Матвій Меховський — фундатор наукової географії Східної Європи. «Трактат про дві Сарматії» (1517 р.)

 

Матвій Меховський (Матвій із Міхова, Мацєй із Мєхува (лат. Mathiae de Mechovia; пол. Maciej z Miechowa, Maciej Miechowita; 1457—1523) — фундатор наукової географії Східної Європи, польський освітній і науковий діяч періоду Відродження, популяризатор ідей сарматизму. Краківський канонік, історик, географ, доктор медицини. Придворний лікар і астролог короля Сигізмунда I Старого. Фундатор парафіяльних шкіл і шпиталів.

Походив із міста Мехува. Справжнє ім'я — Мацєй Карпіґа (пол. Maciej Karpiga), також вживають Матвій Карпига). Професор (з 1485) і ректор Краківської академії (1501—1519). Член магістрату Кракова (з 1523). Автор праць з історичної та географічної тематики латинською мовою: «Трактат про дві Сарматії» (1517), «Хроніка Польська» (Chronica Polonorum, 1519) тощо. В українській історіографії часто називається Міховським, Меховським, Мєховським або Меховітою.

Він поклав початок науковій географії Східної Європи, а все, що стосується території України, написав, використовуючи “безпосередню руську інформацію”. Потрібно зазначити, що він “Польщу вивів за межі Сарматії”, а “Європейська Сарматія” для нього – давня Русь разом з Прибалтикою.

1517 р. «Трактат про дві Сарматії» (лат. Tractatus de duabus Sarmatiis) — історично-географічний твір доби Відродження, присвячений Східній Європі, що названа Сарматією. Перше детальне дослідження східноєвропейського регіону від часів Птолемея. Цінне джерело з географії, історії та побуту народів Причорномор'я, Північного Кавказу, Польщі, Угорщини, Литви, Русі, Московії та Криму.

Написаний латиною. Виданий 1517 року в Кракові.. Адресований ольмюцському єпископу Станіславу Турсону. Складається з двох книг. Перша описує Сарматію Азійську — місця проживання татар та передкавказьких народів від Каспійського моря до басейна Дону. Друга розповідає про Сарматію Європейську — землі русинів, литовців і московитів від Дону до Карпат.

У роботі спростовані птолемеєві припущення про існування Гіперборейських і Рифейських гір на північному сході Сарматії. Твір був резонансним у тогочасній Європі і перекладався німецькою (1518, 1534), польською (1535), італійською (1561) мовами.

Книга друга присвячена Русі, Литві та Московії. Під Руссю автор розуміє українські землі від Дону до Карпат (Сарматських гір). Він розповідає про них як про великий край, багатий природними ресурсами. Зазначається, що русини є переважно православними, а їхній політичний центр розташований у Львові.

Також описується Самоготія (Жмудь) та Литва, що займали терени Білорусі та власне Литви. Автор подає коротку політичну історію литовців, їхніх взаємин із сусідніми країнами, а також оповідає про географію й устрій Великого князівства Литовського. Остання частина книги розповідає про Московську державу, звичаї її мешканців, історію знищення Новгорода й Пскова, а також підкорення московитами областей Північної Скіфії — Пермі, Югри та Карелії.

Українці й московити на Кубані й Кавказі (XIX-XX ст.). Атлас Артура Цуцієва

 Карти з Атласу Артура Цуцієва (Цуциев) "Атлас этнополитической истории Кавказа (1774-2004). Москва, 2006.

1989 р.

1926 р.

1890 р.

Унікальна карта світу 1503 р. Українські землі це - Червона Русь, Новгородщина - Біла Русь, а московитські - Тартарія

 

З історії. В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських. 

Назва «Руссія» (Russia) блукає  географічними картами  XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря.

Західноєвропейська картографія лише у ХІІ ст. “прописує” Русь на карті світу. Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров'я. З часом назва “Русь” починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. З'являється вона, в цей період, лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії. На картах  XII-XIV ст.  містяться форми терміну “Русія” (Русь) з одною літерою і з двома літерами “с”  (“Rusia”, “Rucia”, “Russia”). Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст.

У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах   у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Карта світу 1190 р. (Гоноріус Аугустодуненсіс (Гонорій Августодунський); «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).

Топонім Rossia (українські землі) міститься на ряді карт  XIV-XV століть, зокрема в Каталонському атласі (1375).

Для західноєвропейських картографів властивою є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.

Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.

Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.

Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].

З праці Миколи Кузанського (1460 р.)  у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

Грегор Райш.

Грегор Райш (нім. Gregor Reisch; близько 1467— 1525, Фрайбург) — німецький енциклопедист, чернець картезіанського ордену. Відомий завдяки енциклопедичному твору «Перлина філософії» (нім. «Margarita philosophica»). «Перлина філософії» є загальною енциклопедією з 1503 року. Грегор Райш писав її переважно між 1489 і 1496 роками на латині.

Вперше вона була надрукована в 1503 році у Фрайбурзі друкарем Йоханом Шоттом зі Страсбурга, учнем Грегора Райша. Там була поміщена карта світу Грегора Райша «Typus Universalis Terrae, Iuxta Modernorum Distinctionem et Extensionem Per Regna et Provincias». Спрощений варіант карти був опублікований в 1513 р.

У 1515 році в Стразбурзі було опубліковано чергове видання енциклопедії (видавець Йоганнес Грюнінгер). Тут поміщено теж цю карту світу. Україські землі на ній – Червона Русь, Новгородська земля – Біла Русь (Russia Alba), а московитські землі – Тартарія.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

1515 р.

1513 р.