Українці й московити на Кубані й Кавказі (XIX-XX ст.). Атлас Артура Цуцієва

 Карти з Атласу Артура Цуцієва (Цуциев) "Атлас этнополитической истории Кавказа (1774-2004). Москва, 2006. 

 Українці на півдні Росії проживають переважно на Кубані. За останнє століття близько 90% від попередньої кількості було русифіковано та асимільовано.Перші кількісні дані про наявність українців на Кавказі дають матеріали V Всеросійської ревізії 1795 року. Тоді на території Північного Кавказу (пізніше районованої в кордонах Ставропольської губернії, Кубанської та Терської областей) проживало 38,5 тис. українців, що становило 2,4 % від усього населення Північного Кавказу. На території області Війська Донського на той час уже сформувався значний контингент українського селянського населення — 112,7 тис. чол., що становило 31,3 % від усього населення області.

Згідно з першим Всеросійським переписом населення 1897 р. та деякими місцевими переписами населення кінця XIX ст. всього на Кавказі проживало 1305,5 тис. українців. Це становило 14,1 % всього населення колишнього Кавказького Намісництва. При цьому 33 % українців зосередилися на Північному Кавказі. 908,8 тис. українців проживало в Кубанській області (47,6 % всього населення області). 319,8 тис. — в Ставропольській губернії (36,6 % населення). 719,7 тис. чол. — в Донській області (28,1 %). Наприкінці XIX ст. українці почали розселятися і в неспокійній, небезпечній Терській області, де їх нараховувалося на той час 42 тис. чол. — 4,5 % населення області.

Перший Всесоюзний перепис населення, проведений в радянський час, у 1926 р., підтвердив наявність в Північно-Кавказькому регіоні та в Донській області потужного численного контингенту українців. Згідно з цим переписом у краї нараховувалося 3 107 022 українця, що становило 37,15 % від загальної кількості населення краю.

Українці розселялися на всій території Північного Кавказу та Донської області, у всіх округах Північно-Кавказького краю.

Найчисленніше селянське українське населення виявилося у Таганрогському, Донецькому, Кубанському та Чорноморському округах, де серед інших етнічних груп українці за чисельністю займали перше місце. В селянських місцевостях Донського округу українці також виявилися на першому місці.

1989 р.

1926 р.

1890 р.

Серія «Королівські географи та картографи». Джон Лодж Коулі. 1769 р. Карта Кримської Тартарії та Кубані

1769 р. Джон Лодж Коулі (John Lodge; 1719-1797), англійський картограф, геолог та математик. Був Королівським  картографом короля Георга II.

Карта «Нова й акуратна карта Кримської Тартарії, Азовського моря й частин річок Дніпро, Бог та Кубань» (A new & accurate map of the Krim Tartary, the sea of Azof and parts of the rivers Dneper, bog and Kuban, taken from original drawings & memoirs). Опублікована у Лондоні, у вересневому випуску 1769 року «Gentlemen's Magazine». Карта охоплює Північне Причорномор'я та Південну Україну, ілюструє  події Російсько-турецької війни 1768-74 рр.

На карті позначено: Нову Сербію, Новоросію та Козаків Запорозьких; на Кубані напис – Казакі (KAZAKI).

На карті також позначені Дніпровські пороги (the 13 Cataracts or Poroghi of the Dneper): 1. Kudack, 2. Surskoy, 3. Luchanskoy, 4. Zwonets, 5. Knaghinets, 6. Nenastiets, 7. Woronowa Sabora, 8. Wolinoy, 9. Budilskoy, 10. Litchnoy, 11. Tawalshanskoy, 12. Wolnoy, 13. Sternick [Власов О. Ю. ДНІПРОВСЬКИЙ ПОРІГ STERNICK (СТЕРНИК) НА КАРТАХ ХVIII СТ. //.МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК].

Українські етнічні землі в "Атласі Російському". 1745 р.

 

1745 р. «Атлас Российской, состоящий из девятнадцати специальных карт, представляющих Всероссийскую империю с пограничными землями, сочинённый по правилам географическим и новейшим обсервациям, с приложенною при том Генеральною картою великия сея империи, старанием и трудами Императорской академии наук».

У складанні атласу брали участь визначні вчені та дослідники, члени Академії наук: Жозеф-Нікола Деліль (Joseph-Nicolas Delisle; 1688—1768; французький астроном і картограф), Леонард Ейлер (Leonhard Euler; 1707—1783; швейцарський математик та фізик, який провів більшу частину свого життя в Росії та Німеччині), Герард-Фрідріх Міллер (Федор Іванович; 1705—1783; німецький і російський історик, географ, етнограф та археограф; член Петербурзької АН (з 1731); з 1725 — ад'юнкт; з 1731 — професор історії; 1728—30 та 1754—65 — конференц-секретар Петербурзької АН), Християн фон Вінсгейм, Готфрід Гейнзіус. Атлас було надруковано за наказом І. Д. Шумахера.

Видання Атласу стало результатом 20-річної праці багатьох картографів, які виконували інструментальну зйомку московських земель за наказом Петра I. У 1730-ті рр.. було видано кілька атласів І. К. Кириллова, які не вважалися офіційними, оскільки містили карти не всієї території країни. Ряд карт Кириллова стали основою для атласу 1745 р. «Атлас Російський» був офіційно визнаний першим атласом Російської імперії, оскільки вперше давав широким верствам суспільства уявлення про державу в цілому та кожну її губернію. Це було логічно пов'язане зібрання карт з одноманітним стилем оформлення. Попри те, що Атлас є вершиною російської картографії кінця першої половини XVIII століття, в ньому виявилося багато похибок. У деякі спеціальні карти та генеральну карту в частині, що належить Сибіру, не було внесено виправлення, запропоновані Г. Ф. Міллером (1705-1783). Атлас мав великий попит, і в 1749—1762 роках неодноразово друкувалися додаткові тиражі у 25, 50, 100 екземплярів.

Українські землі зображено на  картах:

·       «Положення міст між Чорним та Каспійським морем…»;

·       «Мала Татарія, Київська та Бєлгородська губернії…»;

· «Смоленська губернія з частинами губерній Київської, Бєлгородської й Воронежської…».

УКРАЇНА - від Сяну до Кавказу. Унікальна аргентинська карта України. 1943 р. «УКРАЇНА країна козаків» (Ukrainia Tierras Cozacas)

1943 р. Б. Милінський (B.  Mylinsky). Карта «Україна. Країна козаків» (Ukrainia Tierras Cozacas). Карта надрукована під час Другої світової війни українськими націоналістами в Аргентині (населення української еміграції на той час становило понад 60 000 осіб). Україна показана в кордонах, які здавалися історично виправданими українською громадою.

Кольорова карта України, на аркуші 59x82. Містить 6 вставок, що показують природні родовища корисних копалин, розподіл українського населення у Східній Європі, часові пояси. На карті показано державно-політичний поділ, великі міста, дороги, річки, озера та гори.

Кордони України: на заході Надсяння та Холмщина (включаючи Перемишль та Холм; тепер Польща); на півночі Пінщина та Гомельщина (включаючи Пінськ та Гомель, тепер Білорусь) та Стародубщина (тепер Росія); на сході Білгородщина (тепер Росія); на півдні Кубань (тепер Росія); на південному заході уся Молдова та Придністров’я; Крим теж український.

Південна частина Росії позначена як різні козацькі республіки: Кубанська козацька республіка, Донська козацька республіка, Теркська козацька республіка, Астраханська козацька республіка, Уральська козацька республіка. Деякі з цих утворень існували під час Громадянської війни в Росії 1918-1922 рр.

 

7 серпня 1920 р. Договір між УНР і Кубанським Краєм

Південь України - землі Козаків Зарозьких та Мала Татарія. Карта 1752 р. Дідьє Робер де Вогонді.

1752 р. Дідьє Робер де Вогонді. Карта – «PARTIE MERIDIONALE DE LA RUSSIE EUROPÉENNE OU SONT DISTINGUÉES EXACTEMENT TOUTES LES PROVINCES, D’APRÈS LE DÉTAIL DE L’ATLAS RUSSIEN. PAR LES. ROBERT DE VAUGONDY FILS» (Південна частина Європейської Росії з детальним зображенням всіх країв згідно з Російським атласом, створена паном Робером де Вогонді сином). Південь України – землі Козаків Запорозьких (Cosaques Zaporiski); Мала Татарія (Petite Tatarie), що позначена на північному узбережжі Чорного та Азовського морів; включає землі очаківських татар (Tatares d'Oczacow), землі ногайських татар (Tatares Nogayes) та Кримський півострів (Сrіmее).

Дідьє Робер де Вогонді (Didier Robert de Vaugondy; 1723-1786) (син Жіля Робера). Жіль Роберт де Вогонді, як правило, підписував свої карти «М. Robert», а Дідьє – «Robert de Vaugondy» (іноді додаючи «fils» або «filio»). У деяких випадках до кінця не з’ясовано Жіль чи Дідьє склали карту. З 1740-х років картографічна фірма Жіля і Дідьє Роберів видавала велику кількість атласів, великоформатних карт і глобусів й була на той час найвідомішою і найприбутковішою у Парижі. Починаючи з 1757 р. публікували «Nouvel atlas», який протягом 15 р. вийшов п’ятьма накладами, та перевидавали карти П. Мулляра-Сансона та Н. Сансона, зокрема його карту Польщі «Les Estats de la couronne de Pologne...».

Розселення українців на Кубані. Етнографічні карти XIX-XX ст.

Кубань (Кубанщина, Кубанська область) — історичний регіон на Північному Кавказі, в долині річки Кубань та її приток. З кінця 18 ст. заселена українцями, зокрема запорізькими козаками. З 1860 р. під назвою Кубанська область адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, земля Кубанського козацького війська. Історичним центром Кубані є місто Краснодар. 

 Відповідно до перепису населення 1926 року на Кубані проживало близько 1,5 млн українців, зокрема в Кубанському окрузі їх проживало 916 тисяч, що становило 62 % всього населення; в Ставропольському окрузі 246 тисяч українців (34 %), Чорноморському − 104 тисячі (38 %), Терському — 194 тисяч (30 %). Перепис населення, котрий було проведено 2010 року, засвідчив катастрофічне зменшення чисельності саме українців на цих землях, головною причиною якого став саме голод 1932-33 років. Згідно з цим переписом, у Краснодарському краї зараз проживає лише 84 тисячі українців (1,6 %), а в Ставропольському — 30 тисяч (1,1 %). Разом це становить ледве 114 тисяч українців. Це майже в 15 разів менше ніж було в 1920-х роках. Про це писало інтернет-видання Українська Кубань.

Карта Кавказу 1859 р. На карті виділено Кубанську область та Землю Війська Чорноморського.

Кубанська область — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії у 1860—1921, земля Кубанського козацького війська. Займала територію 81 216,5 тис. верст.

Утворена 1860 з земель Чорноморського козацького війська і західної частини Кавказького лінійного козацького війська.

На 1900 населення області наближалося до 2 млн осіб. У 1913 Кубанська область була на 2-у місці по збору збіжжя і на 10-у — по виробництву хліба. Тут будувалася залізниця, працювала харчова і хімічна промисловість.

У 1917 ввійшла у склад Кубанської Народної Республіки. У 1918 році Кубанська область була проголошена частиною Північно-Кавказької Радянської Республіки.

7 грудня 1920 увійшла до складу Кубано-Чорноморської області.

Чорноморське козацьке військо — козацьке військове формування в Російській імперії 18—19 століть. Створене у 1787 з частини Запорозьких козаків, яка не втекла за Дунай.

У 1792 військо переселили на Кубань.

У 1860 перейменоване в Кубанське козацьке військо (після приєднання до нього частини кавказьких лінійних козаків).

1881 р. Ріхард Андре (Richard Andree; 1835–1912) — німецький географ і етнограф. Батько —  Карл Андре, теж географ. Навчався в Лейпцигу. Працював шахтарем у Богемії (на родовищах). Брав активну участь у національних чварах між німцями й чехами. Враження від цієї епохи відображені в його  книгах.

1881 р.  Ріхард Андре  видав  атлас ”Andree's Allgemeiner Handatlas in sechsundachtzig Karten mit erlauterndem Text.”. Названий на честь Р. Андре атлас видавали з 1881 р. до 1937 р. В атласі поміщено серію етнографічних карт.

 Карта  "Die Volker des Kaukasus nach Rittich" (Народи Кавказу за Ріттіхом). Українці на Кубані названі  Klein-Russen.

 1881 р. Жан-Жак Елізе Реклю (Jacques Élisée Reclus; 1830–1905), визначний французький географ та анархіст, автор монументального твору регіональної географії світу "Нова універсальна географія. Земля і люди" (La Nouvelle Géographie universelle, la terre et les hommes) 20 тт. (1876–1894).  «Етнографічна карта Кавказу». Виконана для капітальної праці Жана-Жака Елізе Реклю "Нова універсальна географія. Земля і люди". Вся Кубань заселена українцями - Pettits Russiens (Малоруси).

1881 р. Ріхард Андре

Розселення народів Північного Кавказу в першій половині XIX ст. 1- Міста з переважанням російського населення; 2 - Кавказькі укріплені лінії; 3 - Фортеці і укріплені пункти (джерело:http://www.rusfact.ru/node/2898)

1926 р.

1859 р.

  1881 р. Жан-Жак Елізе Реклю

1890 р.

1926 р.

1989 р.