародійка", "Білочка", "Мішка на півночі". Лише в театральних буфетах залишалися "Суфле", "Трюфелі", "Грильяж в шоколаді". Покупцям пропонували масові сорти цукерок з білою начинкою. У дефіциті були навіть карамельки "Ракові шийки" та "Гусячі лапки". Зовсім зникли цукерки в коробках.
1976 р.
* На розі з вулицею Володимира Вернадського у 1976 р. почали будівництво автовокзалу «Львів», який був розрахований на 800 відправлень на годину (завершили у 1980 р.).
* 1976 р. зйомки фільму "Убійство прі ісполнєніі" про вбивство радянського дипломата Вацлава Воровського в Лозанні 1923 року. Вийшов на екрани в 1978 р.
* У 1976 році гострий дефіцит торкнувся м’ясо-молочних товарів. Через рік нестачу м’яса, масла, ковбаси та сиру відчули скрізь, за винятком хіба що Москви, Ленінграда, балтійських республік і закритих міст. Повертаючись із відрядження звідти, львів’яни везли додому по кілька кілограмів масла та цитрусових, а пізніше — дефіцитну курку чи взагалі екзотичного індика.
* У 1976 році вперше було зроблено несміливу спробу сортувати сміття, у під’їздах будинків ставили бачки для харчових відходів із бляшаними табличками, де була намальована свинка, яка "просила" складати для неї харчі. Але, на жаль, це нововведення не прижилося навіть у більш-менш культурному Львові. Зате прижилися нові атракціони. У Львові чехословацький луна-парк у Парку культури пропонував нечувані на той час розваги: "Кімнату страху", електромобілі, а у тирі можна було виграти жуйки. Заради цього діти з батьками стояли в чергах по три години!
1977 р.
* Реставрація вежі над Глинянською брамою.
* Відкриття пам'ятника Івану Федорову.
1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.
«Далебі пам'ятник був покликаний не стільки задовольнити естетичні уподобання, скільки через правильно висмикнуті з бурхливого потоку історії Львова факти легалізувати в очах галицької громадськости комуністичний режим з осередком у досі ментально чужій львів'янам Москві», — вважає публіцист та дослідник архітектури Павло Шубарт.
* «Д’Артаньян і три мушкетери» – популярний радянський трисерійний музичний пригодницький телефільм за мотивами роману «Три мушкетери» Олександра Дюма–батька. Зйомки фільму проходили в 1978 році у Львові.
* У 1977 році для тих, хто працював за кордоном, видавали чеки, щоб купити дефіцитні імпортні товари в магазинах "Берізка" і "Каштан". У 1978 році здорожчав шоколад і ремонт авто, удвічі підвищили ціну на каву та бензин. На 60 % подорожчало золото. Тож для тих, хто вступав у шлюб, було передбачено грошову компенсацію — 100 крб за обручку.
1978 р.
* В 1978 році у Львові зняли фільм «Версія полковника Зорина».
* 10 березня 1978 Державні премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка за виставу «Тил» отримали заньківчани: Н.П.Доценко В.Г.Максименко, Ф.М.Стригун, М.В.Кипріян, С.В.Данченко.
* 10 березня 1978 Державні премії Української РСР імені Т.Г.Шевченка за пам’ятник бійцям Першої кінної армії в Олесько отримала творча співдружність скульптора В. Н .Борисенко та архітектора А. Д. Консулова.
1979 р.
* 1979 рік — Львів масштабно відзначав 40 років "возз'єднання" українських земель у складі УРСР.
* У 1979 році — ще одне здорожчання: золото, килими, хутро, меблі, машини.
* 14 січня 1979 року відкрили головну дискотеку Львова — палац молоді "Романтик". Вже від 1977 р., на жаль, через моду на стиль диско у Львові живих музикантів із танцмайданчиків швидко почали витісняти дискотеки під магнітофон зі світломузикою, з ведучими-лекторами, які демонстрували слайди та жваво розповідали біографії виконавців. Але тільки одиниці серед них стали справжніми діджеями. На той час власну дискотеку мав чи не кожен навчальний заклад. А
* 1979 року відкрито культову львівську кав’ярню на вулиці Вірменській, або "Вірменку". Сюди приходила львівська богема та її друзі, таким чином формуючи один із перших у Львові неформальних клубів. Ходити до "Вірменки" стало модно, і сюди йшли навіть просто з цікавости, щоб подивитися і послухати завсідників. Згодом у "Вірменці" можна було знайти і заборонену антирадянську літературу, і самвидав, і обмінятись музичними новинками, або зустрітись з курцями "травки" — залежно хто що шукав. Як не дивно, радянська влада не розганяла цього "клубу", але в андроповські часи тут найчастіше у Львові відбувалися облави у робочий час, обшуковували сумки відвідувачів.
* Перша ліга СРСР з футболу 1979 — дев′ятий чемпіонат СРСР з футболу серед команд першої ліги. У турнірі брали участь 24 команди. Переможцем чемпіонату став клуб «Карпати» (Львів). Чемпіонат тривав з 27 березня по13 листопада 1979 року.
1975 р. Пл. Ринок. Директор Львівської кондитерської фабрики "Світоч" Валентина Наумова та її донька Ольга (ФБ, Гриць Совків)
1975 р. Перший перон залізничного вокзалу. Генсек Брежнєв проїздом...
1976 р. Вул. Підвальна
,%201976%20%D1%80%D1%96%D0%BA..jpg)
.%201976%20%D1%80%D1%96%D0%BA..jpg)
1976 р.
1977 р.
Площа Івана Франка 1978 р.
Вул. Вірменська 1978 р.
1978 р.
,%20%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE%201978%20%D1%80%D0%BE%D0%BA.jpg)
1978 р. Трамваї на вулиці ПідвальнійЛьвів
.jpg)
1978 р.
Львів, 1979 р.. Фотограф Вацлав Ґурський
Львівська дитяча залізниця 1979 р.
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
Немає коментарів:
Дописати коментар