пʼятниця, 13 грудня 2019 р.

1930-ті рр. Карта українських говорів. Микола Кулицький.



КУЛИЦЬКИЙ Микола (28. 06. 1903, м-ко Глиняни Перемишлян. пов., нині місто Золочiв. р-ну Львiв. обл. – 26. 10. 1970, м. Чикаґо, шт. Іллінойс, США) – картограф, географ. Дійс. чл. НТШ. Закiн. Яґеллон. ун-т (Краків, 1930). Пiд час 2-ї свiт. вiйни працював картографом в Укр. центр. ком-тi (Кракiв, Львів). Здобув ступ. д-ра географії в УВУ у Мюнхені (1946), де й викладав 1947–49. Емігрував до Чикаґо, де працював у картогр. фірмі. 
Бiльшiсть настiн. карт України та її окремих регiонiв виконав разом із В. Ку­бiйовичем, серед них – «Карта України i сумежних країв» (масш­таб 1:2500 000; Л., 1935), «Фiзич­на карта Українських земель» (масштаб 1:1500 000; Л., 1939), «Лемкiвщина i Надсяння» (масш­таб 1:400 000; Кракiв, 1940), «Фiзична карта Чорноморських країв» (масштаб 1:1500 000; Кракiв; Л., 1942), «Адмiнi­стра­тивна карта Галичини» (мас­­штаб 1:500 000; Краків; Л., 1943). Брав участь у підготовці першого нац. атласу «Атлас України й сумежних країв» (Л., 1937), праці «Географія українських і сумежних земель» (Л., 1938; Краків; Л., 1943), низку карт-iлю­страцiй до «Енциклопедiї українознавства» (усі – за ред. В. Ку­бiйовича). Вивчав форми жител в Українi, зокрема у Карпатах.

Неоніла Падюка «УКРАЇНСЬКА ЕТНОКАРТОГРАФІЯ ГАЛИЧИНИ 30-х років ХХ ст.»
«"Карту  українських  говорів”  рисував  М. Кулицький (мірило 1 : 4 000 000, формат 38 х 61 см). Створена  вона  способами  якісного  фону, ареалів  і написів різними  фарбами позначені північні і  південні  українські  говори,  а  південні —  на  західні  і  східні.
Позначено  державні  кордони,  гідромережу,  невелику  кількість населених  пунктів,  особливо  на  етнічних  межах,  що  ускладнює їх опис.
Українські етнічні межі на карті зображені так:
Українсько-польська етнічна межа  починається  на річці Нарва і  прямує  на  південь  до  Більська,  Дрогичина,  Межиріччя,  на  південний  схід  до  Холма,  Грубешова,  повертає  на  південний  захід до  Томашова,  Лежайська,  по  Сяну  на  південний  схід  до  Ярослава,  на  південний  захід  до  Сянока,  охопивши  Північну  Лемківщину, доходить до  етнічного кордону зі словаками.
Українсько-словацька  етнічна  межа,  утворюючи  численні  українські  півострови,  охоплює  Південну  Лемківщину  і  доходить до Ужгорода.
Українсько-угорська  етнічна  межа  від  Ужгорода  прямує  у південно-східному  напрямі до Мукачевого, Виноградова і  Хуста.
Українсько-румунська  етнічна  межа  іде   від  Хуста  понад  Тису до Тячева, Сиґота, охоплює Мармарощину, доходить до кордону з  Буковиною,  іде   по  ньому  на  південний  схід,  охоплює  витоки річок  Молдови,  Сучави  і  Серета,  повертає  на  північ  до  Сторожинця,  оминаючи  який,  входить  на  південь  понад  річку  Серет  у румунську  етнічну  територію  довгим  вузьким  українським  пів-,  повертається  на  північ  до  Чернівців,  іде,  сильно  звиваючись,  на  схід  лівим  берегом  Прута  до  Липкан  і  Могилева-Подільського,  далі  у  південно-східному  напрямі  йде  по  Дністру до Ямполя, лівим його берегом до Рашкова, Рибниці, Тирасполя, доходить  до  Куяльницького  і  Хаджибейського  лиманів,  повертає на  південний  захід  до  Дністровського  лиману,  охоплює  Акерманщину  і  прямує  до  озер  Китай  і  Катлабуг,  досягає  Ізмаїла  і Кілійським гирлом тягнеться до Чорного моря.
Українсько-білоруська  етнічна  межа  починається  від  річки Нарви  у  південно-східному  напрямі  до  Пружан,  через  Ясельду до  Вигонівського  озера,  і  далі  до  річок  Цна,  Лань  і Случ,  від  Ту-рова  прямує  на  схід  по  Прип’яті,  доходить  до  Мозиря,  повертає на  південь  до  річки  Словечної  і  далі  тягнеться  українсько-білоруським  державним  кордоном  до  Прип’яті  і  Дніпра,  по  Дніпру на  північ  до  Сожі  і  на  схід  до  Снови  та  українсько-російського державного кордону.
Українсько-російська  етнічна  межа  іде   вздовж  Снови  тодішнім політичним  кордоном  на  схід  до  Семенівки,  охоплює  з  півночі Стародубщину  разом  із  Стародубом,  по  державному  кордону на  південний  схід  до  Сейму  і  йде  на  схід  до  Суджі,  Старого  Оскола,  Острогожська,  Бутурлинівки  і  Новохоперська.
Як мішану українсько-російську територію позначено своєрідний трикутник  Суджа —  Старий  Оскіл —  Вовчанськ.  Від  Новохоперська  етнічна  межа  йде  на  південь  до  Дону  і  далі  до  Морозівської,  входить  на  захід  в  українську  етнічну  територію  російським  півостровом  до  Глубокої,  Сіверського  Дінця  і  Луганська,
повертає на південний схід до Сулина, Шахт, на південний захід до  дельти  Дону,  від  Азова — на  південний  схід  до  Медвежого, на  південний  захід  до  Крапоткіного  на  річці  Кубань,  по  річці  до Краснодара і на південь до Чорного моря.
Границя  мішаного  населення  позначена  на  карті  від  Луганська  на  південний  схід,  вздовж  Дінця  і  його  правого  берега  до Дону, далі переходить  Дон  і вздовж річки Сал прямує на схід, за Завітним повертає на південь і тягнеться до Копилкова, Манича,  Калауса,  Куми  і  Терека,  повертає  на  захід  і  йде  вздовж  Терека через Наурську і Моздок, доходить до Карачаївська і Сочі.
Українські  острови зображені  у Надсянні, Пряшівщині, Буковині, Бессарабії, Добруджі, між Хопром  і Волгою, понад Волгою і далі на схід до річок Єруслан, Великий Узень, Великий Іргіз.
Крим означений як територія, заселена мішаним населенням».

Немає коментарів:

Дописати коментар