середа, 10 жовтня 2018 р.

БІЛА РУСЬ – географічна назва різних регіонів колишньої Київської Русі (новгородської, української й білоруської земель) та Московії. Карти XV-XVIII ст.

     Біла Русь (лат. Russia Alba, Ruthenia Alba, фр. la Russie blanche, грец. Λευκορωσ(σ)ία) — спочатку штучна географічна назва, що використовувалась переважно в західноєвропейському науковому середовищі щодо різних регіонів колишньої Київської Русі та Московії.  Вперше - під 1305 р., але у такому пiзньому джерелi як Густинський лiтопис (український літопис початку XVII ст.).  У XIVXVI століттях західна частина майбутніх Мінської і Вітебської губерній, Гродненщина (виключаючи Берестейщину) називалася Чорною Руссю, а південна болотиста і лісиста рівнина — Поліссям. Стосовно частини сучасної території Білорусії, а саме до Полоцької землі, назва “Біла Русь” стала зрідка появлятися на картах лише в кінці XVI ст.

Білу Русь (Alba Russіa), починаючи з XV ст. і до XVII ст., європейські картографи відносили переважно до земель, що належали Великому Новгороду або Московському князівству. Однією з найпізніших карт «Russie Blanche ou Moscovie...» з позначенням Росії як Білої Русі є карта 1748 р. з  атласу французького географа Жіля Робера-де-Вогонді. 1472 р., з втратою незалежності Новгорода, європейці переносять назву Біла Русь на Московську державу. Близько 1255-1260 рр.  Incipiunt Descriptiones terrarum” вперше фіксує назву Alba Russia (щодо Новгородської республіки).

До XX століття білоруси вживали самоназву литвини та русини. Самоназва білорусів як етнонім почала прикріплюватися до білоруського етносу (майже на всій його етнічній території) лише в середині 1860-х років (після національно-визвольного повстання 1863—1864 рр. у працях російського етнографа Родеріха Еркерта). Термін «білорус» («білорос») ще й в кінці XIX ст. не вповні засвоївся білоруським населенням. У 1903 р. етнограф Євген Карський зазначив, що найбільш консервативне селянство не знало цієї новоствореної книжної назви. Форма сучасної назви — білоруси — виникла в XVII столітті та почала насаджуватися російською царською владою супроти назві — литвини. У цей же час з'явилася назва для білорусько-українського населення — поліщуки. Як самоназва етнонім білоруси набув широкого поширення лише після утворення Білоруської РСР (1919). Після створення Білоруської РСР відбулися радикальні зміни у функціонуванні білоруської мови, виробленні літературних норм. Проте в післявоєнний період його функції різко скоротилися, більша частина білорусів перейшла на російську мову у всіх сферах суспільного життя. У 1988 в білоруських школах навчалося лише 14 % всіх школярів.

Цит. за А. І. ГЕНСЬОРСЬКИЙ. ТЕРМІН «РУСЬ» (ТА ПОХІДНІ) В ДРЕВНІЙ РУСІ І В ПЕРІОД ФОРМУВАННЯ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДНОСТЕЙ І НАЦІЙ [Дослідження і матеріали з української мови. — Київ, 1962. — Том. V. — С. 16—30.]:  «Походження назви «Біла Русь» на сьогодні ще не вияснене. О. О. Потебня дотримувався думки, що тут «білий» значить «вольний», тобто така Русь, яка під Литвою звільнилася від татарського іга. З таким тлумаченням не погоджувався академік В. І. Ламанський, правильно вказуючи, що і під Литвою Русь не була «вольною». На думку академіка В. І. Ламанського, термін «Біла Русь» був, можливо, загальновідомий вже в половині XII ст., хоч вперше виступає він у деяких німецьких авторів половини XIV ст. і в записках польського письменника Яна Чарновського, під 1382 р. (всі дані про це беремо з праці Є. Ф. Карського, Белоруссы, Вильна, 1904, стор. 114 — 118). Можна погодитися з Є. Ф. Карським, що назву «Біла Русь» надали населенню сусіди за кольором одежі (там же, стор. 117), якщо згадати назву «чорні клобуки», надавану в Києві за кольором шапок підвасальним тюркським племенам у XII ст. Проте не думаємо, що назва «Біла Русь» появилася щойно за зразком термінів «Великая Русь», «Малая Русь», створених в XIV ст. Візантією (Μακρα Ρωσσία, Μικρα Ρωσσία) на означення територій двох руських митрополій: північної московської і південної львівської (пізніше київської) (там же, стор. 117). Ця назва, імовірно, на декілька століть вчасніша. Але трудно пов’язувати її з топонімічними назвами рік, озер тощо за кольором води, — на тій основі, що колись у сиву давнину у якогось неслов’янського племені слово «рос» чи «рус» було назвою води і тому відносити назву «Біла Русь» десь до передісторії, як це робить П. Ф. Кравінін у статті «Паходжанне назваў «Русь», «Белая Русь», «Чорная Русь» і «Чырвоная Русь» («Весці Акадэмії навук Беларускай ССР», Серыя грамадскіх навук, № 3, Мінск, 1956, стор. 53 — 66). Не може підлягати сумніву, що епітет «Біла» при «Русь» міг появитись лише тоді, коли вже сформувалась державна династично-територіальна організація «Русь». Але саме те, що сусіди так називали цю частину Русі і що це населення прийняло назву «Русь» як свою етнічну назву, спричинилося до остаточного самоусвідомлення білорусів як окремої народності».

Генрікум Мартеллус Германус (Henricus Martellus Germanus), німецький географ і картограф з Нюрнберга, який жив і працював у Флоренції з 1480 р. по 1496 р., у період між 1489 і 1492 роками видав що найменше дві карти світу. Карта світу 1489 р. зберігається зараз в національній бібліотеці Великої Британії (British Library), карта 1491/1492 рр. – Єльському університеті (Yale University). Південноукраїнські землі – Біла Русь (Russia Alba).

Цит. за М. Мітін «Белая Русь. Хроника употребления термина / Михаил Митин. - Рига : ИБИК, 2017.»: «Russia Alba на ній (карта 1489 р. – А. Б.) міститься на північ від Кримського півострова, між Дніпром і якоюсь безіменною річкою, що впадає в Азовське море на захід від гирла Дону. Створена тим же автором незабаром після 1491 версія Айхштетської карти (що зберігається в флорентійській Bibliotheca Nazionale), на відміну від оригіналу, показує Russia inferior sive Alba (тобто Русь Нижню або Білу) на північному березі Чорного моря».

Цит. за М. Мітін «Белая Русь. Хроника употребления термина / Михаил Митин. - Рига : ИБИК, 2017.»: «Каллімах глибоко вріс в польську культуру, проявом чого стала написана ним у 1490 р. Мова про турецьку війну, адресована папі Інокентію VIII. У цій промові він вихваляв Польщу і її могутність, здатну дати відсіч Туреччині. Він зауважив: сміливіші почали просуватися вліво і вправо, шукаючи все більше родючих країв, і з одного боку розлилися в напрямку Чорного моря, населяючи Поділля і Білу Русь, а з іншого – узбережжі Вісли, Мазовію і здачу земель Чеського королівства.... Каллімах розміщує таким чином Білу Русь – що йде з півночі на південь, на Чорне море – вліво, або на схід від Поділля. Така південна локалізація Білої Русі була характерна для частини італійських письменників, особливо для калімахавого вчителя, Пампонія Лета. Однак згадка Каллімаха була настільки загальна, що в якості його “Білої Русі” можна розуміти навіть всі руські землі на схід від Поділля».

1507 р. Йоханнес Рюйш. Карта “Uniuersalior cogniti orbis tabula ex recentibus confecta obseruationi” (Універсальна карта світу з відомими і новими спостереженнями) опублікована в Римському виданні «Географії Птолемея». Територія України – Русь (RVSSIA; Західна Україна), Поділля (PODOLIA) та Біла Русь (RVSSIA ALBA; Українське Лівобережжя).

Карта Світу 1459 р., венеціанського монаха,   Фра Мауро або Мавро (Fra Mauro) — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнословянські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок.

На карті територія в районі Наддніпров’я (українські землі Великого Литовського Князівства) названа Червоною Руссю (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мауро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).

На карті Миколи Кузанського (1460) назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфена). На глобусі Меркатора (1541) Біла Русь (Russia Alba) показана на схід від Пскова. На мапі “Carta marina”  Олафа Магнуса (1539) Біла Русь позначена біля озера Ільмень. На карті («Новий опис Польщі та Угорщини»; 1540) німецького вченого Себастьяна Мюнстера Московія і Біла Русь знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни й Сейму.

Нікола Сансон на своїй карті «Estats du Czar ou Grand duc de la Russie Blanche ou Moscovie» 1648 р. позначив територію сучасної Росії як «Біла Русь або Московія» (la Russie Blanche ou Moscovie).

Французький географ та картограф П'єр Дюваль в 1677 р. назвав свою карту усіма трьома назвами, що були вжитку в цей період: «Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie» (Московія, інакше звана Велика або Біла Русь).

Французький видавець і картограф Юбер Жайо в 1685 р. видав мапу “La Russie Blanche ou Moscovie divisee suivant l’Estendue des Royaumes, Duches, Principautes, Provinces et Peuples: qui sont presentement sous la Domination du Czar de la Russie, cognu sous le Nom de Grand Duc de Moscovie” (Біла Русь або Московія…). 

На карті 1688 р., італійського гравера та картографа, Джакомо Кантеллі да Віньола зображені Росія й суміжні держави, назва мапи –  «Russia Bianca o Moscovia». Сучасна Білорусь позначена як Litvania.

1700 р. Нікола де Фер. Карта – “Carte des Estats de Suede, de Dannemarq, et de Pologne; sur la Mer Baltique”. На карті містяться написи: Русь Біла або Литовська, Russie Rouge Polonoise (Русь Червона Польська), Московське Царство або Велике князівство Московське і т. д

У Речі Посполитої назва Біла Русь  з кінця XVI ст.. вживалася стосовно до частини сучасної території Білорусії, а саме до Полоцької землі. З 1620-х рр..  термін закріпився за східними, подвінсько-подніпровськими, землями Великого князівства Литовського. У Московії Білою Руссю в першій половині XVII ст.. називали всі східнослов'янські землі Речі Посполитої, а їх жителів «білорусцями».

У шведському архіві зберігається лист (писаний латиною) присвячений невмирущій памяті Богдана Хмельницького (1658 р.). Підписаний «F». В ньому згадуються імена Даніеля Олівенберга, Івана Виговського та багатьох інших людей. Там багато разів згадано Московію і Білорусь (Alba Russia; білоруські землі) [Marina Trattner, FB, 2021].

Самоназвою жителів Білої Русі залишався етнонім «русини» або політонім «литвини». У XIX ст.., коли білоруські землі входили до складу Російської імперії, з розвитком російськомовної системи освіти серед місцевого населення поширився етнонім «білоруси». З 1890-х рр.. назва «Білорусія» (а пізніше і «Білорусь») стала загальноприйнятою для позначення всіх територій компактного проживання білоруського етносу.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с. 

 

 


1489 р. Генрікум Мартеллус Германус 

1550 р. Баттіста Агнесе

1648 р. Нікола Сансон


1677 р. П'єр Дюваль 

1688 р. Джакомо Кантеллі да Віньола


Немає коментарів:

Дописати коментар