Матвій Меховський (Матвій із Міхова, Мацєй із Мєхува (лат. Mathiae de Mechovia; пол. Maciej z Miechowa, Maciej Miechowita; 1457—1523) — фундатор наукової географії Східної Європи, польський освітній і науковий діяч періоду Відродження, популяризатор ідей сарматизму. Краківський канонік, історик, географ, доктор медицини. Придворний лікар і астролог короля Сигізмунда I Старого. Фундатор парафіяльних шкіл і шпиталів.
Походив із міста Мехува. Справжнє ім'я — Мацєй Карпіґа (пол. Maciej Karpiga), також вживають Матвій Карпига). Професор (з 1485) і ректор Краківської академії (1501—1519). Член магістрату Кракова (з 1523). Автор праць з історичної та географічної тематики латинською мовою: «Трактат про дві Сарматії» (1517), «Хроніка Польська» (Chronica Polonorum, 1519) тощо. В українській історіографії часто називається Міховським, Меховським, Мєховським або Меховітою.
Він поклав початок науковій географії Східної Європи, а все, що стосується території України, написав, використовуючи “безпосередню руську інформацію”. Потрібно зазначити, що він “Польщу вивів за межі Сарматії”, а “Європейська Сарматія” для нього – давня Русь разом з Прибалтикою.
1517 р. «Трактат про дві Сарматії» (лат. Tractatus de duabus Sarmatiis) — історично-географічний твір доби Відродження, присвячений Східній Європі, що названа Сарматією. Перше детальне дослідження східноєвропейського регіону від часів Птолемея. Цінне джерело з географії, історії та побуту народів Причорномор'я, Північного Кавказу, Польщі, Угорщини, Литви, Русі, Московії та Криму.
Написаний латиною. Виданий 1517 року в Кракові.. Адресований ольмюцському єпископу Станіславу Турсону. Складається з двох книг. Перша описує Сарматію Азійську — місця проживання татар та передкавказьких народів від Каспійського моря до басейна Дону. Друга розповідає про Сарматію Європейську — землі русинів, литовців і московитів від Дону до Карпат.
У роботі спростовані птолемеєві припущення про існування Гіперборейських і Рифейських гір на північному сході Сарматії. Твір був резонансним у тогочасній Європі і перекладався німецькою (1518, 1534), польською (1535), італійською (1561) мовами.
Книга друга присвячена Русі, Литві та Московії. Під Руссю автор розуміє українські землі від Дону до Карпат (Сарматських гір). Він розповідає про них як про великий край, багатий природними ресурсами. Зазначається, що русини є переважно православними, а їхній політичний центр розташований у Львові.
Також описується Самоготія (Жмудь) та Литва, що займали терени Білорусі та власне Литви. Автор подає коротку політичну історію литовців, їхніх взаємин із сусідніми країнами, а також оповідає про географію й устрій Великого князівства Литовського. Остання частина книги розповідає про Московську державу, звичаї її мешканців, історію знищення Новгорода й Пскова, а також підкорення московитами областей Північної Скіфії — Пермі, Югри та Карелії.
Немає коментарів:
Дописати коментар