Етнічний серб Драган Сотірович («Дража») – бойовик Армії крайової та вбивця українців на Винниківщині

Польські бойовики, співпрацюючи як із німцями, так із червоними партизанами та радянськими каральними органами, проводили масові убивства українського цивільного населення.  В нинішній Польщі, всі хто воював в АК та інших польських збройних формуваннях, зараховані до когорти героїв. Однак їх дії і вчинки часто не мали нічого спільного  із героїзмом.

 1942 р. був створений польський регіон «IV Сільський Винники АК» (кодова назва «Dalia» («Далія»). Комендант — Єжи Венгерський (Jerzy Węgierski).

1944 р. (квітень) — в районі Кривчиці — Чортова скеля — Винники розгорнуто перші три польських підрозділи лісового 14 Язловецького уланського полку (для боротьби з німецькими військами і УПА).   

У червні 1944 р. в селах біля Винник – Чишках, Білці Королівській, Білці Шляхетній та ін. були створені озброєні польські осередки, які розпочали напади на навколишні українські села.  Всі напади польських боївок супроводжувалися катуваннями та жорстокими вбивствами українців. У липні 1944 р. тільки у Львові поляки вбили до 400 українців.

Командир —  колишній капітан югославської армії Драган Сотірович, псевдо «Дража» (серб у віці близько 35 років, більш ніж середнього зросту, міцної статури, атлетична і смаглява особа). За штаб-квартиру він вибрав собі будинок сержанта Людвіка Ламаша («Віха») на Третій Вульці (тепер с. Соснівка). Секретарем капітана «Дражи», який мав труднощі з польською мовою, була Чеслава Гнатівна «Христина». «Дража» палив українські села, вбивав та катував їхніх мешканців, воював із УПА, які намагалися захистити ці села від польського терору. Зокрема, він брав активну участь в спалені села Шоломия (10-11 червня 1944 року). 

У Польщі зняли навіть фільм про цього "героя" - "Дража – четник. Легенда Кресів". 

У книзі-спогадів Василя Галаси «Орлана» є відомості, що «Дража» брав участь у мирних перемовинах з УПА: «Тільки після того, як ми покарали убивць, польська сторона відгукнулась на наші мирні заклики. 29 квітня 1945 р. у с. Селиська Березівського повіту відбулась перша зустріч із представниками АК. Нашу сторону репрезентував Іван Кривуцький – “Аркадій” та районний ОУН “Борис”. Польську делегацію очолював капітан АК “Пірат-Дража”, серб за національністю. Домовились про припинення протистояння. Після цього напади порідшали, але повністю не припинились, бо діяли ще й інші банди, не пов’язані з АК».

Командування АК проводило в цей період так звані «профілактичні заходи». В акціях брали участь близько 500 бойовиків з Чишок, Винничок, Гончар, Давидова, Старого Села і Білки під командуванням капітана «Дража». Так в с. Шоломия ― читаємо в українському звіті: «10/11.6.44 р. о год. 24-ій поляки зі Старого Села, Давидова і Гончар окружили село і почали нищівну акцію, що до неї приготовлялися кілька днів. Почавши обстріл з двох сторін відділами, подалися в середину села. Крім запальних куль із крісів, почали кидати на хати запальні гранати та посипати легкозапальним порохом стріхи. Село загорілось з полуденної і західної сторони. Тільки від східної сторони село було вільне. В акції брало участь около 500 чоловік, зо 7 командирами, які держали зі собою зв'язок через вершника. Мали зі собою також санітарний відділ з жіночою обслугою, яка опісля кинулась запопадливо на грабунок. Було багато порожніх возів, призначених на зрабовані речі. Напасники на руках мали білі опаски. Коло год. 2-ої малий відділ УПА з'явився на підмогу селові й напасники хутко втекли. Бандити були узброєні в скоростріли, автомати, кріси й гранатомети».

Два дні крові: польська “Буря” над українським містом. Львів, 23 і 24 липня 1944 р. 

Акція «Буря» (Burza) — остання спроба поляків втримати «креси всходні» перед вторгненням Червоної армії. Готуючи цю операцію проти німців, АК продовжувала війну проти українців.  Наказ на початок акції «Буря» у Львові та в терені командувач Львівського округу Армії Крайової полковник Владислав Філіпковський отримав від генерала Армії Крайової Казімежа Соснковського 7 липня 1944 р.

Перед польськими повстанцями ставилось завдання – здобути місто перед вступом туди Червоної Армії та завести адміністрацію, яка на правах господаря мала репрезентувати польську владу перед більшовицьким командуванням.  Львівський відділ Владислава Філіпковського налічував до семи тисяч осіб, з яких близько трьох тисяч увійшли до міста в першу ніч.

За свідченнями очевидців,  у Львові, лише за два дні — 23 і 24 липня — було розстріляно понад 150 українців.

22   липня 1944 року радянські війська 1-го Українського фронту підійшли до Львова та розпочали бої за місто. В ніч на 23 липня залишки німецької окупаційної адміністрації, ґестапо та поліції покинули Львів і польські бойовики Армії Крайової, в рамках операції «Буря», долучились до вуличних боїв у місті та прилеглих околицях.  Львів прокинувся спустошеним і мовчазним.

І саме тоді, коли всі чекали на прихід Червоної армії, до міста увійшли зовсім інші “визволителі” — польські бойовики Армії Крайової.

На будинках майоріли біло-червоні прапори, а по вулицях ходили спільні патрулі польських бойовиків і радянських військових розвідгруп.

Польські бойовики, маючи заздалегідь складені списки українців, почали проводити облави, арешти, обшуки. 

Але “успіх” тривав недовго.

Лондонський еміграційний уряд потрактував цей етап акції «Буря» надзвичайно успішним і її керівник – полковник Філіпковський підвищений до генерала бригади та разом з кількома іншими вищими офіцерами нагороджений орденом Віртуті Мілітаріі (лат.: Virtuti Militari – Військова Доблесть) – найвищою військовою нагородою Польщі за мужність перед лицем ворога, еквівалентом британського Хреста Вікторії.  

27 липня радянські війська повністю зайняли Львів. І вже наступного дня Філіпковського “запросили” до Управління НКВД. Там йому коротко пояснили: Львів — місто радянської України.

Після цієї “розмови” польські прапори зникли з міста, Армія Крайова здала всю зброю, а її особовий склад було розміщено в казармах під контролем радянської комендатури.

Самого Філіпковського відправили до Житомира — нібито для координації з Військом Польським. Але одразу після приземлення його заарештували й заслали до Сибіру.

31 липня радянська влада організувала зустріч для всієї “польської адміністрації Львова”.

Після цієї зустрічі ніхто не повернувся. Усі — коменданти, урядовці, активісти — були арештовані, розвезені по львівських тюрмах і засуджені до 10–20 років ув’язнення.

Так закінчилася остання спроба поляків “повернути” собі Львів.

Без боїв, без слави, без героїв.

 1 листопада 1944-го, в день поминання померлих в польському костелі, декілька тисяч польських мешканців Львова вийшли з протестом на Личаківський цвинтар, на могилах радянських солдат написали гасла «Не віддамо Львова СРСР!», «Слава борцям за польський Львів», вигукували антирадянські гасла, співали гімн Польщі.

Фото 1945 р. Чишки. «Дража» перед виїздом до Перемишля після втечі з в'язниці у Львові. Зліва направо: «Христина» Чеслава Гнатівна, «Дража», Казимир Ламаш брат Ядвігі, Ядвіга Ламаш, невідомий з псевдом «Лис», Владислав Прушковський «Боксер» - ад`ютант «Дражи» (з книги "Czyszki koło Lwowa: historia w dokumentach i wspomnieniach 1350—2008").
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

І

Драган Сотірович (пол. Dragan Mihajlo Sotirović; серб. Драган Михајло Сотировић; фран. Dragan Michel Sotirovitch; псевдо „Draża”, „X”, „Michał”; 1913-1987) – капітан Югославської армії, бойовик АК, кавалер «Orderu Virtuti Militari» V класу. З 1934 р. служив у королівській Югославській армії. З 1941 р. брав участь у бойових діях з німцями. Був узятий у полон (у Югославії). Разом з іншими югославськими офіцерами перебував в таборі військовополонених № 325 в Раві Руській, а потім у Стрию. Симулюючи хворобу (апендицит), був переведений до лікарні, з якої він втік 13 січня 1944 р.  Після цього зв'язався з АК і був відправлений на перевірку до с. Зубра (біля Львова).