Італійські школи. Еволюція картографічного мистецтва в Італії тісно пов’язана з розвитком торгівельних комунікацій і ринків у Середземноморському регіоні. Картографія в Італії розвивалась у великих регіональних центрах, таких як Генуя, Піза, Венеція, Рим, Анкона, Неапіль, Флоренція, Ліворно тощо. Особливістю італійських шкіл є те, що картографи часто переходили з одного міста до іншого, що викликало вплив майстерень одного міста на майстерні іншого і, таким чином, фактично відбувалось нівелювання відмінностей у вироблених портоланах. Італійські портолани більше ніж інші відповідають своїй назві та призначенню – переважає інформація про берегову лінію, а про внутрішні землі практично відсутня. На більшості портоланів зображена Західна Європа, Середземне й Чорне море. Однією з особливостей італійських карт є компасна роза, на якій часто вказується вісім головних напрямків вітрів, що позначені початковими буквами головних вітрів та стилізованою стрілкою (у вигляді французької геральдичної лілії), яка вказує на північ. Часто компасна роза взагалі відсутня, а компасні лінії розходяться просто з точки. Традиційно портолани італійської школи не відрізняються, на відміну від каталонських, художньою вишуканістю і фантазією. Наприклад, гори зображуються смугою конусоподібних горбів [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].
Серед італійських шкіл виділяється Венеціанська та Ліворнська.
Венеціанська школа. Період діяльності цієї школи, що нам відомо 1311-1690 рр. Найстарішим представником цієї школи був генуєзець Петро Весконте (1311-1325). Представниками школи є Альбертін де Вірга (діяв у 1360-1428 рр.), Джакомо де Гірольді (діяв у 1422-1447 рр.), Бенінказа Граціозо (1420-1482), Альбріці Джилорамо (1668-1713), Б’янко Андреа (діяв у 1436-1448 рр.), Джованні Андреа ді Вавасорі (1495-1572), Валгрісі Вінсент (діяв у 1539-1573 рр.), Весконте Петро (діяв у 1306-1327 рр.), Гастальді Джакомо (1500-1566), Франческо де Цесані (діяв у 1421 р.), Ан’єзе Батісто (1514-1564), Каллапода Джорджіо (діяв у 1537-1565 рр.), Порсаччі Томазо (1530-1585), Руссін, Жан Франсуа (діяв у 1661 р.) тощо [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].
Найбільш відомі венеціанські картографи між 1400 та 1470 рр. були шкіперами та/або досвідченими військово-морськими офіцерами. На кінці середньовіччя Венеція була найбільшою морською державою, що мала флот більше ніж 3 300 суден і 36 000 моряків, що служили на них. Власна державна верф, арсенал, що охоплювали площу 20 га та працювало тут 3 000 працівників. Не тільки сміливість, політична мудрість і добра організація, але й морська майстерність і гарні засоби для навігації гарантували перевагу в Середземному морі венеціанцям. Морські карти грали велику роль. Найбільший торгівельний флот у Середземному морі надавав можливість зі збору географічних відомостей, з якими для Венеції такий важливий картографічний матеріал міг, усе далі, доводитись до вдосконалення. У другій половині XVI сторіччя 113 друкарів та видавців робили Венецію ключовим друкувальним центром у Європі. Найбільше карти виробляли типографії Бертеллі, Форлані й Камочіо, так званні офіційні (Offizinen) [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].
Ліворнська школа. Вінсент Деметрій Вольціус (1563-1607) був засновником школи, яка надала чотирьох картографів у період 1592-1688 рр. Роботу цієї школи було продовжено Джованні Олівою (1673) з Сицилії, Джованні Батісто Кавалліні (1630-1669) і його син Петро Кавалліні (1654-1688) з Генуї. Вплив на школу надала венеціанська школа, звідки прийшов Вольціус. Великий вплив на цю школу також надавали сусіди з Анкони [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].
При Герцогу Алессандро Медічі (1510-1537) почалась робота по будівництву фортеці Vecchia, проект для розширення та модернізації порту Ліворно, що було продовжено Великим Герцогом Козімо I. Саме цей правитель не тільки наказав будувати зовнішній порт, що був спроможний приймати найбільші судна того часу, але також, спираючись на законодавство, заохочував імміграцію кваліфікованої робочої сили, незалежно від національності. Саме в цей період в католицьких та протестантських країнах розвивались нетерплячість та релігійні переслідування. І ці дії внесли свій вклад у розквіт та розвиток Ліворно, заохочуючи в місто єврейських банкірів та торговців, англійських та голландських штурманів і капітанів, майстрів столярів та навігаторів з усього Середземномор’я. Гарантії спокійного життя разом з можливостями, що надавав розвиток тосканського комерційного флоту та військово-морського флоту ордену Св. Стефана, привело до міста таких картографів як Роберт Дадлі, Вінченцо Волькьо, Джоана Оліву та Джованні Батиста Каваліні [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].
Генуезська школа. На початку XV ст. навігаційна картографія в Генуї була у занепаді, тому що в 1448 р. Агостіно да Нолі було надано привілей з звільнення від окремих податків та зборів, тому що він був єдиним картографом в місті. На протязі другої половини сторіччя відомі ім’я картографів - Бартоломео Парето та Альбіно Канепа, поряд з Граціозо Бенінказа з Анкони, який, як відомо, працював в Генуї на протязі приблизно двох років. У наступному сторіччі, коли в Іспанії та Португалії картографія була тільки під державним наглядом, в Генуї вона залишалась приватною справою, але під контролем держави.
У результаті на вільному ринку Генуї на 150 років монополію отримала сім’я Магіолло, які залишались на протязі цього періоду єдиними картографами в місті. Засновник цієї сім’ї Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі, де одружився і повернувся в Геную. У 1519 р. його було обрано офіційним картографом Республіки та було надано стипендію у 100 лір на рік з умовою працювати тільки в Генуї та тільки на Республіку.
Анконська
картографічна школа.
Про морську картографію в Анконі ми знаємо, починаючи з кінця XV
ст. В цей час в Анконі почав
працювати Граціозо Бенінказа, автор численних морських карт та збірок і один з
найважливіших картографів сторіччя. Граціозо 25 років провів у морі. Після
захоплення його судна піратами, у 1461 р., він зайнявся картографією спочатку в
Генуї, потім тривалий час в Венеції, з 1463 р., звідки він короткочасно
відвідував та працював в Римі та Анконі. Після цього переїхав до рідного міста,
де працював останні свої роки. Останні праці його датуються від 1482 р., хоча
дата його смерті невідома. Тільки один з його шести синів, Андреа, продовжив
його справу. Перша відома його збірка портоланів від 1476 р., потім йде морська
карта 1490 р. й інша від 1508 р. Усі вони рабські копії праць його батька [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та
роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури
«Обрії», 2009. – 408 с.].
Картографічна школа Неаполю. У XVI та XVII ст. Неаполь був одним з густонаселених міст у християнському світі з великим притоком емігрантів, що забезпечували не тільки просту робочу силу, а також кваліфіковану працю ремісників для виробництва розкішних продуктів, у тому рахунку і морських карт. Однак, у першій половині XVI ст. єдиний картограф, що, як відомо, працював у місті – Весконте Магіолло, який жив тут у період 1511-1516 рр. і тут одружився. Після повернення Магіолло до Генуї на протязі майже 50 років ми не знаємо жодного морського картографа в цьому місті [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].
Серед італійських шкіл можна також назвати Пізанську школу. Але вона залишила не такий значний внесок.
Потужним стимулом до підйому картографії були великі географічні відкриття XV-XVI ст., які привели до нечуваного розвитку мореплавання, колонізації, торгівлі. У мореплавців, колонізаторів, торговців зросла потреба в правдивих географічних картах. Карта отримала загальне визнання і поширення. Разом з тим накопичився величезний матеріал, докорінно змінив географічні уявлення про Землю.
Історична довідка. Великий вплив на розвиток картографії у XV ст. мали три обставини: винахід гравіювання та друку; поява й поширення в Європі "Географії" К. Птолемея; розвиток мореплавства, пов'язаний з відкриттям нових земель. Остання обставина зумовила попит на глобуси, карти світу, морські карти. До кінця XIV ст. книги та карти розмножувались рукописним способом. Книгодрукування розвинулось у XV ст., і уже до кінця століття в Європі налічувалось понад 1000 друкарень. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравіювались на дереві (1472 p., Ауґсбурґ; 1475 p., Любек). За зовнішнім виглядом вони поступались попереднім середньовічним картам, що малювалися на пергаменті й яскраво розфарбовувалися. Проте основними їхніми перевагами були низька вартість, зменшення кількості помилок у процесі копіювання та можливість тиражування. Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді — мідерит (Марко Чнтоніо Раймонді). Карти того часу були передусім різновидом наукової люстрації, звідси їхній тісний зв'язок з книговиданням. Над картами працювали гравери, які ілюстрували книги. Центрами картодрукування були відомі міста книгодрукування (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбург, Амстердам, Антверпен) (Р. Сосса, 2007 р.).
Італійський географ та гуманіст Бернард Сильван (Bernardus Sylvanus; 1465 р., Еболі – ?), що жив у Венеції, 1511 р. видав там «Географію» К. Птолемея з 28-ма дереворитними картами, у тому числі карту світу у формі серця. Усі 27 античних карт Б.Сильван осучаснив і актуалізував їх картографічний зміст, додавши сучасні назви. Особливістю цього видання є те, що вперше карти були видрукувані у дві фарби (чорна, червона), до того ж двосторонньо. Чорним підписано назви місцевостей, лісів і гір, червоним - морів, племен і країн. Видавець та гравер карт – Якобо Пент з Лєуки (Jacobus Pentius de Leucho). Мова мап латинська.
Українські землі показано на «Восьмій карті Європи» (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) та частково на «Четвертій карті Європи» (QVARTA•EVROPAE •TABVLA), Дев’ятій карті Європи (NONA • EVROPAE • TABVLA) та Другій карті Азії (SECVNDA • ASIAE • TABVLA).
В тій частині «Четвертої карти Європи», що охоплює українські землі (до неї відноситься назва Sarmatiae Europae pars) позначені тільки Карпати (Carpatus mons), а також землі де проживало плем'я язиґів.
На «Восьмій карті Європи» (OCTAVA• EVROPAE•TABVLA) написи: Європейська Сарматія (Sarmatia Evropae), Азійська Сарматія (Sarmatiae Asiaticae Pars), Таврика Херсонська (Tavrica Chersonesus) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyras f.), Дніпром (Boryfthenes f.) та Азовським морем (Palvs Maeotis), серед них: Ordesus, Olbia, Firum, Amadocba. Amagarium. На території Таврії підписано назву племені тавроскіфів (Tavroscytae), вище Карпат (Carpates mons) – карпів (Carpiani) і т. д. На пам’ятці було зображено Azagarium на місці розташування Києва.
На «Дев’ятій карті Європи» (NONA•EVROPAE•TABVLA), яка охоплює територію від Балканського півострова (територію сучасних Румунії, Болгарії та європейської частини Туреччини) до Карпат (Carpatus mons), на північ від яких показано Сарматію Європейську (Sarmatiae Evropae Pars).
На карті подано окраїну українських земель, що названа Нижньою Мізією (Муsia infe.). Показано дельту Дунаю (Ister f.), гирло Дністра (Tiras f.), Дніпра (Boristenis f.), Тилігулу (Axiaces f.). Уздовж річок позначені міста: Тіра (Tyras) – тепер м. Білгород-Дністровський, Ніконіум (Niconium), Офіуса (Орhiusa), Физея (Physea). На узбережжі Чорного моря (Mare. Ponticvm vel. Pontus Evxinvs) та в дельті Дунаю показані грецькі колонії Thiagola, Psedosimus, Calestemium, Chilia, Arpiepolis та Тилігульський лиман, зображений у вигляді озера (Thiagola palus), на 47 паралелі – острів Зміїний. Вище русла Дністра – малюнок у вигляді широкого пасма гір (зображено Карпати) (цит. за Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV перша половина XVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – 207 с., 83 репрод. карт. – Серія “Пам’ятки картографії України” (продовження серії, започаткованої В. Кордтом у 1899 р).
«Друга карта Азії» (SECVNDA • ASIAE • TABVLA) охоплює територію частини Європейської Сарматії та Азійську Сарматію – від Кавказьких гір (Caucaus mons) на півдні до витоків Волги (Rha f.) на півночі. Європейська й Азійська Сарматії розмежовані річкою Дон (Tanais f.). В Кавказьких горах зображено дві Сарматські брами (Sarmatiae porte). Українські землі представлені західним узбережжям Азовського моря (Palvs Meotides) і Кримським півостровом (Tavrica Chersonesvs), на яких не позначені населені пункти, річки та гори.
1505 р. Планісфера де Кавері (іт. Il planisfero di Caverio), також знана як карта Каверіо, Канеріо або Канері — карта світу, створена генуезьким картографом Ніколо де Кавері близько 1505 р. Карту нанесено на пергаменті від руки й розфарбовано. Має десять секцій, які разом складають прямокутник 225×115 см. Зберігається у Національній бібліотеці Франції.
В 1505—1507 роках були опубліковані чотири окремі карти світу. Планісфера де Кавері (1505), Планісфера Контаріні (1506), глобус й карта Мартіна Вальдземюллера (1507). Вони мали деякий вплив, але не були широко відомі. На сьогодні існує тільки одна копія кожної карти. На відміну від трьох попередніх, карта світу Йоханнеса Рюйша (1507) була набагато поширеніша і багато її копій існують досі. Тому ця карта мала великий вплив.
Карта не датована, але містить підпис — «Opus Nicolay de Caveri Januensis» (робота Ніколо де Кавері, генуезця). Можливо, карта була створена в Лісабоні генуезцем Кавері або скопійована ним в Генуї з португальської карти, яка дуже схожа на планісферу Кантіно, якщо не безпосередньо з самої карти Кантіно. Відомо, що планісфера Кантіно знаходилася в Генуї наприкінці 1502 р. і, ймовірно, могла перебувати там кілька років, — тож Кавері міг взяти її за основу для своєї карти. Планісфера Кавері послужила основним джерелом для створення в 1507 р. знаменитої карти Мартіна Вальдземюллера, де вперше зустрічається слово «Америка».
Планісфера має ознаки портолана, оскільки на неї нанесена сітка румбів, а також чітко вказані широти. Згідно з традиціями того часу, належність територій тим чи іншим країнам позначена прапорами.
Північна Америка представлена трьома окремими частинами - Гренландією, східним узбережжям Ньюфаундленду (внутрішню частину позначають великі зелені дерева, а довготу вказано помилково, як і у планісфері Кантіно) та, західніше - Флоридою та Юкатаном. Північна частина Гренландії виходить за межі карти, що не виключає потенційної можливості її приєднання до північноамериканського або азійського континенту. Цей недолік було усунено вже в планісфері Вальдземюллера. Португальський прапор майорить над Гренландією та Ньюфаундлендом.
На думку Карлоса Санца (ісп. Carlos Sanz), висловлену в його книзі («Mapas antiguos del mundo», Madrid, 1961), якщо порівняти обрис східного узбережжя Північної Америки на планісфері де Кавері з сучасними картами, ми будемо вражені дивовижною точністю зображення лінії берега від Флориди до Делавера і Гудзона. Це особливо дивно, оскільки заведено вважати, що європейці не бачили й не ступали на узбережжя південних штатів сучасних США до експедицій Понсе де Леона (1512 або 1513 р.), Джованні да Верраццано (1523 р.), Лукаса Васкеса де Айллоона (1520–1524 рр.) та Ештевана Гоміша (1525 р.), які усі відбулись значно пізніше за дату створення планісфери Кавері. Єдиним можливим поясненням є те, що якісь кораблі плавали уздовж цього узбережжя, і наносили контури на карти. Обриси цих берегів, можливо, і були взяті з цих невідомих карт. Гіпотеза Санца не отримала підтримки інших вчених.
Українські землі не підписані, московитські на карті – ROSSIA.
Назва «Tartaria» зустрічається на карті двічі. В центрі Золотої Орди, що називається на карті «Tartaria», у червоно-синьому розкішному наметі, над яким майорить червоний двокінцевий стяг із золотою джучидською тамгою, на низькому троні сидить правитель. Це єдине антропоморфне зображення на карті, що свідчить про його особливе значення.
Джованні Маттео Контаріні (Giovanni Matteo Contarini; помер у 1507 році) — італійський картограф зі знатного венеціанського роду Контаріні. Контаріні склав знамениту карту світу, яку вигравірув у Флоренції Франческо Росселлі.
Карту було видано у Флоренції й Венеції в 1506 р. Планісфера Контаріні є найстарішою друкованою картою, що зображує деяку частину Американського континенту. Єдина відома копія, що збереглася, знаходиться в Британській бібліотеці.
1507 року вийшла аналогічна карта Йоханнеса Рюйша (Johannes Ruysch; 1460-1533; німецький картограф й астроном нідерландського походження). 1924 року сер Джон Абрахам Якоб де Вільєрс опублікував факсимільне видання карти Контаріні.
1506 р. Планісфера Контаріні — перша друкована карта світу, де зафіксований Новий світ..
Планісфера Контаріні була намальована Джованні Маттео Контаріні і вигравійована на міді у Флоренції Франческо Росселлі. Карту було видано у Флоренції і Венеції в 1506 році. Єдина вціліла копія карти, знайдена в 1922 році, зараз знаходиться у Британській бібліотеці.
Хоча й існували карти, складені за результатами морських експедицій, такі як карта Хуана де ла Коса (1500) і планісфера Кантіно (близько 1502), інформація з цих карт ретельно приховувалася державою і трималася в найсуворішому секреті. Було зроблено обмежену кількість копій.
Карта фіксує відкриття Христофора Колумба та ін. У попередні роки було здійснено безліч географічних відкриттів:
· Бартоломеу Діаш обігнув Африку з півдня і вийшов в Індійський океан (1487);
· Христофор Колумб почав дослідження Карибського моря і Південної Америки (1492-93, 1493-94, 1498, 1502-04);
· Джон Кабот відкрив острів Ньюфаундленд (1497);
· Васко да Гама здійснив першу подорож з Європи в Індію (1499);
· Амеріго Веспуччі здійснив ряд подорожей в Карибське море і Південну Америку (1499, 1501-02).
У планісфері використовується правильна конічна проєкція, де паралелями є концентричні круги, а меридіанами — лінії, що починаються на Північному полюсі.
На карті Контаріні, сполучені Гренландія і Ньюфаундленд формують північно-східну частину азійського континенту; американського континенту там немає. У кінці карти записано легенду: «Ця земля була відкрита мореплавцями для короля Португалії», без сумніву, Мігелем і Гашпаром Кортиріалами. Згадок щодо подорожі Джона Кабота в легенді немає.
На карті також є Куба та Іспаньола; Куба відокремлена від Сіпанго (назва, дана Японії Марко Поло) вузькою морською протокою, а Японія (Сіпанго) своєю чергою відокремлена від Катаю. Напис поряд з Сіпанго вказує: «Цей острів знаходиться за 1500 миль на схід від узбережжя Магри. На нім є багато золота, але його не так просто здобути. Там живуть ідолопоклонники» — ймовірно, автор посилається на інформацію, надану Марко Поло.
Південна Америка показана як окремий континент, розташований на південному сході Азії.
Але і вона описує світ відповідно до ідей К. Птолемея. Українські землі – Русь (RVSSIA).
1512 р. Весконте Маджоло. Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549), також пишеться Майолло та Майоло, був генуезьким картографом. Він народився в Генуї, в одній з великих морських держав середньовічної Італії та важливому центрі банківської справи за його життя. Він не лише народився в сім’ї картографів, але й отримав монополію Республіки на понад 150 років для забезпечення незмінної якості цих важливих навігаційних інструментів. Тому йому судилося стати одним із найвидатніших картографів XVI століття.
Можливо, був товаришем моряка-дослідника Джованні да Верраццано.
Спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі. Перебуваючи в Неаполі він створив, зокрема, два атласи, три морські карти та морську планісферу, перш ніж він був відкликаний до Генуї дожем Оттавіано Фрегозо в 1518 році.
Маджоло отримав посаду «Magister cartarum pro navigando», яка супроводжувалася платнею 100 лір на рік. У 1521 році генуезький сенат підтвердив його посаду та довічну платню, а в 1529 році він отримав право передати їх своєму синові. Остання відома робота Маджоло була опублікована в 1549 році, через рік після того, як він став першою людиною, яка використала термін «Rio de Amaxones» для позначення наймогутнішої річки Південної Америки (Амазонки) на карті.
Знаменитий морський атлас Весконте Маджоло складається з чотирьох карт (пергаментів), які були зроблені в Пармі в 1512 році. Оригінал знаходиться в Biblioteca Palatina в Пармі. Існують численні карти-портолани, атласи та принаймні дві інші карти світу Весконте Маджоло: одна з Генуї, 1531; інша, що зберігається в публічній бібліотеці в Тревізо (італійською мовою), датована Генуєю, 1549.
Карти в атласі є прекрасними зразками мистецтва італійського Відродження. Вони намальовані красивою палітрою основних кольорів, які підсвічуються золотом. По-перше, це детальна карта Африки та її північного, західного та південного узбережжя, а також сусідніх регіонів Середземномор’я та Європи. На другій карті показано Чорне море та Малу Азію, а також Грецію та Східне Середземномор’я, а на третій – Центральне та Західне Середземномор’я, Пелопоннес і Крит. Нарешті, на четвертій карті показано узбережжя Північного моря та Атлантичного океану Західної Європи, Британських островів і Північної Африки.
На карті «Африка…» 1512 р. бачимо загальні обриси узбережжя Чорного моря та ближчі держави: Туркія (Туреччина), Команія (половці), Тартаро (Тартарія), Полонія (Польща), Россія (Русь).
З ослабленням Монгольської імперії та держави Золота Орда зображення сарайського правителя на картах поступово зменшується у розмірах, змінюється також його титулатура – слово «імператор» редукується.
Цар Tartaro. Ця карта демонструє європейському читачеві не агресивний образ «Tartaro». Причому тут ми бачимо не збірний образ східного тартарського імператора, а іконографію кримського хана.
Але на його ж портолані 1541 р. мініатюра «Tartaro» набуває вже «страшного» вигляду. Тут ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «Tartaro» з величезним кривим мечем.
Яке саме державне утворення вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Татарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і Руського або Руського воєводства Польського королівства з центром у Львові це не могло стосуватися. Після виходу Великого Московського князівства з-під безпосередньої влади Орди 1480 р. воно з деяким запізненням потрапляє на портолани як королівство (суверенна держава). Певну загадку становить те, що мав автор на увазі під таким анахронізмом, як «Команія» [К. Галушка, 2014].
У 1527 році він створив карту із зображенням подорожей Джованні да Верраццано. Ця карта мала серйозну помилку (однойменні «Море Верраццано» та «Протока Верраццано», які зображували велике море, яке, як вважають, було Тихим океаном, через вузьку протоку на східному узбережжі Північної Америки), оскільки Верраццано неточно описував північноамериканський континент. Ця помилка продовжувала відображатися на картах більше століття. Копія цієї карти 1527 року була знищена під час Другої світової війни.
1529 р. Конте ді Оттомане Фредуччі (Conte di Ottomano Freducci; XV ст. -поч. XVI ст.). Жив і працював в Анконі між кінцем XV ст. і першою половиною XVI ст. Як засвідчує сучасник Ф. Ферретті в «Diporti notturni», кілька членів родини Фредуччі відзначилися в Анконі своїм досвідом картографів, малюючи карти такої ж цінності, як і ті, що походять із місць із добре відомою картографічною традицією, таких як Лувен, Антверпен, Венеція та Рим. Насправді картографом був Оттомано Фредуччі, син того Лілло або Леліо, якого називали «турком з Анкони» за його відданість Мураду та його міністрам, з якими він спілкувався під час своєї професії купця, особливо в Константинополі, де він виконував делікатну діяльність, особливо коли місто потрапило до рук Мехмета II у 1453 році.
На знак поваги до своїх «турецьких симпатій», як кажуть джерела того часу, Лілло Фредуччі хотів назвати свого сина Османом, таким чином повторюючи назву імперського роду Османів, від якого він отримав захист і прихильність. Осман, який «у турецьких любовних справах не поступався своєму батькові», впавши в злидні через громадські та приватні нещастя, звернувся за допомогою до Мехмета II, якому він висловив почуття вдячності, доручивши Джованні Маріо Філельфо, синові гуманіста Франческо, написати поему «Amyris, seude vita rebusque gestis… Mahometti Turcorum principis».
На портолані 1529 р. майстра з Анкони Конте ді Оттомане Фредуччі в художній формі показано становлення державності Кримського юрту. Збірний образ тартарського правителя (художник втілив його в образі Тамерлана) поміщений у Північному Причорномор'ї поблизу Криму у межиріччі Дніпра та Дону над регіоном «Куманія». На мініатюрі правитель Тартарії сидить на низькому троні, озброєний східним щитом і кривим мечем. Його погляд спрямований у бік Заходу, на «Короля Русі». За спиною владики поміщений топонім «Tartaria», а під ногами текст латиною, що складається з 8 регістрів, який повністю наводиться нижче. Зазначимо, що протографи такого тексту зустрічаються на генуезьких портоланах другої половини XV ст.
«Цей імператор називається «Великий Тартарус» («Magnus Tartarus»), і у своїй державі він має велику могутність. За його наказом можуть зібратися двісті тисяч вершників і безліч піших воїнів. Що ж до способу життя тартар, то він дуже відрізняється від життя в місті. Вони мають загрозливий зовнішній вигляд і образ, що відштовхує: широкі обличчя і маленькі очі. Їхні житла та міста, в яких вони живуть зі своїми сім'ями, складаються з возів, які вони переміщують за допомогою коней та бугаїв. Земля їх є низинною долиною. З-поміж їхнього народу вийшло багато діяльних і могутніх правителів, і особливо один, який приєднав до своєї імперії володіння Візантії в Малій Азії, обидві Вірменії, Месопотамію, землю Халдеїв, Сирію, Мідію, Персію і навіть частину Індії; під час завоювань він піддав вогню багато міст, а звали його «великий Тамерлан».
Морську карту, складену в 1538 році, яка включає західне узбережжя Африки та Європи, й іншу карту на пергаменті, що зберігається в Державній бібліотеці Лукки, яка включає майже всю Європу, північне узбережжя Африки, Азійську Туреччину аж до Червоного моря, зазвичай приписують Оттоману Фредуччі.
Баттіста Аньєзе (Battista Agnese; бл. 1500—1564) – італійський картограф родом з Генуї, працював у Венеції.
1525 р. він створив першу рукописну карту Московії, яка була зроблена на основі розповідей посла Московії до Римського папи, дипломата і перекладача Дмитра Герасимова. Його майстерня між 1534 і 1564 рр. видала 71 мапу, в основному портолани. Одна з найвідоміших робіт Баттісти Агнезе — атлас світу на замовлення імператора Карла V для свого сина Філіпа ІІ, яку було видано в 1542 р.
1525 р. (жовтень). Московія (MOSСKOVIАE) на карті знаходиться у верхній лівій частині; нижче розташовуються Лівонія, Трансільванія, Греція, Менгрелія (Грузія), Вірменія та ін.
Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля).
Під назвою карти, ближче до півночі, Баттіста Аньєзе помістив фігуру людини, що сидить на троні, в шапці з хутряною облямівкою і з мечем в лівій руці; напис під ним: «Великий князь московитів» (Magnus princeps moscovitarum). Дві інші схожі один на одного фігури в профіль на троні у високих шапках з жезлами в правій руці розташовані: одна строго на схід від московита і представлена на тлі наметів як «Великий західний татарин» (Magnus tartarus occidentalis), інша - на півдні, між Чорним і Каспійським морями, і позначена як «Король грузинський» (Rex georgianiae). У верхній частині карти зображений Скіфський (Північний Льодовитий) океан (Oceanus Siticus) з умовною хвилястим кордоном води і суші; на південному сході - «Гірканське, або Каспійське, море» (Mare Hyrchanum sive Caspium), витягнуте більше із заходу на схід, ніж з півночі на південь; на південному заході дані близькі до реальних обрисів «Понтійського моря, або Понта» (Mare Ponticum sive Pontus), тобто Чорного моря, а також «Меотійського болота» (Meotides paludes), або Азовського моря; на північному заході показані досить далекі від справжніх обриси берега Балтійського моря, показаного як «Фінське море» (Mare Phinnicvm).
На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS». Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні – Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS.
Далеко на південному заході позначені Поділля і Трансільванія, а на заході – Лівонія, до володінь якої віднесено Гродно, Вільно і, мабуть, Орша і Смоленськ (Grodno, Uilna regia, Orsa, Smolecum). Всі ці міста насправді входили до складу Великого Князівства Литовського, або Литви, яку Баттіста Аньєзе, мабуть, хибно ототожнив через співзвуччя назв з Лівонією (Michow 1884); не випадково Литва, як і Польща - головні сусіди Росії із заходу - навіть не вказані (Кудрявцев О. Ф., 2020).
1540 р. Портолан басейну Чорного моря. Українські землі – PODOLIA (Поділля) та RUBEA RUSSIA ALBA (Червона Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria). На сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari).
1550 р. Портолан басейну Чорного моря. Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля), а московитські – Тартарія (Tartaria).
1550 р. Портолан басейну Чорного моря (Біла Русь, Тартарія та Московія). Українські історико-географічні землі – RUSSIA ALBA (Біла Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria) та Моша царство (Московія; MOSHA REGIA).
Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo; близько 1500–1566) — венеціанський картограф, географ, гравер та інженер, член Венеціанської академії та Головний космограф Венеціанської республіки. Народився у Віллафранка-П'ємонте. У 1539 отримав привілей Венеціанського сенату за друк вічного календаря. Першою картографічною роботою була мапа Німеччини у 1542. Створив фрескові мапи Азії та Африки в Палаці Дожів. Як інженер брав участь у розробленні проєктів регулювання рівня води та її солоності у Венеціанській лагуні. Змінив технологію виготовлення мап, перейшовши з гравіювання на деревʼяній основі на новітню техніку мідьориту, що надало картографічній продукції вишуканості та деталізації.
Йому приписували сто дев'ять географічних карт, на яких він відобразив практично весь відомий на той час світ. Серед його найцінніших карт — велика карта Африки на восьми аркушах, опублікована в 1564 р.
1550 р. венеціанський географ, секретар Сенату Венеціанської республіки та її посол у Франції Джованні Баттіста Рамусіо (Giovanni Battista Ramusio) розпочинає видання першого у світі географічного трактату «Navigationi et viaggi» (Навігації та подорожі), який складався з 3 томів загальним обсягом 2 787 сторінок. До оформлення 3 тому Трактату Рамусіо залучає Джакомо Ґастальді, який готує серію географічних мап, зокрема раніше не створюваних східного узбережжя Північної та Південної Америки, Куби та Еспаньйоли.
У середині XVI ст. центр видань «Географії» К. Птолемея перемістився до Венеції, де до 1599 р. вийшло понад десять видань італійською мовою. У 1548 р. в перекладі П'єтро Андреа Маттіолі видається «Географія» у першому в друкарстві кишеньковому форматі, що містило карти, створені, починаючи з 1542 року, включаючи дві планісфери. Ці планісфери, перша з яких датована 1546 роком, представляють континентальні маси північної півкулі, об’єднані найпівнічнішою частиною, тобто між Америкою/Гренландією та Європою.
Для цього видання Гастальді створює на мідних пластинах 34 мапи сторін світу, в яких згідно з уявленнями Птолемея віддзеркалені як реальні, так і міфічні землі, зокрема «Земля антропофаґів». У 1561 до свого перекладу «Географії» Жироламо Рушеллі передруковує мапи Гастальді з видання 1548 р. Завдяки відносній на той час точності нанесеного на мапах та зручності формату у подорожах це видання перевидалось протягом 50 років.
1548 р. Карта «Europae Tabvla VIII» (Венеціанське видання «Географії» Птолемея»).Українські землі – Сарматія (Sarmatia). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIАNI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTЕRNE (бастарни).
На карті 1548 р. “Germania Nova Tabula MDXXXXII” Галичина позначена як RVSSIA (Русь).
1548 р. Карта “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини). Позначено такі українські історико-географічні землі як Червона Русь, Поділля, Волинь, Покуття, Кодимія (Codimia) та ін.
На картах 1548 р. “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини) та “MOSCHOVIA TABULA NOVA” (Нова карта Московії) Д. Гастальді чи не уперше використано назву “Rossia Rossa” (Червона Русь) щодо Правобережної України.
На мапі “MOSCHOVIA TABULA NOVA” напис “ROSSIA BLANKA” (Біла Русь) поміщений між Великим Новгородом (Nouugardia) і Холмогорами (Colmogora). Це одна із перших карт Московії.
1548 р. Карта «Nova Descriptione de la Moscovia» (Московія). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia). На вертикальних рамках зображений великий князь Московський [Іван IV] на троні, російський кінний воїн, військова арматура.
1550 р. Джакомо Ґастальді(Giacomo Gastaldi; 1500—1566; венеціанський картограф і географ). Зиґмунд Герберштайн.
Карта «DÉSCRIPTIONÉ DÉ LA MOSCOUIA PER GIACOMO GASTALDO PIAMO[N]TESE COSMOGRAPHO IN VENETIA MDL» (Опис Московщини Джакомо Гастальді, п’ємонтійця, космографа у Венеції 1550). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia).
Географічна сучасна карта (tabula modema) з елементами карти К. Птолемея, є зменшеним і частково переробленим варіантом карти Московії, вигравіюваної на міді А. Гіршфоґелем 1549 p., вміщеної до віденського видання книги німецького посла у Москві 1516-1518 і 1526-1527 pp. барона Сиґізмунда фон Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Comentarii» (Записки про Московію). Дереворитну копію карти виконав Дж. Ґастальді до італійського видання книги С. фон Герберштайна (вийшла друком у Венеції у 1550 р) [Вавричин, 2004].
1561 р. Карта Азії (La descrittione della prima parte dell'Asia…) з атласу. Південь України – Precopensi (Мала Тартарія).
1562 р. Двоаркушева карта Польського королівства та сусідніх країн (IL DISEGNO DE GEOGRAFIA MODERNA DEL REGNO DI POLONIA, E PARTE DEL DUCADO DI MOSCOVIA, CON PARTE DELLA SCANDIA, E PARTE DE SUEVIA, CON MOLTE REGIONI, IN QUELLI [...] MDLXII ...). Видавництво Венеція. На мапі присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: «Volinia» («Волинь»), «Rvssia» («Русь»), «Podolia» («Поділля»), «Pozcvze» («Покуття»), «Codimia» («Кодимія»), а також сусідніх земель: «Cabardi» («Кабардія»), «Cvmani» («Куманія»), «Tartaria Precopien» («Перекопська Татарія»), «Gazaria» («Хозарія»). Карта складена на основі «Карти Європи» Г. Меркатора (1554).
На карті позначено острів Джарилгач (Rоssa). У 15-16 ст. італійські мореплавці називали його «Ізольда Росса» або «Рожевий острів».
Венеціанський видавець Паоло Форлані перевидав карту Гастальді у 1567 та 1568 рр.
Якопо Маджоло (Iacopo Maggiolo; ? – Генуя, бл. 1605) – італійський картограф. Він також був відомий як Джакопо (Jacopo) або Джакомо (Giacomo).
Належав до родини генуезьких картографів, Якопо був молодшим сином Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) та братом Джованні Антоніо (Giovanni Antonio). З 1529 року, коли він, ймовірно, був ще дитиною, він займав разом зі своїм батьком офіційну посаду «Magister cartarum pro navigando» для Республіки Генуя, повністю замінивши його після його смерті. Картографічне виробництво Якопо, як і його батька, дуже плідне між 1551 і 1573 роками, було зосереджено на Середземноморському басейні.
Його перший збережений документ, що зберігається в Баварській державній бібліотеці, датується 1551 роком, останній був підписаний у 1602 році, через 29 років після попереднього. Існує гіпотеза, що це була робота, завершена роками раніше, і що Маджоло сфальсифікував дату, щоб переконати генуезький уряд продовжувати виплачувати йому зарплату, яку він отримував до 1605 року. Музей Галілея у Флоренції володіє морською картою Середземного моря, Чорного моря та європейського узбережжя Атлантичного океану, датованою 1565 роком.
Не маючи спадкоємців, його племінник Корнеліус, син Джованні Антоніо, пішов його стопами, отримавши посаду «магістра» через шість років після смерті дядька.
1553 р. Портолан Середземного та Чорного морів.
На карті ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) з величезним кривим мечем та «RE DE Moschovia» (Короля Московії).
1563 р. Портолан Середземного та Чорного морів.
На портолані. Джакомо Маджоло зображено «RE DE Russia» (Короля Русі), «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) та «RE DE Moschovia» (Короля Московії). Всі вони сидять на тронах.
В Північному Причорномор'ї, де практично над усіма містами майорять прапори з символікою Османа, знаходиться величезний ханський намет, розшитий золотими візерунками. Перед ним на високому європейському троні сидить «Тартарський Король» у чалмі та з пишними вусами. Художник не забезпечив «Re de Tartaria» ніякою зброєю, і виглядає він, як не дивно, зовсім не агресивно. Погляд «Короля» спрямований на Схід. А над розкішним наметом, що маркує ханську ставку, майорить прапор із зображенням золотого півмісяця на червоному тлі (на всіх інших прапорах поле жовте, а півмісяць червоний). Таким чином мініатюрист продемонстрував нам особливий статус Тартарського Короля; а в епоху середньовіччя, як відомо, символ грав величезну роль.
1573 р. Портолан Середземного та Чорного морів.
Джироламо Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520-1566) – італійський вчений, фізик, алхімік, географ та картограф.
Джироламо Рушеллі народився і виріс у бідній родині. Будучи самоукою, він вивчив різні мови, як сучасні йому, і давні. У Венеції Д. Рушеллі працював коректором у друкарні Вальгрізі. Рушеллі заснував у Римі Академію Обурення (італ. L'Accademia dello Sdegno). Заохочував перші літературні досліди Тассо. З 1548 р. жив у Венеції. Відомий під псевдонімом Алексіо з П'ємонта (італ. Alessio Piemontese) (лат. Alexius Pedemontanus), під яким написав книгу «De'secreti del reuerendo donno Alessio Piemontese» ([італ.] – Venice, 1555). Рушеллі був ерудитом, написав безліч праць і перекладів, у тому числі випустив у 1553 році «Словник рифм»
1561 р. зробив новий переклад «Географії» Птолемея на італійську мову (La Geograpfia Di Claudio Tolomeo Alessandrino, Nouvamente Tradatta Di Greco in Italiano) безпосередньо з грецького. Цей переклад використовувався у всіх інших Венеціанських виданнях аж до 1600 р., основою для карт як і раніше служили карти Д. Ґастальді (передрук мап Д. Гастальді з видання 1548 р.). Видавництво – Венеція.
Венеція, «Географії» Птолемея: 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1598 (64 карти), 1599 (69 карт).
1561 р. Карта «EVROPÆ TABVLA VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIАNI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTЕRNE (бастарни).
1561 р. Карта «POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA» (Нова карта Польщі та Угорщини).
Надрукована мапа у Венеції. Мапа цікава тим, що на ній присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Potchvze (Покуття). На карті вказаний Вишгород, а Київ – ні. Червона Русь «Rossia Rossa» на мапі – Правобережна Україна.
1561 р. Карта “Moschovia Nuova Tavola” (Нова карта Московії). Як і в інших роботах Рушеллі, тут простежується чітко розмежування назв Русі й Московії. Правобережна Україна традиційно для автора позначено як Rossia Rossa (Червона Русь), а на півночі карти, біля Білого моря, є напис Rossia Bianca (Біла Русь).
1561 р. Карта «Carta Marina Nuova Tavola» (Нова Морська карта). Українські землі – Червона Русь (Rossia Rossa), а московитські – Moscovia (Московія).
1565 р. Джорджіо Сідері Каллапода (Georgio Sideri Calapoda Cretensis), венеціанський картограф. Народився у Кандії (Крит). Відомо про його діяльність у період 1537-1565 рр. Відомі його вісім рукописних збірок портоланів і морських карт.
Європейські картографи, безсумнівно, мали інформацію про васальні відносини Кримського ханства до Османів. Ось які художні прийоми використовували картографи, щоб продемонструвати у своїх роботах цей концепт.
1565 р. Портулан Середземного моря, Чорного моря, Червоного моря та північно-східної ч-ни Атлантичного океану (Туреччина і Чорне море).
На його морській карті (карту він створив у Кандії на Криті) в районі Північного Причорномор'я (Чорноморське й Азовське узбережжя, Кубань) ми бачимо прапори, де на червоному, синьому і коричневому полях зображено золотий півмісяць. Полотнища подібного дизайну він поставив і над столицею османів Стамбулом і на османському узбережжі Чорного моря (сучасна Туреччина).
Така сама ситуація з прапорами міститься і на інших портуланах Джоржіо Сідері.
Українські землі (Правобережжя) – Русь (RUSIA).
Урбано Монті (італ. Urbano Monti) або Монте (Monte; 16 серпня 1544, Мілан – 15 травня 1613, Мілан) – італійський географ і картограф. Деякі з його картографічних робіт входять до знаменитої колекції Девіда Рамзі, переданої Стенфордському університету, і були оцифровані у 2017 році. На його карті світу Арктика та Антарктида зображені без крижаного покриву. Ця триметрова карта чи планісфера є найбільшою із ранніх карт світу.
Шедевр Монті, над яким він працював кілька років та опублікований ним у 1590 році, – географічний трактат (атлас) під назвою «Trattato universale. Descrittione et sito de tutta la Terra sin qui conosciuta» (Опис і місцеперебування всіх відомих на цю пору земель). Це важлива робота, не стільки через її описовий зміст (схожий на інші аналогічні роботи того часу), скільки через її величезну круглу планісферу, багато деталізовану і прикрашену, розділену на частини з 60 аркушів, які можна зібрати і обертати навколо центрального стержня. Відмінною особливістю карти є використання дуже незвичайної для того часу полярної азимутальної проєкції - з Північним полюсом як центральної точки і Антарктидою по зовнішньому колу. Через свій величезний розмір планісфера ніколи не публікувалася у великому масштабі і залишалася практично невідомою до наших днів.
Українські землі позначено як «Russia nerа» (Русь Чорна) та «Rossia rossa» (Русь Червона). Московщина на карті – «Moscovia».
1596 р. Джованні Ботеро (італ. Giovanni Botero; 1533—1617), італійський письменник, географ, правник, єзуїт.
Найбільшу славу і популярність Ботеро принесла історично-географічна праця «Універсальні реляції», яка, по суті, була описом усього відомого тоді світу. Написані в 1591—1595 роках чотири частини були опубліковані однієї книгою в 1596 році. Вона витримала чимало перевидань та перекладів. Її польські переклади в 1609 і 1613 роках стали популярнішими за «Хроніки світу» Марціна Бельського. Використовуючи твори авторів різних віків Ботеро, серед інших країн, описав також Україну і Кримське ханство. У праці є опис Поділля, Волині, Галичини, деяких міст (насамперед Києва, Львова, Луцька), розгляд конфесійних питань, характеристика деяких осіб (князя К.Острозького, Київського митрополита Ісидора).
В «Універсальних реляціях» поміщено опис і карту Тартарії.
Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini; 1555—1617) – італійський картограф, астроном та математик.
Відомий виданням перекладу «Географії» Клавдія Птолемея та підготовкою детального атласу карт італійських провінцій. Маджіні першим запропонував використовувати кому як роздільник цілої та дробової частини десяткових дробів.
Народився у Падуї. У 1579 р. закінчив навчання філософії в Болонському університеті й вирішив присвятити себе астрономії. У 1588 р. зайняв кафедру математики Болонського університету, на яку претендував також молодий Галілей, проте керівництво університету віддало перевагу Маджіні. Цей пост він обіймав до смерті 1617 р.
Маджіні був знайомий з геліоцентричною системою Коперника, але відкинув її у творі «Novæ cœlestium orbium theoricæ congruentes cum observationibus N. Copernici» (1589) й запропонував власний варіант геоцентричної системи з 11 планетних сфер, що обертаються.
Його видання «Географії» Птолемея вперше з’явилося у Венеції в 1596 р., а через два роки вийшло в італійській версії (переклад здійснив Леонардо Чернолі (Leonardo Cernoli). Італійське видання (1598) має значний коментар. В Географії Манджіні (1596) до 27 карт Птолемея додано ще 37 нових, тонко вигравірованих на міді Г. Порро (G. Porro), які разом утворюють справжній сучасний Атлас. У цьому латинському виданні міститься й карти українських земель та Московії. На карті Московії (Moscoviae Imperium) показані українські землі – Бессарабія та Кодимія.
· 1596 р. «Geographiae universae».Венеція. Латинський текст. Друкар Heredes Simoni Galignani. 64 карти.
· 1597 р. Кельн. Латинський текст. Друкар Петрус Кешхедт (Petrus Keschedt). 64 карти.
· 1598 р. "Geografia cioe descrittione universale della Terra partita in due volumi, nel Primo de quali si contengono gli otto libri della Geografia di Tolomeo, nuovamente con singolare studio rincontrati & corretti. da Gio. Antonio Magini Padovano. Venice, Gio Batt. e Giorgio Galignani Fratelli, 1598. 512 p.". Венеція. Італійський текст. Друкарі – Гіо. Баттіста і Джорджіо Галіньяні Фрателлі (Gio. Battista & Giorgio Galignani Fratelli). Художник Джироламо Порро. 64 карти.
· 1608 р.Кельн. Латинський текст. Друкар Антоніус Беккер (Antonius Becker). 63 карти.
· 1617 р. Арнем. Латинський текст. Друкар Йоганн Янсоніус. 64 карти.
· 1621 р. Падуя. Італійський текст. Друкар Паоло і Франческо Галіньяні (Paolo and Francesco Galignani). 64 карти.
Як картограф Маджіні підготував видання фундаментального географічного атласу Італії (Atlante geografico d'Italia), виданого посмертно його сином у 1620 році. Робота над атласом вимагала великих витрат, які Маджіні компенсував значною мірою з власної кишені; зокрема, виконував обов'язки придворного астролога при дворі мантуанського герцога Вінченцо I Гонзага і навчав синів герцога математики. Крім герцога, допомогу у виданні атласу надали правителі Мессіни та Генуї. Маджіні видав карти інших країн, у тому числі одну з перших карток Московії 1596 р.
1596 р. Карта «TABVLA EVROPAE VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPANI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTERNE (бастарни). Опублікована в «Географії Птолемея».
1596 р. Карта «Moscoviae Imperium» (Московська імперія).
Карта охоплює територію від верхів’я Дністра (Tiras fluv.) і Прип’яті (без назви) на заході до течії Волги (Volga) на сході.
На карті показано такі об’єкти: гори, річки, ліси, міста (художнім малюнком у вигляді груп будівель різної конфігурації). Лісові масиви означено малюнком у вигляді груп листяних дерев у верхів’ях лісових приток Дніпра та на правому березі Південного Бугу.
З українських земель зображено Правобережжя і Лівобережжя, Кримський півострів (Taurica Cberinesus), Азовське море (Moeotis tlus), північну частину Чорного моря (Pontus Euxinus vulgo Mare aggiore).
На мапі присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: «Codimia» (Кодимія) – на правому березі Дніпра, та «Bessarabia» (Бессарабія) – у нижній течії Дністра, Сіверщина (Seuera) – на правому березі Десни.
На карті показано міста: Київ (Chiovia), Канів, Вишгород (Visigrod), Рів (Roua), Брацлав (Bratclaw), Білгород (Noucastro), Очаків (Orzakow), Звенигород (Suynigrod), Житомир (Zitomirz), Городок (Grodek), та ін.
1600 р. Карта «MOSCOVIAE IMPERIVM. COLONIAE FORMULIS JOANI BUJ/EMECHERI AN. 1600» (Московська імперія. Видана у Кельні Йоганном Буссемехером 1600). Карта є збільшеною копією карти Московщини Дж. А. Маджіні, вперше надрукованої у латинському виданні Географії К. Птолемея 1596 р.
Автор: Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini). Видавець: Маттіас Квад (Matbus Quaden). Гравер: Маттіас Квад.Друкар: Йоганн Буссемехер.
Поміщена у книзі: «GEOGRAPHISCH HANTBUCH, IN WELCHEM DIE GELEGENHEIT DER VORNEMBSTEN LANTSCHAFFTEN DES GANTZEN EN ERDTBODEMS IN ZWEI UND ACHTZIG IN KUPFFER GESCHNITTEN TAFFELN FURGEBILDT. MIT BEYGE-LUGTER NOTWENDIGER BESCHREIBUNG AUSLEGUNG DERSELBEN ZU-GERICHT DURCH MATTHIS QUADEN KUPFFERSCHNEIDER. - COLN AM REIN. BEI JOHAN BUXEMACHER KUNSTDRUCKER VFFS. MAXIMINI STRASS DASELBST, MDC. - M. 68». Мідерит. Одноколірна.
Папір 28 x 22 см. Мова: латинська, німецька.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
*Вавричин М. Матеріали до історії картографії України у ХVІ ст. у фондах ЛНБ АН УРСР // Бібліотека і науково-технічний прогрес. Львів, 1975. С. 101–109.
*Вавричин М. Комплекс карт України Ґ. Боплана та їх збереження в бібліотеках Європи // Картографія та історія України : Зб. наук. праць. Львів; Київ; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2000. С. 20.
*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2004. 208 с.
*Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. 224 с.
*Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с.
*Галушко К. Г. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання / К. Галушко – К., 2013. – 143 с.
*Дашкевич Я. Р. Територія України на картах ХІІІ-ХVІІ ст. // Історичні дослідження : Вітчизняна історія. К. 1981. Вип. 7. С. 88–93.
*Дашкевич Я.Р. Середньовічні карти України в дослідженнях кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія : республ. міжвідомчий зб. наук. праць. К. : Наук. думка, 1985. Вип. 11. С. 85–90.
*Дашкевич Я. Україна на картах ХІV–ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження // Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних процесів на Україні. К. 1988. C. 94–100.
*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах ХVI ст. // Географічний фактор в історичному процесі. 1990. C. 155-169.
*Дашкевич Я. Поділля: виникнення і значення назви // VІІІ Подільська історико-краєзнавча конференція (секція історії дожовтневого періоду): Тези доповідей. – Кам’янець-Подільський, 1990. С. 58 – 60.
*Дашкевич Я. Східне Поділля на картах XVI ст. Флора, анотації та іконографія (джерелознавче значення) // Історико-географічні дослідження в Україні. 1992. – 2. C. 13–21.
*Осталецька Олена. Видання провідних європейських картографічних закладів XVI XVIII ст. у фондах сектора картографічних видань Національної бібліотеки України імені в. І. Вернадського / Вісник Львівського університету. Серія книгозн. бібліот. інф. технол. 2010. Вип. 5. С. 130 — 136.
*Сосса Р. І. Основні етапи картографування терену України до 1920 р. // Вісник геодезії та картографії. 1999. – № 2. С. 38-49.
*Сосса Р. І. Становлення української національної картографії // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. – № 2. С. 93-96.
*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.
*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.
*Сосса Р. І. Історія картографування території України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.
*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.
*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.
*Шелухин С. П. Назва України: з картами. – Відень : тов. «Франко син і спілка», 1921. – 30 с. + 3 л. карт.
Немає коментарів:
Дописати коментар