В етнічній
історії українців можна виділити ключові етнооб'єднуючі назви за останні 3 000
років:
· Скіфи,
сармати (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.);
· Гуни (II—VII ст.);
· Анти,
Склавіни (ІV—VII ст.);
· Дуліби
(VI—VII ст.);
· Слов'яни VII—XI ст.:
поляни, білі хорвати, волиняни, деревляни, уличі, тиверці, дреговичі, сіверяни;
· Білі хорвати;
державне утворення — Велика Хорватія, або Біла Хорватія (VII—X ст.);
· Русини (руси,
русь), державні утворення — Русь (Київська Русь), Руське Королівство, ВКЛ,
Руське воєводство (IX—XX ст.);
· Козаки,
гайдамаки (державне утворення — Гетьманщина) XVI—XVIII ст.;
· Українці
(державні утворення — Гетьманщина, УНР, Українська Держава, ЗУНР,
Карпатська Україна, УРСР, Україна) XVI—XXI ст.
З історії. У другій половині ХV ст. в
Європі започатковується і набуває розвитку книгодрукування (у тому числі й
картодрукування). З’являються численні нові карти – tabula moderna (сучасні
карти), авторами яких були знані картографи світу Бернард Ваповський, Себастьян Мюнстер, Герард
Меркатор, Вацлав Гродецький, Йодок Гондій, Віллем Блау, Герард де Йоде, Томаш
Маковський, Ісаак Масса, Сигізмунд Герберштейн та ін. Зображення
території України на стародавніх картах відповідало тогочасним уявленням
західноєвропейських картографів про наш край. Тож і не дивно, що деякі з карт
мають неточності та помилки при зображенні тих чи інших елементів географічної
основи.
За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт
України ХІV–ХVІ ст.,
враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта –
модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на
картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].
На більшості географічних карт XIV—XVI ст.
українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.
Документи XV—XVI ст. кажуть
про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р.
називає Поділля «Ukraina Podolska». З
розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна
стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі
простори Наддніпрянщини —
Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої
було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна
вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського
(кін. XVI ст.) та ін.
На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно)
однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах
(іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано»
закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові
«Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).
На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки)
появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься
до 1572 р.
В Арх. Фр. Міністерства Зак.
Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його
брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра
має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи
і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де
нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки).
З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта
Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля
є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель
їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в
1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно,
що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року. На сій
карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території
показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій
Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Цікава неточність. На жаль, в книзі Сергія Шелухіна інформація про карту (1580 р.) невірна. Автор карти, що
опублікована С. Шелухіним - Обрі де ла
Моттре (Aubry de la Mottraye; 1674?-1743). Рік першого (англійського) видання цієї карти 1724. У 1724 році ла Моттре англійською мовою видав
в Лондоні два томи своїх «Подорожей Європою, Азією та частиною Африки». Третій
том він видав дев'ять років. Через 3 роки книга була перевидана в Гаазі з
доповненнями (французькою), що містять опис подорожі до Криму і на Північний
Кавказ. Біографи характеризують його як «правдивого оповідача, але дуже
поверхового спостерігача.
В першій половині XVII ст. назва
«Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.), міститься: 1631 р. (Віллем
Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р.
(рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641
р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших
картографів.
Назва окраі(ї)на на картах
починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина),
інколи «окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння. Московська
«окраїна» не має жодного відношення до України.
Після впровадження Г. Бопланом
(1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час
закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це
перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на
них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії
до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця
XVIII ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна
козаків.
В тій же Націон. Бібліотеці
(Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року,
перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році.
Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та
картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія
України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля
Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям,
Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій
Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Нікола Сансон є першим
європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками
Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А
Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р. «Les
Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui
comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de
Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est
compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської,
розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство
Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і
Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші
(назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків».
На карті 1684 р. італійського
географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da
Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de
Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід
від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії»
(Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна
Баптиста Гоманна карта 1712 р. вже називається "Україна
або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої
Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).
В першій половині 1700-х рр.
на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки
Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки
Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські
Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken»
(Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки
Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х
рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.
Широкого застосування ототожнення Червоної Русі з Україною набуло в
першій половині XVIII ст. Це прослідковується на картах Абрахама Алларда
(1710), Тобіаса Йоганна Маєра (1750) та ін.
Одна із перших карт де Україна
ототожнюється з Червоною Руссю - «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus
Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» та видав її під назвою
"Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae...,» (Польща,
Велике князівство Литовське...) 1670 р. Карел Аллард.
На європейських картах
XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна
Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE
ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des
Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj
(Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj
(Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis
Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля
з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE
COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна
Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des
Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна
(земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике
Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium
(Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля
Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques
Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки
Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі
Козаки), Dniepri Kosak
(Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes
de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки
Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки
Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y
Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька
Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі
козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
Отже, назва “Ukraine Pays des Cosaques”
(Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця
XVIII ст. (в XIX ст. ця
назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація
географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки),
«Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує
величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це,
власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона
та інших видатних європейських географів-картографів.
Жіль
Робер де Вогонді (Gilles
Robert de Vaugondy; 1688—1766) та Дідьє
Робер де Вогонді (Didier
Robert de Vaugondy; 1723—1786)
(син Жіля Робера),
французькі
картографи.
Жіль
Роберт де Вогонді, як правило, підписував
свої карти «М. Robert», а Дідьє – «Robert de
Vaugondy» (іноді додаючи «fils» або «filio»). У
деяких випадках до кінця не з’ясовано
Жіль чи Дідьє склали карту.
Родина
Вогонді посідала провідне місце у
французькій та загальноєвропейській
картографії XVIII століття, поєднуючи
досягнення наукової географії з
практичними потребами дипломатії та
війни. Їхні карти вирізнялися високою
точністю, систематичним використанням
новітніх джерел і активно перевидавалися
аж до початку XIX століття, нерідко з
оновленнями відповідно до змін політичної
карти Європи.
Від
Людовіка XV обидва Робери отримали титули
Королівських
географів («Geograpne
du Roi»)
та шляхетство.
З
1740-х років картографічна фірма Жіля і
Дідьє Роберів видавала велику кількість
атласів, великоформатних карт і глобусів
й була на той час найвідомішою і
найприбутковішою у Парижі. Робери
перевидавали карти П. Мулляра-Сансона
та Н. Сансона, зокрема його карту Польщі
«Les Estats de la couronne de Pologne...».
Серед
багатьох картографічних праць Роберів
основною є «Atlas universel» (Універсальний
атлас, Париж, 1757, 108 карт), який вважається
одним із найважливіших атласів XVIII ст.
Його основу становлять картографічні
матеріали, успадковані від Сансонів, і
картографічні плити Ю. Жейо, придбані
1712 р. після його смерті. Для
його створення були використані старі
джерела, звірені з більш сучасними
картами. На багатьох були виправлені
широти й довготи згідно з астрономічними
спостереженнями. Старий матеріал був
змінений з додаванням безлічі нових
топонімів.
З
1757 р. Робери почали публікувати «Nouvel
atlas portatif» (Новий портативний атлас), який
протягом п’ятнадцяти років перевидавався
п’ять разів.
У
1786 році Шарль-Франсуа Деламаршем
(Charles-François Delamarche, 1740–1817), один із провідних
французьких видавців карт наприкінці
XVIII століття, придбав повний запас карт
і мідних дощок родини Вогонді, що
дозволило йому продовжити їхнє видання.
Жіль
Робер де Вогонді, відомий
також як Le Sieure або Monsieur Robert, походив з
родини Нікола Сансона (1600—1667)
і є нащадок його онука П'єра Мулляра-Сансона
(Pierre Moullart-Sanson). Він був племінником і
спадкоємцем П’єра Мулляра-Сансона
якому перейшла велика частина плит карт
Н. Сансона. Від нього успадкував більшу
частину картографічного матеріалу
Нікола Сансона. Цей матеріал він разом
з сином об'єднав з картами й пластинами,
набутими після смерті Юбера Жайо 1712 р.,
щоб створити основу Всесвітнього Атласу.
Після Абрагама
Ортеліуса
(Abraham Ortelius; 1527 —1598) і Герарда
Меркатора
(Gerhardus Mercator; 1512—1594) Вогонді спираючись
на їх джерела значно просунули вперед
картографію тієї епохи. Основні праці:
“Géographie sacrèe et historique de l'Ancien et du Nouveau
Testament” (1747), “Usage des globes céleste et terrestre”
(1752), “Petit Atlas” (1748), “Atlas universel” (1757),
“Atlas portatif” (1762). Робер Вогонді склав
“Карту середньовічного світу” в кращих
європейських традиціях. На ній він
показав країни Середнього Сходу та
Південного Кавказу. На мапі детально
показано контури морів, кордони держав
відтінені різнобарвною кантівкою.
Основа історичної карти Робера Вогонді
досить точна, автор використовував
найдетальніші матеріали картографів-сучасників.
Дідьє
Робер де Вогонді
спільно з батьком створив універсальний
атлас (Atlas Universel) із 108 карт. Даний атлас
вперше був опублікований в 1757
р.
Для його створення були використані
старі джерела, звірені з більш сучасними
картами. На багатьох були виправлені
широти і довготи згідно з астрономічними
спостереженнями. Старий матеріал був
змінений з додаванням безлічі нових
топонімів. 1760 р. Дідьє Робер де Вогонді
був призначений географом Людовика XV,
був також Королівським географом
польського короля Станіслава Лещинського,
з 1756 р. членом Академії наук. Основні
праці: “Essai sur l'histoire de la géographie” (1755),
“Tablettes parisiennes” (1760), “Cosmographie” (1763),
“Institutions géographiques” (1766), “Atlas de la France et de
l'Europe” (1785). Після смерті батька Дідьє
співпрацював з Шарлем-Франсуа Делямаршем
(Charles-François Delamarche), який бл. 1784 р. перебрав
майстерню Д. Робер де Вогонді й став
його спадкоємцем.
ОСНОВНІ
ПРАЦІ:
Atlas
portatif, universel et militaire, composé d'après les meilleures
cartes, tant gravées que manuscrites, des plus célèbres géographes
et ingenieurs (1748).
Partie
Septentrionale du Royaume de Naples (1748).
Royaumes
d'Espagne et de Portugal (1748).
Amérique
Septentrionale dressée, sur les relations les plus modernes des
voyageurs et navigateurs, et divisée suivant les differentes
possessions des Européens (1750).
Isles
de Saint Domingue ou Hispaniola, et de la Martinique (1750).
La
Judée, ou, Terre Sainte, divisée en ses douze tribus (1750).
L'Empire
du Japon divisé en sept principales parties, et subdivisé en
soixante et six royaumes (1750).
Partie
de la Mer du Nord, où se trouvent les Grandes et Petites Isles
Antilles, et les Isles Lucayes (1750).
Royaume
d'Irlande divisé en ses quatre provinces et subdivisé en comtés
(1750).
L'Empire
de la Chine dressé d'après les cartes de l'Atlas Chinois (1751).
Les
Indes Orientales, où sont distingués les empires et royaumes
qu'elles contiennent tirées du Neptune Oriental (1751).
Environs
de Paris (1753).
Gouvernemens
généraux du Maine et Perche, de l'Anjou, de la Touraine, et du
Saumurois (1753).
Atlas
universel (1755).
Carte
de la Virginie et du Maryland (1755).
Partie
de l'Amérique septentrionale, qui comprend le cours de l'Ohio, la
Nlle. Angleterre, la Nlle York, le New Jersey, la Pensylvanie, le
Maryland, la Virginie, la Caroline (1755)
Turquie
Européenne (1755).
Українські
землі на картах батька та сина Вогонді.
1748
р.
Карта “L'Europe. Divisee suivant ses principaux Etats”
(Європа...). Напис на мапі (від Дніпра до
Дону) – “Ukraine
ou Cosaquie”
(Україна Козацька).
1748
р.
Карта “Russie Blanche ou Moscovie...” (Русь Біла,
або Московія) поміщена в атласі “Atlas
portatif universel et militaire”. Лівобережна Україна
позначена як Ukraie
ou Cosaquie (Україна
Козацька), Правобережна Україна –
Pologne (Польща). Формат мапи 16 × 14,2 cм.
1749
р.
Карта «Partie orientale de la Russie Polonoise, où se trouvent
la Basse Volhynie et la Basse Podolie» (Східна частина
Польської Русі, де розташована Нижня
Волинь і Нижнє Поділля). Пд. Україна -
землі Запорозьких Козаків (Cosaques
Zaporiski).
1751
р.
Жіль Робер де Вогонді
та
Дідьє
Робер де Вогонді створили карту “L'Europe
divisee en ses principaux Etats…” (Європа...). Видана
в Парижі, поміщена в “Atlas Universel”. Масштаб
1:9 500 000. На півдні Київська та
Білгородська губернії межують з землями
Запорозьких Козаків (Cosaques
Zaporiski)
і Ногайців (Tartares Nogayes). На карті напис
Dzyke
Pole
(Дике Поле) розміщений на землях
Запорозьких козаків.
У
наступному році (1752)
Жіль Робер де Вогонді
та
Дідьє Робер де Вогонді створили ще одну
карту “Partie méridionale de la Russie européenne où sont
distinguées exactement toutes les provinces, d'après le détail de
l'Atlas Russien” де показано українські землі.
Ця мапа теж видана в Парижі в 1757 р. в
“Atlas Universel”. Масштаб 1:3 400 000. На
півдні Київська та Білгородська губернії
межують з землями Запорозьких Козаків
(Cosaques
Zaporiski)
і Ногайців (Tartares Nogayes).
1752
р.
Жіль Робер де Вогонді та Дідьє Робер де
Вогонді.
Карта
«Le Royaume de Pologne divise enses duches et provinces et subdivise
en Palatinats» (Польське королівство, поділене
на князівства, краї та воєводства).
Видавництво Париж. Поділля (Кам’янецьке
та Брацлавське воєводства) та Київщина
(Київське воєводство) позначені як
UКRAINE;
Західна Україна позначена як Червона
Русь
(Russia Rouge); окремо виділено Покуття
(Pokutie).
1752
р.
Дідьє Робер де Вогонді. Карта «PARTIE
MERIDIONALE DE LA RUSSIE EUROPÉENNE OU SONT DISTINGUÉES EXACTEMENT
TOUTES LES PROVINCES, D’APRÈS LE DÉTAIL DE L’ATLAS RUSSIEN. PAR
LES. ROBERT DE VAUGONDY FILS» (Південна частина
Європейської Росії з детальним зображенням
всіх країв згідно з Російським атласом,
створена паном Робером де Вогонді
сином). Південь України – землі Козаків
Запорозьких (Cosaques
Zaporiski);
Мала Татарія (Petite Tatarie), що позначена на
північному узбережжі Чорного та
Азовського морів; включає землі
очаківських татар (Tatares d'Oczacow), землі
ногайських татар (Tatares Nogayes) та Кримський
півострів (Сrіmее). На карті позначена
Кубань.
1754
р.
Жіль Робер де Вогонді
та
Дідьє Робер де Вогонді доповнили карту
“Partie méridionale de la Russie européenne où sont distinguées
exactement toutes les provinces, d'après le détail de l'Atlas
Russien” картою-вставкою “Developpement de la
Nouvelle Servie” (Адміністративні кордони
Нової Сербії). Мапа видана в Парижі.
Франсуа
Сантіні
в 1776 р. перевидав її в “Atlas Universel dressée
sur les meuilleures cartes modernes 1776”, а пізніше у
Венеції 1784 р.
На
карті з’явився напис UКRAINE.
Середня Наддніпрянщина (Правобережна
та Лівобережна) позначена як UКRAINE.
На півдні Київська (Gouvernem.t de Kiowie) та
Білгородська губернії межують з землями
Запорозьких Козаків (Cosaques
Сzaporowski)
та Ногайців (Tartares Nogayes).
На
основній карті землі Запорозьких козаків
(Cosagues
Czaporowski)
та Кримського ханства (Petite Tatarie) замальовані
одним кольором і в одних кордонах. Таким
чином, французькі картографи показали
землі Запорозьких козаків у складі
Кримського ханства, яке в цей час
знаходилося (до 1774 р.) в складі Османської
імперії. На карті добре видно, що
Zaporozskaia
Sjecza
(Запорізька Січ) і Kudak (тепер м. Дніпро)
позначені як міста з невеликими фортецями.
Elisabethgorod (Кропивницький), Ingulgorod (?) показані
містами без фортець.
На
спеціальній вставці “Developpement de la Nouvelle
Servie” (Адміністративні кордони Нової
Сербії) розташування Нової Сербії
відповідає північній частині
Кіровоградської області нинішньої
України. Територія Нової Сербії з
адміністративним поділом на полки
показана у складі Російської імперії.
Таким чином, підтверджувалася належність
земель до Росії. А ось територію
Запорозьких козаків показано як
нейтральну (Neutre). У нижній (південній)
частині вставки вказаний кордон з
Туреччиною (Frontieres de la Turquie).
1762
р.
Жіль Робер де Вогонді
у
Парижі
видав
карту “Partie Meridionale de la Russie Européenne, Tartarie
Rusienne, Petite Tartarie..”. Формат карти 24 × 30 cм.
Середня Наддніпрянщина (Правобережна
та Лівобережна) позначена як UКRAINE,
напис
досягає Бахмута (на Донеччині). На
території Кримського ханства (Petite
Tartarie) показано Запорозьких Козаків
(Cosaques
Saporowi), на
Дону – Донських козаків (Cosaques
du Don).
1783
р. Жіль Робер де Вогонді та Дідьє Робер
де Вогонді. Карта «Carte des environs de la Mer
Noire où se trouvent l’Ukrayne, la Petite Tartarie…». Попереднє
видання цієї карти датується 1769 роком
— періодом російсько-турецької війни
1768–1774 років.
Опис
карти подано за: Юрій Могильний (ФБ, 2026
р.).
На
карті простори північніше Чорного моря,
що охоплюють степову зону сучасної
південної та східної України, позначені
як Loca deserta — «пустельні землі». Це
поширене для західноєвропейської
картографії XVII–XVIII століть узагальнення
відображало не реальну безлюдність
регіону, а відсутність стабільних
державних кордонів і щільної осілої
адміністрації. Насправді ці землі були
простором козацького, татарського та
прикордонного життя, своєрідним
«фронтиром» — аналогічним до прикордонних
зон Габсбурзької монархії на Балканах
або угорського пограниччя з Османською
імперією.
У
час створення карти Російською імперією
правила Катерина II (Катерина Велика).
Її зовнішня політика була спрямована
на радикальну зміну балансу сил у Східній
Європі: розгром Османської імперії на
північному узбережжі Чорного моря,
ліквідацію автономних політичних
утворень та поділи Речі Посполитої
(1772, 1793, 1795). Саме в цю епоху українські
землі остаточно опинилися між двома
імперськими проєктами — російським і
австрійським — із повною ліквідацією
залишків козацького устрою.
Картуш
карти прямо зазначає, що вона була
вдосконалена з урахуванням актуальних
військових операцій, що недвозначно
вказує на її зв’язок із російсько-турецькими
війнами останньої третини XVIII століття.
Дата 1783 рік, присутня на карті, має
ключове значення: саме тоді Російська
імперія анексувала Кримське ханство,
скориставшись його ослабленням після
Кючук-Кайнарджійського миру 1774 року.
Формально Крим до цього вважався
«незалежним», але фактично перебував
під повним російським контролем.
У
1787 році Катерина II здійснила відому
інспекційну подорож до Криму —
демонстративний імперський жест,
покликаний закріпити нову реальність
у присутності європейських дипломатів.
Ця поїздка стала частиною ширшої
пропагандистської кампанії, подібної
до того, як Габсбурги в той самий період
репрезентували свої нові володіння в
Галичині.
Рожево-жовта
лінія на карті фіксує колишній кордон
між Османською та Російською імперіями.
На південь від нього кримські татари в
османський період користувалися
обмеженою автономією, хоча їхня політична
суб’єктність поступово підточувалася
втручанням великих держав. Карта, таким
чином, фіксує не лише географію, а й
момент зламу регіонального порядку, що
існував століттями.
Посвята
карти адресована Етьєнну-Франсуа де
Шуазелю, герцогу де Шуазель-Стенвіль
(Étienne-François de Choiseul, 1719–1785), чий герб
прикрашає верхню частину картуша. Попри
те, що Шуазель утратив прихильність
короля Людовіка XV ще у 1770 році й помер
у 1785-му, його ім’я зберігалося як символ
епохи французької геополітичної
зацікавленості Східною Європою. У
1761–1770 роках він обіймав посаду державного
секретаря у військових справах і
відігравав важливу роль у формуванні
зовнішньої політики Франції.
ЕТНОГРАФІЯ
*Байцар Андрій. ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНCЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
У ПРАЦЯХ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ УЧЕНИХ XIX ст. // Вісник Львів. ун-ту серія
географ. Вип. 52. Львів. 2018. С.
3-14.file:///C:/Users/admin/Downloads/10037-19598-1-PB.pdf
*Байцар Андрій. НАЗВИ “РУСЬ”,“ЧЕРВОНА РУСЬ” НА
КАРТАХ ЄВРОПИ XIV–XVIII ст./ А.Байцар, І. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип.
52. Львів. 2018. С. 15-26.
*Байцар Андрій.ЕТНІЧНІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ ТА РОСІЙСЬКИХ
ВЧЕНИХ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX ст.)// Вісник Львів. ун-ту серія
географ. Вип. 53. Львів. 2019. С. 3-12.
*Байцар Андрій. Географія
та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.
640 с.
*Байцар
Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар
Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг.
редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА
КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія.
Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА
КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX
ст.).
Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
*Байцар
Андрій. Українські землі на картах
Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
*Байцар
Андрій. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА
КАРТАХ КЛАВДІЯ ПТОЛЕМЕЯ // Журнал «Дніпро». № 7-12. 2022. С. 158-177.
**Байцар Андрій, Манько
Андрій. Назва «Україна —
Держава (Земля) козаків» на Європейських картах XVII ст. //
International scientific innovations in human life. Cognum Publishing House,
Manchester, United Kingdom. 2022. С. 299—308.
1748 р.
1748 р.
1748 р.
1751 р. «L'Europe
divisee en ses principaux Etats…».
1751 р.
1752 р.
1752 р.
1754 р.
1754 р.
1757 р.
1762 р.
1784 р.
1783 р.
