середа, 17 листопада 2021 р.

КОЗАЦЬКА УКРАЇНА: історичні документи та географічні карти (XVI-XVIII ст.)


Перша книга про українських козаків вийшла 1594 р. в Австрії. Український вчений-історик Богдан Березенко віднайшов в австрійській бібліотеці унікальну книгу-брошуру під назвою «Die Kossäcken mit hilff der Moldaur und Moscawitter in Podolia 26 000... Wiin, 1594». У книзі «Козаки за допомогою молдаван та московитів на Подолії...» йдеться про участь Війська Запорозького у війні Австрійського цісарства з Османською імперією у 1593-1606 роках. Розкривається участь 26-тисячного українського війська за участю молдавських вояків і донських козаків як союзників Австрії [Тарас Чухліб. 2020. FB].

З появою козацтва Середня Наддніпрянщина, де гуртувалися козаки, дістала назву козацьких україн, що зображено в українському фольклорі: наприклад, у народній пісні: «Ой по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає». В період національно-визвольної війни українців проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654) Україною називалися не тільки Запоріжжя, а вже всю Наддніпрянщину. З цього часу під Укрáїною стали розуміти цілу країну (державу). Згодом ця назва поширилася й на інші східноукраїнські землі (зокрема, на Слобожанщину, яка деякий час мала офіційну назву «Слободско-Украинская губерния», що існувала у 1765–1780 та 1797–1835 роках). Західноукраїнські землі й далі називалися Руссю, але поступово назва Україна поширилася й на них і стала спільною для всієї української етнічної території. Після впровадження  Г. Бопланом назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців як “країна (земля) козаків”. Українські козаки вважалися своєрідною частиною “руського народу”. 

З XVII ст. у часи розвитку Козаччини назва Україна стає географічною назвою, спершу для Центральноукраїнських земель (Південної Київщини й Південної Брацлавщини), а в часи визвольних змагань Богдана Хмельницького і для Західної України та всієї української етнічної території. Привертає увагу, що європейські картографи в цей період почали вживати термін «Україна» синонімічно політичному терміну «Країна» (PAYS), підкреслюючи окремішність від Московії та Польщі і окремо вживали слово «Окраіна» в якості порубіжжя Московської держави. 1689 р. Московія і Річ Посполита остаточно розділили Гетьманщину. Ця  країна (Гетьманщина) звалася «Україна держава козаків", «Україна земля козаків», «Земля війська Запорозького», або просто Україна. Наприкінці XVII ст. поляки ліквідували залишки козацького суверенітету на Правобережжі, а московити зберегли його на Лівобережжі.

У західній Європі українське козацтво певний час сприймали як окремий народ, проте невдовзі його почнуть усе ж сприймати як частину русинів. Тому суттєвим з тих часів є зауваження французького автора П'єра Шевальє (1663), що «козаки – це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав". Італієць Г. Пріорато тоді ж писатиме, що "ні походженням, ні укладом життя вони (козаки) ні в чому не відрізняються від русів» [цит. за Д. Наливайком].

У віднайденому в польських архівах перекладі турецького оригіналу Бучацького договору на польську мову у пункті 4-му стверджується: «УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ З ДАВНІМИ КОРДОНАМИ КОЗАКАМ ВІДДАТИ...». 20 жовтня 1672 р. між Османською імперією і Річчю Посполитою у м. Бучач на Тернопільщині було укладено мирний договір. На боці турецької сторони взяли участь представники гетьмана Петра Дорошенка. Стосовно українських земель Брацлавщини та Правобережної Київщини, де існував козацький устрій, вперше на міжнародно-правовому рівні вживався термін «Українська держава» (Ukrainskie Panstwo). Козацька старшина під час польсько-турецької комісії вимагала включити до Бучацького договору пункт щодо встановлення західного кордону Української держави по річках Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра) і Лабунь [Т. Чухліб, 2019. FB]. 

Революційний процес політичного утвердження на теренах східних воєводств Речі Посполитої нової держави у середині XVII ст. спричинив до цікавих свідомісних та мовних явищ, зокрема великих трансформацій у сприйнятті поняття «Україна» та похідних від нього понятійних лексем правителем Війська Запорозького гетьманом Петром Дорошенком. Несподівані політичні та соціальні перетворення вплинули на словотворчі процеси у староукраїнській («руській») мові, в т. ч. започаткували виникнення оригінальних лексичних понятійних моделей, які наповнювалися патріотичною семантикою новопосталого державного утворення. Адже підлегла гетьману територія Війська Запорозького отримала сталу назву «Україна» та, окрім того, означувалася як «Українний край», «Українська земля» та «Українні городи». Вона також усвідомлюється гетьманом і його оточенням як «Отчизна наша Україна», «наша мила Отчизна», «наша Україна». При цьому, «Україна» у дорошенковому дискурсі виступала не тільки як «прадавня, предків наших» історична територія («земля», «край»), але і у якості «держави», що була у політичному підпорядкуванні то «Його Королівській Милості», або ж «Салтана Турського». Окремим важливим питанням протягом періоду гетьманування Петра Дорошенка була проблема територіальної цілісності Війська Запорозького, що спричинило до уживання назви «Україна» поряд з такими локалізаційними означеннями як «того боку», «цього боку», «обидві сторони Дніпра» і похідними від них словоформами – «тамобічна», «цьогобічна», «тогобічна». У свою чергу, такі мовотворчі процеси викликали появу таких простих і складних «об’єднавчих» словосполучень як «вся/уся Україна», «ціла Україна», «цілісність України», «вся Україна в єдності перебувала», «уся Україна обопільних народів Дніпра» тощо. Цікаво, що в універсалах та офіційному листуванні Петра Дорошенка для позначення населення і станів Війська Запорозького поширюються такі мовні патріотично-локалізаційні конструкції як «Українське поспільство», «Українські обивателі», «Українські діти», «Українські люди» та «Українські козаки» [Т. Чухліб, 2016. FB]. 

В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

Отже, починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

«… початкова залежність петровської російської картографії від західноєвропейських (передовсім французьких) зразків позначилася на тому, що на межі XVII–XVIII ст. вперше (але вкрай ненадовго — хіба що один раз) на російську карту Європи втрапляє «Україна Козацкая Страна». Співіснують на цій карті і «Царство Московское или Российское», і «Рωссиа Черная» в Галичині та Холмщині. Надалі ж «Україна» вже не з’явиться знову, замінена на офіційно прийнятнішу для держави, що нещодавно почала називатися «Росія», «Малоросію». Існування тут «України» пов’язано з імовірним французьким (але, безперечно, іноземним) оригіналом цієї карти — твором Ґійома Сансона (1670-ті роки)» [К. Галушко, 2018].

На європейських картах  XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна,  або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich  (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.

Назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово “Cosaques” (Козаки), або “Cosaques Zaporoski” (Козаки Запорозькі).

Висловлювання іноземців про Україну та українських козаків

1710 р. Ю. Юст, данський посол, дивувався, що “...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку й розмовляли бездоганною латиною”, і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок... Мешканці України живуть у добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися яким хочуть промислом... В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті, а не такі як в Московщині”.

1731 р. Вольтер (François Marie Arouet; 1694–1778), французький письменник і філософ: “Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви”.

1796 р. Й. Енгел автор першої (в Європі) наукової історії України писав: “Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованою Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієї причини вона заслуговує на увагу... Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обраного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати... Як відомо наприкінці XVIII ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини, яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком протилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки”.

1799-1800 рр. Франсуа Массон (Charles-François-Philibert Masson; 1762-1807), француз, секретар старшого онука Катерини II князя Олександра, автор “Memoires secrets sur la Russie…” (Секретних записок про Росію). У своєму творі писав: “Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило... Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. Їхні звичаї, їхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам... Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об’єднанням з Росією... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки”.

Картуші з українськими козаками на європейських картах (XVII -XVIII ст.)

 
Картуш (фр. cartouche, італ. cartoccio — згорток) — скульптурна (ліпна) або графічна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого згортка, на яких вміщують написи, герби, емблеми тощо. Поширився в XVI—XVIII ст. Картуші прикрашають парадні входи до палаців. В давнину їх зображали на документах, географічних картах, надгробках тощо.
1639 р. Гійом Л. де Боплан  (Guillaume Levasseur de Beauplan; бл. 1600—1673 або 1685), французький  військовий архітектор та картограф проводив топографічну зйомку течії Дніпра і прилеглої території. Вперше карти Дніпра "Tractus Borysthenis" були опубліковані в 1662 р. анонімно в Амстердамі на 3 аркушах у 2-му томі латинського видання атласу голандського картографа Яна Блау "Atlas Maior". Кожен лист ділиться на дві частини; на шести частинах зображено течію Дніпра від Києва до Чорного моря.  Про Боплана відомо, що він особисто не бачив частини територій, представлених на його картах, зокрема, нижче Хортиці. В якості співавтора Боплана з виготовлення карт Нижнього Дніпра, починаючи від Хортиці, виступив польський картограф Юзеф Нароновіч-Наронский (1610-1678). Карти кольорові і дуже барвисті. Ці карти багато разів перевидавались у подальших виданнях атласу Я. Блау та атласах Йогана Янсоніуса і його наступників.
Усі карти вирізняються високим художнім рівнем, деталізацією, яскравими картушами. Окрім назв міст і сіл, карти містять багато особливих позначок, зроблені Бопланом внаслідок різноманітних досліджень в Україні. Київ на першій карті зображено як укріплене місто, окремо позначено Собор святої Софії, Михайлівський Золотоверхий собор, Києво-Печерську Лавру. З легкої руки Боплана до європейської науки увійшла українська назва південних придніпровських степів «Дике поле», яку на картах почали позначати як “Dzike Polie”. На другій карті позначено усі дев’ять порогів і чотири дніпровські забори. Цікаві вказівки на татарські переправи у нижній частині течії Дніпра. Острів Хортиця не тільки детально позначений, але й окремо відзначений у назві другої і третьої карти. Ці примірники зберегли яскраві та оригінальні кольори ручного розпису.
Також існує окрема четверта карта течії Дніпра від Черкас до Чорного моря (Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, a civitate Czуrkasi ad ostia...) Яна Блау, що у виданні «Atlas Maior» 1662 р. доповнювала три інші карти.
Хоча вона і вважається доповненням до трьох карт Боплана, але, очевидно, створена на основі карти Дніпра з «Великої карти Литви» Радзивілла. Ця мапа є її спрощеною версією зі зміненою орієнтацією на горизонтальну.
1648 р. на основі  карти «Tabula Geographica Ukrainska»,  Гійом Левассер де Боплан видав «Загальну карту України». Повна назва: «Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis» (Загальний план Диких полів, простіше кажучи України). Це — географічна карта України та сусідніх країн. Виготовлена як гравюра голландським картографом Вільгельмом Гондіусом у Данцигу. Ця карта була видана без зображення Кримського півострова. Формат мапи 42 х 54,5 см, масштаб — 1:1 800 000. Матеріал – мідь. Видана у кількох варіантах протягом 1648–1660 років. Має південну орієнтацію аркушу. Зображає 1 293 об'єкти — 993 населених пункти та 153 річки.
Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву "Україна" вперше вжито для означення всієї української території "від Московії до Трансільванії". Вони мали великий вплив на розвиток західноєвропейської картографії у другій половині ХУІІ-ХУШ ст. та утвердження назви "Україна" не тільки на картах Польщі та Московської держави, які в ті часи володіли певними частинами українських земель. З цього часу Україна у свідомості європейців відклалася, як територія із чіткими межами, як окрема країна. Саме після карти Боплана Україна почала фігурувати на всіх європейських мапах. У французькій вимові Боплан писав по різному: Ukraine, Ukrainie Ukranie. Але на латинській мові в нього зустрічається лише Ukraina.
Відомо декілька варіантів Загальної (інша назва – Генеральна) карти Боплана. Описи деяких карт Боплана подано за виданням «Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р.)». 
1662 р. видавництво «Блау» друкує в II томі (латинською мовою) атласа (Atlas Maior) чотири карти русла Дніпра:
«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Kiovia usque ad Bouzin» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Києва до Бужина). Масштаб бл. 1 : 230 000. Автор Г. Боплан. У правому нижньому куті – картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;
«Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Bouzin ad Chortyca Ostrow» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Бужина до острова Хортиця). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. Посередині нижньої частини карти – картуш прямокутний, обабіч якого зображено шість постатей козаків;
 «Tractvs Borysthenis Vulgo Dniepr et Niepr dicti, а Chortika Ostro ad Urbem Oczakow..» (Русло Бористена, або, по-народному Дніпра чи Ніпра – від Острова Хортиця до міста Очаків, де він впадає до Понту Евксинського). Автор Г. Боплан. Масштаб бл. 1 : 230 000. У лівому нижньому куті – овальний картуш карти, обабіч якого зображено п’ять постатей козаків;
«TRACTVS BORYSTHENIS, VULGO DNIEPR ET NIEPR DICTI, A CIVITATE CZYRCASSI AD OSTIA ET ILMIEN LACUM, PER QUEM IN PONTUM EUXINUM fi EXONERAT. SUPERIOREM HUI FLUMINIS PARTEM, A CZŸRKASSI NIMIRUM AD FONTES USQUE, VIDE IN TABULA LITHVANIÆ» (Русло Бористена або, по-народному, Дніпра чи Ніпра – від міста Черкаси до гирла й озера Ільмень, через яке він впадає в Понт Евксинський. Верхню частину його течії від Черкас аж до витоків дивись на карті Литви). Карта складена Яном Віллемом Блау 1648 р.
Масштаб бл. 1 : 600 000. Карта зорієнтована на захід. Заголовок у фігурному картуші, в окремій рамці у верхній частині, обабіч якого зображені батальні сцени. Карта  складається з двох частин, розміщених горизонтально, між ними в окремій рамці два картуші: один - з легендою, що пояснює чотири умовні позначення, другий — зі шкалою лінійного масштабу. Між ними зображено коня, овець і корову.
На карті подано багато текстів з інформацією про історичні традиції козаків та їхні осади на Хортиці й Томаківці, про положення та роль фортець Очаків і Перекоп.
Хоча карта й вважається доповненням до трьох карт Боплана, але, очевидно, створена на основі карти Дніпра з «Великої карти Литви» Радзивілла. Ця мапа є її спрощеною версією зі зміненою орієнтацією на горизонтальну.
1657 р. Йоганн Янсоніус (Ян Янсон; Johannes Janssonius; 1588-1664),  нідерландський картограф та гравер, який жив і працював в Амстердамі, видає карту «Typus Generalis VKRAINÆ sive PALATINATUM PODOLIÆ, KIOVIENSIS et Braczlawiensis terras  nova delineatione   exhibens» (Генеральна карта України).
Карта створена на основі карт Г. Боплана. Масштаб 1:1 600 000. У правому кутку – лінійки масштабів (“Milliaria Oeranica”, “Milliaria Polonica”, “Milliaria Germanica”, “Milliaria Italica”, “Lencæ Gallicæ”, “Milliaria Moscovitica”). Видавництво Амстердам. На карті вказані межі воєводств: Київського, Подільського, Волинського, Брацлавського, на півдні Чорне море і частина Криму. У лівому вехньої кутку під гербом з польською короною нагорі – сувій паперу з назвою карти. На чудово декорованому картуші зображені українські козаки і гетьман Богдан Хмельницький. Внизу зліва - сувій з умовними позначеннями на карті. Мова видання – латинська. Техніка – гравюра на міді. Титул розташований у верхній частині гравюри. Акварельне колірування.
Легенда поміщена в інший картуш – “Signorum vel Characterum declaratio”, “Vrbs Antiqum Christianum, Oppidum Turcæ, Pagus, Ruinæ, Fous, Flumon, Signum quo Flumen decurerit, Pagi Tartarum Homaijbiorum, Mous Molendinum, B Transitus”. Між рамками карти позначені сторони світу: Septentrio, Meridies, Oriens, Occidens.
На цій карті показано місце Лоївської (1649 р., битва між військами гетьмана Богдана Хмельницького під керівництвом Михайла Станіслава Кричевського і литовськими військами під керівництвом Януша Радзивілла) та Берестецької битв (1651 р.). Формат карти  42.2 x 54.0 см.
Цей варіант представлений в наступних виданнях: Атлас Яна Янсона, що вийшов в Амстердамі в 1657 р.; Англійський атлас Яна Янсона і Мосіса Пітта (Pitt Moses) 1680 р., Оксфорд (видавництво "Janssonio-Waesbergiana et Mosis Pitt"); Мосіс Пітт 1681 р., Оксфорд; Мосіс Пітт 1685 р., Амстердам; варіант, призначений для атласу Герарда Фалка і Петра Шенка кінця XVII століття і т. д. Карта перевидавалася до початку 1700-их рр.  
Ян Янсон переробив три карти русла Дніпра, що були зроблені Бопланом і видані Блау в 1662 р. Він зібрав усі три фрагменти в одну карту та розмістив їх на одному аркуші. З 1680 по 1683 рр. ця карта «TRACTUS BORYSTHENIS vulgo DNIEPR et NIEPR dicti, à KIOVIA ad Urbum OCZAKOW, Moses Pitt (Oxford, 1680)» входила до Англійського Атласу (The English Atlas).
Нікола Сансон у Франції та Ян Віллем Блау у Голландії працювали майже одночасно, адаптуючи «Спеціальну карту України» для її розміщення в стандартному на той час атласі формату фоліо. На відміну від Н. Сансона (1665), Ян Блау (1670) створив не сім, а чотири карти України на основі карти Боплана. 
  Карта - «Ukrainae Pаrs, Quae Podolia palatinatus vulgo dicitur» (Частина України, Подільське воєводство). Масштаб 1: 420 000. Карта є переопрацюванням п’ятої секції карти Г. Боплана. Карта охоплює територію від Нового Олексинця (Оlехіnіес) на півночі до Чернівців (Czarnowce) на півдні, від Заболотова (Zablotow) на заході до Красного (Krasne) на сході. (за Вавричин, 2009 р.). Заголовок в картуші у формі поста-мента, обабіч якого чотири путті і постать мисливця, в нижній частині карти. Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені межі Поділля з Руссю (Russia Pars), Волинню (Volhyniæ Pars), Брацлавським воєводством (Braclaviæ Pars), Покуттям (без назви), Валахією або Верхньою Молдавією (Walachiæ five Moldiwiæ inférioris Pars).
Карта -   «UKRAINAE PARS, QVAЕ POKUTIA Vulgo dictur»  (Частина України, Покуття). Карта є переопрацюванням південної частини сьомої секції карти Ґ. Боплана. На півночі карта охоплює територію лише до містечка Журавно, тоді як у Боплана зображення завершується р. Стрий та містами Миколаїв і Стрий. Відсутнє також зображення верхньої течії Дністра (за:  Вавричин, 2009 р.).
Заголовок у картуші у вигляді кам’яної плити, обабіч якої – постаті козаків і алегоричне зображення Дністра у вигляді діда та перехиленої посудини з водою, у правому нижньому куті. Карта охоплює територію від Завалова (Zawalow) на півночі до р. Білий Черемош (Biale Czeremocze R.) на півдні, від Карпат (Montes Carpathii) на заході до Чернівців (Czarnowce) на сході. На карті позначені межі історико-географічного регіону України Покуття, яке розміщене в басейні правих приток Дністра (Babin feu Tyras). На заході його межа проходить вздовж гір Горгани в Українських Карпатах і межує з Трансільванією (Transilvaniæ Pars), потім тягнеться на північ через Калуш (Kalufza) і Войнилів (Woinilow), далі руслом Дністра на схід, де межує з Нижньою Молдавією або Валахією (Walachiæ five Moldaviæ Inférions Pars). Ha південному сході межа проходить Чорним Черемошем (Czeremscze Czama R.).
        Карта - «UKRAINAE PARS, QVAЕ BARCLAVIA PALATINATUS Vulgo dicitur» (Частина України, Брацлавське воєводство). Карта є переопрацюванням третьої секції Спеціальної карти України Г. Боплана (1650 р.). Заголовок у картуші у вигляді завіси, яку підтримують п'ять путті, у правому верхньому куті. У лівому нижньому куті, у картуші у вигляді постамента з постаттю козака, що сидить, — три шкали лінійного масштабу. Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначена межа Брацлавського воєводства з Поділлям (Podoliæ pars), Волинню (Volyniæ pars) та Київським воєводством (Kiviæ pars). Зображено дві гілки Чорного шляху (Czarny Szlak), який пролягає з півдня на північ вододілом між Південним Бугом і Дніпром.
Карта - «UKRAINAE PARS, Quae Kiovia palatinatus vulgo dicitur» (Частина України, Київське воєводство). На карті показано Чорний Шлях (Szarny Szlak), який на самому краю полотна карти у верхів'ях річки Інгулець (Ingulet Maly) неприродно обривається. Можна сказати інакше. Південніше Чорного Лісу (Szarny Las) незрозумілим чином як би з нізвідки починається татарський шлях. У західному напрямку дорога зображена досить докладно, проходячи декількома гілками по заселеним областям Правобережної України. 
Це — чотири окремі роботи, що в картушах містять крім вказаних назв окреме позначення щодо кожного з них: «Частина України» та посилання на Боплана. Назви кожної з чотирьох карт суттєво відмінні від найменувань, застосованих Сансоном, і, очевидно, відповідають розумінню компанії «Блау» українських реалій середини XVII ст. Географічна деталізація, художній рівень виконання й оформлення карт Яна Блау значно перевищує рівень робіт Н. Сансона.
1710 р. Пітер ван дер Аа. (Piter van der Aa; 1659-1733) голландський картограф та видавець опублікував мапу  «Ukraine, grand pays de la Russie Rouge, Kartenmaterial, avec une partie de la Pologne, Moscovie, Bulgarie, Valachie, Podolie et Volhynie» (Україна, велика країна Червоної Русі, що межує з частиною Польщі, Московії, Болгарії, Валахії, Поділля й Волині).
На картуші карти зображені українські козаки. Цей варіант назви України буде неодноразово ще траплятися на західноєвропейських картах. Мапа неодноразово перевидавалася, зокрема в 1714, 1729 рр. та ін.
1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн (Johann Baptist Homann; 1664-1724). Карта – “Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis” (Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії й Малої Тартарії). Інший український варіант назви карти – “Україна, що є Землею Козаків з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Тартарії представлена Йоганом Баптистом Гоманном”. Автор, видавець та гравер – Й. Б. Гоманн. Написи Russia  Rubra (Червона Русь) та Ukraina (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію. Червона Русь (Russia Rubra) на карті простягається із заходу на схід через Нижню Волинь, захоплюючи північ Київського воєводства (Palat. Kioviensis). Напис Ukraina займає Верхнє Поділля і центральні області Брацлавського та Київського воєводств.
У межиріччі Південного Бугу і Дніпра та на Правобережжі зображене Дике Поле (Dzike Polie Ave Саmрі Deserti et Inhabitati). Від Великої татарської переправи (Wielka pzeprawa Tanarska), в околицях Кодака на Дніпрі, до Смоленська (Smolensko) проходить Моравський шлях [Вавричин, 2009].
На цій мапі також позначені: Покуття (Pokutia), Верхня та Нижня Волинь (Volhynia), Поділля (Podolia Inferior) з Брацлавщиною (Pal. Braclaviensis). На лівому березі Дніпра південно-західна частина Київського воєводства названа Московською Київщиною (Kiovia Moscovitica). В Причорномор’ї, у складі Кримського ханства, виділені Буджацька (Tartaria Budziacensis), Ногайська (Tartaria Nagajensis) і Мала (Tartaria Minor) Тартарії та Кримський півострів (Сrеmiа). Північні регіони представлені землями Чернігівського (Ducat: Palatinat Czernihoviens) та Новгород-Сіверського (Novogrodensis Severiensis Ducatus) князівств. На заході Холмське і Белзьке воєводства не входять у межі українських земель.
Карта Гоманна відома у трьох варіантах. Перше видання 1712 р. (Нюрнберг). Опублікована в його атласі “ ATLAS NOVUS TERRA- RUM ORBISIMPERIA, REGNA ET STA¬TUS EXACTIS TABULIS GEOGRAPHI- CE DEMONSTRANS OPERA IOANNIS BAPTISTA HOMANNI. NORIMBER- GA, MDCCXII. - № 168.”. Формат – 48 × 58 см. Масштаб бл. 1:3 000 000, в німецьких і польських милях Мова: латинська. У виданні 1720 р. (видавець Крістоф Вайгель) Татарія позначена як частина Московії (Tartariae Moscoviticae pars). В одному варіанті карти подано дві назви теперішньої Росії – Moscovitica та Russia (у іншому – лише одну – Russia). 1729 р. спадкоємці картографа отримали привілей на його видання, і на карті з’явилася примітка “Cum Privilegio Sac. Caes. Majest”. Після 1740 р. на площину карти було внесено численні додатки, зокрема, проведено фортифікаційну лінію між Дніпром і Доном, внесено низку змін до назв населених пунктів. У такому варіанті карта друкувалася в усіх атласах фірми “Спадкоємці Гоммана” до кінця XVIII ст.
Техніка виконання – гравюра на міді. Акварельне колорування. Карта Гоманна, складена на основі Загальної карти України Гійома де Боплана, карти Польщі Ю. Данкертса і карти Московії Г. Деліля. На карті картуш розміщено в верхньому лівому куті. На ньому зображено шість чоловічих постатей. В центрі – сидяча фігура гетьмана України Івана Мазепи, ліворуч від нього — шведський емісар у військовому мундирі з шаблею в правиці, поряд з ним — три сидячі фігури козаків. Праворуч від гетьмана І. Мазепи на задньому плані  постать Петра І на тлі московського державного прапора, ближче до гетьмана — постать в шляхетському одязі — вірогідно, що це Станіслав Ліщинський (польський магнат, один з претендентів на польську корону і майбутній король Польщі), Пилип Орлик — генеральний писар за гетьманування Мазепи чи можливо Андрій Войнаровський — небіж гетьмана.  На задньому плані — панорама палаючого міста (Полтава). На мапі позначене місце Полтавської битви 1709 р.; землі Задунайської Січі, які у 1711 р. були передані Османській імперії, позначені у складі Кримського ханства; вказане будівництво Перекопського валу тощо. В картуші Україну названо на латинський манер Vkranіa (Укранія, Вкранія), так Україна досі позначається деякими романськими мовами (італійською, іспанською, португальською), а вже на самій карті позначено Ukraina.
На карті  бачимо, що внаслідок тривалої боротьби козацьких гетьманів поміж Варшавою та Москвою, попри поділи по Дніпру між двома зовнішніми потугами, Україна тут "виводилася" на карті зі звичних "польських" кольорів, але при тому й не зафарбовувалася у «московські».  «Україна» Гоманна  максимально наближена до своїх етнічних меж – від Слобожанщини до Перемишля. Терени "України" Боплана були Гоманном розширеним (зокрема на захід до Карпат). Він на мапі показав усі терени, на яких живуть русини (українці), або ж усю колишню «Польську Русь». Загалом Гоманн явно намагався показати саме широкий "театр воєнних дій", адже у нього по суті – це карта південно-східної Європи і Причорномор'я; окрім України показані не лише згадані на картуші Молдавія, Валахія і Мала Татарія (Кримські володіння), але й Трансільванія, Болгарія, Стамбул, чорноморське узбережжя Кавказу, а з боку Московії – Смоленщина, Рязанщина та відповідна частина Дикого Поля. Зрозуміло, що стратегічні витівки Карла та Петра могли занести «фронт» вже не зовсім "Північної" війни у ще дальші незвідані землі. Але інтерес становить саме побачити Гоманнову Україну на такому широкому тлі. Оскільки на карті адміністративні утворення виділені кольором, цікавим видається один колір на усю Україну від «Покуття» до «татарського шляху на Москву», попри існуючі польські воєводства на захід від Дніпра і польсько-московський кордон по Дніпру. Навряд Гоманна вразило те, що Мазепа у 1704–1706 рр. накинув своє гетьманування на обидва береги Дніпра і дійшов військом до Замостя, бо ж усе одно, – до Перемишля влада його булави де-юре вочевидь не поширювалася. Польща на цій карті явно просто ігнорується…” [К. Галушко. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. 2013].                                              
1716 р. Крістоф Вайгель Старший (Christoph Weigel; 1654—1725), німецький гравер, картограф, видавець, торговець творами мистецтва, у Нюрнберзі,  видає мапу «Ukrania seu Cosacorum Regio Walachia item Moldavia et Tartaria minor» (Україна, або Козацька Земля…). Масштаб 1 : 4 600 000. Написи “Russia  Rubra” (Червона Русь) та «UKRAINA» (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію і зображені великими літерами, як Московія, Татарія та ін. держави. Південна Україна – напис «Dzikе Pole» (Дике поле). З українських земель зображено Поділля (Podolia), Волинь (Volhynia), Pokutia (Покуття). В районі Причорномор’я написи латиною: Tartaria Minor (Мала Татарія), Буджацька Татарія та Cremia (Крим). На мапі позначено м. Батурин (спалене московитами 1708 р.). Мапа неодноразово перевидавалася, зокрема і в 1720 р.
1698 р. Крістоф Вайгель Старший заснував у Нюрнберзі своє видавництво і видав понад 70 книг і велику кількість гравюр та карт. Після смерті К. Вайгеля і до 1734 р. його видавничу справу  продовжувала вдова, вона опублікувала багато творів свого чоловіка. Найбільш відомі його видання з описом кораблів, зброї та серія геральдичних календарів.
 
Джерела

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.


17
20 р.  Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis” (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії).
 
 

1680 р. Мозес Пітт


 

Немає коментарів:

Дописати коментар