Берестецька битва (1651 р.) та Чорний шлях. Карта Верхньої Волині Нікола Сансона. 1665 р.

1665 р. Нікола Сансон.  Карта – «HAUTE VOLHYNIE, OU PALATINAT DE LUSUC; TIRÉ DE LA GRANDE CARTE D’UKRAINE, DUS LE VASSEUR DE BEAUPLAN. PAR LE S^K SANSON D’ABBEVILLE GEOGR. ORD.^RE DU ROY» (Верхня Волинь, або Луцьке воєводство, згідно великої карти України Ле Вассера де Боплана. Здійснив королівський географ Сансон д’Аббевіль).

Опис карти подано за виданням – Вавричин М. Україна на стародавніх картах (середина XVII – друга половина XVIII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович // К.: ДНВП “Картографія”, 2009. – 224 с.

Карта охоплює територію від річки Стир (Ster fl.) на півночі до Летичева (Laticzow) та Хмільника (Chmielnick) на півдні, від Володимира-Волинського (Wlodzimiers) на заході до Радомишля (Radomyls) на сході. Пунктирною лінією з кольоровими кантами на карті позначено межу Луцького воєводства з сусідніми землями: на півночі з Поліссям (Polesie), на півдні з Верхнім Поділлям (Haute Podolie) і Нижнім Поділлям (Basse Podolie), на сході з Нижньою Волинню (Basse Volhynie), у західній частині карти, з півночі на південь, від Любомля (Lubomlé) до Олесько (Olesko) проходить межа з Чорною Руссю (Russie Noir). На території Верхньої Волині подано підпис: Haute Volhynie ou Palatinat de Lusuc.

У нижній частині карти зі сходу на захід, від Збаража (Zbarаs) до Залізців (Zalogce), позначено Чорний шлях (Czarny Szlack). Біля Берестечка (Веretetsko) позначено місце Берестецької битви (1651. 30 Juny).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА  

Берестецька битва (28 червня — 10 липня) 1651 року) — наймасштабніший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримсько-єдисанським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира з іншого. Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договір), підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті повернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.  Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для війська Речі Посполитої Битва під Батогом.

ЧОРНИЙ ШЛЯХ — один з основних шляхів, що сполучали Пн. Причорномор’я із західноукраїнськими землями. Назва "Чорний шлях" трапляється в джерелах із кінця 15 ст.
У зарубіжних джерелах того періоду шлях  називався - Czarny Szlak або Via Nigra. В атласі Польщі Рицци Занноні (1772 р.) турецькою мовою Чумацький шлях названий Kerman-Joli - "караванний шлях", а польською мовою написано "droga niedojrzana", а далі на північний захід "zły krok".

Дмитро Яворницький: «Чорний (Польський) або Шпаків шлях, у турків Кара Іслах, що отримав свою назву від Чорного лісу, виходив з глибини Польщі, з Варшави на Кознище, Пулави, Маркушів, Люблін, Жовкву, Львів, повз Умань на Торговицю, через річку Синюху й звідси в межі вольностей запорізьких козаків, через річки Вільшанку, Кільтінь, уздовж Малої Висі на Велику Виську, над верхів'ями Костуватої й Бобринця, потім вододілом між Ташликом і Мертвоводом до гирла самого Ташлика, до Бугу, врешті за Буг до шляху Керван-Іол, тобто Караванної дороги».

До початку 18 ст. Чорний шлях, яким користувалися кримські татари для грабіжницьких нападів на Правобережну, Західну Україну і Польщу, починався під Перекопом. З початку 18 ст., після зменшення інтенсивності набігів, Чорний шлях почали використовувати чумаки. Згідно з картами Г. де Боплана та ін. європейських картографів 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. Чорний шлях переважно проходив вододілами річок. Він починався від Тавані (нині в районі Каховки та Берислава) й ін. дніпровських переправ та йшов на північ до верхів’їв Інгульця й Тясмину (притоки Дніпра), де розгалужувався на дві гілки. Пн. гілка проходила повз Лебединський ліс (у районі сучасного с. Лебедин Шполянського р-ну Черкас. обл.) та суміжні лісові масиви, далі пролягала між витоками Гнилого та Гірського Тікичів (бас. Пд. Бугу) і правих приток Росі (бас. Дніпра). Пд. гілка, від якої біля витоку р. Велика Вись (прит. Синюхи) відокремлювався Кучманський шлях, вела до переправи через Синюху (прит. Пд. Бугу) біля Торговиці (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.), проходила повз Умань та зливалася з пн. гілкою в районі витоку Гірського Тікича. Далі Чорний шлях пролягав вододілами річок у північно-західному та західному напрямках повз Погребище, Пиків (нині село Калинівського р-ну Він. обл.), Уланів (нині село Хмільницького р-ну Він. обл.), Хмільник, Стару Синяву та Старокостянтинів. Біля витоків річок Пд. Буг та Случ Чорний шлях з’єднувався з Кучманським шляхом та йшов на захід повз Збараж у напрямку Львова. Відгалуження Чорного шляху вели на Київщину і Волинь.

Голландські карти, які протягом XVII ст. славилися своєю новизною, точністю та красою, почали втрачати чільні позиції у світовому картодрукуванні. І, незважаючи на збільшення об’єму та вдосконалення техніки картовидання, навіть найкращі голландські атласи характеризувалися безсистемністю і суто механічним ростом. Для свого подальшого розвитку і якісних зрушень картографія потребувала дійсно нових, цінних наукових ідей, якими раніше вирізнялися роботи Г. Меркатора [Олена ОСТАЛЕЦЬКА. ВИДАННЯ ПРОВІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КАРТОГРАФІЧНИХ ЗАКЛАДІВ XVI–XVIII ст. У ФОНДАХ СЕКТОРА КАРТОГРАФІЧНИХ ВИДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО. 2010].

У XVIІ ст. Франція посилила свої позиції у світі й стала однією з найрозвиненіших країн Західної Європи. Великі географічні відкриття, внаслідок яких Франція набула значну кількість колоній, стимулювали розвиток картографії. На час правління короля Людовіка XIV припадає початок розвитку наукової картографії у Франції: на основі астрономічних спостережень проведено точні виміри довгот, прокладено першу тріангуляційну мережу в усій державі, проведено геодезичні виміри Франції. Всі роботи проводились під патронатом і при фінансуванні короля.

Засновником французької картографічної школи та однієї з найбільших династій картографів був географ, історик, картограф Нікола Сансон (Nicolas Sanson d’Abbeville, 1600–1667). За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 мап. Він започаткував видавництво атласів світу у Франції, розробив картографічну проекцію, названу на його честь. Завдяки Н. Сансону французька картографічна школа мала суттєвий вплив на західноєвропейську картографію XVII–XVIIІ ст. Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Хоча його карти багато в чому ґрунтувалися на голландських матеріалах, але підбір карт у його атласах відрізняється систематичністю та внутрішньою єдністю, вилучено невірогідні елементи змісту та надмірні прикраси. Однак, Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на картах Сансона містяться нереальні.

Н. Сансон одним із перших почав використовувати картографічні праці свого краянина Г. Л. де Боплана. Карти складені Сансонами на основі Бопланових карт: “Basse Volhynie, ou Palatinat de Kiow...(1665) та “Description de la Tartarie...” (1654). Ці карти, а також три томи “Atlas Nouveau de diverses cartes de Geographie...” (1727) було надруковано у видавництві П’єра Марієтта, з яким співпрацювали брати Сансони. Такі фундаментальні видання Сансонів, як “Atlas Universel” (1674) та “Atlas Nouveau contenants Toutes les parties du Monde...” (1692 р.) створило видавництво Юбера Жайо.

Традиції та стиль французької картографічної школи разом із матеріалами перейшли до родини Жайо, а від них – до Жіля Робера де Вогонді та його сина.

Близько 1630 р. Н. Сансон розпочав співпрацю з паризьким видавцем і гравером Мельхіором Таверньє (Melchior Tavernier, 1594—1665) У видавництві якого у 1632 р. опублікував докладну карту «Postes de France» (Поштовий зв'язок Франції). Завдяки особистому знайомству з королем Франції Людовиком ХІІІ, близько 1635 р. Сансон отримав титул «королівського інженера та географа» (Ingénier et géographe de Roi), а у 1643 р. отримав привілей королівського картографа («geographe ordinaire du Roy»), що надавало йому право бути радником та репетитором з географії та картографії у двох королів — Людовика ХІІІ та Людовика XIV [Неоніла Падюка. КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013].

Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XIX ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.

1648 р. Н. Сансон видав свій перший географічний атлас під назвою «Europe», а з 1652 р. розпочав публікувати збірні атласи світу у форматі «folio» без назви. 1658 р. збірка отримала назву «Cartes generales de toutes les parties du monde» (Загальні карти всіх частин світу). У ньому, зокрема, розміщені мапи території України. Цей атлас перевидавався різними мовами у 1664–1668, 1670, 1671 рр., а у 1675, 1676 і близько 1681 рр. виходив під назвою «Cartes generales de la geographie ancienne et nouvelle» (Загальні карти стародавньої та сучасної географії).

У середині 1660-х рр. у конкурентній гонитві з видавництвом братів Блау і майже одночасно з ними Нікола Сансон видав сім карт по Україні. Він використав роботи Боплана, розділивши його “Спеціальну карту України” на сім окремих мап українських воєводств та земель. Усі сім карт, як зазначають багато дослідників, відносно посередньої картографічної точності та якості. Сансон не був уважний до деталей. Разом з тим, у кожній з семи мап він посилається на “Генеральну карту України” Г. Боплана. Попри географічну неточність певних елементів карт, що виникли при фактичному копіюванні робіт Боплана, видавництво Сансона відзначилося у художньому оформленні усіх цих карт. На мапах – тонко вирізьблені та гарно оформлені рослинними орнаментами й античними темами картуші.

1665 р., в Парижі, вийшли друком 7 карт Нікола Сансона:

*«Haute Volhynie, ou Palatinat de Lusuc ; tiré de la Grande Carte d'Ukraine, du Sr. le Vasseur de Beauplan / Par le Sr Sanson d'Abbeville, ...» (Верхня (Горішня) Волинь, т.з. Луцькі землі; частина Великої карти України);

*«BASSE VOLHYNIE, ou PALATINAT DE KIOW, tiré entierement de la grade Ukraine du Sr. le Vasseur de Beauplan» (Низова (Долішня) Волинь, частина Великої карти України);

*«Haute Podolie ou Рalatinat de Kamieniec tirée entièrem. de la gr. Ukranie du Sr. le Vasseur de Beauplan, par le Sr. Sanson» (Верхнє (Горішнє) Поділля, частина Великої карти України);

*«Basse Podolie ou Palatinat de Braclaw, tiré de la grande carte d'Ukraine du Sr. le Vasseur de Beauplan» (Низове (Долішнє) Поділля, частина Великої карти України);

*«Russie Noire. divisée en ses Palatinats. & c. tirée pour la plus grande partie de la grande Carte de l' Ukaine, du Sr. le Vasseur de Beauplan. Par le Sr. Sanson d' Abbeville Geogr. ord.re du Roy. A Paris. Chez P. Mariette, rue S. Jacques a l' Esperance Avecq Priuilege pour Vingt Ans. 1665» (Чорна Русь, частина Великої карти України);

*«Haute ou Petite Pologne: ou sons les Palatinats de Cracow, Sandomirie, et Lublin» (Верхньої або Малої Польщі: Краківського, Сандомирського, Люблінського воєводств);

*«Tartarie Europeenne ou Petite Tartarie où sont les Tartares du Crim, ou de Perecop; de Nogais, d' Oczacow, et de Budziak. Dressée sur les Relations les plus Recentes. Par le S. Sanson fils Geographe ord.re du Roy. A Paris Chez Pierre Mariette, rüe S. Iacques à l' Esperance Avec Privilege pour Vingt Ans 1665» (Тартарія Європейська, або Мала Тартарія, або Тартари, Крим, або Перекоп).

Разом з Н. Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Нікола (Nicolas II Sanson, 1626?–1648), Гійом (Guillaume Sanson; 1633-1703) та Адрієн (Adrien Sanson, 1639—1718), а також небіж П'єр Дюваль. З 1665 р. нащадки Сансона фігурували у назвах атласів як автори або видавці й підписувалися «Les Sieurs Sanson geographes ordinaires du Roy» (Панове Сансони королівські ординарні географи). Після його смерті 7 липня 1667 р., в Парижі, справу продовжили його сини Гійомом Сансоном і Адрієном Сансоном у партнерстві з іншими картографами. Брати у 1671 p. об’єдналися з майстернею Юбера Жайо (А. Н. Jaillot). 1692 р. Юбер Жайо зібрав карти Сансона в окремий Новий Атлас. 

 Бібліографічне посилання: Ґедзь Т.М. ЧОРНИЙ ШЛЯХ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Chornyj_shliakh