понеділок, 22 жовтня 2018 р.

ВИННИКІВЩИНА В ЧАСИ ЗУНР (1918-1919 рр.). Частина II.




22 листопада 1918 р. всупереч наказу полковника Гната Стефаніва УСС відступити до Борщович і перекрити залізницю Львів-Броди. Сотник Осип Букшований відвів УСС на лінію Підбірці-Лисиничі-Винники-Чишки, започаткувавши фронт блокади Львова.
Після залишення Львова, гарматна батарея поручника Юрія Полянського, яка воювала у місті від 6 листопада, дислокувалася  у  Винники. Тут до неї долучилися прибулі із Золочева батареї поручників В. Сорокевича, Володимира Галана, Андрія Бучака, а також ще дві батареї — вони зайняли позиції на підльвівському фронті в Прусах, Ляшках Мурованих і Дублянах.
Спомини отця А. Базилевича, духовника Українських Січових Стрільців, про листопадові події у Винниках і околицях:
«Вже 2-га вночі (22 листопада). Ми взяли напрям вулиця Академічна, Чортківська скала, Лисиничі. Ніхто не знав Львова, бодай околиці. Йшли на сліпо і зайшли десь, де годі було фірам переїхати… По 6-тій рано опинився я в Лисиничах і зайшов до священика Оляновича. Тут переспав я три години мертвецьким сном. Священик приймав всіх, що приходили до нього, старшин і вояків. Около 11-ої подався я у Винники і прийшов там за годину. Тут безлад. Крім Українських Січових Стрільців і військових частин під проводом Газдейка, Рудницького Івана і високого четаря Левицького, все проче йшло юрбою. Старшини, підстаршини, мужва стояли і чекали. Над’їхав польський панцирник і зачав обстрілювати Винники із скорострілів. Великий переполох, вояки врозтіч. Ми всього не бачили, бо зайняли фабрику тютюну І та ІІ поверх і зачали з крісів стріляти на панцерник. Це були курені Микитка і Билинкевича. Я був при 6-ій сотні Дзюбака в партері, дім заслонював нас від панцерника. Не вспіли ми розвинутись, коли одержали огонь в плечі. Стріли ззаду падали з ліса, противного від Львова. Шлях опанований панцерником спереду. Отже, треба взад перебитися. Дзюбак каже: «Мусимо перебитись, або я собі в лоб дам. Інакше поляки переріжуть нас». Хлопці подались за ним на Винники скоком, як сернюки.
Критикують за найменший уривок, бо вогонь з двох боків. Були б вигинули всі від наших різних куль, бо з лісу не стріляли поляки, але свої, що скорше втекли наперед. Стріляли на тих, що хотіли боронити Винник. Билинкевич пішов з вояками висадити шини, щоб панцерник не вернувся до Львова. Але ж зрозумів небезпеку і втік. Настав спокій.
О годині 3-ій з полудня вийшов я пішки з Винник, щоб найти обоз і мого чуру з церковними речами. Багато вояків вертало у Винники, завертані польовими жандармами, а ще більше стрінув я тих, що перші дали ногам знати. По дорозі полишали кріси, наплічники. В однім місці розсаджували вояки шлях ручними гранатами на приказ Стефанова. Утікачі почули гук: «Польська артилерія б’є» і втікали дальше».
З 22 листопада до 10 грудня на кожній ділянці українсько-польського фронту відбувались бої місцевого значення.
23 листопада польське військо зайняло Винники, але ненадовго. Вже між 6 і 8 грудня УГА вибиває поляків з міста. В цей час, після боїв початку грудня, лінія фронту довкола Львова проходила через Брюховичі – Збоїська – Кривчиці – Майорівку – Пирогівку – за Козельниками – за Сокільниками – за Скнилівом. До середини квітня  1919 р. фронт проходив по лінії Підбірці – Лисиничі – Винники – Чишки, а поляки здебільшого оборонялися.
В перших днях грудня українські частини під Львовом перейшли до наступу й витиснули ворога до кільця Басівка — Солонка — Пасіки-Зубрицькі — Підбірці — Жидятичі — Грибовичі, здійснили спробу перервати залізничну лінію Львів — Перемишль, їм вдалося захопити на короткий час Городок.
16  грудня 1918 р. польський екіпаж у складі пілота С. Стецай, спостерігача Казімєжа Шмідта здійснив розвідку за маршрутом Львів – Пустомити – Винники – Дубляни – Брюховичі – Львів.
27 грудня 1918 р. відбувся штурм Львова. Українці взяли Боднарівку, Сихів, Зубру, Козельники, Персенківку, але були змушені відступити після 3-денних боїв.
19 березня 1919 р. польським військовим судом на кару смерті через повішення були засуджені: «Юліан Саламонович, народжений 17 березня 1898 р. у Винниках, мешканець Львова, греко-католик, син Томи і Анни, стану вільного, помічник теслі, без маєтку, некараний. Михайло Фолис, народжений 21 серпня 1892 р. у Скнилові, греко-католик, вільного стану, син Йосифа і Анни, господар, закінчив агрономічні курси, власник реальності, некараний». У звинуваченні вказувалось, що «... у Львові під час польсько-українських боїв, тобто від початку грудня 1918 до 11 березня 1919, стан і розміщення, сили і переміщення польської армії та інші предмети озброєння тієї ж у тій цілі досліджували, щоб про них дати знати ворожій українській армії, і очевидно її про це повідомляли, а також, що в обложеному Львові збирали людей, зброю і амуніцію, щоб в порозумінні з облягаючими Львів українцями у відповідний час вдарити в тил боронячих Львів польських військ, щоб тими діями спричинити шкоду польській армії, натомість допомогти армії противника...». Внаслідок «помилування» кара смерті через повішення була замінена їм розстрілом. Страту виконано на Цитаделі в присутності о. Євгена Дудикевича, пароха церкви свв. Петра і Павла. Розстріляних поховали у спільній могилі на 38 полі Янівського цвинтаря, де невдовзі було встановлено дубовий хрест і насипано невеликий курган. На тому ж полі був похований розстріляний 27 червня 1919 p. четар Українських Січових Стрільців Роман Шевчук.
З квітня 1919 р. ініціатива у веденні війни поступово переходила на польський бік. Важливу роль у цьому переломі відіграла сформована з поляків у Франції на кошти Антанти 80-тисячна армія Ю.Галлера.
16 квітня 1919 р. поляки в друге здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА.
17—18  квітня 1919 р. — бої з поляками навколо Винник.
16—18 липня 1919 р. УГА відступила за р. Збруч. Територію ЗО УНР окупували польські війська. Поразкою ЗУНР і її молодої армії закінчилася перша фаза дев’ятимісячної українсько-польської війни. Ще багато пролилося крові в цій війні. Багато винниківчан не повернулося додому. Але життя вони віддали не даремно – Україна стала незалежною.
Список винниківчан, що загинули або померли під час І світової війни і в час визвольних змагань 1918–1921 рр. (за Михайлом Влохом, 1970 р.).
Під час I світової війни загинули як члени Легіону Українських Січових Стрільців: Швець Григорій, Губка, Домазар Теодор, Пивовар Дмитро, Філь, Шустер Дмитро, Шустер Теодор, Олексів Василь (помер у Винниках), а в інших формаціях австрійської армії загинули: хорунжий Ординець Михайло, Ціньовський Володимир, Коваль Омелян, Партика Омелян, Курчак Дмитро, Ханас Григорій, Хома Йосиф, Вислобоцький, Грицай Григорій, Дмитерко Філомен, Гуль Григорій і Гуль Теодор (обидва сини Василя), Голіян Василь (син Андрія), Голіян Ісидор, Весна Павло, Врецьона Іван, Врецьона Михайло, Врецьона Григорій, Влох Омелян (помер в Ростові Н/Д) та інші.
Загинули у Визвольній боротьбі як члени Української Галицької Армії: Врецьона Філомен, Олексів Яків, Вовків Євген – у боях на Персенківці набрався тифу і помер у Винниках; Вовків Олекса, повертаючись з австрійської армії, був побитий поляками й помер у Винниках – обидва сини директора школи; брати Саламоновичі були розстріляні поляками під час боїв за Львів; Врецьона Юрій (дяк) був замордований поляками як полонений; Врецьона Теодор був розстріляний більшовиками. І це далеко не весь список.

Джерела

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 420 с.




1 коментар: