Поміщено 30 давніх світлин!
Львів у 1970-х роках — це радянський індустріальний та культурний центр, який активно розбудовувався, зберігаючи свій європейський історичний шарм. Це час брежнєвської забудови, розквіту трамвайної мережі, появи субкультури хіпі, русифікації, але при цьому — збереження інтелігентного духу міста та роботи провідних вишів. Львів залишався потужним освітнім центром. Провідними закладами були Університет імені Івана Франка, Політехнічний інститут та Медичний інститут.
1970-і рр. - початок активного будівництва спальних районів. Старе місто залишалося центром культурного життя, а околиці розросталися панельними будинками. Реконструйовано головний залізничний вокзал, який став важливим вузлом. Мережа трамваїв і тролейбусів була основним громадським транспортом, а вулиці були менш завантажені автомобілями порівняно з сучасністю.
У 1970-х рр. у Львові загалом збудували 200 магазинів. Серед них — мережа спеціалізованих із продажу одягу, взуття, радіо- та електротоварів, а також і фірмові крамниці: "Світоч", "Прогрес", "Електрон" та інші. З’явилися універсами, і значна частина торгівлі перейшла на самообслуговування. А дачникам, які мали приміські садибні ділянки, зробили подарунок: дозволили збільшити площу до 6 соток, щоб ті власноруч вирощували собі їжу.
У поколінні львів’ян 1970-х років формувався ідеологічний і ментальний тренд відрази й часткової ненависти до радянщини, натомість вабило все, що йшло із Заходу — від моди до музики. Так вже від початку 1972-го прокотилася нова хвиля арештів. До слідчого ізолятора КДБ у Львові потрапили відомі письменники та правозахисники — Ірина та Ігор Калинці, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та багато інших діячів українського правозахисного руху. Як ізолятор попереднього тримання в’язниця "На Лонцького" проіснувала до 1990-х і стала символом "червоного терору" та національної нетерпимости. Але дух свободи стрімко торував собі дорогу до сердець більшости людей. Це й було одним із найважливіших чинників, які привели до краху тоталітаризму та держави СРСР наприкінці наступного десятиліття.
Мода в одязі 1970-х після казенно-сірих 1960-х дивувала барвами та яскравістю. Особливо чоловіча мода, про її фемінізацію говорили всі — від законодавців до карикатуристів. Чоловіки тоді носили доволі "жіночні" картаті сорочки з квітами, туфлі на високих підборах, яскраві кольорові шкарпетки, а головне — довге волосся. Натомість серед жіночих зачісок модними стали перуки, попит на які виник через неякісне обслуговування в перукарнях. Завдяки перукам, що доправляли з-за кордону здебільшого моряки, помітно збільшилась кількість білявок. А ще тоді жодна модна жінка не уявляла себе без взуття на платформі, яка іноді сягала 15 см заввишки. На противагу 1960-м стали модними довжелезні спідниці й сукні максі. А приблизно від середини 1970-х половина Львова ходила в одязі з кримплену. Це були чоловічі й жіночі костюми, демісезонні плащі, мода на які прийшла з НДР. У чоловіків стали популярними "водолазки" — тонкі светри під горло: імпортні — із синтетики, або натуральні радянські, з рукавами, обшитими, наче на спідній білизні. Серед молоді дуже популярними були сорочки-хакі, які до Львова привозили студенти-кубинці з Вищого військового училища.
У 1970-ті роки серед львівської молоді стало модним святкувати уродини й інші свята на лоні природи, наприклад, у Карпатах. Звичай проник до Львова з інших регіонів СРСР і миттєво став популярним серед усіх верств населення. На лісових галявинах смажили шашлики, а подарунком часто були просто гроші (звичай запозичили з весільних традицій). На них соленізант міг купити те, що сам забажає, замість часто непотрібного подарунка. Зауважмо, що серед корінних львів’ян у 1940-1960-х роках було заведено відзначати лише іменини. Звичай святкувати уродини прийшов з Росії і зі сходу України, разом з атеїстичною пропагандою його активно культивувала влада. Тож у 1970-х частина львів’ян, і прибулі теж, стали святкувати й уродини, і іменини. Хоча для вихідців із сіл ні одне, ні друге популярним взагалі не було, іменинника вітала лише найближча родина.
У 1970-ті роки "модні" художні книжки було важко дістати. Щоб отримати 1 талон на книжку підвищеного попиту, мусили здати 20 кг макулатури. Спекулянти продавали талони на ці книжки під книгарнями й магазином підписних видань на теперішній площі Григоренка. За "Анжеліку — маркізу ангелів" спекулянтам віддавали 40 крб, а за томик віршів Марини Цвєтаєвої платили аж 90, тобто, місячну зарплату бібліотекаря чи двірника. Це був абсолютний рекорд. Попит на книжки підвищили нові меблеві стінки, які з’явилися у продажу. Вони були з книжковими шафами в комплекті, які слід було заповнити. Кажуть, задля цього навіть продавали фальшиві корінці книжок, адже читати не було обов’язково.
Важлива ознака Львова 1970-х рр. — хіпі. Хоча їх було небагато, вони стали унікальним явищем в умовах Радянського Союзу. Ідеологія хіпі полягала у відмові від буржуазних цінностей — споживацького ставлення до життя, лицемірного маскування внутрішньої непорядности й бездуховности за солідним костюмом і краваткою.
1970 р.
* У 1971 році вийшла у прокат тепер, мабуть, уже безсмертна стрічка Ельдара Рязанова “Старики-розбійники”. Практично всі вуличні сцени цієї стрічки було відзнято у Львові. 1970 року Львів жив у атмосфері кінозйомок. Фільм Ельдара Рязанова "Старики – розбійники" змушує замислитись, радує неповторним акторським складом, зачаровує своєю атмосферою. На екрані – улюблені Нікулін, Євстигнєєв, Миронов, Бурков…
Ідея фільму прийшла до Ельдара Рязанова, коли він знаходився у лікарні. Там він познайомився із одним пенсіонером. Той був слідчим, якого колеги з прокуратури відправили на «заслужений відпочинок», попри бажання працювати. Режисер перейнявся проблемою літньої людини, яка хоче і може працювати, займатися улюбленою справою, а її вже відправляють на пенсію. Так думки режисера поступово переросли у сценарій, а в 70-х почалися зйомки нового фільму під назвою «Старики-розбійники».
Рязанов коротко називав своїх героїв «Мямлик» та «Шустрик». Такі прізвиська як швидкі замальовки точно описують їх характерні риси: інтелігентного нерішучого слідчого Миколи Сергійовича Мячикова і безжурного авантюриста інженера Валентина Петровича Воробйова.
* Розпочато будівництво найбільшого житлового масиву міста — Сихова.
* Відкрили Монумент Слави Радянській Армії на Стрийській.
* Відкрили «Універсам».
* У березні 1970 року на автобусному заводі виготовлено нові моделі автобусів ЛАЗ-699 Н і ЛАЗ - 599 Б. На цей час у Львові було сконцентровано все республіканське виробництво автонавантажувачів, мопедів, підвісних вантажних конвеєрів. Третину усіх кольорових телевізорів у Радянському союзі випускали у Львові.У нашому місті були створені перші в Радянському Союзі фірми «Прогрес» і «Світанок».Також львів'яни одними із перших в країні почали здійснювати соціальне планування. Тут була створена комплексна система управління продукції (КСУЯП).
1970 р.
,%20%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE%201970%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83.jpg)
1970 р.
1970 р.
Джерела:
* Фотографії Старого Львова
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
* Чеські трамваї – півстоліття на службі у львів’ян. Частина перша, “пончики”. Фотографії Старого Львова. 2022 р.
* «Старики-разбойники» у Львові: як проходили зйомки фільму Ельдара Рязанова. 2021 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар