Італійська картографічна школа (XVIII ст) та Україна

Італійські школи. Еволюція картографічного мистецтва в Італії тісно пов’язана з розвитком торгівельних комунікацій і ринків у Середземноморському регіоні. Картографія в Італії розвивалась у великих регіональних центрах, таких як Генуя, Піза, Венеція, Рим, Анкона, Неапіль, Флоренція, Ліворно тощо. Особливістю італійських шкіл є те, що картографи часто переходили з одного міста до іншого, що викликало вплив майстерень одного міста на майстерні іншого і, таким чином, фактично відбувалось нівелювання відмінностей у вироблених портоланах. Італійські портолани більше ніж інші відповідають своїй назві та призначенню – переважає інформація про берегову лінію, а про внутрішні землі практично відсутня. На більшості портоланів зображена Західна Європа, Середземне й Чорне море. Однією з особливостей італійських карт є компасна роза, на якій часто вказується вісім головних напрямків вітрів, що позначені початковими буквами головних вітрів та стилізованою стрілкою (у вигляді французької геральдичної лілії), яка вказує на північ. Часто компасна роза взагалі відсутня, а компасні лінії розходяться просто з точки. Традиційно портолани італійської школи не відрізняються, на відміну від каталонських, художньою вишуканістю і фантазією. Наприклад, гори зображуються смугою конусоподібних горбів [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Серед італійських шкіл виділяється Венеціанська та Ліворнська.

Венеціанська школа. Період діяльності цієї школи, що нам відомо 1311-1690 рр. Найстарішим представником цієї школи був генуєзець Петро Весконте (1311-1325). Представниками школи є Альбертін де Вірга (діяв у 1360-1428 рр.), Джакомо де Гірольді (діяв у 1422-1447 рр.), Бенінказа Граціозо (1420-1482), Альбріці Джилорамо (1668-1713), Б’янко Андреа (діяв у 1436-1448 рр.), Джованні Андреа ді Вавасорі (1495-1572), Валгрісі Вінсент (діяв у 1539-1573 рр.), Весконте Петро (діяв у 1306-1327 рр.), Гастальді Джакомо (1500-1566), Франческо де Цесані (діяв у 1421 р.), Ан’єзе Батісто (1514-1564), Каллапода Джорджіо (діяв у 1537-1565 рр.), Порсаччі Томазо (1530-1585), Руссін, Жан Франсуа (діяв у 1661 р.) тощо [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Найбільш відомі венеціанські картографи між 1400 та 1470 рр. були шкіперами та/або досвідченими військово-морськими офіцерами. На кінці середньовіччя Венеція була найбільшою морською державою, що мала флот більше ніж 3 300 суден і 36 000 моряків, що служили на них. Власна державна верф, арсенал, що охоплювали площу 20 га та працювало тут 3 000 працівників. Не тільки сміливість, політична мудрість і добра організація, але й морська майстерність і гарні засоби для навігації гарантували перевагу в Середземному морі венеціанцям. Морські карти грали велику роль. Найбільший торгівельний флот у Середземному морі надавав можливість зі збору географічних відомостей, з якими для Венеції такий важливий картографічний матеріал міг, усе далі, доводитись до вдосконалення. У другій половині XVI сторіччя 113 друкарів та видавців робили Венецію ключовим друкувальним центром у Європі. Найбільше карти виробляли типографії Бертеллі, Форлані й Камочіо, так званні офіційні (Offizinen) [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Ліворнська школа. Вінсент Деметрій Вольціус (1563-1607) був засновником школи, яка надала чотирьох картографів у період 1592-1688 рр. Роботу цієї школи було продовжено Джованні Олівою (1673) з Сицилії, Джованні Батісто Кавалліні (1630-1669) і його син Петро Кавалліні (1654-1688) з Генуї. Вплив на школу надала венеціанська школа, звідки прийшов Вольціус. Великий вплив на цю школу також надавали сусіди з Анкони [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

При Герцогу Алессандро Медічі (1510-1537) почалась робота по будівництву фортеці Vecchia, проект для розширення та модернізації порту Ліворно, що було продовжено Великим Герцогом Козімо I. Саме цей правитель не тільки наказав будувати зовнішній порт, що був спроможний приймати найбільші судна того часу, але також, спираючись на законодавство, заохочував імміграцію кваліфікованої робочої сили, незалежно від національності. Саме в цей період в католицьких та протестантських країнах розвивались нетерплячість та релігійні переслідування. І ці дії внесли свій вклад у розквіт та розвиток Ліворно, заохочуючи в місто єврейських банкірів та торговців, англійських та голландських штурманів і капітанів, майстрів столярів та навігаторів з усього Середземномор’я. Гарантії спокійного життя разом з можливостями, що надавав розвиток тосканського комерційного флоту та військово-морського флоту ордену Св. Стефана, привело до міста таких картографів як Роберт Дадлі, Вінченцо Волькьо, Джоана Оліву та Джованні Батиста Каваліні [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Генуезська школа. На початку XV ст. навігаційна картографія в Генуї була у занепаді, тому що в 1448 р. Агостіно да Нолі було надано привілей з звільнення від окремих податків та зборів, тому що він був єдиним картографом в місті. На протязі другої половини сторіччя відомі ім’я картографів - Бартоломео Парето та Альбіно Канепа, поряд з Граціозо Бенінказа з Анкони, який, як відомо, працював в Генуї на протязі приблизно двох років. У наступному сторіччі, коли в Іспанії та Португалії картографія була тільки під державним наглядом, в Генуї вона залишалась приватною справою, але під контролем держави.

У результаті на вільному ринку Генуї на 150 років монополію отримала сім’я Магіолло, які залишались на протязі цього періоду єдиними картографами в місті. Засновник цієї сім’ї Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі, де одружився і повернувся в Геную. У 1519 р. його було обрано офіційним картографом Республіки та було надано стипендію у 100 лір на рік з умовою працювати тільки в Генуї та тільки на Республіку.

Анконська картографічна школа. Про морську картографію в Анконі ми знаємо, починаючи з кінця XV ст. В цей час в Анконі почав
працювати Граціозо Бенінказа, автор численних морських карт та збірок і один з найважливіших картографів сторіччя. Граціозо 25 років провів у морі. Після захоплення його судна піратами, у 1461 р., він зайнявся картографією спочатку в Генуї, потім тривалий час в Венеції, з 1463 р., звідки він короткочасно відвідував та працював в Римі та Анконі. Після цього переїхав до рідного міста, де працював останні свої роки. Останні праці його датуються від 1482 р., хоча дата його смерті невідома. Тільки один з його шести синів, Андреа, продовжив його справу. Перша відома його збірка портоланів від 1476 р., потім йде морська карта 1490 р. й інша від 1508 р. Усі вони рабські копії праць його батька [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Картографічна школа Неаполю. У XVI та XVII ст. Неаполь був одним з густонаселених міст у християнському світі з великим притоком емігрантів, що забезпечували не тільки просту робочу силу, а також кваліфіковану працю ремісників для виробництва розкішних продуктів, у тому рахунку і морських карт. Однак, у першій половині XVI ст. єдиний картограф, що, як відомо, працював у місті – Весконте Магіолло, який жив тут у період 1511-1516 рр. і тут одружився. Після повернення Магіолло до Генуї на протязі майже 50 років ми не знаємо жодного морського картографа в цьому місті [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Серед італійських шкіл можна також назвати Пізанську школу. Але вона залишила не такий значний внесок.

Джованні Баттіста Альбріззі (Giovanni Battista Albrizzi; 1698–1777) – італійський картограф.

1750 р. Карта «Nuova Carta del Regno Di Polonia, Diviso nei suoi Palatinati, Secondo l'ultime offervazioni ed anotazioni, fata in Amsterdam, per Isak Tirion» (Нова карта Королівства Польщі). Видавець Ісаак Тіріон  (Isaac Tirion), Амстердам. Карта надрукована у 5 версіях. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukranіа (Україна). Південніше м. Кодак напис “Zaporopski Cosachi” (Запорозькі Козаки) та “Tartaria” (Тартарія). Волинь (Volhyniа) ототожнюється з Україною. Russiа Rossa (Русь Червона) – землі Західної України (від Любліна і Холма до Брацлава).

Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні (Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni; 1736–1814), універсальний астроном, геодезист та математик. Був етнографом Венеціанської республіки та гідрографом торгового флоту в Парижі. Під час Семирічної війни (1756–1763) потрапив у французький полон, після чого оселився у Парижі, де працював картографом. Карти в його різних атласах були декоративно вигравіювані та оздоблені картушами. Його найбільше досягненням - атлас Польщі 1772 р. У 1783 р. видав карту «Carte Generale de la Pologne avec tous les Etats qui en dependent» (Генеральна карта Польщі...). Формат  30.48 x 45.085 cм. Масштаб 1 : 4 000 000. На замовлення правителів Речі Посполитої та Османської імперії розробив карти для встановлення точних кордонів володінь у пониззі Дніпра. Автор багатьох атласів та великомасштабних карт. З 1781 р. жив і працював при дворі Бурбонів у Неаполі.

1772 р. Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні у співавторстві видав атлас .

Автори атласу: Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні (Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni; 1736–1814) – італійський географ та картограф, Францішек Флоріан Чакі (Franciszek Florian Czaki (Csaky de Kerestszegh); ? – 1772) – картограф, капітан артилерії, Ян Ендерсх (Jan Fryderyk Endersch; 1705-1769)  - картограф, математик, механік.

Назва атласу: “Carte de la Pologne: Divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districts, construite d'après quantité d arpentages d observations, et de mesures prises sur les lieux” (Карта Польщі, поділена на краї та воєводства, а також на округи, відтворена за численними розмежуваннями, спостереженнями і вимірами, здійсненими на місцевості). Масштаб – приблизно 1:673 000. Мова: французька, польська, німецька, турецька. Карти атласу охоплюють територію сучасної України, Польщі, Литви, Білорусі та західних районів Росії. Ініціатором видання був воєвода новогродський, князь, меценат Юзеф Олександр Яблоновський (Józef Aleksander Jabłonowski). Який близько 1740 р. почав збирати матеріали для виготовлення генеральної карти Польщі. До роботи були залучені Францішек Флоріан Чакі (Franciszek Florian Czaki (Csaky de Kerestszegh); ? – 1772) -  картограф короля Станіслава Августа, географ, капітан артилерії та Ян Ендерсх (Jan Fryderyk Endersch; 1705–1769)  -  математик  короля Станіслава Августа, картограф, механік,  які картографували окремі регіони та воєводства Польщі. Зібрані матеріали, були опрацьовані відомим італійським картографом Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні (1736-1814). Завершальна робота виконувалася в Парижі.

Це перший детальний великомасштабний атлас Польщі до її поділів у 1772, 1793 і 1795 рр. Карти гравіровані  та ілюміновані від руки. Атлас складався з 23 карт (однієї генеральної карти «Wizerunek powszechny Polski y Litwy» та її окремих частин). 

На аркушах 2, 5, 6 на місці акваторії Балтійського моря поміщені зображення вітрильників, що є характерним для оформлення давніх карт. На 21 аркуші поміщена гравюра, де крім назви атласу, вказівки автора і року видання, присвяти Ю. Яблоновському, зображені алегоричні елементи, професійні атрибути (геодезичні інструменти), жанрові сцени. На аркуші 22 вказано графічний масштаб в різних величинах (англійські, французькі милі, російські версти і т. д.), умовні знаки. Кожен аркуш карти має власну назву. Рельєф зображений рисунком та штрихуванням. Одним з важливих елементів змісту карти є державні кордони, а також кордони воєводств і повітів. Це дозволяє визначити адміністративно-територіальну приналежність населених пунктів.

Карти досить точно і детально показують місцевість, мають координатну сітку, хоча зображення окремих географічних об'єктів не позбавлене помилок і спотворень. Крім того, показані багато елементів тематичного змісту, які зазвичай відсутні на загальногеографічних картах: ліси, мости, переправи, озера, болота, трясовини, дороги, канали, млини, скляні заводи, паперові фабрики, кузні та ін. Також позначені місця видобутку корисних копалин: срібла, золота, олова, міді, залізних руд, сірки, солі, свинцю, купоросу, алюмінію і т. д. Відзначено наявність в населених пунктах замків, фортець, адміністративне значення міст, а також ярмарки, пошти, корчми, університети, центри архієпископств, абатств, монастирі, місцеперебування чудотворних ікон.

Українські землі зображені на аркушах №№ 14, 15, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 24.

Аркуш №14. Woiewodztwa Lubelskie y Rawskie. Mazowsze y Podlasie Południowe. Część Pułnocna Woiewodztw Bełzkiego, Ruskiego y Sendomirskiego Część Zachodnia Woiewodztwo  Wolyńskiego y Brzeskiego-Litewskiego (Воєводство Любельське і Равське, Мазовія і Південне Підляшшя. Північна частина воєводства Белзького, Руського і Сандомирського. Західна частина воєводств Волинського і Берестейського). Зображені землі Холмської землі (Ziemia Chelmska). 

Аркуш №15. Część Pułnocna Woiewodztw Wołinskiego y Kiiowskiego. Powiat Piński, w Litwie Południowey (Північна частина воєводств Волинського і Київського. Пінський повіт у Південній Литві).

Аркуш №16. Karta granic Polski y Russyi, zawieraiąca część Północną Ukrainy, bieg Dniepru od Chełmicza aż do Kiiowa, Deszny, Semu y inszych Rzek mniey znacznych (Карта кордонів Польщі і Росії, яка охоплює частину Північної України, русло Дніпра від Холмєча аж до Києва, Десни, Сейму та інших, менше важливих річок). Напис на мапі – Ukraina Moskiewska (Україна Московська) – землі, що лежать в межиріччі Дніпра.

Аркуш №18. Woiewodztwo Ruskie, część Krakowskiego, Sędomirskiego y Bełzkiego z Granicami Węgier, y Polski, ktore Gory Karpackie, Nakształt łańcucha Wyciągnione, od Gory Wolska, aż do Talabry, wyznaczaią (Воєводство Руське, частина Краківського, Сандомирського і Белзького з кордоном Угорщини і Польщі, вздовж якого, як витягнутий ланцюг, простягаються гори Карпати від гори Вольська до гори Талябри). На карті зображені Львівська (Ziemia Lwowska), Перемишльська (Ziemia Przemyslska), Сяноцька (Ziemia Sanоска), Жидачівська (Ziemia Zydaczewska), Галицька (Ziemia Halicka) землі.

Аркуш №19. Karta Podola, znaczney Części Wołynia, płynienie Dniestru od Uścia, aż do Chocima y Ładowa, Bogu od swego zrzodła, aż do Ładyczyna, Pogranicze Mołdawy, Woiewodztw Bełzkiego, Ruskiego, Kiiowskiego y Bracławskiego (Карта Поділля, великої частини Волині, русло Дністра від Устя аж до Хотина і Лядової, Південного Бугу від витоків аж до Ладижина, пограниччя Молдавії, воєводств Бєльського, Руського, Київського і Брацлавського). Написи на мапі – Ukraina Moskiewska (Україна Московська) та Ukraina Polska (Україна Польська).

Аркуш №20. Karta Granic Polski, y Russyi, Zawieraiąca Część Południową Ukrainy, y Przeciąg Dniepru, Zacząwszy od Kiiowa, aż do Samary (Карта кордонів Польщі і Росії, що включає частину Південної України і русло Дніпра від Києва аж до Самари). Київське воєводство назване також Україною Польською (Ukraina Polska albo Woiewodztwo Kiiowskie). На Лівобережжі зображена Україна Московська або частина Київщини (Ukraina Moskiewska albo Czçsé Kiiowszczyzny).

На карті позначені межі Нової Сербії на той час уже в складі Новоросійської губернії (Nowa Serbia teras Nowa Rus’) з позначенням військово-територіального поділу на полки та сотні. Зокрема, позначені землі полків сербських гусарів полковника І. Хорвата (Regiment Usarow Horbackich), пандурів (Regiment Pandurow) та слобідського полку (Regiment Slobodow), територія Генеральної (Нової) Січі (Sicz. General.). Вище Нового Кодака – місце розташування Старої Січі (St. Kozac. Sicz).

Аркуш №22. Karta Granic Polski, y Siedmiogrodu, Zawieraiąca Część Południową Ziemi Halickiey, y Dalszy Przeciąg Gór Karpackich, Zacząwszy Od Gory Talabri, Aż do Zrzodła Maruzyi (Карта кордонів Польщі й Семигороддя, що включає південну частину землі Галицької і частину Карпат від гори Талябри аж до витоків Марузії).

Аркуш №23. Karta Granic Polski, Zacząwszy od Końca Gór Karpackich w Siedmiogrodzie, aż do Osady Tatarow Bessarabskich, Zawieraiąca Moldawią Pułnocną, Stepy Tatarow Lipkow, y Wyciągnienie Dniestru od Chocima, aż do Benderu (Карта кордонів Польщі від закінчення Карпат в Семигородді аж до поселень татар у Бессарабії; включає Північну Молдавію, степи липківських татар і течію Дністра від Хотина аж до Бендер).

Аркуш №24. Karta granic Polski, zacząwszy od Bałty, aż do rzeki Sina-Woda, zawieraiąca Słobody Kozaków, Humańskich, y Zaporohowskich, Stépy Tatarow, Oczakowskich, Bessarabskich y Nogayskich, z ich ordami, tak ie w roku MDCCLXVII Han-Krymski poosadzał. Znayduie się tu ieszcze, dalsze wyciągnienie Bógu, y Dniestru (Карта кордонів Польщі від Балти аж до річки Синя Вода, включає слободи козаків уманських і запорозьких; степи татар очаківських, бессарабських і ногайських з їхніми ордами, так як їх року 1767 поосаджував кримський хан. Далі зображена течія Бугу і Дністра; також Дніпра від порогів аж до впадіння у Чорне море).

На карті зображена південна частина Новоросії (Noaw Rus) із землями Українського (Regiment Ukraincow) та Слобідського (Kozacy Slobocy) полків; землі Вольностей Війська Запорозького (Osady Zaporoiowcow), а також місце розташування Нової або Підпільненської Січі (Nowa Sicza Zaporowska, Podpolna) та Старої Січі (Dawna Sicza), нижче Старого Кодака (Kudek Stary) позначені 13 порогів.

Написи на карті – Kozaków Humańskich y Zaporohowskich  (Козаків Уманських та Запорозьких), Kozaczyzna Humańska (Козаччина Уманська).

1774 р. Карта “Carte De La Partie Septentrionale De L Empire Otoman Contentant la Crimee, la Moldavie, la Valakie, la Bulgarie, avec la Nouvelle Russie, les Gouvernement d'Astracan, et de Voronez, les Tartares, Cosques &c. Par le Sr. Rizzi Zannoni... 1774” (Карта Північної частини Османської імперії...). Видавництво Париж, формат – 22 × 17 дюймів. Перевидана у Венеції 1784 р. на 6 аркушах,  Ремондіні (Remondini). Поміщена в атласі “SANTINI, P. / REMONDINI, M. - Atlas Universel dressé sur les meilleures cartes modernes”.

Між Пд. Бугом та Дніпром напис на мапі Territoire des Zaporoviens (Територія (земля) Запорожців). Північніше території запорожців на карті позначено кордон між Російською державою та Османською імперією, який був до Бєлградського мирного договору 1739 р. (тобто кордон станом на 22 жовтня 1705 р.). Над лінією кордону на карті напис Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські). Між  лінією кордону та полком Гусарів Хорватських напис – Regimеnt Ukraincow (Полк Українців).

1781 р. Карта “LI PALATINATI DI BRACLAW, E KIOWIА. TRATTA DALL’ ATLANTE POLACCO DEL SIGR. RIZZI ZANONI” (БРАЦЛАВСЬКЕ ТА КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВА З ПОЛЬСЬКОГО АТЛАСУ Ріцці Дзанноні). Видавництво Венеція (Venezia). Папір, мідерит, багатоколірне ручне тонування аквареллю. Кольоровий художній картуш. Масштаб – 1:1 460 000 (8 звичайн. італійських миль в 1 см), мова –  італійська. На карті позначено Київське та Брацлавське воєводства, визначені межами річок Дніпро та Дністер. Територія за межами воєводств позначена як Ukrania Russa (Україна Російська). Ці українські землі в цей час належали Російській імперії. Кримське ханство - Piccola Tartaria (Мала Тартарія).

Паоло Сантіні (Paolo Santini), італійський картограф.

1776 р. опублікував карту “Сarte des Environs de la Mer-Noire ou se trouvent L'Ukrayne, La Petite Tartarie, et les Confins de la Russe Européene, et de la Turkie” (Карта регіонів Чорного моря, включаючи Україну, Малу Тартарію та кордони європейської частини Росії та Туреччини). Видавництво Венеція.  Карта складена після підписання 1774 р. Кючук-Кайнарджийського миру. Згідно з ним, Туреччина визнавала незалежність Кримського ханства, протекторат Росії над Молдавією та Валахією і право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі і протоках Босфор і Дарданелли.

Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrayne (Україна), Південна Україна – Novel le Servie (Нова Сербія).  

Нова Сербія – військово-землеробська колонія, територія якої тепер майже повністю знаходиться у Кіровоградській області. Створена для оборони південної України від нападів турків і кримських татар, Нова Сербія становила собою ряд захищених земляними укріпленнями (шанцями) поселень і охоплювала територію між річками Синюхою та Дніпром, на півночі була обмежена польським кордоном, який проходив по річках Великій Висі та Тясмину, на півдні – лінією від гирла річки Кагарлика (притоки р. Синюхи) до гирла річки Омельника (притоки р. Дніпра). Тільки невеличкі частинки колишньої сербської колонії у наш час опинилися в інших областях України - у Черкаській (між селами Вершацями і Стецівкою, які до 1954 р. теж були кіровоградськими), у Полтавській (Крюків і Кам'яні Потоки) та у Дніпропетровській (між річками Омельником і Дніпром).

На схід від Novel le Servie містяться напис Cosaques Zaporisk (Козаки Запорозькі), на південь напис – Dzike Pole (Дике Поле). Одещина. Миколаївщина та Правобережна Херсонщина - Тартарія Очаківська; Лівобережна Херсонщина, Запоріжжя та Донбас - Тартарія Ногайська. Опублікована в «Atlas Universel dressée sur les meuilleures cartes modernes, 1776».

1776 р. Карта «CARTE DE LA  LITHUANIE RUSSIENNE  qui comprend les PALATINATS  de LIVONIE, de WITEPSK, de MISCISLAW,  et une partie de ceux de  POLOCK et de MINSK  cédés par la POLOGNE à la  RUSSIE. Dressée sur l'Exemplaire des Héritiers HOMANN 1775. à VENISE, Par P. Santini  1776  Chez M. Remondini». Формат мапи 54.61 × 44.45 cм, масштаб – 1 : 400 000. Видавець Джузеппе Антоніо Ремондіні (Giuseppe Remondini II; 1745–1811), після смерті батька видавництво очолив його син Франческо Ремондіні (Francesco Remondini; 1777–1820). Видавництво Венеція. Північніше Києва напис – Ukraine (Україна).

Антоніо Затта (Antonio Zatta; 1757–1797), італійський картограф та видавець. Працював у Венеції. Дві його найвідоміших роботи Atlante Novissimo, опублікованій в 1779 р., і Nuovo Atlante, видано в 1799 році, вже після його смерті. Atlante Novissimo містив 5 томів, 216 карт-гравюр (4 світу, 25 з Північної й Південної Америки, 2 з Австралії, і 5 космографічні таблиці). Мапа Затта Нової Зеландії була першою картою в атласі, що показувала відкриття Кука. Також відомі його карти англійських графств.

1781 р. Карта «Russia Rossa…» (Червона Русь, Поділля та Волинь). Червона Русь – західноукраїнські землі.

1781 р. Карта «Li Palatinati di Braclaw, e Kiowia» (Брацлавське та Київське воєводства). Видавництво Венеція. Українські землі в складі Росії – Україна Російська(UKRANIA RUSSA).

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Вавричин М. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. Львів, 1975. С. 101–109.

*Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України : Зб. наук. праць. Львів; Київ; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2000.  С. 20.

*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2004. 208 с.

*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. 224 с.

*Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с.

 *Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.

*Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. К. 1981. Вип. 7. С. 88–93.

*Дашкевич Я.Р. Середньовічні карти України в дослідженнях кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історичні  дослідження. Вітчизняна історія : республ. міжвідомчий зб. наук. праць. К. : Наук. думка, 1985. Вип. 11. С. 85–90.

*Дашкевич Я. Україна на картах ХІV–ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. К. 1988. C. 94–100.

*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах ХVI ст. // Географічний фактор в історичному процесі. 1990. C. 155-169.

*Дашкевич Я.  Поділля: виникнення і значення назви // VІІІ Подільська історико-краєзнавча конференція (секція історії дожовтневого періоду): Тези доповідей. – Кам’янець-Подільський, 1990. С. 58 – 60.

*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах XVI ст. Флора, анотації та іконографія (джерелознавче значення) // Історико-географічні дослідження в Україні. 1992. – 2. C. 13–21.

 *Осталецька Олена. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені в. І. Вернадського / Вісник Львівського університету. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 — 136.

*Сосса Р. І. Основні етапи картографування терену України до 1920 р. // Вісник геодезії та картографії. 1999. – № 2. С. 38-49.

*Сосса Р. І. Становлення української національної картографії // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. – № 2. С. 93-96.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.

*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.

*Сосса Р. І. Історія  картографування території  України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.

*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.

*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.

*Шелухин С. П. Назва України: з картами. – Відень : тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с. + 3 л. карт.

 

1750 р. Джованні Баттіста Альбріззі