УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИКО-ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ В УГОРЩИНІ (Угорська Русь, Паннонія). Святослав Семенюк

Угорщина — свята земля для кожного європейця, а тим більше для слов’янина та українця. Це тільки здаєть­ся, що різні індоєвропейські етноси з’явилися на цей світ у різних точках планети на величезному просторі від Ат­лантичного до Тихого океану. На жаль, лише фахівці з етногенезу знають, що усі вони народилися на невелико­му клаптику землі в центрі Європи, який тепер назива­ють Угорщиною, і згодом розійшлися у різні боки, набу­ваючи тих рис і ознак, які притаманні їм нині. Не варто шукати їх Прабатьківщину десь на Дніпрі, Уралі чи Індії, етногенез базується на діалектиці протилежностей, і то­му точка індоєвропейського етногенезу може бути лише одна, а не декілька.

Для українців-русинів-словенів це місце на карті Єв­ропи має бути подвійно святим, адже в Угорщині ці етно­си не тільки зародилися в спільній загальнослов’янській масі (VII ст. до н.е.), а й утворилися (І–ІІ ст. н.е.) і про­жили аж до IV ст., тобто для частини русинів це є не ті­льки Прабатьківщина, а й Батьківщина, тому що, як вва­жав Нестор, звідси «пішла земля Руська».

У III ст. вони почали поступово покидати Угорщину, в V ст. переважна їх більшість сконцентрувалася на те­риторії Польщі, в VI ст. вони з’явилися на Дністрі і лише у VII ст. (!!) — у Придніпров’ї.

Хоча на час появи мадяр в кінці IX ст. з усіх руських племен в Угорщині залишилися лише білі хорвати та не­значна частина дулібів, але це був такий чисельний союз племен, що вони займали не тільки свою стару етнічну територію на півночі цієї країни, а й колонізували район озера Болотон (Балатон) і землі вздовж течії річок Корос, Морос, Темош.

Саме тоді, в IX ст., утворилася Київська Русь, і Угор­ська Русь відійшла в тінь, хоча її мешканцям довелося пережити не менш бурхливі часи й витримати такі випро­бовування, яких не знала навіть Наддніпрянщина. Лише Нестор на поч. XII ст. поцікавився, «звідки пішла земля Руська?», а потім про Прабатьківщину забули, хоча руси­ни й руські села існували тут аж до XX ст.

Тут кожен камінь пов’язаний з нашою прадавньою історією. Разом із тим, Угорщина — це не тільки наше ми­нуле, а й, як це не парадоксально, — наше майбутнє, адже саме тут створювався генотип нації, закладалися основи її мови, культури, характеру, ментальності, заро­джувалися фундаментальні процеси, які мають своє про­довження у майбутньому. Саме тут, уважно вивчаючи минуле, ми можемо передбачити наше майбутнє.

Кожне місто, кожне село, кожна окрема місцевість в Угорщині надзвичайно важливі для нас, адже тут відбу­валися події, пов’язані з українською історією, формува­лися процеси і явища, які мають продовження у нашому сьогоднішньому житті, хоча загал українців про це і не здогадується, оскільки Угорська Русь досі є для українців «terra incognito».

 

 Півторак Г. "Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов": "Слов'яни з'явилися на історичній арені не раніше кінця III тис. до н. е., найвірогідніше, спочатку між Середнім Дунаєм і Тисою, а потім поступово розселилися на північніших землях. Лише гіпотеза середньо-дунайської прабатьківщини слов'ян, відзначеної й автором «Повісті минулих літ», задовільно тлумачить незрозумілий потяг слов'янських племен до Дунаю в епоху Великого переселення народів у V—VI ст. і стійку пам'ять про нього серед усіх слов'янських та деяких прибалтійських народів, більшість із яких ніколи не були пов'язані з цією річкою ні географічно, ні історично. Як відомо, символ Дунаю виступає переважно в старовинних народних піснях, особливо в поширеному ще за язичницької епохи календарному та обрядовому фольклорі, що виник набагато раніше від Київської Русі й походів київських князів, зокрема Святослава Ігоровича (945—972 рр.) на Візантію, під час яких східні слов'яни, на думку багатьох дослідників, нібито вперше познайомилися з Дунаєм. Усе це свідчить, що образ Дунаю у слов'янському фольклорі з'явився разом з формуванням фольклорної символіки й образної системи, а не був запозичений пізніше, після міграції слов'янських племен на південь. Навпаки, загальний рух різних племен Середньої й Південної Європи аж до початку н. е. відбувався з півдня на північ".