Італійська картографічна школа (XIV-XIX ст.) та Україна

 

Портола́н, портула́н (італ. portolano — «лоція») — високоточні середньовічні навігаційні морські карти. Виготовлялись за своїм прямим призначенням протягом XIV—XVII століть, головним чином на пергаменті. Головною особливістю цих карт є детально і реалістично промальована лінія узбережжя з вказаними навігаційними небезпеками (скелі, підводні камені, мілини) та топонімами, що написані з боку узбережжя перпендикулярно до нього, нанесена на карту мережа ліній румбів і лінійний масштаб.

У наш час у світі відомо про близько 2000 подібних карт та атласів портоланів [Pflederer, Richard (2009). Census of Portolan Charts and Atlases (English). Privat. published by the author. с. iv.]. З них на близько 740 було відображено Чорне море [Гордєєв, Антон (2015). Карти-портолани Чорного моря (Portolanos charts of the Black Sea) (українська). Київ: ДНВП «Картографія». с. 216 с. ISBN 978-617-670-533-8].

Перші карти були виготовлені в Італії та на острові Мальорка. Розрізняють портолани двох шкіл — «італійської» картографічної школи й «майорканської» (або «каталонської») картографічної школи. Представниками італійської школи були переважно картографи з Генуезької республіки, представниками майорканської школи — єврейські та християнські карторафи з майорканської Пальми та Барселони. На портоланах італійської школи внутрішня територія суші не ілюструється зовсім або ілюструється дуже обмежено. Натомість на «майорканських» портоланах, крім традиційних контурів узбережжя та островів. Так чи інакше були додатково також присутні схематичні зображення деяких гірських хребтів, річок та інших внутрішніх географічних об'єктів, а також різні додаткові художньо-декоративні елементи.

Перші відомі карти-портолани датуються XIV століттям, це карти Середземного та Чорного морів. Найстаріша з відомих карт, яка підписана і датована, виготовлена П'єтро Весконте (італ. Petrus Vesconte) з Генуї, в 1311 році. Цей рік і вважається початком професійної картографії. Донедавна вважалось, що найстарішою картою є так звана «Пізанська карта» (лат. Carta Pisana), але доказано, що ця карта належить до середини XIV сторіччя [Pujades Ramon Josep i Bataller. The Pisana Chart. Really a primitive portolan chart made in the 13th Century? / Comité français de Cartographie (N°216- Juin 2013). p. 17-32.].

Виробництво карт-портоланів розвивалось у найбільш активних на той момент центрах морської торгівлі: Італії та на острові Мальорка (XIV століття), потім в Португалії та Іспанії (XV століття), південній Франції (XV—XVI століття), північній Франції (XVI—XVII сторіччя), Англії та Голландії (XVII століття). У XVI столітті відомо і про японські та арабські карти-портолани[Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII—XVII століття: особливості та роль у розвитку картографії. — К.: Обрії, 2009].

Італійські школи. Еволюція картографічного мистецтва в Італії тісно пов’язана з розвитком торгівельних комунікацій і ринків у Середземноморському регіоні. Картографія в Італії розвивалась у великих регіональних центрах, таких як Генуя, Піза, Венеція, Рим, Анкона, Неапіль, Флоренція, Ліворно тощо. Особливістю італійських шкіл є те, що картографи часто переходили з одного міста до іншого, що викликало вплив майстерень одного міста на майстерні іншого і, таким чином, фактично відбувалось нівелювання відмінностей у вироблених портоланах. Італійські портолани більше ніж інші відповідають своїй назві та призначенню – переважає інформація про берегову лінію, а про внутрішні землі практично відсутня. На більшості портоланів зображена Західна Європа, Середземне й Чорне море. Однією з особливостей італійських карт є компасна роза, на якій часто вказується вісім головних напрямків вітрів, що позначені початковими буквами головних вітрів та стилізованою стрілкою (у вигляді французької геральдичної лілії), яка вказує на північ. Часто компасна роза взагалі відсутня, а компасні лінії розходяться просто з точки. Традиційно портолани італійської школи не відрізняються, на відміну від каталонських, художньою вишуканістю і фантазією. Наприклад, гори зображуються смугою конусоподібних горбів [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Серед італійських шкіл виділяється Венеціанська та Ліворнська.

Венеціанська школа. Період діяльності цієї школи, що нам відомо 1311-1690 рр. Найстарішим представником цієї школи був генуєзець Петро Весконте (1311-1325). Представниками школи є Альбертін де Вірга (діяв у 1360-1428 рр.), Джакомо де Гірольді (діяв у 1422-1447 рр.), Бенінказа Граціозо (1420-1482), Альбріці Джилорамо (1668-1713), Б’янко Андреа (діяв у 1436-1448 рр.), Джованні Андреа ді Вавасорі (1495-1572), Валгрісі Вінсент (діяв у 1539-1573 рр.), Весконте Петро (діяв у 1306-1327 рр.), Гастальді Джакомо (1500-1566), Франческо де Цесані (діяв у 1421 р.), Ан’єзе Батісто (1514-1564), Каллапода Джорджіо (діяв у 1537-1565 рр.), Порсаччі Томазо (1530-1585), Руссін, Жан Франсуа (діяв у 1661 р.) тощо [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Найбільш відомі венеціанські картографи між 1400 та 1470 рр. були шкіперами та/або досвідченими військово-морськими офіцерами. На кінці середньовіччя Венеція була найбільшою морською державою, що мала флот більше ніж 3 300 суден і 36 000 моряків, що служили на них. Власна державна верф, арсенал, що охоплювали площу 20 га та працювало тут 3 000 працівників. Не тільки сміливість, політична мудрість і добра організація, але й морська майстерність і гарні засоби для навігації гарантували перевагу в Середземному морі венеціанцям. Морські карти грали велику роль. Найбільший торгівельний флот у Середземному морі надавав можливість зі збору географічних відомостей, з якими для Венеції такий важливий картографічний матеріал міг, усе далі, доводитись до вдосконалення. У другій половині XVI сторіччя 113 друкарів та видавців робили Венецію ключовим друкувальним центром у Європі. Найбільше карти виробляли типографії Бертеллі, Форлані й Камочіо, так званні офіційні (Offizinen) [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Ліворнська школа. Вінсент Деметрій Вольціус (1563-1607) був засновником школи, яка надала чотирьох картографів у період 1592-1688 рр. Роботу цієї школи було продовжено Джованні Олівою (1673) з Сицилії, Джованні Батісто Кавалліні (1630-1669) і його син Петро Кавалліні (1654-1688) з Генуї. Вплив на школу надала венеціанська школа, звідки прийшов Вольціус. Великий вплив на цю школу також надавали сусіди з Анкони [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

При Герцогу Алессандро Медічі (1510-1537) почалась робота по будівництву фортеці Vecchia, проект для розширення та модернізації порту Ліворно, що було продовжено Великим Герцогом Козімо I. Саме цей правитель не тільки наказав будувати зовнішній порт, що був спроможний приймати найбільші судна того часу, але також, спираючись на законодавство, заохочував імміграцію кваліфікованої робочої сили, незалежно від національності. Саме в цей період в католицьких та протестантських країнах розвивались нетерплячість та релігійні переслідування. І ці дії внесли свій вклад у розквіт та розвиток Ліворно, заохочуючи в місто єврейських банкірів та торговців, англійських та голландських штурманів і капітанів, майстрів столярів та навігаторів з усього Середземномор’я. Гарантії спокійного життя разом з можливостями, що надавав розвиток тосканського комерційного флоту та військово-морського флоту ордену Св. Стефана, привело до міста таких картографів як Роберт Дадлі, Вінченцо Волькьо, Джоана Оліву та Джованні Батиста Каваліні [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Генуезська школа. На початку XV ст. навігаційна картографія в Генуї була у занепаді, тому що в 1448 р. Агостіно да Нолі було надано привілей з звільнення від окремих податків та зборів, тому що він був єдиним картографом в місті. На протязі другої половини сторіччя відомі ім’я картографів - Бартоломео Парето та Альбіно Канепа, поряд з Граціозо Бенінказа з Анкони, який, як відомо, працював в Генуї на протязі приблизно двох років. У наступному сторіччі, коли в Іспанії та Португалії картографія була тільки під державним наглядом, в Генуї вона залишалась приватною справою, але під контролем держави.

У результаті на вільному ринку Генуї на 150 років монополію отримала сім’я Магіолло, які залишались на протязі цього періоду єдиними картографами в місті. Засновник цієї сім’ї Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі, де одружився і повернувся в Геную. У 1519 р. його було обрано офіційним картографом Республіки та було надано стипендію у 100 лір на рік з умовою працювати тільки в Генуї та тільки на Республіку.

Анконська картографічна школа. Про морську картографію в Анконі ми знаємо, починаючи з кінця XV ст. В цей час в Анконі почав
працювати Граціозо Бенінказа, автор численних морських карт та збірок і один з найважливіших картографів сторіччя. Граціозо 25 років провів у морі. Після захоплення його судна піратами, у 1461 р., він зайнявся картографією спочатку в Генуї, потім тривалий час в Венеції, з 1463 р., звідки він короткочасно відвідував та працював в Римі та Анконі. Після цього переїхав до рідного міста, де працював останні свої роки. Останні праці його датуються від 1482 р., хоча дата його смерті невідома. Тільки один з його шести синів, Андреа, продовжив його справу. Перша відома його збірка портоланів від 1476 р., потім йде морська карта 1490 р. й інша від 1508 р. Усі вони рабські копії праць його батька [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Картографічна школа Неаполю. У XVI та XVII ст. Неаполь був одним з густонаселених міст у християнському світі з великим притоком емігрантів, що забезпечували не тільки просту робочу силу, а також кваліфіковану працю ремісників для виробництва розкішних продуктів, у тому рахунку і морських карт. Однак, у першій половині XVI ст. єдиний картограф, що, як відомо, працював у місті – Весконте Магіолло, який жив тут у період 1511-1516 рр. і тут одружився. Після повернення Магіолло до Генуї на протязі майже 50 років ми не знаємо жодного морського картографа в цьому місті [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Серед італійських шкіл можна також назвати Пізанську школу. Але вона залишила не такий значний внесок.

Джованні ді Каріньяно (італ. Giovanni di Carignano; Генуя, бл. 1250 — Генуя 1329), відомий також як Йоганнес де Мауро де Каріньяно — італійський священник і картограф з Генуї. Прізвисько «di Carignano» походить від генуезького міського району Каріньяно (Carignano).

Про життя Джованні ді Каріньяно відомостей небагато. Він був настоятелем у парафії Сан-Марко-аль-Моло, поблизу порту Генуї і найбільш відомий в історії картографії, створивши та підписавши географічну карту, що зображує узбережжя Середземного моря та прилеглих територій: Балтики, Азії та Африки.

1305-1327 рр.. Портолан Каріньяно по-різному датується між 1305 і 1327 рр.. Якщо прийняти більш ранні дати, то це може бути перший відомий портолан, підписаний його автором (тобто перед портоланом П'єтро Весконте 1311 року). Підпис був таким: Presbiter Johannes Rector sancti Marci de portu Ianue me fecit.

Українські землі позначено як Rossia siva rutenia (Русь або Рутенія).

Портолан Каріньяно довгий час зберігався в Державному архиві (Archivio di Stato) у Флоренції в Італії. На жаль, і без того крихка карта була знищена в 1943 році під час бомбардування Неаполя, де вона була тимчасово виставлена. Все, що залишилося від портолана Каріньяно — це набір фотографій і нотатки попередніх вчених. Підпис Джованні розташований на портолані на Балтійському морі: «Presbiter Joannes Rector sancti Marci de portu Janue me fecit» (священник Джованні, настоятель Сан-Марко на пристані в Генуї, зробив мене).

Портолан Каріньяно по-різному датується між 1305 і 1327 рр.. Якщо прийняти більш ранні дати, то це може бути перший відомий портолан, підписаний його автором (тобто перед портоланом П'єтро Весконте 1311 року). Підпис був таким: Presbiter Johannes Rector sancti Marci de portu Ianue me fecit.

Друга таємнича карта Каріньяно, датована 1306 роком, регулярно згадується в списках XIX століття, але без вказівки її місцеперебування чи опису її змісту, і, таким чином, вона або ніколи не існувала поза межами чуток, або була давно втрачена.

П'єтро Весконте (Pietro Vesconte, лат. Petrus Vesconte, роки активності 1310—1330), генуезький картограф і географ. Піонер у галузі створення морських карт-портоланів, автор найстарішої підписаної та датованої морської карти, що збереглася з часів Середньовіччя. Роботи Весконте здійснили потужний вплив на розвиток італійської та майорканської картографічних шкіл у XIV—XV століттях. Весконте був першим професійним картографом, який регулярно підписував та датував свої роботи.

Портолани із зображенням Чорного моря (А. Ю. Гордєєв.
АНАЛІЗ ТОПОНІМІВ РЕГІОНУ ЧОРНОГО МОРЯ НА КАРТАХ-ПОРТОЛАНАХ П’ЄТРО ВЕСКОНТЕ 1311-1321 РОКІВ.):

·        портолан східної частини Середземного моря та Чорне  море;  1311  р.  Зберігається: Італія,  Флоренція, Державний архів, СN1. Легенда: «Petrus Vesconte  de  Janua fecit  ista carta  anno  dm  MCCCXI». Всього 170 топонімів];

·        портолан Чорного моря з атласу 1313  р. Зберігається:  Франція,  Париж,  Національна  бібліотека,  відділ  карт  і  планів,  GE  DD-687,  f.  2. Легенда: «Petrus Vesconte de Janua fecit istas tabulas anno dni M CCC XIII». Всього 168 топонімів;

·        портолан  Чорного  моря  з  атласу  1318  р.  (No  3 у  переліку).  Зберігається: Італія,  Венеція,  Музей Корер, Port. 28. Легенда: "Petrus Vesconte de Janua fecit  istam  tabulam  in  Venecia  anno  domini  M  CCC XVIII". Всього 191 топонім;

·        портолан Чорного моря з атласу 1318 р. Зберігається: Австрія, Відень, Австрійська національна бібліотека, ms. 594. Легенда: "Petrus Ves conte d’ januafecit icas tabulas anno dni M CCC XVIII". Всього 192;

·        портолан Чорного моря з атласу 1320-1321 рр. Зберігається:  Італія,  Рим,  Ватикан,  Апостольська бібліотека,  Cod.Palat.  Lat.  l362А.  Легенда  на  карті Егейського моря: "Petrus Vesconte de Ja nua fecit istam cartam vel quaternionem anno Do mini MCCCXX". Всього 186 топонімів.

1367 р. Портолан братів Піццигані — середньовічна морська навігаційна карта-портолан, створена братами Франциском і Домініком Піццигано (італ. Pizzigano/Pizzigani) в 1367 р. у Венеції. Карта розміром 138 на 92 см призначалася для торговців і мореплавців і містила докладні коментарі маршрутів, географічних об'єктів та історичних місць. Зберігається в Палатинській бібліотеці міста Парма, Італія.

Франциском і Домініком Піццигані відомі переважно завдяки їх знаменитому портолану 1367 р. Попри широку популярність карти, про її укладачів відомо дуже мало. Невідомо певно навіть те, чи були вони братами, чи батьком і сином.

Підпис на портолані 1367 р. говорить: «MCCCLXVII. Hoc opus compoxuid franciscus pizigano veneciar et domnus pizigano In Venexia meffecit marcus die XII decembris».

Братам Піццигані приписується ще декілька портоланів, що зберігаються в Паризькій національній бібліотеці, Амброзіанській бібліотеці та бібліотеці музею Коррер.

Карта братів Піццигані відноситься до карт-портоланів, виготовлених італійською картографічною школою. Проте деякі її ознаки – увага до внутрішніх «наземних» деталей, позначене червоний коліром Червоне море тощо є характерними для майорканської картографічної школи.

Карта братів Піццигані відома передусім обсягом зображеної на ній інформації. На відміну від інших типових портоланів того часу, вона детально зображує не тільки регіони Середземного і Чорного морів, але також атлантичне узбережжя Європи, північну Скандинавію і Балтійське море. Також на карті відображено велику частину Азії з Червоним і Каспійським морями (що для італійських карт XIV ст. було рідкістю).

На мапі 1367 р. братів Франциска та Домініка Піццигані зустрічаються написи: “Rossia”, “Rutenia qu Rossia” і, двічі, “Rutenia q Rossia”, де “qu” і “q” є скороченням від “quasi”. Це можна перевести як “Рутенія можливо Русь”, тобто, укладачі карти чомусь не були впевнені в правильності такого порівнювання назв однієї території. Можливо, через звичку до чисто латинського “Rutenia”.

Річка Дон на цій карті показана протягом усієї своєї течії, і бере початок в озері (суч. Іванівське озеро), яке в даний час практично зникло.

На карті братів Піццигані 1367 р. особливу увагу приділено улусу Джучі, про міста якого, судячи з топонімічного навантаження, були непогано поінформовані її автори. Цікаво, що з близько 40 зображених золотоординських міст, багато яких з них уже не існували на момент виготовлення карти. Це відставання графічної ситуації від реальної політичної, соціально-економічної тощо на західноєвропейських картах щодо регіонів Східної Європи оцінюється, як правило, у 30—50 років. Таким чином, верхня грань топонімічного навантаження карти (міста та поселення), поміщеної на річці Ітіль, відповідає першій третині XIV ст., а нижня губиться в X столітті.

Поблизу великої мініатюри фортеці Дербент, увінчаної прапором зі стилізованою тамгою, є коротка легенда: «Ось град Дербент, який є прикордонною фортецею (хана) Узбека». На південь від Дербента, теж розташована фортеця, трохи менше в розмірах і без донжона; поряд текст: «Фортеця Кайоб є прикордонним пунктом Бумси». Ільхан Бумса, Хулагуїд Абу-Саїд, правив Персією з 1316 по 1335 рр. [Фоменко И. К. Первое упоминание «Самары» в западноевропейских средневековых источниках // Среднее Поволжье в контексте средневековой российской истории: на перекрестке культур (конец XIII-XVI в.) : Материалы научно-практической конференции. — Самара: «Офорт». 2012. С. 9—23].

Особливості карти (за І. К. Фоменко).

Венеціанські картографи, за рідкісними винятками, не поміщали на своїх картах генуезькі прапори, а генуезці — прапори Венеціанської Республіки. Наприклад, на венеціанській морській карті 1367 братів Піццигані Кафа і Пера відсутні. Ймовірно, це пов'язано з конкурентною боротьбою морських республік у Причорномор'ї .

 

Демонстрацію значної ролі Венеції в Константинополі в минулому знаходимо у ностальгійному відображенні на карті у вигляді прапора з крилатим левом, який Піццигані помістили на одному держаку з прапором Палеологівської символіки, увінчаний короною, ідентичною тій, яка поміщена над Венецією. При цьому символічний значок Венеції на карті найбільший (генуезький портолан другої половини XVI ст. Джакопо Маджоло де Генуя значно більше Венеції і т. д.).

Реалістичні види міст та окремих будівель з'являються вперше на італійських морських картах в епоху Ренесансу. На карті неважко впізнати знамениту Кампанілу собору Св. Марка, а на карті 1373 Франческо Піццигано на календарах-діаграмах зображені класичні види Венеції (площа Собору Св. Марка з дзвіницею) і Генуї (генуезька бухта, кафедральний собор і знамениті маяки).

Атлас Корбітіс (відомий також як Атлас Корбіцці або Атлас Комбітіс) — атлас з чотирьох карт-портоланів кінця XIV ст., складений анонімним венеціанським картографом, який тепер зберігається у Венеції. Відомий зображеними на ньому атлантичними островами — Азорським архіпелагом і архіпелагом Мадейра, які в цей час ще не були «офіційно» відкриті європейцями.

Атлас був виготовлений анонімним венеціанським картографом, можливо автором атласу Пінеллі – Валькенаер. Колись вважалося, що атлас Корбітс датований 1368 р. (через неправильне прочитання напису y(sole) 368 на п'ятому аркуші). З останніми дослідженнями вважається, що він був зроблений між 1384 і 1410 роками з можливими пізнішими виправленнями.

Атлас Корбітіс складається з чотирьох карт-портоланів, кожна розміром 31 × 19 см. Усі карти складені з двох аркушів. Портолан 1 — зображує східне Середземномор'я та Чорне море.

Потужним стимулом до підйому картографії були великі географічні відкриття XV-XVI ст., які привели до нечуваного розвитку мореплавання, колонізації, торгівлі. У мореплавців, колонізаторів, торговців зросла потреба в правдивих географічних картах. Карта отримала загальне визнання і поширення. Разом з тим накопичився величезний матеріал, докорінно змінив географічні уявлення про Землю.

Історична довідка. Великий вплив на розвиток картографії у XV ст. мали три обставини: винахід гравіювання та друку; поява й поширення в Європі «Географії» К. Птолемея; розвиток мореплавства, пов'язаний з відкриттям нових земель. Остання обставина зумовила попит на глобуси, карти світу, морські карти. До кінця XIV ст. книги та карти розмножувались рукописним способом. Книгодрукування розвинулось у XV ст., і уже до кінця століття в Європі налічувалось понад 1000 друкарень. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравіювались на дереві (1472 p., Ауґсбурґ; 1475 p., Любек). За зовнішнім виглядом вони поступались попереднім середньовічним картам, що малювалися на пергаменті й яскраво розфарбовувалися. Проте основними їхніми перевагами були низька вартість, зменшення кількості помилок у процесі копіювання та можливість тиражування. Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді — мідерит (Марко Чнтоніо Раймонді). Карти того часу були передусім різновидом наукової люстрації, звідси їхній тісний зв'язок з книговиданням. Над картами працювали гравери, які ілюстрували книги. Центрами картодрукування були відомі міста книгодрукування (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбург, Амстердам, Антверпен) [Р. Сосса, 2007].

Фра Мавро або Фра Мауро (італ. Fra Mauro; 1385—1459) — венеційський монах ордену камальдулів, працював в монастирі св. Михайла в Мурано і уславився на всю Європу як автор морських карт-портоланів і карт світу (Mappa Mundi). Фра Мауро прожив усе своє життя у монастирі на маленькому венеціанському острові Сан-Мікеле в затоці. Він використовував знання мандрівників і торговців, які стікалися до квітучої Венеції, яка була «столицею картографії того часу».

Основним джерелом інформації щодо Азії для Фра Мауро був купець і його співвітчизник, венеціанець Марко Поло, який опублікував свої подорожі за 150 років до того. Окрім Поло, Фра Мауро мав численні інші джерела зі всьому світу, зокрема використовував арабські (карту XII ст. географа Мухаммада аль-Ідрісі) та ін.

Найвідоміша його робота — Mappa Mundi (так звана Карта Фра Мавро). Створена наприкінці 1450-х років на замовлення португальського короля Афонсу V. Фра Мауро виготовив для його племінника Генріха Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів. У роботі над цим документом муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко.

Це перша мапа, яка більше базується на науці, ніж на релігійній пропаганді цього часу. Судячи із записів на картах, він поділяв думку щодо сферичності Земної кулі. Фра Мауро застосував науковий підхід до своєї картографічної праці. На карті відображено всю територію Русі-України, Чорне й Азовське моря.

На карті досить докладно описана Русь. Карта світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha).

Фра Мауро виділяє цілих 5 назв Русь (Rossia): південна та південно-західна Русь – Росія Росса (Червона); північні та північно-західні землі – Росія, Росія Сарматія чи Росія у Європі; східна – Росія Б'янка (Біла) Сарматія чи Росія в Азії; центральна та північно-східна – Росія Негра (Чорна). Автор пояснює цю колірну диференціацію так: «Цей поділ (країни) на русь білу, чорну та червону не має іншого пояснення як те, що ці частини Русі називаються так. Русь біла отримала свою назву від (близького) білого моря, інша частина – русь чорна називається так від чорної річки, а русь червона називається так за назвою червоної річки. Татари ж називають біле море «актеніз», чорну річку «карасу», а річку червону називають «козусу». Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

Уся Україна поділена на «провінції». На Лівобережжі, в середній течії Дніпра окреслена провінція Р. Raxan (Раксан). Північніше провінції Раксан показана Rossia Rossa (Біла Русь). На лінії, яка розділяє ці дві провінції, напис: finecenexe in Rossia. Південніше Раксану-дві порівняно невеликі провінції: ближче до Дніпра - Р: thate, східніше - Р: chapeiach [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На Правобережжі, у верхній течії Дніпра провінція P. Maxaver (Максавер), південніше Polana (Поляна) та Siracio (Сіраціо), в нижній його течії - Ruenia (Руенія), в Причорномор’ї Gothia (Готія). Між територіями Рутенії та Ґотії вказано: degu. sta gothia venero in Italia [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

Характерною особливістю карти Фра Мауро є позначення багатьох назв об’єктів, у т. ч. міст, фортець, для більшості з яких сьогодні важко знайти відповідники. Міста на карті позначені рисунками фортець, церков. Величина та характер цих зображень свідчать, до певної міри, про розміри та значущість населених пунктів.

Місто Chiovio (Київ) розташоване на захід від Дніпра.

На північний схід від нього подано напис: volocho, далі, в тому ж напрямку, - фортецю hicicha. Досить дивна локалізація Києва. Попри це, значно південніше, на лівому березі Дніпра, бачимо велике місто macharmi. Можливо, що це варіант турецької назви Києва — Мен-кермен, і автор, таким чином, зобразив два Києва. Адже фігурування Києва під власною та турецькою назвами спостерігається і на пізніших картах (див. мапу М. Кузанського з 1491 р.). Топонім «Мен-кермен» польський сходознавець З. Абрагамович відчитав на турецькій мапі України кінця XV ст., переклавши його як «Велике місто», «фортеця Київ» [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

З інших українських міст на карті знаходимо: на Правобережжі - Leopolis (Львів), Cama[z]is (Кам’янець), Inocastro (Білгород). Крім цього, фіксуються також Orsuza, Siracio, на Лівобережжі – велике місто Chevooverchio, на півдні – Chabardi та інші (безіменні) об’єкти [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На північний захід від Білої Русі -  Литва (Lituania). У Приазов’ї позначена Куманія (Chumania). На схід від «провінції» Р. Raxan (Раксан) пазначена Тартарія (Tartaria).

Річкова система представлена тут передовсім Дніпром (фігурує під турецькою назвою Oxuch), джерело якого розміщено далеко на півночі, а течія, накреслена хвилястою лінією, майже без відхилень спрямована на південь. Друга, також велика ріка, що тече з півночі на південь, в середній течії наближається до Дніпра і майже з’єднується з ним, а в нижній – йде йому паралельно. У середній течії ця ріка іменується fl Fixazos. Перед впадінням у Чорне море вона поділяється на два русла, на західному з них читаємо. fl. Turlo (турецька назва Дністра). Ймовірно, що автор карти зобразив Південний Буг, який впадає в Дністер [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На заході України рисунком зазначено гірські хребти, один з яких прямує на північ. У центрі Лівобережної України між Дніпром і Доном також розміщено гірський хребет, що тягнеться зі сходу на захід [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На мапі Фра Мавро є етнонім «Тартарія (Tartaria) – в назві регіонів, де раніше картографи зображували Аланію та Куманію (південноруські (українські) степи) у межиріччі Дніпра, Дону та Волги. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.

Є на цій карті та місто «Тартарія» – нижче гирла р. Ведмедиці, яка впадає у Дон. Це місто поки не піддається локалізації через слабку археологічну вивченість регіону.

Мініатюра першої столиці Золотої Орди міста Сарай на карті Фра Мауро значно поступається обнесеному потужною фортечною стіною Сараю, якому художник Андреа Б'янко не дарма дав визначення «Грандо». Поблизу Saray Grando присутня мініатюра розкішної усипальниці з сопровідним текстом-епітафією, що перегукується з подіями 1395 р. «Тартарська Гробниця: в якій знаходиться 18 поховань, зроблених по волі Тамерлана, який учинив тут їм (тартар) найбільший розгром. І розпорядився поховати він тут тільки найзнатніших, і це погрібальний мавзолей подібний до того, що зображено (на карті)» [Wigal D. Historic maritime maps used for historic explorations 1290–1699. N.-Y. 2000. Map. No. 26.].

Цінність карти 1459 ще і в тому, що автор помістив на ній відразу дві столиці Золотої Орди на лівому березі Еділя (Волги): Сарай на лівому березі річки «Кара Сарай», при впаданні її в Еділь, відповідає місту Сарай-Бату, та «Сарай Грандо» (Сарай ал-Джедід). На карті є і третій Сарай – Сарай Калмуков, розташований на правобережжі Волги [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

У своїх записах він твердив, що «перевірив текст практичним досвідом, досліджуючи протягом багатьох років і відвідуючи осіб, гідних віри, які бачили на власні очі те, про що я тут сумлінно повідомляю» [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].

Числа, які Фра Мауро називає «відстанню небес», походять від математика й астронома Кампануса де Новара. «Від центру світу до поверхні Землі 3245 миль. Від центру світу до нижньої поверхні небес Місяця - 107 936 миль» тощо, пише він у верхньому лівому кутку Mappa Mundi [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].

На карті відсутня Америка - оскільки Христофор Колумб здійснив свою подорож через океан лише 33 роки потому в 1492 році. На карті також немає Австралії, але є Японія (за Фра Мауро - Cipango) - і це перше її зображення на європейській карті. І чи не найбільше вражає те, що Африка зображена в оточенні води з усіх боків - задовго до того, як португальці обігнули мис Доброї надії в 1488 році.

Дотепер збереглися оригінали тільки двох карт Фра Мавро, але їх достатньо, щоб встановити високий ступінь професіоналізму й точності Фра Мавро як картографа. За звичаєм арабських картографів він поміщав наверх карти південь, а не північ; також він сумнівався в тому, що Єрусалим — центр населеного світу. У 1450-і роки на замовлення португальського короля Афонсу V Фра Мавро виготовив для його дядька Енріке Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів — так звану Карту Фра Мавро. У роботі над цією картою муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко. Детально представлено територію Золотої Орди [Пачкалов А. В. К вопросу о локализации топонима Calmuzi Sara на карте Фра-Мавро (1459 р.) // Annali di ca 'Foscari. Rivista della facolta di lingue e letterature straniere dell'universita ca 'Foscari di Venezia. XLVI, 1. Venezia, 2007. P. 311—318].

Андреа Б'янко — італійський моряк і картограф XV ст. Його атлас «Atlante Nautico» від 1436 р. охоплює десять листків пергаменту розміром 26×38 см, які були оправлені у XVIII ст. Перший з листків містить «правила користування», дві таблиці й дві інші діаграми. На Листі 2 — Карта околиць Чорного моря.

Паоло Тосканеллі (Paolo dal Pozzo Toscanelli; 1397–1482) – флорентійський науковець у галузі астрономії, медицини, географії й математики. Навчався в Падуанському університеті, переклав «Географію» Птолемея. Під час навчання потоваришував з Миколою Кузанським, з яким познайомився в коледжі Prosdocimos de'Beldomandi. Микола не забув про свого приятеля навіть на піку своєї слави, присвятивши йому трактат «De transformationibus geometricis».

На його карті світу 1457 р. (перевидана 1912 р.), що виконана в птолемеївському стилі, вздовж Дніпра з півночі на південь нанесено надпис “Roßia” (Русь). Також є напис Roпia (права сторона слова, в цьому випадку, згладжена і більше нагадує літеру “П”) поблизу Дністра (в Галичині). Зображення Індії та Азії набагато чіткіше ніж на пізнішій карті Фра Мауро (1459 р.). Значна частина зображень базується на описі подорожей венеціанських купців та мандрівників – Марко Поло (1254–1324)  та Нікколо Конті (1395–1469).

1457 р. з’являється т. зв. Генуезька карта (середньовічна карта світу (Mappa mundi) виготовлена невідомим генуезьким автором. Відображені на карті географічні дані багато в чому спирались на нещодавні звіти італійського мандрівника Нікколо де Конті, що 25 років подорожував країнами Сходу, а не на традиційну інформацію про цей регіон від Марко Поло, що використовувалась до цього часу іншими тогочасними європейськими картографами. Вона є більш пізньою розробкою, ніж карта світу Фра Мавро.

Згідно з нею, ріка Дніпро витікає з гірського хребта, розміщеного далеко на півночі. У нижній течії Дніпро розгалужується на два русла, одне з яких впадає в Чорне море, друге - в Азовське. На північ від Чорного моря - напис: Rossi. На захід від Дніпра в Чорне море впадає ще одна ріка (безіменна), можливо, її треба ідентифікувати з Південним Бугом або Дністром [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

За українською Вікіпедією: «Кожному континенту надані досить реалістичні пропорції. В Індійському океані на карті зображено трищогловий європейський корабель, хоча європейські кораблі вперше досягнули Індійського океану в складі експедиції Васко да Гами лише через 40 років після виготовлення карти..

На місце виготовлення цієї карти вказує генуезький прапор у її верхньому північно-західному куті, так само як і герб родини Спінола, видатного генуезького купецького роду. Нікколо де Конті, який також походив із знатної родини генуезьких торговців, у ранньому віці вирішив наслідувати сімейну традицію, започаткувавши прибуткові торгові операції на Сході.

Морські чудовиська на Генуезькій карті свідчать про інтерес картографа до екзотичних чудес і є типовими для наукового світогляду ранньомодерного періоду, розвиток якого спонукала допитливість та захоплення чудесами. Зокрема, демоноподібне чудовисько є свідченням знайомства картографа з тогочасними подорожніми звітами, наповненими згадками про морських чудовиськ.

Ця карта була виконана в насичених кольорах і мала скорше декоративне, ніж практичне призначення. Вважається, що ця карта була надіслана до португальського двору в 1474 році, а відтак потрапила до Колумба, і шо саме цією картою він користувався для подорожі в Індію через Атлантику, хоча це твердження ніколи не було доведене. Сьогодні карта є власністю італійського уряду і знаходиться в Національній бібліотеці Флоренції..

Овальна форма не є унікальною для середньовічних карт. Х'ю з Сент-Віктора описав світ в формі Ноєвого ковчега і карти світу Ранульфа Хігдена також були овальними. Стандартним способом опису землі було порівняння її з яйцем. Основною метою цієї аналогії був опис різних сфер, що оточують землю (яєчний білок, шкаралупа), але з такого опису могла постати і ідея зображення землі у формі яйця. Інше припущення полягає в тому, що овальна форма представляє мандорлу, або німб, який оточував Христа в багатьох середньовічних творах мистецтва».

1467 р. Бенінказа Граціозо (Grazioso Benincasa; 1420-1482?), мореплавець, італійський картограф. Граціозо Бенінказа, що народився в Анконі, був відомішим італійським морським картографом XV століття та автором кількох карт-портоланів Середземного моря. Карта «Морська карта Середземного моря». Видавництво Рим. Школа: Італійська, Анкона. Розміри карти: 432 х 343 мм. Українські землі (Правобережжя) – РУСЬ (Rossia), на півночі – зображений татарський хан.

Анконська республіка (лат. Respublica Anconitana, італ. Repubblica di Ancona) — середньовічна незалежна комуна та морська республіка, що існувала на адріатичному узбережжі Апеннінського півострова в XI—XVI століттях з центром в місті Анкона. Сьогодні територія колишньої республіки входить до провінції Анкона в регіоні Марке, Італія.

За: Гордєєв А. Ю., 2017 р. Народився 1420 р. в Монтесікуро, біля Анкони, Італія. Помер після 1482 р. Виробник морських карт з Анкони. Походив із сім'ї нобілів. Він був сином Джакопо Бенінказу та графині Кащіотті з роду Каміталі. До 1461 він був судновласником або патроном, 20 років провів у плаваннях по Адріатиці, Егейському та Чорному морям. Подорожував Середземним морем, між 1435 і 1445 рр., склав опис берегів в одному з письмових портоланів, який дійшов до нас у неповному вигляді (зберігається в муніципальному архіві Анкони). У цьому описі він написав: “Порти та особливості землі не взяті ні з якої карти, але дані з безпосереднього досвіду, як вони з'являються  на очі”. Після втрати корабля в 1460–1461 рр., внаслідок нападу генуезьких корсарів, його кар'єра капітана завершилася.

З 1463 р. працював у Венеції, де зроблено більшість його карт та атласів. У 1474 р. він повернувся до свого рідного міста, де залишився жити до самої смерті, після 1482 р. Між 1461 та 1480 рр. створив деякі збірки карт та численні морські карти на основі своїх спостережень і які є відображенням картографічних знань XV ст. Від першої подружжя Франки ді Антоніо ді Торелло Петренгі (Franca di Antonio di Torello Petrenghi), з якою він одружився 1435 р., у нього був син Андреа (народився близько 1437 р.), який успадкував професію батька. Овдовівши, Граціозо одружився вдруге на Полонії Бонаджунта Бонареллі (Pollonia Bonagiunta Bonarelli), яка народила йому п'ятьох дітей. Один із них – Антоніо був політиком та дипломатом при дворі папи Сикста IV, при французькому дворі короля Карла VIII. Можливо інший син став єпископом Анкони.

Одним із перших європейських дослідників «Географії» К. Птолемея був італійський гуманіст Джакопо д'Анджело (Jacopo d'Angelo; 1360–1410), який в 1406 р. переклав її на латинську мову та дав їй назву «Cosmographia»,. У всіх виданнях «Географії» починаючи з 1475 р. і аж до венеціанського видання 1511 р. використовується переклад Джакопо д'Анджело.

Лише в Римському виданні 1478 р текст був звірений з грецьким оригіналом його видавцем, італійським гуманістом Доміціо Кальдеріні (Domizio Calderini; 1446–1478), який вніс в текст деякі поправки. Доміціо Кальдеріні навчався у Вероні, Венеції та Римі. Був папським секретарем Сікста IV.

1482 р., у Флоренції, італійський вчений, географ, картограф та дипломат Франческо Берлінґєрі (Francesco Berlinghieri; 1440–1501) розширив та перевидав «Географію» К. Птолемея (це третє видання з картами). Він розпочав роботу з перегляду праць Птолемея в 1464 р.

Франческо Берлінґєрі оновив карти Птолемея. Видав він їх вперше народною італійською мовою. Карти Франческо Берлінґєрі ґрунтуються на проєкціях Маріна Тірського (Μαρίνος ο Τύριος;  прибл. 70 р. — прибл. 130 р.)  грецького географа, картографа та математика, якого вважають засновником математичної географії. Карти також мають прямокутні рамки, а не трапецієподібні, які використовувалися в попередніх Болонських та Римських виданнях, а також  в Ульмських виданнях (1482 р. та 1486 р.). Гравер мап – Ніколаус Германус.

Друкар – Ніколаус Лаврентій (Nicolaus Laurentii; 1475–1486) — латинська форма імені Нікколо ді Лоренцо, також відомого як Нікколо Тодеско. Він був німецьким друкарем, який жив у Флоренції (Італія) наприкінці 15 століття. Він був одним із перших друкарів, які використовували гравюри на міді, і надрукував низку творів, важливих для італійського Відродження.

У цьому виданні, як і в попередніх двох,  поміщена «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA). На мапі написи: Сарматія Європейська (Sarmatia de Evropa), Сарматія Азійська (Par di Sarmatia in Asia), Таврика Херсонська (Tavrica Chersoneso) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyrafe), Дніпром (Borystmene) та Азовським морем (MaeotidePalvde). На схід від Карпат (Carpato mote) підписані назви праукраїнських племен: карпи (Carpiani), бастарни (Basterne) та певкіни (Pevcini).

Теж у цьому виданні поміщена карта світу «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum». По краях карти зображені голови з надутими щоками, що позначають 12 основних напрямків. Карта була надрукована з використанням двох окремих мідних пластин, які були розділені достатнім простором  для того, щоб можна було б добре скласти та зшити карту в зв'язаний атлас, не впливаючи на вміст її.

На карті «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» територію від Піренейського півострова до Азовського моря названо Європою (Evropa); на схід від Каспійського моря – Азія (Asia). Східна Європа має на карті назву Сарматії Європейської (Sarmatia Evropa).

Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystene) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море, Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та  Кримський півострів (tavrica).

На «Другій карті Азії» (Tabula Seconda de Asia) показано південно-східну частину України, південь Росії та Кавказ. На мапі зображені частини: Сарматії Європейської (Par di Sarmatia de Europa),  Азовського моря (Meotide Palv), Чорного моря, Приазов’я з Сивашем (Bice Palv), Кримського півострова (Taurica Chersoneso), Алаунських гір (Alauno monte) з яких витікає річка, яка впадають в Азовське море. На півночі мапи зображені Гіперборейські гори.

1489 р.Портолан генуезця Альбіно де Канепа (Albino de Canepa). Італійський картограф. Про нього відомо дуже мало, крім того, що він громадянин Генуї.

На його карті все Північне Причорномор'я марковано прапорами республіки святого Георгія — Генуї, хоча карта датована 1489 р. Цей графічний прийом зображення прапора, що впізнається, на картах у XV—XVI ст. демонстрував читачеві, кому належить ця територія. Кримський півострів позначений як «Gazaria» (Газарія), але на північ мініатюрист помістив два величезні ханські намети, що побічно свідчить про політичні зміни в регіоні, причому не на користь європейців.

Італійський географ та гуманіст Бернард Сильван (Bernardus Sylvanus; 1465 р., Еболі – ?), що жив у Венеції, 1511 р. видав там «Географію» К. Птолемея з 28-ма дереворитними картами, у тому числі карту світу у формі серця. Усі 27 античних карт Б.Сильван осучаснив і актуалізував їх картографічний зміст, додавши сучасні назви. Особливістю цього видання є те, що вперше карти були видрукувані у дві фарби (чорна, червона), до того ж двосторонньо. Чорним підписано назви міс­цевостей, лісів і гір, червоним - морів, племен і країн. Видавець та гравер карт – Якобо Пент з Лєуки (Jacobus Pentius de Leucho). Мова мап латинська.

Українські землі показано на «Восьмій карті Європи» (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) та частково на «Четвертій карті Європи» (QVARTA•EVROPAE •TABVLA), Дев’ятій карті Європи (NONA • EVROPAE • TABVLA) та Другій карті Азії  (SECVNDA • ASIAE • TABVLA).  

В тій частині «Четвертої карти Європи», що охоплює українські землі (до неї відноситься назва Sarmatiae Europae pars) позначені тільки Карпати (Carpatus mons), а також землі де проживало плем'я язиґів.

На «Восьмій карті Європи» (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) написи: Європейська Сарматія (Sarmatia Evropae), Азійська Сарматія (Sarmatiae Asiaticae Pars), Таврика Херсонська (Tavrica Chersonesus) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyras f.), Дніпром (Boryfthenes f.) та Азовським морем (Palvs Maeotis), серед них: Ordesus, Olbia, Firum, Amadocba. Amagarium. На території Таврії підписано назву племені тавроскіфів (Tavroscytae), вище Карпат (Carpates mons) – карпів (Carpiani) і т. д. На пам’ятці було зображено Azagarium на місці розташування Києва.

На «Дев’ятій карті Європи» (NONA•EVROPAE•TABVLA), яка охоплює територію від Балканського півострова (територію сучасних Румунії, Болгарії та європейської частини Туреччини) до Карпат (Carpatus mons), на північ від яких показано Сарматію Європейську (Sarmatiae Evropae Pars).  

На карті подано окраїну українських земель, що названа Нижньою Мізією (Муsia infe.). Показано дельту Дунаю (Ister f.), гирло Дністра (Tiras f.), Дніпра (Boristenis f.), Тилігулу (Axiaces f.). Уздовж річок позначені міста: Тіра (Tyras) – тепер м. Білгород-Дністровський, Ніконіум (Niconium), Офіуса (Орhiusa), Физея (Physea). На узбережжі Чорного моря (Mare. Ponticvm vel. Pontus Evxinvs) та в дельті Дунаю показані грецькі колонії Thiagola, Psedosimus, Calestemium, Chilia, Arpiepolis та Тилігульський лиман, зображений у вигляді озера (Thiagola palus), на 47 паралелі – острів Зміїний. Вище русла Дністра – малюнок у вигляді широкого пасма гір (зображено Карпати) (цит. за Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р).

«Друга карта Азії»  (SECVNDA • ASIAE • TABVLA)  охоплює територію частини Європейської Сарматії та Азійську Сарматію – від Кавказьких гір (Caucaus mons) на півдні до витоків Волги (Rha f.) на півночі. Європейська й Азійська Сарматії розмежовані річкою Дон (Tanais f.). В Кавказьких горах зображено дві Сарматські брами (Sarmatiae porte). Українські землі представлені західним узбережжям Азовського моря (Palvs Meotides) і Кримським півостровом (Tavrica Chersonesvs), на яких не позначені населені пункти, річки та гори.

1505 р. Планісфера де Кавері (іт. Il planisfero di Caverio), також знана як карта Каверіо, Канеріо або Канері — карта світу, створена генуезьким картографом Ніколо де Кавері близько 1505 р. Карту нанесено на пергаменті від руки й розфарбовано. Має десять секцій, які разом складають прямокутник 225×115 см. Зберігається у Національній бібліотеці Франції.

В 1505—1507 роках були опубліковані чотири окремі карти світу. Планісфера де Кавері (1505),  Планісфера Контаріні (1506), глобус й карта Мартіна Вальдземюллера (1507). Вони мали деякий вплив, але не були широко відомі. На сьогодні існує тільки одна копія кожної карти. На відміну від трьох попередніх, карта світу Йоханнеса Рюйша (1507) була набагато поширеніша і багато її копій існують досі. Тому ця карта мала великий вплив.

Карта не датована, але містить підпис — «Opus Nicolay de Caveri Januensis» (робота Ніколо де Кавері, генуезця). Можливо, карта була створена в Лісабоні генуезцем Кавері або скопійована ним в Генуї з португальської карти, яка дуже схожа на планісферу Кантіно, якщо не безпосередньо з самої карти Кантіно. Відомо, що планісфера Кантіно знаходилася в Генуї наприкінці 1502 р. і, ймовірно, могла перебувати там кілька років, — тож Кавері міг взяти її за основу для своєї карти. Планісфера Кавері послужила основним джерелом для створення в 1507 р. знаменитої карти Мартіна Вальдземюллера, де вперше зустрічається слово «Америка».

Планісфера має ознаки портолана, оскільки на неї нанесена сітка румбів, а також чітко вказані широти. Згідно з традиціями того часу, належність територій тим чи іншим країнам позначена прапорами.

Північна Америка представлена трьома окремими частинами - Гренландією, східним узбережжям Ньюфаундленду (внутрішню частину позначають великі зелені дерева, а довготу вказано помилково, як і у планісфері Кантіно) та, західніше - Флоридою та Юкатаном. Північна частина Гренландії виходить за межі карти, що не виключає потенційної можливості її приєднання до північноамериканського або азійського континенту. Цей недолік було усунено вже в планісфері Вальдземюллера. Португальський прапор майорить над Гренландією та Ньюфаундлендом.

На думку Карлоса Санца (ісп. Carlos Sanz), висловлену в його книзі («Mapas antiguos del mundo», Madrid, 1961), якщо порівняти обрис східного узбережжя Північної Америки на планісфері де Кавері з сучасними картами, ми будемо вражені дивовижною точністю зображення лінії берега від Флориди до Делавера і Гудзона. Це особливо дивно, оскільки заведено вважати, що європейці не бачили й не ступали на узбережжя південних штатів сучасних США до експедицій Понсе де Леона (1512 або 1513 р.), Джованні да Верраццано (1523 р.), Лукаса Васкеса де Айллоона (1520–1524 рр.) та Ештевана Гоміша (1525 р.), які усі відбулись значно пізніше за дату створення планісфери Кавері. Єдиним можливим поясненням є те, що якісь кораблі плавали уздовж цього узбережжя, і наносили контури на карти. Обриси цих берегів, можливо, і були взяті з цих невідомих карт. Гіпотеза Санца не отримала підтримки інших вчених.

Українські землі не підписані, московитські на карті – ROSSIA.

Назва «Tartaria» зустрічається на карті двічі. В центрі Золотої Орди, що називається на карті «Tartaria», у червоно-синьому розкішному наметі, над яким майорить червоний двокінцевий стяг із золотою джучидською тамгою, на низькому троні сидить правитель. Це єдине антропоморфне зображення на карті, що свідчить про його особливе значення.

Джованні Маттео Контаріні (Giovanni Matteo Contarini; помер у 1507 році) — італійський картограф зі знатного венеціанського роду Контаріні. Контаріні склав знамениту карту світу, яку вигравірув у Флоренції Франческо Росселлі.  

Карту було видано у Флоренції й Венеції в 1506 р. Планісфера Контаріні є найстарішою друкованою картою, що зображує деяку частину Американського континенту. Єдина відома копія, що збереглася, знаходиться в Британській бібліотеці.

1507 року вийшла аналогічна карта Йоханнеса Рюйша (Johannes Ruysch; 1460-1533; німецький картограф й астроном нідерландського походження). 1924 року сер Джон Абрахам Якоб де Вільєрс опублікував факсимільне видання карти Контаріні.

1506 р. Планісфера Контаріні — перша друкована карта світу, де зафіксований Новий світ..

Планісфера Контаріні була намальована Джованні Маттео Контаріні і вигравійована на міді у Флоренції Франческо Росселлі. Карту було видано у Флоренції і Венеції в 1506 році. Єдина вціліла копія карти, знайдена в 1922 році, зараз знаходиться у Британській бібліотеці.

Хоча й існували карти, складені за результатами морських експедицій, такі як карта Хуана де ла Коса (1500) і планісфера Кантіно (близько 1502), інформація з цих карт ретельно приховувалася державою і трималася в найсуворішому секреті. Було зроблено обмежену кількість копій.

Карта фіксує відкриття Христофора Колумба та ін. У попередні роки було здійснено безліч географічних відкриттів:

·        Бартоломеу Діаш обігнув Африку з півдня і вийшов в Індійський океан (1487);

·        Христофор Колумб почав дослідження Карибського моря і Південної Америки (1492-93, 1493-94, 1498, 1502-04);

·        Джон Кабот відкрив острів Ньюфаундленд (1497);

·        Васко да Гама здійснив першу подорож з Європи в Індію (1499);

·        Амеріго Веспуччі здійснив ряд подорожей в Карибське море і Південну Америку (1499, 1501-02).

У планісфері використовується правильна конічна проєкція, де паралелями є концентричні круги, а меридіанами — лінії, що починаються на Північному полюсі.

На карті Контаріні, сполучені Гренландія і Ньюфаундленд формують північно-східну частину азійського континенту; американського континенту там немає. У кінці карти записано легенду: «Ця земля була відкрита мореплавцями для короля Португалії», без сумніву, Мігелем і Гашпаром Кортиріалами. Згадок щодо подорожі Джона Кабота в легенді немає.

На карті також є Куба та Іспаньола; Куба відокремлена від Сіпанго (назва, дана Японії Марко Поло) вузькою морською протокою, а Японія (Сіпанго) своєю чергою відокремлена від Катаю. Напис поряд з Сіпанго вказує: «Цей острів знаходиться за 1500 миль на схід від узбережжя Магри. На нім є багато золота, але його не так просто здобути. Там живуть ідолопоклонники» — ймовірно, автор посилається на інформацію, надану Марко Поло.

Південна Америка показана як окремий континент, розташований на південному сході Азії.

Але і вона описує світ відповідно до ідей К. Птолемея. Українські землі – Русь (RVSSIA).

1512 р. Весконте Маджоло. Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549), також пишеться Майолло та Майоло, був генуезьким картографом. Він народився в Генуї, в одній з великих морських держав середньовічної Італії та важливому центрі банківської справи за його життя. Він не лише народився в сім’ї картографів, але й отримав монополію Республіки на понад 150 років для забезпечення незмінної якості цих важливих навігаційних інструментів. Тому йому судилося стати одним із найвидатніших картографів XVI століття.

Можливо, був товаришем моряка-дослідника Джованні да Верраццано.

Спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі. Перебуваючи в Неаполі він створив, зокрема, два атласи, три морські карти та морську планісферу, перш ніж він був відкликаний до Генуї дожем Оттавіано Фрегозо в 1518 році.

Маджоло отримав посаду «Magister cartarum pro navigando», яка супроводжувалася платнею 100 лір на рік. У 1521 році генуезький сенат підтвердив його посаду та довічну платню, а в 1529 році він отримав право передати їх своєму синові. Остання відома робота Маджоло була опублікована в 1549 році, через рік після того, як він став першою людиною, яка використала термін «Rio de Amaxones» для позначення наймогутнішої річки Південної Америки (Амазонки) на карті.

Знаменитий морський атлас Весконте Маджоло складається з чотирьох карт (пергаментів), які були зроблені в Пармі в 1512 році. Оригінал знаходиться в Biblioteca Palatina в Пармі. Існують численні карти-портолани, атласи та принаймні дві інші карти світу Весконте Маджоло: одна з Генуї, 1531; інша, що зберігається в публічній бібліотеці в Тревізо (італійською мовою), датована Генуєю, 1549.

Карти в атласі є прекрасними зразками мистецтва італійського Відродження. Вони намальовані красивою палітрою основних кольорів, які підсвічуються золотом. По-перше, це детальна карта Африки та її північного, західного та південного узбережжя, а також сусідніх регіонів Середземномор’я та Європи. На другій карті показано Чорне море та Малу Азію, а також Грецію та Східне Середземномор’я, а на третій – Центральне та Західне Середземномор’я, Пелопоннес і Крит. Нарешті, на четвертій карті показано узбережжя Північного моря та Атлантичного океану Західної Європи, Британських островів і Північної Африки.

На карті «Африка…» 1512 р. бачимо загальні обриси узбережжя Чорного моря та ближчі держави: Туркія (Туреччина), Команія (половці), Тартаро (Тартарія), Полонія (Польща), Россія (Русь).

З ослабленням Монгольської імперії та держави Золота Орда зображення сарайського правителя на картах поступово зменшується у розмірах, змінюється також його титулатура – слово «імператор» редукується.

Цар Tartaro. Ця карта демонструє європейському читачеві не агресивний образ «Tartaro». Причому тут ми бачимо не збірний образ східного тартарського імператора, а іконографію кримського хана.

Але на його ж портолані 1541 р. мініатюра «Tartaro» набуває вже «страшного» вигляду. Тут ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «Tartaro» з величезним кривим мечем.

Яке саме державне утворення вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Татарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і Руського або Руського воєводства Польського королівства з центром у Львові це не могло стосуватися. Після виходу Великого Московського князівства з-під безпосередньої влади Орди 1480 р. воно з деяким запізненням потрапляє на портолани як королівство (суверенна держава). Певну загадку становить те, що мав автор на увазі під таким анахронізмом, як «Команія» [К. Галушка, 2014].

У 1527 році він створив карту із зображенням подорожей Джованні да Верраццано. Ця карта мала серйозну помилку (однойменні «Море Верраццано» та «Протока Верраццано», які зображували велике море, яке, як вважають, було Тихим океаном, через вузьку протоку на східному узбережжі Північної Америки), оскільки Верраццано неточно описував північноамериканський континент. Ця помилка продовжувала відображатися на картах більше століття. Копія цієї карти 1527 року була знищена під час Другої світової війни.

1529 р. Конте ді Оттомане Фредуччі (Conte di Ottomano Freducci; XV ст. -поч. XVI ст.). Жив і працював в Анконі між кінцем XV ст. і першою половиною XVI ст. Як засвідчує сучасник Ф. Ферретті в «Diporti notturni», кілька членів родини Фредуччі відзначилися в Анконі своїм досвідом картографів, малюючи карти такої ж цінності, як і ті, що походять із місць із добре відомою картографічною традицією, таких як Лувен, Антверпен, Венеція та Рим. Насправді картографом був Оттомано Фредуччі, син того Лілло або Леліо, якого називали «турком з Анкони» за його відданість Мураду та його міністрам, з якими він спілкувався під час своєї професії купця, особливо в Константинополі, де він виконував делікатну діяльність, особливо коли місто потрапило до рук Мехмета II у 1453 році.

На знак поваги до своїх «турецьких симпатій», як кажуть джерела того часу, Лілло Фредуччі хотів назвати свого сина Османом, таким чином повторюючи назву імперського роду Османів, від якого він отримав захист і прихильність. Осман, який «у турецьких любовних справах не поступався своєму батькові», впавши в злидні через громадські та приватні нещастя, звернувся за допомогою до Мехмета II, якому він висловив почуття вдячності, доручивши Джованні Маріо Філельфо, синові гуманіста Франческо, написати поему «Amyris, seude vita rebusque gestis… Mahometti Turcorum principis».

На портолані 1529 р. майстра з Анкони Конте ді Оттомане Фредуччі в художній формі показано становлення державності Кримського юрту. Збірний образ тартарського правителя (художник втілив його в образі Тамерлана) поміщений у Північному Причорномор'ї поблизу Криму у межиріччі Дніпра та Дону над регіоном «Куманія». На мініатюрі правитель Тартарії сидить на низькому троні, озброєний східним щитом і кривим мечем. Його погляд спрямований у бік Заходу, на «Короля Русі». За спиною владики поміщений топонім «Tartaria», а під ногами текст латиною, що складається з 8 регістрів, який повністю наводиться нижче. Зазначимо, що протографи такого тексту зустрічаються на генуезьких портоланах другої половини XV ст.

«Цей імператор називається «Великий Тартарус» («Magnus Tartarus»), і у своїй державі він має велику могутність. За його наказом можуть зібратися двісті тисяч вершників і безліч піших воїнів. Що ж до способу життя тартар, то він дуже відрізняється від життя в місті. Вони мають загрозливий зовнішній вигляд і образ, що відштовхує: широкі обличчя і маленькі очі. Їхні житла та міста, в яких вони живуть зі своїми сім'ями, складаються з возів, які вони переміщують за допомогою коней та бугаїв. Земля їх є низинною долиною. З-поміж їхнього народу вийшло багато діяльних і могутніх правителів, і особливо один, який приєднав до своєї імперії володіння Візантії в Малій Азії, обидві Вірменії, Месопотамію, землю Халдеїв, Сирію, Мідію, Персію і навіть частину Індії; під час завоювань він піддав вогню багато міст, а звали його «великий Тамерлан».

Морську карту, складену в 1538 році, яка включає західне узбережжя Африки та Європи, й іншу карту на пергаменті, що зберігається в Державній бібліотеці Лукки, яка включає майже всю Європу, північне узбережжя Африки, Азійську Туреччину аж до Червоного моря, зазвичай приписують Оттоману Фредуччі.

Баттіста Аньєзе (Battista Agnese; бл. 1500—1564) – італійський картограф родом з Генуї, працював у Венеції.

1525 р. він створив першу рукописну карту Московії, яка була зроблена на основі розповідей посла Московії до Римського папи, дипломата і перекладача Дмитра Герасимова. Його майстерня між 1534 і 1564 рр. видала 71 мапу, в основному портолани. Одна з найвідоміших робіт Баттісти Агнезе — атлас світу на замовлення імператора Карла V для свого сина Філіпа ІІ, яку було видано в 1542 р.

1525 р. (жовтень). Московія (MOSСKOVIАE) на карті знаходиться у верхній лівій частині; нижче розташовуються Лівонія, Трансільванія, Греція, Менгрелія (Грузія), Вірменія та ін.

Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля).

Під назвою карти, ближче до півночі, Баттіста Аньєзе помістив фігуру людини, що сидить на троні, в шапці з хутряною облямівкою і з мечем в лівій руці; напис під ним: «Великий князь московитів» (Magnus princeps moscovitarum). Дві інші схожі один на одного фігури в профіль на троні у високих шапках з жезлами в правій руці розташовані: одна строго на схід від московита і представлена на тлі наметів як «Великий західний татарин» (Magnus tartarus occidentalis), інша - на півдні, між Чорним і Каспійським морями, і позначена як «Король грузинський» (Rex georgianiae). У верхній частині карти зображений Скіфський (Північний Льодовитий) океан (Oceanus Siticus) з умовною хвилястим кордоном води і суші; на південному сході - «Гірканське, або Каспійське, море» (Mare Hyrchanum sive Caspium), витягнуте більше із заходу на схід, ніж з півночі на південь; на південному заході дані близькі до реальних обрисів «Понтійського моря, або Понта» (Mare Ponticum sive Pontus), тобто Чорного моря, а також «Меотійського болота» (Meotides paludes), або Азовського моря; на північному заході показані досить далекі від справжніх обриси берега Балтійського моря, показаного як «Фінське море» (Mare Phinnicvm).  

На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS».  Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні – Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS.  

Далеко на південному заході позначені Поділля і Трансільванія, а на заході – Лівонія, до володінь якої віднесено Гродно, Вільно і, мабуть, Орша і Смоленськ (Grodno, Uilna regia, Orsa, Smolecum). Всі ці міста насправді входили до складу Великого Князівства Литовського, або Литви, яку Баттіста Аньєзе, мабуть, хибно ототожнив через співзвуччя назв з Лівонією (Michow 1884); не випадково Литва, як і Польща - головні сусіди Росії із заходу - навіть не вказані (Кудрявцев О. Ф., 2020).

1540 р. Портолан басейну Чорного моря. Українські землі – PODOLIA (Поділля) та RUBEA RUSSIA ALBA (Червона Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria). На сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari).

1550 р. Портолан басейну Чорного моря. Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля), а московитські – Тартарія (Tartaria).

1550 р. Портолан басейну Чорного моря (Біла Русь, Тартарія та Московія). Українські історико-географічні землі – RUSSIA ALBA  (Біла Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria) та Моша царство (Московія; MOSHA REGIA).

Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo; близько 1500–1566) — венеціанський картограф, географ, гравер та інженер, член Венеціанської академії та Головний космограф Венеціанської республіки. Народився у Віллафранка-П'ємонте. У 1539 отримав привілей Венеціанського сенату за друк вічного календаря. Першою картографічною роботою була мапа Німеччини у 1542. Створив фрескові мапи Азії та Африки в Палаці Дожів. Як інженер брав участь у розробленні проєктів регулювання рівня води та її солоності у Венеціанській лагуні. Змінив технологію виготовлення мап, перейшовши з гравіювання на деревʼяній основі на новітню техніку мідьориту, що надало картографічній продукції вишуканості та деталізації.

Йому приписували сто дев'ять географічних карт, на яких він відобразив практично весь відомий на той час світ. Серед його найцінніших карт — велика карта Африки на восьми аркушах, опублікована в 1564 р.

1550 р. венеціанський географ, секретар Сенату Венеціанської республіки та її посол у Франції Джованні Баттіста Рамусіо (Giovanni Battista Ramusio) розпочинає видання першого у світі географічного трактату «Navigationi et viaggi» (Навігації та подорожі), який складався з 3 томів загальним обсягом 2 787 сторінок. До оформлення 3 тому Трактату Рамусіо залучає Джакомо Ґастальді, який готує серію географічних мап, зокрема раніше не створюваних східного узбережжя Північної та Південної Америки, Куби та Еспаньйоли.

У середині XVI ст. центр видань «Географії» К. Птолемея перемістився до Венеції, де до 1599 р. вийшло понад десять видань італійською мовою. У 1548 р. в перекладі П'єтро Андреа Маттіолі видається «Географія» у першому в друкарстві кишеньковому форматі, що містило карти, створені, починаючи з 1542 року, включаючи дві планісфери. Ці планісфери, перша з яких датована 1546 роком, представляють континентальні маси північної півкулі, об’єднані найпівнічнішою частиною, тобто між Америкою/Гренландією та Європою.

Для цього видання Гастальді створює на мідних пластинах 34 мапи сторін світу, в яких згідно з уявленнями Птолемея віддзеркалені як реальні, так і міфічні землі, зокрема «Земля антропофаґів». У 1561 до свого перекладу «Географії» Жироламо Рушеллі передруковує мапи Гастальді з видання 1548 р. Завдяки відносній на той час точності нанесеного на мапах та зручності формату у подорожах це видання перевидалось протягом 50 років.

1548 р. Карта «Europae Tabvla VIII» (Венеціанське видання «Географії» Птолемея»).Українські землі – Сарматія (Sarmatia). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIАNI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTЕRNE (бастарни).

На карті 1548 р. “Germania Nova Tabula MDXXXXII” Галичина позначена як RVSSIA (Русь).

1548 р. Карта “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини). Позначено такі українські історико-географічні землі як Червона Русь, Поділля, Волинь, Покуття, Кодимія (Codimia) та ін.

На картах 1548 р. “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини) та “MOSCHOVIA TABULA NOVA” (Нова карта Московії) Д. Гастальді чи не уперше використано назву “Rossia Rossa” (Червона Русь) щодо Правобережної України.

На мапі “MOSCHOVIA TABULA NOVA” напис “ROSSIA BLANKA” (Біла Русь) поміщений між Великим Новгородом (Nouugardia) і Холмогорами (Colmogora). Це одна із перших карт Московії.

1548 р. Карта «Nova Descriptione de la Moscovia» (Московія). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia). На вертикальних рамках зображений великий князь Московський [Іван IV] на троні, російський кінний воїн, військова арматура.

1550 р. Джакомо Ґастальді(Giacomo Gastaldi; 1500—1566; венеціанський картограф і географ). Зиґмунд Герберштайн.

Карта «DÉSCRIPTIONÉ DÉ LA MOSCOUIA PER GIACOMO GASTALDO PIAMO[N]TESE COSMOGRAPHO IN VENETIA MDL»   (Опис Московщини Джакомо Гастальді, п’ємонтійця, космографа у Венеції 1550). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia).

Географічна сучасна карта (tabula modema) з елементами карти К. Птолемея, є зменшеним і частково переробленим варіантом карти Московії, вигравіюваної на міді А. Гіршфоґелем 1549 p., вміщеної до віденського видання книги німецького посла у Москві 1516-1518 і 1526-1527 pp. барона Сиґізмунда фон Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Comentarii» (Записки про Московію). Дереворитну копію карти виконав Дж. Ґастальді до італійського видання книги С. фон Герберштайна (вийшла друком у Венеції у 1550 р) [Вавричин, 2004].

1561 р. Карта Азії (La descrittione della prima parte dell'Asia…) з атласу. Південь України – Precopensi (Мала Тартарія).

1562 р. Двоаркушева карта Польського королівства та сусідніх країн (IL DISEGNO DE GEOGRAFIA MODERNA DEL REGNO DI POLONIA, E PARTE DEL DUCADO DI MOSCOVIA, CON PARTE DELLA SCANDIA, E PARTE DE SUEVIA, CON MOLTE REGIONI, IN QUELLI [...] MDLXII ...). Видавництво Венеція. На мапі присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: «Volinia» («Волинь»), «Rvssia» («Русь»), «Podolia» («Поділля»), «Pozcvze» («Покуття»), «Codimia» («Кодимія»), а також сусідніх земель: «Cabardi» («Кабардія»), «Cvmani» («Куманія»), «Tartaria Precopien» («Перекопська Татарія»), «Gazaria» («Хозарія»). Карта складена на основі «Карти Європи» Г. Меркатора (1554).

На карті позначено острів Джарилгач (Rоssa). У 15-16 ст. італійські мореплавці називали його «Ізольда Росса» або «Рожевий острів».

Венеціанський видавець Паоло Форлані перевидав карту Гастальді у 1567 та 1568 рр.

Якопо Маджоло (Iacopo Maggiolo; ? – Генуя, бл. 1605) – італійський картограф. Він також був відомий як Джакопо (Jacopo) або Джакомо (Giacomo).

Належав до родини генуезьких картографів, Якопо був молодшим сином Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) та братом Джованні Антоніо (Giovanni Antonio). З 1529 року, коли він, ймовірно, був ще дитиною, він займав разом зі своїм батьком офіційну посаду «Magister cartarum pro navigando» для Республіки Генуя, повністю замінивши його після його смерті. Картографічне виробництво Якопо, як і його батька, дуже плідне між 1551 і 1573 роками, було зосереджено на Середземноморському басейні.

Його перший збережений документ, що зберігається в Баварській державній бібліотеці, датується 1551 роком, останній був підписаний у 1602 році, через 29 років після попереднього. Існує гіпотеза, що це була робота, завершена роками раніше, і що Маджоло сфальсифікував дату, щоб переконати генуезький уряд продовжувати виплачувати йому зарплату, яку він отримував до 1605 року. Музей Галілея у Флоренції володіє морською картою Середземного моря, Чорного моря та європейського узбережжя Атлантичного океану, датованою 1565 роком.

Не маючи спадкоємців, його племінник Корнеліус, син Джованні Антоніо, пішов його стопами, отримавши посаду «магістра» через шість років після смерті дядька.

1553 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

На карті ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) з величезним кривим мечем та «RE DE Moschovia» (Короля Московії).

1563 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

На портолані. Джакомо Маджоло зображено  «RE DE Russia» (Короля Русі), «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) та «RE DE Moschovia» (Короля Московії). Всі вони сидять на тронах.

В Північному Причорномор'ї, де практично над усіма містами майорять прапори з символікою Османа, знаходиться величезний ханський намет, розшитий золотими візерунками. Перед ним на високому європейському троні сидить «Тартарський Король» у чалмі та з пишними вусами. Художник не забезпечив «Re de Tartaria» ніякою зброєю, і виглядає він, як не дивно, зовсім не агресивно. Погляд «Короля» спрямований на Схід. А над розкішним наметом, що маркує ханську ставку, майорить прапор із зображенням золотого півмісяця на червоному тлі (на всіх інших прапорах поле жовте, а півмісяць червоний). Таким чином мініатюрист продемонстрував нам особливий статус Тартарського Короля; а в епоху середньовіччя, як відомо, символ грав величезну роль.

1573 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

Джироламо Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520-1566) – італійський вчений, фізик, алхімік, географ та картограф.

Джироламо Рушеллі народився і виріс у бідній родині. Будучи самоукою, він вивчив різні мови, як сучасні йому, і давні. У Венеції Д. Рушеллі працював коректором у друкарні Вальгрізі. Рушеллі заснував у Римі Академію Обурення (італ. L'Accademia dello Sdegno). Заохочував перші літературні досліди Тассо. З 1548 р. жив у Венеції. Відомий під псевдонімом Алексіо з П'ємонта (італ. Alessio Piemontese) (лат. Alexius Pedemontanus), під яким написав книгу «De'secreti del reuerendo donno Alessio Piemontese» ([італ.] – Venice, 1555). Рушеллі був ерудитом, написав безліч праць і перекладів, у тому числі випустив у 1553 році «Словник рифм»

1561 р. зробив новий переклад «Географії» Птолемея на італійську мову (La Geograpfia Di Claudio Tolomeo Alessandrino, Nouvamente Tradatta Di Greco in Italiano) безпосередньо з грецького. Цей переклад використовувався у всіх інших Венеціанських виданнях аж до 1600 р., основою для карт як і раніше служили карти Д. Ґастальді (передрук мап Д. Гастальді з видання 1548 р.). Видавництво – Венеція.

Венеція, «Географії» Птолемея: 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1598 (64 карти), 1599 (69 карт).

1561 р. Карта «EVROPÆ TABVLA VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIАNI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTЕRNE (бастарни).

1561 р. Карта «POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA» (Нова карта Польщі та Угорщини).

Надрукована мапа у Венеції. Мапа цікава тим, що на ній присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Potchvze (Покуття). На карті вказаний Вишгород, а Київ – ні. Червона Русь «Rossia Rossa» на мапі – Правобережна Україна.

1561 р. Карта “Moschovia Nuova Tavola” (Нова карта Московії). Як і в інших роботах Рушеллі, тут простежується чітко розмежування назв Русі й Московії. Правобережна Україна традиційно для автора позначено як Rossia Rossa (Червона Русь), а на півночі карти, біля Білого моря, є напис Rossia Bianca (Біла Русь).

1561 р. Карта «Carta Marina Nuova Tavola» (Нова Морська карта).  Українські землі  – Червона Русь (Rossia Rossa), а московитські – Moscovia (Московія).

1565 р. Джорджіо Сідері Каллапода (Georgio Sideri Calapoda Cretensis), венеціанський картограф. Народився у Кандії (Крит). Відомо про його діяльність у період 1537-1565 рр. Відомі його вісім рукописних збірок портоланів і морських карт.

Європейські картографи, безсумнівно, мали інформацію про васальні відносини Кримського ханства до Османів. Ось які художні прийоми використовували картографи, щоб продемонструвати у своїх роботах цей концепт.

1565 р. Портулан Середземного моря, Чорного моря, Червоного моря та північно-східної ч-ни Атлантичного океану (Туреччина і Чорне море).

На його морській карті (карту він створив у Кандії на Криті) в районі Північного Причорномор'я (Чорноморське й Азовське узбережжя, Кубань) ми бачимо прапори, де на червоному, синьому і коричневому полях зображено золотий півмісяць. Полотнища подібного дизайну він поставив і над столицею османів Стамбулом і на османському узбережжі Чорного моря (сучасна Туреччина).

Така сама ситуація з прапорами міститься і на інших портуланах Джоржіо Сідері.

Українські землі (Правобережжя) – Русь (RUSIA).

Урбано Монті (італ. Urbano Monti) або Монте (Monte; 16 серпня 1544, Мілан – 15 травня 1613, Мілан) – італійський географ і картограф. Деякі з його картографічних робіт входять до знаменитої колекції Девіда Рамзі, переданої Стенфордському університету, і були оцифровані у 2017 році. На його карті світу Арктика та Антарктида зображені без крижаного покриву. Ця триметрова карта чи планісфера є найбільшою із ранніх карт світу.

Шедевр Монті, над яким він працював кілька років та опублікований ним у 1590 році, – географічний трактат (атлас) під назвою «Trattato universale. Descrittione et sito de tutta la Terra sin qui conosciuta» (Опис і місцеперебування всіх відомих на цю пору земель). Це важлива робота, не стільки через її описовий зміст (схожий на інші аналогічні роботи того часу), скільки через її величезну круглу планісферу, багато деталізовану і прикрашену, розділену на частини з 60 аркушів, які можна зібрати і обертати навколо центрального стержня. Відмінною особливістю карти є використання дуже незвичайної для того часу полярної азимутальної проєкції - з Північним полюсом як центральної точки і Антарктидою по зовнішньому колу. Через свій величезний розмір планісфера ніколи не публікувалася у великому масштабі і залишалася практично невідомою до наших днів.

Українські землі позначено як «Russia nerа» (Русь Чорна) та «Rossia rossa» (Русь Червона). Московщина на карті – «Moscovia».

1596 р. Джованні Ботеро (італ. Giovanni Botero; 1533—1617), італійський письменник, географ, правник, єзуїт.

Найбільшу славу і популярність Ботеро принесла історично-географічна праця «Універсальні реляції», яка, по суті, була описом усього відомого тоді світу. Написані в 1591—1595 роках чотири частини були опубліковані однієї книгою в 1596 році. Вона витримала чимало перевидань та перекладів. Її польські переклади в 1609 і 1613 роках стали популярнішими за «Хроніки світу» Марціна Бельського. Використовуючи твори авторів різних віків Ботеро, серед інших країн, описав також Україну і Кримське ханство. У праці є опис Поділля, Волині, Галичини, деяких міст (насамперед Києва, Львова, Луцька), розгляд конфесійних питань, характеристика деяких осіб (князя К.Острозького, Київського митрополита Ісидора).

В «Універсальних реляціях» поміщено опис і карту Тартарії.

Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini; 1555—1617) – італійський картограф, астроном та математик.

Відомий виданням перекладу «Географії» Клавдія Птолемея та підготовкою детального атласу карт італійських провінцій. Маджіні першим запропонував використовувати кому як роздільник цілої та дробової частини десяткових дробів.

Народився у Падуї. У 1579 р. закінчив навчання філософії в Болонському університеті й вирішив присвятити себе астрономії. У 1588 р. зайняв кафедру математики Болонського університету, на яку претендував також молодий Галілей, проте керівництво університету віддало перевагу Маджіні. Цей пост він обіймав до смерті 1617 р.

Маджіні був знайомий з геліоцентричною системою Коперника, але відкинув її у творі «Novæ cœlestium orbium theoricæ congruentes cum observationibus N. Copernici» (1589) й запропонував власний варіант геоцентричної системи з 11 планетних сфер, що обертаються.

Його видання «Географії» Птолемея вперше з’явилося у Венеції в 1596 р., а через два роки вийшло в італійській версії (переклад здійснив Леонардо Чернолі (Leonardo Cernoli). Італійське видання (1598) має значний коментар. В Географії Манджіні (1596) до 27 карт Птолемея додано ще 37 нових, тонко вигравірованих на міді Г. Порро (G. Porro), які разом утворюють справжній сучасний Атлас. У цьому латинському виданні міститься й карти українських земель та Московії. На карті Московії (Moscoviae Imperium) показані українські землі – Бессарабія та Кодимія.

·        1596 р. «Geographiae universae».Венеція. Латинський текст. Друкар Heredes Simoni Galignani. 64 карти.

·        1597 р. Кельн. Латинський текст. Друкар Петрус Кешхедт (Petrus Keschedt). 64 карти.

·        1598 р. "Geografia cioe descrittione universale della Terra partita in due volumi, nel Primo de quali si contengono gli otto libri della Geografia di Tolomeo, nuovamente con singolare studio rincontrati & corretti. da Gio. Antonio Magini Padovano. Venice, Gio Batt. e Giorgio Galignani Fratelli, 1598. 512 p.". Венеція. Італійський текст. Друкарі – Гіо. Баттіста і Джорджіо Галіньяні Фрателлі (Gio. Battista & Giorgio Galignani Fratelli). Художник Джироламо Порро. 64 карти.

·        1608 р.Кельн. Латинський текст. Друкар Антоніус Беккер (Antonius Becker). 63 карти.

·        1617 р. Арнем. Латинський текст. Друкар Йоганн Янсоніус. 64 карти.

·        1621 р. Падуя. Італійський текст. Друкар Паоло і Франческо Галіньяні (Paolo and Francesco Galignani). 64 карти.

Як картограф Маджіні підготував видання фундаментального географічного атласу Італії (Atlante geografico d'Italia), виданого посмертно його сином у 1620 році. Робота над атласом вимагала великих витрат, які Маджіні компенсував значною мірою з власної кишені; зокрема, виконував обов'язки придворного астролога при дворі мантуанського герцога Вінченцо I Гонзага і навчав синів герцога математики. Крім герцога, допомогу у виданні атласу надали правителі Мессіни та Генуї. Маджіні видав карти інших країн, у тому числі одну з перших карток Московії 1596 р.

1596 р. Карта «TABVLA EVROPAE VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPANI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTERNE (бастарни). Опублікована в «Географії Птолемея».

1596 р. Карта «Moscoviae Imperium» (Московська імперія).

Карта охоплює територію від верхів’я Дністра (Tiras fluv.) і Прип’яті (без назви) на заході до течії Волги (Volga) на сході.

На карті показано такі об’єкти: гори, річки, ліси, міста (художнім малюнком у вигляді груп будівель різної конфігурації). Лісові масиви означено малюнком у вигляді груп листяних дерев у верхів’ях лісових приток Дніпра та на правому березі Південного Бугу.

З українських земель зображено Правобережжя і Лівобережжя, Кримський півострів (Taurica Cberinesus), Азовське море (Moeotis tlus), північну частину Чорного моря (Pontus Euxinus vulgo Mare aggiore).

На мапі присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: «Codimia» (Кодимія) – на правому березі Дніпра, та «Bessarabia» (Бессарабія) – у нижній течії Дністра, Сіверщина (Seuera) – на правому березі Десни.

На карті показано міста: Київ (Chiovia), Канів, Вишгород (Visigrod), Рів (Roua), Брацлав (Bratclaw), Білгород (Noucastro), Очаків (Orzakow), Звенигород (Suynigrod), Житомир (Zitomirz), Городок (Grodek), та ін.

1600 р. Карта «MOSCOVIAE IMPERIVM. COLONIAE FORMULIS JOANI BUJ/EMECHERI AN. 1600» (Московська імперія. Видана у Кельні Йоганном Буссемехером 1600). Карта є збільшеною копією карти Московщини Дж. А. Маджіні, вперше надрукованої у латинському виданні Географії К. Птолемея 1596 р.

Автор: Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini). Видавець: Маттіас Квад (Matbus Quaden). Гравер: Маттіас Квад.Друкар: Йоганн Буссемехер.

Поміщена у книзі: «GEOGRAPHISCH HANTBUCH, IN WELCHEM DIE GELEGENHEIT DER VORNEMBSTEN LANTSCHAFFTEN DES GANTZEN EN ERDTBODEMS IN ZWEI UND ACHTZIG IN KUPFFER GESCHNITTEN TAFFELN FURGEBILDT. MIT BEYGE-LUGTER NOTWENDIGER BESCHREIBUNG AUSLEGUNG DERSELBEN ZU-GERICHT DURCH MATTHIS QUADEN KUPFFERSCHNEIDER. - COLN AM REIN. BEI JOHAN BUXEMACHER KUNSTDRUCKER VFFS. MAXIMINI STRASS DASELBST, MDC. - M. 68». Мідерит. Одноколірна.

Папір 28 x 22 см. Мова: латинська, німецька.

1657 р. П. Корнетті (італійський картограф). На карті напис – Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна Земля (Країна) Козаків). Майже уся територія на схід від теперішньої Волині теж має назву «Волинь» (Volinia). Частина цієї території, Подніпров`я, Запоріжжя, Лівобережжя Дніпра, зветься Низовою Волинню (Bassa Volinia). Землі північного Подністров`я та Південного Бугу названі Поділлям (Podolia). Разом з Волинню Поділля є Україною.

Джованні Джакомо де Россі (Giovanni Giacomo De Rossi; 1627–1691), італійський видавець та картограф. Жив і працював у Римі. Видавництво карт розпочав з гравером Дж. Відманом (G. Widman).

Джованні Джакомо де Россі успадкував видавничу справу від свого батька Джузеппе де Россі (Giuseppe de Rossi; 1570-1639). Джузеппе відкрив друкарню в 1633 році, а Джованні та його брат Джандоменіко (1619-1653) перейняли її після його смерті. Брати розширили бізнес, і до середини XVII століття це була найвідоміша друкарня в Римі.

Пізніше бізнес перейшов до Лоренцо Філіппо (1682–?). У 1738 році фірма була відома як «Calcografia Camerale», потім, з 1870 по 1945 рік, як «Regia Calcografica». Сьогодні фірма все ще працює і називається «Calcografia Nazionale». Вона працює як безкоштовний музей і пропонує одну з найкращих колекцій карт.

Над своїми картами Джованні працював з Джакомо Кантеллі да Віньола. Фірма також публікувала карти на основі карт Ніколя Сансона.

Видав атлас «Mercury Geografico», спільно з картографом Джакомо Кантеллі да Віньола, в стилі бароко. «Mercurio Geografico» – перший сучасний, оновлений атлас фоліо світу, опублікований в Італії в XVII столітті. Його попередниками були або видання «Географії» Птолемея, або примітивніші атласи, зроблені на замовлення.

В атласі поміщено власні карти Кантеллі, а також карти Сансонів і Бодранда (Baudrand) (перше видання – 1687 р., друге видання – 1692 р. (через рік після смерті Джованні). У першому виданні “Mercury Geografico” було опубліковано 19 карт Джакомо Кантеллі. 1692 р. вийшов другий випуск у двох томах, де було поміщено 150 карт (гравер Антоніо Барбе (Antonio Barbey). Надалі його син Доменіко де Россі (Domenico de Rossi) та його нащадки перевидавали атлас шість разів до 1741 р.

Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643–1695), італійський картограф та географ. Джакомо Кантеллі в 1685 р. отримав посаду придворного географа Франческо II д'Есте, герцога Модени й Реджіо. Д. Кантеллі співпрацював з Джованні Джакомо де Россі (1627—1691), видатним італійським друкарем і видавцем, який видавав атлас в стилі бароко «Mercury Geografico» з картами Кантеллі

1678 р. Карта «STATI DELLA CORONA DI POLONIA DIUISA NELLE SUE PRINCIPALI PROVINCIE, E PALATINATI DA GVGLIELMO SANSONE GEOGRAFO DEL RÈ CHRIST. E DI NUOUO DATA IN LUCE DA GIO; GIACOMO ROSSI, IN ROMA, ALLA PACE, L’ANNO 1678» ([Карта] коронних польських земель з поділом на головні землі й воєводства за Ґійомом Сансоном, географом короля всіх християн, яка з’явилася на світ завдяки Джакомо Россі у Римі, Алля Паце, року 1678). Масштаб 1:2 700 000, мова італійська.

Карта є переопрацюванням карти Н. Сансона «Estate de la couronne de Pologne», (Париж, 1655); карти Гійома Сансона 1670 р. «Tabula nova totius REGNI POLONIAE in quo sunt DUCATUS et PROVINCIAE PRUSSIA, CUJAVIA, MAZOVIA RUSSIA NIGRA &c. DUCATUS LITHUANIA UKRANIA, &c. in qua VOLHYNIA, et PODOLIA, cum suis Palatinatibus ac Confinys»; карти 1672 р. Гійома Сансона та Юбера Жайо «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків).

Перевидана Джованні Джакомо де Россі 1692 р. (атлас “Mercury Geografico”).

Південна частина Луцького та Київське воєводства названі Україною, або Країною Козаків (Vcraina о Paese de Cosacchi), землі між гирлами Південного Бугу (Bog R.) і Дніпра — Диким полем (Dzike Polie ouero Deserti).

Показана на карті Верхня Волинь (ALTA VOLINIA) – історична волинська земля, а от Нижня Волинь (BASSA VOLINIA), закінчувалася аж біля Полтави і межувала з Диким Полем та землями Кримського ханства.

Серед багатьох українських етнічних земель показано також й Покуття (Pochutia) та Підляшшя (Polachia), що займає Більське воєводство (Palatinato di Bielsk).

1678 р. Карта «Russia Bianca ò Moscovia diuisa da Guglielmo Sansone ne suoi Regni, Ducati, Principati, Prouincie, e Popoli che presentemente sono soggeti al Gran Duca di Moscovia di nuovo data in luce da Gio. G. I. Rossi» (Біла Русь, або Московія, поділена на найважливіші царства, князівства, краї, провінції і народи, що перебувають під владою руського царя, що відомий як Великий князь московський (карта Ґ. Сансона, скоп. Д. Д. Россі). Масштаб 1:[8 000 000] ; [43 іт. милі в 1 см]. Рим. 1 к. : 1 колір., худож. картуш ; 49х61 см. - Грав. - Іт. В атласі: La Guida del Mercurio Geografico per tutte le parti del Mondo / Rossi G., Rossi D. - Roma, 1669-1703.

Карта створена на основі карти Гійома Сансона 1674 р.

Центральна Україна (Правобережна й Лівобережна) названа Україною, або Країною Козаків (Vcraina о Paese de Cosacchi). Серед українських етнічних земель позначено Поділля. На схід від Воронежчини виділена Оcraina (Окраїна). Землі Південної України – Piccola Tartaria (Мала Тартарія). На схід від Каспійського моря – Велика Тартарія (Parte Della Gran Tartaria).

1684 р. Джакомо Кантеллі да Віньола видав ще одну карту із зображенням України – “Tartaria d'Evropa ouero Piccola Tartaria diuisa da Giacomo Cantelli da Vignola ne Tartari Nogai e del Crim, o di Precop Soggetti al proprio  Kamne Tartari di Budziack, d'Oczackow, e di Dobruss, Sogetti al Turko ne Tartari Circassi, e di Mordua Sogetti al Gran Duca di Moscouia e nelle Due Ukraine, una aditata da Cosacchi Tanaiti Sogetti al Moscouita, l'altra da Cosacchi di Zaporowa, ora liberi, e gia dipendenti dalla Polonia” (Європейська Тартарія або Мала Тартарія…). Видавець карти Джованні Джакомо де Россі. Мапа видана у Римі. Формат – 16,5 × 22 дюйми, масштаб – 1:3 540 000. Середня Наддніпрянщина показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Земля (Країна) Козаків Запорозьких). На схід від неї вказана “Україна або Земля  Козаків Донських, залежних від Московії” (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). Карта – гравюра на міді, вигравіювана Франциском Доріа, перевидана Джованні Джакомо де Россі 1692 р. (атлас “Mercury Geografico”).

1686 р. Карта “Descritione delli Principati della Moldavia, e Valachia tolta de Giacomo Cantelli da Vignola geografo del Serenissmo. Duca di Modena &c da un Esemplare trovato nel Gabinetto del Prencipe di Transilvania; data in Luce da Gio. Giac. de Rossi dalle sue stampe in Roma alla Pace con Priv. del S. P. 1686” (Молдавія й Валахія). Мапа видана у Римі, формат – 42 × 54 см, масштаб – 1:1 740 000. Середня Наддніпрянщина показана як Parte dell Vkrania ouero Paese de Cosacchi di Zaporowa (Частина України або Земля (Країна) Запорозьких Козаків), Південна Україна – Дике Поле (Dzike Polie) та Тартарія Очаківська. 1692 р. Джакомо де Россі та Доменіко де Росі (Domenico de Rossi; 1659–1730) перевидали карту в атласі “Mercury Geografico”.

Вінченцо Марія Коронеллі (Vencenzo Maria Coronelli; 1650–1718), венеціанський історик та географ, генерал ордену міноритів. Вінченцо Марія Коронеллі займався головним чином космографією. Виготовив у Парижі, за дорученням короля Людовика XIV, земний і небесний глобуси, які досі зберігаються в Паризькій національній бібліотеці.

Вінченцо Марія Коронеллі народився у Венеції 16 серпня 1650 року як третя дитина в дуже великій родині. У 1660 році, у віці десяти років, він переїхав до Равенни і тут навчився мистецтва різання по дереву. Під ксилографією (від грецького ξύλον, «дерево» і γράφω, «я пишу») ми маємо на увазі гравіювання зображень й іноді коротких текстів на дерев'яних табличках (матрицях), які згодом наносяться чорнилом і використовуються. для створення кількох копій одного і того ж предмета на папері, а іноді й на шовку, шляхом друкування на пресі. Майстерність, отримана тут Коронеллі, стала фундаментальною для його подальшої роботи з картами .

У 1663 році, бувши дуже молодим, він вступив до францисканського ордену Конвентуальних Менших Братів, ставши послушником у 1665 році. Вся церковна кар’єра Коронеллі пройшла в цьому релігійному ордені, генеральним міністром якого він став у 1701 році.

У 1666 році, у віці всього шістнадцяти років, після вивчення математики та географії, він опублікував свою першу працю, «Calendario perpetuo profano» (Профанний вічний календар).

У 1671 році він вступив до монастиря Санта-Марія Глоріоза деі Фрарі у Венеції, а в 1672 році в орден Колегіо Сан Бонавентура в Гроттаферраті, у Римі, де він здобув докторський ступінь з теології в 1674 році. Згодом він також спеціалізувався на астрономії та математиці.

З 1678 року Коронеллі почав займатися географією, і йому було доручено створити глобуси, що представляють Землю та небесні тіла для герцога Пармського Рануччо II Фарнезе. Вони мали діаметр 175 см і були чудової роботи.

У 1681 році Коронеллі переїхав до Парижа, де він залишався протягом двох років. Слава Коронеллі як «майстра у виготовленні глобусів» стала відомою по всій Європі, настільки, що кардинал д'Естре, французький посол Людовика XIV у Римі, замовив у нього два глобуси для Людовика XIV, щоб прикрасити Королівську бібліотеку Версальського палацу. Виготовлені з 1681 по 1683 рік, ці два глобуси, один тераковий (із зображенням світу, відомого на той час), а інший небесний (із зображенням неба під час народження Людовика XIV, намальований Жаном Батистом Корнелем), мають діаметр 382 см і важать приблизно дві тонни кожен. Зараз вони належать до колекцій Національної бібліотеки Франції та виставлені в штаб-квартирі Франсуа Міттерана.

1687 р. Карта “Asia. Divisa nelle sue Parti secondo lo stato presente, Descritta, e Dedicata al P. R^mo: Tirso Gonzalez Preposito Generale della Compagnia di Giesù, dal P. M. Coronelli M. C. Cosmografo Ser^ma: Repub: Di Venezia”. Карта виготовлена для Генерала Товариства Ісуса Тирсо Гонсалеса. Західна Україна на карті – Чорна Русь (Russia Negra).

1688 р. Карта «Le Cours du Danube, Depuis sa source, Iusqu’a ses Embouchures ou sont partie de l’Empire d’Allemagne; et des Estats qui ont esté ou sont encore de l’Empire des Turcs en Europe; Avec Partie des Estats de la Ser.me Republique de Venise» (Русло Дунаю від витоків до гирла…). Українські історико-географічні землі представлені Чорною Руссю, або Руською землею (Russie Noire ou Ruska Ziemia) з виділеними на її землях Холмським (Le Palatinat de Chelm) та Львівським (Le Palatinat de Luwow) воєводства, Поділлям (Podolie), що охоплює Tepeбовлянську (Treboula), Кам’янецьку (Kamieniec) та Брацлавську (Вrасlаu) землі та Волиню (Volnynie). Землі в межиріччі Дністра (Niester fl.) і Росі (Ros Rio.) названі Україною (Ukraine).

Карту прикрашає великий алегоричний картуш, в якому поміщені всі монархи, чиї королівства перетинає Дунай (від його джерела (у Шварцвальді, Німеччина) до його гирла (Чорне море, в сучасній Румунії).

1688 р. Карта «Russia Bianca o Moscovia ...». Мапа видана у Римі, формат – 21,5 × 17,5 дюйма. Середня Наддніпрянщина показана як Vcraina o Paese de Cosacchj (Україна або Земля (Країна) Козаків). На схід від Воронежчини виділена  Оcraina (Окраїна).  Землі Південної України – Piccola Tartaria (Мала Тартарія). На схід від Каспійського моря – Велика Тартарія (Parte Della Gran Tartaria).

1690 р. Карта «L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée». Правобережжя  та Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Земля (Країна) Козаків). Назва OKRAINA (Окраіна) вжита стосовно Задоння й Рязанщини — московського порубіжжя. Московська (MOSCOVIE) Окраїна до України не має жодного відношення, і, навпаки, Козацька Україна не визначається як чиясь окраїна чи креси (KRESY).

Гравер карти – француз Жан-Батист Нолен (Jean-Baptiste Nolin; 1657–1708).

1690 р. Карта «Parte Orientale Dell' Europa, Descritta, e Dedicata Dal P. Cosmografo Coronelli All Illustrissimo, et Eccellentissimo Signore Giovanni da Mula, Senatore amplissimo Nella Serenissima Republica de Venetia», видана у Венеції. Між Тартарією і Рязанщиною – UKRAINА (Україна).

На карті показано історико-географічні українські регіони: Волинь (Volinia) (простягнулась від р. Прип`яті до Причорномор`я та Сіверського Дінця, включаючи все Середнє Подніпров`я; теперішні Волинська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Київська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Дніпропетровська, Донецька області); Поділля (Podoliа) (територія Північного Придністров`я та Середнього Побужжя; теперішні – Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська області), Чорна Русь (Russia Negra) (територія Прикарпаття та Холмщини; теперішні Львівська, Івано-Франківська області); Полісся (Polesia) (землі у верхів`ях річки р. Прип`ять, навколо Шацьких озер; нині частина Польщі, Білорусі, Волині; теперішня Волинська область); Бессарабія – теперішні Одеська, Миколаївська області; Новгород – теперішня Чернігівська область; Тартарія – теперішні Донецька, Запорізька, Херсонська області та Крим.

Мапа неодноразово перевидавалася (1691 р., 1692 р. і т. д.).

1695 р. Карта “Polonia parte Orientale”, видана у Венеції. Правобережна  та Лівобережна Україна позначені як UKRAINA PAESE COSACCHJ (Україна або Земля (Країна) Козаків). На схід від Дніпра – Дике Поле (Dzike Polie). Позначено фортецю Кодак з написом, що її взяли козаки в 1648 р. На карті позначено Чорний шлях.

У період української визвольної війни, 1 жовтня 1648 р., після 4-х місячної облоги, Кодак був взятий за наказом Богдана Хмельницького (який за переказом влучно висловився на адресу цієї фортеці: «Manu facta manu distruo» («руками створене руками й руйнується») козацьким загоном під командуванням полковника Максима Нестеренка (за іншою версією — полковника Ніжинського полку Прокопа Шумейка) та перетворений на опорний пункт українського козацького війська.

Джованні Баттіста Альбріззі (Giovanni Battista Albrizzi; 1698–1777) – італійський картограф.

1750 р. Карта «Nuova Carta del Regno Di Polonia, Diviso nei suoi Palatinati, Secondo l'ultime offervazioni ed anotazioni, fata in Amsterdam, per Isak Tirion» (Нова карта Королівства Польщі). Видавець Ісаак Тіріон  (Isaac Tirion), Амстердам. Карта надрукована у 5 версіях. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukranіа (Україна). Південніше м. Кодак напис “Zaporopski Cosachi” (Запорозькі Козаки) та “Tartaria” (Тартарія). Волинь (Volhyniа) ототожнюється з Україною. Russiа Rossa (Русь Червона) – землі Західної України (від Любліна і Холма до Брацлава).

Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні (Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni; 1736–1814), універсальний астроном, геодезист та математик. Був етнографом Венеціанської республіки та гідрографом торгового флоту в Парижі. Під час Семирічної війни (1756–1763) потрапив у французький полон, після чого оселився у Парижі, де працював картографом. Карти в його різних атласах були декоративно вигравіювані та оздоблені картушами. Його найбільше досягненням - атлас Польщі 1772 р. У 1783 р. видав карту «Carte Generale de la Pologne avec tous les Etats qui en dependent» (Генеральна карта Польщі...). Формат  30.48 x 45.085 cм. Масштаб 1 : 4 000 000. На замовлення правителів Речі Посполитої та Османської імперії розробив карти для встановлення точних кордонів володінь у пониззі Дніпра. Автор багатьох атласів та великомасштабних карт. З 1781 р. жив і працював при дворі Бурбонів у Неаполі.

1772 р. Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні у співавторстві видав атлас .

Автори атласу: Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні (Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni; 1736–1814) – італійський географ та картограф, Францішек Флоріан Чакі (Franciszek Florian Czaki (Csaky de Kerestszegh); ? – 1772) – картограф, капітан артилерії, Ян Ендерсх (Jan Fryderyk Endersch; 1705-1769)  - картограф, математик, механік.

Назва атласу: “Carte de la Pologne: Divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districts, construite d'après quantité d arpentages d observations, et de mesures prises sur les lieux” (Карта Польщі, поділена на краї та воєводства, а також на округи, відтворена за численними розмежуваннями, спостереженнями і вимірами, здійсненими на місцевості). Масштаб – приблизно 1:673 000. Мова: французька, польська, німецька, турецька. Карти атласу охоплюють територію сучасної України, Польщі, Литви, Білорусі та західних районів Росії. Ініціатором видання був воєвода новогродський, князь, меценат Юзеф Олександр Яблоновський (Józef Aleksander Jabłonowski). Який близько 1740 р. почав збирати матеріали для виготовлення генеральної карти Польщі. До роботи були залучені Францішек Флоріан Чакі (Franciszek Florian Czaki (Csaky de Kerestszegh); ? – 1772) -  картограф короля Станіслава Августа, географ, капітан артилерії та Ян Ендерсх (Jan Fryderyk Endersch; 1705–1769)  -  математик  короля Станіслава Августа, картограф, механік,  які картографували окремі регіони та воєводства Польщі. Зібрані матеріали, були опрацьовані відомим італійським картографом Джованні Антоніо Ріцці Дзанноні (1736-1814). Завершальна робота виконувалася в Парижі.

Це перший детальний великомасштабний атлас Польщі до її поділів у 1772, 1793 і 1795 рр. Карти гравіровані  та ілюміновані від руки. Атлас складався з 23 карт (однієї генеральної карти «Wizerunek powszechny Polski y Litwy» та її окремих частин). 

На аркушах 2, 5, 6 на місці акваторії Балтійського моря поміщені зображення вітрильників, що є характерним для оформлення давніх карт. На 21 аркуші поміщена гравюра, де крім назви атласу, вказівки автора і року видання, присвяти Ю. Яблоновському, зображені алегоричні елементи, професійні атрибути (геодезичні інструменти), жанрові сцени. На аркуші 22 вказано графічний масштаб в різних величинах (англійські, французькі милі, російські версти і т. д.), умовні знаки. Кожен аркуш карти має власну назву. Рельєф зображений рисунком та штрихуванням. Одним з важливих елементів змісту карти є державні кордони, а також кордони воєводств і повітів. Це дозволяє визначити адміністративно-територіальну приналежність населених пунктів.

Карти досить точно і детально показують місцевість, мають координатну сітку, хоча зображення окремих географічних об'єктів не позбавлене помилок і спотворень. Крім того, показані багато елементів тематичного змісту, які зазвичай відсутні на загальногеографічних картах: ліси, мости, переправи, озера, болота, трясовини, дороги, канали, млини, скляні заводи, паперові фабрики, кузні та ін. Також позначені місця видобутку корисних копалин: срібла, золота, олова, міді, залізних руд, сірки, солі, свинцю, купоросу, алюмінію і т. д. Відзначено наявність в населених пунктах замків, фортець, адміністративне значення міст, а також ярмарки, пошти, корчми, університети, центри архієпископств, абатств, монастирі, місцеперебування чудотворних ікон.

Українські землі зображені на аркушах №№ 14, 15, 16, 18, 19, 20, 22, 23, 24.

Аркуш №14. Woiewodztwa Lubelskie y Rawskie. Mazowsze y Podlasie Południowe. Część Pułnocna Woiewodztw Bełzkiego, Ruskiego y Sendomirskiego Część Zachodnia Woiewodztwo  Wolyńskiego y Brzeskiego-Litewskiego (Воєводство Любельське і Равське, Мазовія і Південне Підляшшя. Північна частина воєводства Белзького, Руського і Сандомирського. Західна частина воєводств Волинського і Берестейського). Зображені землі Холмської землі (Ziemia Chelmska). 

Аркуш №15. Część Pułnocna Woiewodztw Wołinskiego y Kiiowskiego. Powiat Piński, w Litwie Południowey (Північна частина воєводств Волинського і Київського. Пінський повіт у Південній Литві).

Аркуш №16. Karta granic Polski y Russyi, zawieraiąca część Północną Ukrainy, bieg Dniepru od Chełmicza aż do Kiiowa, Deszny, Semu y inszych Rzek mniey znacznych (Карта кордонів Польщі і Росії, яка охоплює частину Північної України, русло Дніпра від Холмєча аж до Києва, Десни, Сейму та інших, менше важливих річок). Напис на мапі – Ukraina Moskiewska (Україна Московська) – землі, що лежать в межиріччі Дніпра.

Аркуш №18. Woiewodztwo Ruskie, część Krakowskiego, Sędomirskiego y Bełzkiego z Granicami Węgier, y Polski, ktore Gory Karpackie, Nakształt łańcucha Wyciągnione, od Gory Wolska, aż do Talabry, wyznaczaią (Воєводство Руське, частина Краківського, Сандомирського і Белзького з кордоном Угорщини і Польщі, вздовж якого, як витягнутий ланцюг, простягаються гори Карпати від гори Вольська до гори Талябри). На карті зображені Львівська (Ziemia Lwowska), Перемишльська (Ziemia Przemyslska), Сяноцька (Ziemia Sanоска), Жидачівська (Ziemia Zydaczewska), Галицька (Ziemia Halicka) землі.

Аркуш №19. Karta Podola, znaczney Części Wołynia, płynienie Dniestru od Uścia, aż do Chocima y Ładowa, Bogu od swego zrzodła, aż do Ładyczyna, Pogranicze Mołdawy, Woiewodztw Bełzkiego, Ruskiego, Kiiowskiego y Bracławskiego (Карта Поділля, великої частини Волині, русло Дністра від Устя аж до Хотина і Лядової, Південного Бугу від витоків аж до Ладижина, пограниччя Молдавії, воєводств Бєльського, Руського, Київського і Брацлавського). Написи на мапі – Ukraina Moskiewska (Україна Московська) та Ukraina Polska (Україна Польська).

Аркуш №20. Karta Granic Polski, y Russyi, Zawieraiąca Część Południową Ukrainy, y Przeciąg Dniepru, Zacząwszy od Kiiowa, aż do Samary (Карта кордонів Польщі і Росії, що включає частину Південної України і русло Дніпра від Києва аж до Самари). Київське воєводство назване також Україною Польською (Ukraina Polska albo Woiewodztwo Kiiowskie). На Лівобережжі зображена Україна Московська або частина Київщини (Ukraina Moskiewska albo Czçsé Kiiowszczyzny).

На карті позначені межі Нової Сербії на той час уже в складі Новоросійської губернії (Nowa Serbia teras Nowa Rus’) з позначенням військово-територіального поділу на полки та сотні. Зокрема, позначені землі полків сербських гусарів полковника І. Хорвата (Regiment Usarow Horbackich), пандурів (Regiment Pandurow) та слобідського полку (Regiment Slobodow), територія Генеральної (Нової) Січі (Sicz. General.). Вище Нового Кодака – місце розташування Старої Січі (St. Kozac. Sicz).

Аркуш №22. Karta Granic Polski, y Siedmiogrodu, Zawieraiąca Część Południową Ziemi Halickiey, y Dalszy Przeciąg Gór Karpackich, Zacząwszy Od Gory Talabri, Aż do Zrzodła Maruzyi (Карта кордонів Польщі й Семигороддя, що включає південну частину землі Галицької і частину Карпат від гори Талябри аж до витоків Марузії).

Аркуш №23. Karta Granic Polski, Zacząwszy od Końca Gór Karpackich w Siedmiogrodzie, aż do Osady Tatarow Bessarabskich, Zawieraiąca Moldawią Pułnocną, Stepy Tatarow Lipkow, y Wyciągnienie Dniestru od Chocima, aż do Benderu (Карта кордонів Польщі від закінчення Карпат в Семигородді аж до поселень татар у Бессарабії; включає Північну Молдавію, степи липківських татар і течію Дністра від Хотина аж до Бендер).

Аркуш №24. Karta granic Polski, zacząwszy od Bałty, aż do rzeki Sina-Woda, zawieraiąca Słobody Kozaków, Humańskich, y Zaporohowskich, Stépy Tatarow, Oczakowskich, Bessarabskich y Nogayskich, z ich ordami, tak ie w roku MDCCLXVII Han-Krymski poosadzał. Znayduie się tu ieszcze, dalsze wyciągnienie Bógu, y Dniestru (Карта кордонів Польщі від Балти аж до річки Синя Вода, включає слободи козаків уманських і запорозьких; степи татар очаківських, бессарабських і ногайських з їхніми ордами, так як їх року 1767 поосаджував кримський хан. Далі зображена течія Бугу і Дністра; також Дніпра від порогів аж до впадіння у Чорне море).

На карті зображена південна частина Новоросії (Noaw Rus) із землями Українського (Regiment Ukraincow) та Слобідського (Kozacy Slobocy) полків; землі Вольностей Війська Запорозького (Osady Zaporoiowcow), а також місце розташування Нової або Підпільненської Січі (Nowa Sicza Zaporowska, Podpolna) та Старої Січі (Dawna Sicza), нижче Старого Кодака (Kudek Stary) позначені 13 порогів.

Написи на карті – Kozaków Humańskich y Zaporohowskich  (Козаків Уманських та Запорозьких), Kozaczyzna Humańska (Козаччина Уманська).

1774 р. Карта “Carte De La Partie Septentrionale De L Empire Otoman Contentant la Crimee, la Moldavie, la Valakie, la Bulgarie, avec la Nouvelle Russie, les Gouvernement d'Astracan, et de Voronez, les Tartares, Cosques &c. Par le Sr. Rizzi Zannoni... 1774” (Карта Північної частини Османської імперії...). Видавництво Париж, формат – 22 × 17 дюймів. Перевидана у Венеції 1784 р. на 6 аркушах,  Ремондіні (Remondini). Поміщена в атласі “SANTINI, P. / REMONDINI, M. - Atlas Universel dressé sur les meilleures cartes modernes”.

Між Пд. Бугом та Дніпром напис на мапі Territoire des Zaporoviens (Територія (земля) Запорожців). Північніше території запорожців на карті позначено кордон між Російською державою та Османською імперією, який був до Бєлградського мирного договору 1739 р. (тобто кордон станом на 22 жовтня 1705 р.). Над лінією кордону на карті напис Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські). Між  лінією кордону та полком Гусарів Хорватських напис – Regimеnt Ukraincow (Полк Українців).

1781 р. Карта “LI PALATINATI DI BRACLAW, E KIOWIА. TRATTA DALL’ ATLANTE POLACCO DEL SIGR. RIZZI ZANONI” (БРАЦЛАВСЬКЕ ТА КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВА З ПОЛЬСЬКОГО АТЛАСУ Ріцці Дзанноні). Видавництво Венеція (Venezia). Папір, мідерит, багатоколірне ручне тонування аквареллю. Кольоровий художній картуш. Масштаб – 1:1 460 000 (8 звичайн. італійських миль в 1 см), мова –  італійська. На карті позначено Київське та Брацлавське воєводства, визначені межами річок Дніпро та Дністер. Територія за межами воєводств позначена як Ukrania Russa (Україна Російська). Ці українські землі в цей час належали Російській імперії. Кримське ханство - Piccola Tartaria (Мала Тартарія).

Паоло Сантіні (Paolo Santini), італійський картограф.

1776 р. опублікував карту “Сarte des Environs de la Mer-Noire ou se trouvent L'Ukrayne, La Petite Tartarie, et les Confins de la Russe Européene, et de la Turkie” (Карта регіонів Чорного моря, включаючи Україну, Малу Тартарію та кордони європейської частини Росії та Туреччини). Видавництво Венеція.  Карта складена після підписання 1774 р. Кючук-Кайнарджийського миру. Згідно з ним, Туреччина визнавала незалежність Кримського ханства, протекторат Росії над Молдавією та Валахією і право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі і протоках Босфор і Дарданелли.

Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukrayne (Україна), Південна Україна – Novel le Servie (Нова Сербія).  

Нова Сербія – військово-землеробська колонія, територія якої тепер майже повністю знаходиться у Кіровоградській області. Створена для оборони південної України від нападів турків і кримських татар, Нова Сербія становила собою ряд захищених земляними укріпленнями (шанцями) поселень і охоплювала територію між річками Синюхою та Дніпром, на півночі була обмежена польським кордоном, який проходив по річках Великій Висі та Тясмину, на півдні – лінією від гирла річки Кагарлика (притоки р. Синюхи) до гирла річки Омельника (притоки р. Дніпра). Тільки невеличкі частинки колишньої сербської колонії у наш час опинилися в інших областях України - у Черкаській (між селами Вершацями і Стецівкою, які до 1954 р. теж були кіровоградськими), у Полтавській (Крюків і Кам'яні Потоки) та у Дніпропетровській (між річками Омельником і Дніпром).

На схід від Novel le Servie містяться напис Cosaques Zaporisk (Козаки Запорозькі), на південь напис – Dzike Pole (Дике Поле). Одещина. Миколаївщина та Правобережна Херсонщина - Тартарія Очаківська; Лівобережна Херсонщина, Запоріжжя та Донбас - Тартарія Ногайська. Опублікована в «Atlas Universel dressée sur les meuilleures cartes modernes, 1776».

1776 р. Карта «CARTE DE LA  LITHUANIE RUSSIENNE  qui comprend les PALATINATS  de LIVONIE, de WITEPSK, de MISCISLAW,  et une partie de ceux de  POLOCK et de MINSK  cédés par la POLOGNE à la  RUSSIE. Dressée sur l'Exemplaire des Héritiers HOMANN 1775. à VENISE, Par P. Santini  1776  Chez M. Remondini». Формат мапи 54.61 × 44.45 cм, масштаб – 1 : 400 000. Видавець Джузеппе Антоніо Ремондіні (Giuseppe Remondini II; 1745–1811), після смерті батька видавництво очолив його син Франческо Ремондіні (Francesco Remondini; 1777–1820). Видавництво Венеція. Північніше Києва напис – Ukraine (Україна).

Антоніо Затта (Antonio Zatta; 1757–1797), італійський картограф та видавець. Працював у Венеції. Дві його найвідоміших роботи Atlante Novissimo, опублікованій в 1779 р., і Nuovo Atlante, видано в 1799 році, вже після його смерті. Atlante Novissimo містив 5 томів, 216 карт-гравюр (4 світу, 25 з Північної й Південної Америки, 2 з Австралії, і 5 космографічні таблиці). Мапа Затта Нової Зеландії була першою картою в атласі, що показувала відкриття Кука. Також відомі його карти англійських графств.

1781 р. Карта «Russia Rossa…» (Червона Русь, Поділля та Волинь). Червона Русь – західноукраїнські землі.

1781 р. Карта «Li Palatinati di Braclaw, e Kiowia» (Брацлавське та Київське воєводства). Видавництво Венеція. Українські землі в складі Росії – Україна Російська(UKRANIA RUSSA).

Франческо Пагноні (Franchesco Pagnoni) – італійський картограф.

1860 р. Карта “Regno di Polonia nei suoi antichi confini avanti lo smembramento”. Центральна Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Uсrania (Україна). Королівство польське на карті зображено до Андрусівського договору 1667 р.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Вавричин М. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. Львів, 1975. С. 101–109.

*Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України : Зб. наук. праць. Львів; Київ; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2000.  С. 20.

*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2004. 208 с.

*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. 224 с.

*Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с.

 *Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.

*Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. К. 1981. Вип. 7. С. 88–93.

*Дашкевич Я.Р. Середньовічні карти України в дослідженнях кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історичні  дослідження. Вітчизняна історія : республ. міжвідомчий зб. наук. праць. К. : Наук. думка, 1985. Вип. 11. С. 85–90.

*Дашкевич Я. Україна на картах ХІV–ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. К. 1988. C. 94–100.

*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах ХVI ст. // Географічний фактор в історичному процесі. 1990. C. 155-169.

*Дашкевич Я.  Поділля: виникнення і значення назви // VІІІ Подільська історико-краєзнавча конференція (секція історії дожовтневого періоду): Тези доповідей. – Кам’янець-Подільський, 1990. С. 58 – 60.

*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах XVI ст. Флора, анотації та іконографія (джерелознавче значення) // Історико-географічні дослідження в Україні. 1992. – 2. C. 13–21.

 *Осталецька Олена. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені в. І. Вернадського / Вісник Львівського університету. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 — 136.

*Сосса Р. І. Основні етапи картографування терену України до 1920 р. // Вісник геодезії та картографії. 1999. – № 2. С. 38-49.

*Сосса Р. І. Становлення української національної картографії // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. – № 2. С. 93-96.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.

*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.

*Сосса Р. І. Історія  картографування території  України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.

*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.

*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.

*Шелухин С. П. Назва України: з картами. – Відень : тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с. + 3 л. карт.

 

1459 р. Фра Мавро