Показ дописів із міткою Різдво у Винниках. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Різдво у Винниках. Показати всі дописи

неділя, 28 грудня 2025 р.

Спогади дитинства та юних літ. ВИННИКИ 1970-і – 1980-і рр. Різдво у нашій родині. Святкування іменин мами.



Моя мама – МАРІЯ (давно її вже не має з нами, померла молодою). Другий день Різдвяних свят (8 СІЧНЯ - Собор Святої Богородиці). З 1971 р. (коли батьки збудували хату) і до 1996 р. (включно, поки жила мама) до нас приходили гості й вітали МАМУ з днем ангела. Це було незабутнє дійство.

До свята готувалися з самого ранку (дефіцитні продукти були заздалегідь придбані, деякі «по блату» - бо такі були часи). Спочатку всі ми йшли до церкви, і лише після святкової літургії бралися до «роботи». Ми жили скромно (в тата зарплата – 130-140 руб., в мами – 90 руб.), але столи були накриті по «повній програмі», як і в більшості людей в ці Різдвяні дні. Так столи, а не стіл. Бо МАМУ приходило вітати скільки людей (30-40), що ледь їх можна було розсадити.

Навіть спробую їх згадати: мами рідний брат вуйко Микола і вуйна Дана, мами рідна сестра Гєня і вуйко Влодик, двоюрідні сестри з Чишок Оксана і Оля з чоловіками Зеником і Богданом, інколи був мій стрик Ярослав з Монастирця, татова двоюрідна сестра Михайлина з чоловіком Юрієм, родичі і друзі Фірмани (Дмитро і Параскевія), мамина найкраща подружка Оксана Александер з вуйком Ігорем (я його називав вуйком), Файні і порядні друзі з Суховолі і Рудного (вуйко Ярко Коржинський з дружиною, Орко Александер) та ін. На третій день коляда продовжувалася в їхніх краях (мама з татом і вуйко Ігор Александер їхали колядувати до них – до ранку).

Та й загалом в нашому сімействі ніхто «дядьком» не називав, були вуйки і стрийки (стрики), не розумію чому зараз дехто, навіть з родини, інколи вже стидається цього слова. Я всіх своїх племінників і племінниць колись навчив теж до мене звертатися тільки «вуйко», а племінниці (дочки двоюрідних братів Любомира й Івана) з Монастирця і Львова Оксанка і Маруся і так завжди до мене зверталися і звертаються «стрийко».

«Ліричний» відступ завершено – повертаюся до гостей. Завжди приходила мами подружка і моя ХРЕСНА – Світлана з чоловіком Іваном, Литвини (вуйко Юрко і цьоця Люся — так я їх і дотепер називаю, хоча вони і не родина), добрі наші сусіди і друзі Березки (Степан і Марія), сусіди Даниляки, Звінські. Любив в цей день до нас навідуватися тата друг Віктор Осін (етнічний росіянин, глибоко віруюча і порядна людина).

Інколи в цей святочний день до нас навідувалися мами двоюрідна сестра цьоця Марійка з чоловіком Міретом (етнічний туркмен, український націоналіст, взагалі «прикольна» людина), мами троюрідний брат з Сихова вуйко Зеник з дружиною Галею.

Дехто приходив зі своїми дітьми, так що людей було тьма-тьмуща.

Атмосфера була Різдвяна. Колядували і веселилися цілу ніч. А репертуар колядок був – просто унікальним і різноманітним. Адже серед гостей були і вихідці із Закерзоння і їхні нащадки, уродженці інших регіонів Галичини, і не тільки Галичини… І коли навіть колядували традиційні колядки (які всі без виключення знали), при кінці колядки – кожен ще казав – а в нашому селі колядували так… (і ще стовпчик колядував вже сам). Шкода, що це не було зафіксовано на камеру (та в родині й камери ніхто й близько не мав).

Дехто з гостей після святкування повертався до дому, але частина залишалася, брала «РІЗДВЯНУ ЗІРКУ» і йшла колядувати по Винниках. Були часи…

Багатьох з них вже не має з нами! Вірю що вони на небесах!ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ тобі МАМО!!! Вічна пам'ять всім хто любив Бога, УКРАЇНУ і свою родину!

четвер, 25 грудня 2025 р.

Спогади дитинства (1970-і рр.) про Українське Різдво у Винниках 6-19 СІЧНЯ!


Вифлеємську звізду зробив вуйко Дмитро Фірман. З нею мої батьки, родичі й сусіди ходили колядувати майже цілий січень, з 6 по 19. Колядували у Винниках по сусідах і знайомих. Колядували у Чишка (там в нас багато родини). З цією звіздою їхали в Суховолю до наших добрих друзів — Коржинських. Часи були застійні, молодь, мабуть, цього не зрозуміє. Але в наших краях в дні Різдва сильно не переслідували, хоча хтось міг і закласти й тоді на роботі — велика неприємність. Для прикладу: вуйко Дмитро Фірман був викладачем педучилища і членом КПРС (але одночасно він мав мужність зробити цю Вифлеємську звізду й організувати коляду), тато працював інженером на «Мікроприборі» і т. д.

В день люди були на роботі, а у вечері й аж до ранку ходили колядувати. Це були прекрасні моменти в житті. Атмосфера РІЗДВА у ВИННИКАХ була чудова!!! Коляда лунала від «Забави» й «Кута» до «Камчатки» і «Негрів», від «Загороддя» до «Сахаліну»!!! Колядували всі – від «малого» до «старого»!!! Таке не ЗАБУВАЄТЬСЯ!!! Це наші традиції. Це наше коріння!! 

ФОТО (середина 1970-их рр.). РОЗЛАВКА; колишня вул. Ульянова (тепер вул. Соборності). Зліва направо: Фірман Дмитро, Байцар Марія, Березка Степан, Фірман Параскевія, Березка Марія, Голод Євгенія, Голод Володимир (з різдвяною зіркою). Фото: Байцар Любомир.




субота, 14 січня 2023 р.

Старий Новий рік. Спогади дитинства. 1970-і рр. Винники (Львівщина).

За традицією 14 січня, на Василя або ж Старий Новий рік, заведено засівати. В наших краях вважається, що не варто в цей день давати або брати що-небудь у борг, адже «цілий рік може пройти в боргах». Також на старий Новий рік не заведено виносити сміття, бо «так можна винести все щастя з дому».

На світанку (6 год) починав ходити по хатах родичів, сусідів та знайомих і засівати, бажаючи господарям багатства та злагоди й усіляких гараздів у Новому році. Це був один день у році коли мама дозволяла пропустити школу (з відвідуванням школи було строго, ніякі мої фантазії про видумані хвороби не проходили!). Засівав житом або пшеницею. Фіртки в господарів були відкриті, на веранді, або на дворі «включали» світло. Люди пускали до хати знайомих і незнайомих засівальників. Засіяну пшеницю в хаті не можна було замітати, аж на наступний день і - не викидати, а віддати пташкам.

Це був тривалий в часі процес. Майже всі засівальники теж починали ходити з 6-7 год. Зими були морозні й сніжні. Деколи важко було йти дорогою – бо лежав «великий» сніг, а дороги бічні майже не чистили від снігу. З початку йшов до діда Олега і баби Ганни (проживали на вул. Кривоноса; Загороддя), пізніше – довга дорога на Чишки (село за Винниками). Там сіяв в цьоці Марійки Мозіль (там проживала і моя прабаба), а пізніше у вуйка Петра Кулешка. Далі – через Кільцеву, Радгосп на «Забаву» (місцевість і вулиця у Винниках) до хресної мами Світлани. Обов'язково – дєдьо Михайло (так ми називали вуйка, рідного брата баби, уродженця Закерзоння). Проживала його родина біля стадіону. По дорозі треба було зайти до Саєвичів – батьків моєї вуйни Дани (вул. Івана Франка; біля «Бойні»). Мама завжди давала вказівки, щоб нікого з близьких людей не пропустити!! Дальше дорога «на Винники» (так в нас говорять про центральну частину): сімейство Литвинів (колеги батьків; вул. Івасюка; «Сахалін»), цьоця Михайлина (військове містечко в лісі). Повертаючись додому – засівав навіть незнайомим людям, а на сам кінець сусідам. Була вже 10 год ранку. Кілометраж серйозний – 7–8 км. Пшеницю, що залишилася – висипав курям. Настрій на цілий день – бадьорий і веселий!!!

Вінчування з тих літ:

Сію, сію, посіваю, з Новим роком Вас вітаю!

На щастя, на здоров'я, на той Новий рік,

Щоб у вас все було краще як торік!

Щоб родилось жито-пшениця і всяка пашниця. Христос ся Раждає!!!



вівторок, 3 січня 2023 р.

Підготовка до Різдвяних свят. Спогади дитинства (1960-і - 1970-і рр.) про Українське Різдво у Винниках 6-19 СІЧНЯ!


Кожна українська родина свято береже традиції та шанує своє коріння. Після свята Миколая (19 грудня) дідо Олег та баба Ганна нас внуків починали вчити колядок: вивчали нову та повторювали старі. В пам'яті закарбувалася підготовка до Різдвяних свят.

В Галичині до свят (старші люди казали - свєт) готувалися всі, навіть комуністи (підпільно). Одне комуністи робили підпільно в ті часи, це святкували Різдво. Підготовка до Різдвяних свят — це багатовікова традиція й божественне дійство.

Всі готувалися до великого святкового марафону. Підготовка до Різдвяних свят розпочиналася в кінці грудня. На вулиці стояв густий, ароматний запах вудженого м’яса, шинки, ковбас і шпондерів. Йшов вулицею і біля кожної хати стояла бочка. А з неї снувався запашний дим. І вже тільки від одного запаху було зрозуміло, що в Україну йде РІЗДВО.

На дворі керував процесом дідо Олег. Важко уявити Українське Різдво без домашніх ковбасних виробів. Треба було заколоти, або зарізати свиню. Сам процес «різання» свині, як в нас кажуть у Винниках, дуже важливий. Запрошували сусіда різника п. Степана, він не був професійним різником, але цю справу добре знав. Як правило, починалася робота вдосвіта. Аби впорядкувати тушу та свіжину, збиралася вся родина – разом працювали, разом робили традиційні страви зі свіжини, разом куштували. Основна традиційна страва готувалася в обід, коли тушу розібрали - це свіжина. Це тушковані у спеціях та власному соку обрізки свинини, які потім подавалися на стіл з бульбою й квашеною капустою. Також був цікавим процес копчення. М'ясо та сало вимочувалося кілька днів в розсолі. Потім коптили дровами з бука, граба й фруктовими деревами. Після копчення м'ясо та сало знімали й вішали в коморі, або кладовці. Звідки уже за потреби баба відрізала, що коли знадобиться. Мушу сказати, що старші люди ласували м'ясом нечасто, бо кожен тиждень тримали три пісні дні - понеділок, середу та п'ятницю, а крім того – чотири річні пости, коли м'ясо дуже рідко вживали. Тому господарям вистачало однієї-двох свиней.

Традиційно робили кашанку (кишку, кров'янку) з гречкою. Але перед тим була дуже кропітка робота – полоскання і чищення свинячих кишок. Обов'язково до кашанки додавали багато цибулі й шкварок, без яких я не уявляю традиційної кашанки. Називали цю страву кашанка від слова каша, як основного складника на ряду з кров'ю. Без кашанки не обходилися різдвяні свята! Робили ще сальцесон зі свинячої голови. Для приготування треба було добре вимочити й вичистити свинячий шлунок. Начиняли сальцесон злегка привареним і посіченим свинячим м'ясом, салом, вухами, підчеревиною, змішаними з часником, перцем і сіллю. Потім кілька годин варили на вогні. Тримали сальцесон під гнітом (використовували великий річковий камінь), щоб позбавити зайвої вологи. Робили паштет і «зайці». М'ясні страви готові. 6 січня вдосвіта ставили варити холодець і жінки починали готувати ВЕЧЕРЮ.

На Святий вечір готували 12 пісних страв.

В хаті тільки щось різали, парили, варили, мастили й перемащували. Вікна стояли запотівші від пари, а баба мала вдосталь сил гонити і командувати, коли щось було не так. У хаті пахло пампухами. Баба робила пампухи з маком, повидлом і з рожею. Майже всі в нас любили пампухи з рожею, а я любив з маком (з рожею не їм з дитинства). Пампуха хотілося вхопити ще гарячим і бігом з‘їсти. Але баба всьо виділа і давала по руках, бо пампухи можна було їсти тільки на Святу вечерю.

На Святвечір терлися бурячки з хроном, робилися голубці з тертої бульби, зверху политі присмаженою цибулькою, пироги (вареники; хоча в нас ніхто не казав «вареники) з капустою, пироги з бульбою, грибна мачанка, борщ з вушками, риба смажена, оселедець з цибулею, узвар...

Ще пеклися різноманітні пляцки, але на Святвечір їх не їли.

Дідо Олег готував Дідуха і вчив мене вінчувати. У хаті на підлозі грубо настеляли соломи, або сіна. Зверху застеляли коцом, капою, щоби не кололо. Дідух стелили на підлогу, а ввечері перед Святою вечерею, коли вся родина вже зібралася, вносили до хати під ялинку «меншого» Дідуха! Різдвяні свята наближалися!!!

Чекали на першу зірку. Перша зірка зійшла. Помолилися до образів. На кутики столу поклали зубчики часнику, жиби всі були здорові! Сіли вечеряти... Свічка, яку запалили на Святвечір, мала горіти всю ніч.

Перед Різдвом. 1973 р. Винники

субота, 31 грудня 2022 р.

Пасли пастирі ягнята в полі. Колядка з Любачівщини (нині Польща).

Спогади дитинства... Моя перша колядка.

Кожна українська родина свято береже традиції та шанує своє коріння. Після свята Миколая (19 грудня) дідо Олег та баба Ганна нас внуків починали вчити колядок: вивчали нову та повторювали старі. В пам'яті закарбувалася  щасливі роки дитинства

Пасли пастирі ягнята в полі. Колядка з Любачівщини (нині Польща).
Колядував мій дідо Соболь (Сабаль) Олег (1915 р. н., с. Улазів) і мене навчив.

Пасли пастирі ягнята в полі,
Полягали спати пізно уночі.
А один з них пробудився –
Чогось Матвій розкричався,
Вставайте браття!

Вставайте браття - нічо не горить,
Скажу Вам новину –
Христос ся родить.
А теперка, - хто шо має,
Хай з собою забирає -
Підем вітати!

Зайшли до шопи, зачали грати,
А старий каліка на то не зважав.
Обернувся сюда-туда, аж сі стрясла ціла буда,
Так сильно гуляв!

Йосип й Марія дивились на то,
Та й подякували пастирям за то.
Ісус руку простягає і їм царство обіцяє,
На тамтім світі!


Українська греко-католицька церква в с. Улазів (закрита)

вівторок, 9 січня 2018 р.

Винники (Львівщина). Коляда на Розлавці (світлини серед. 1970-их рр.)

Розлавка - історична назва частини Винник (кут теперішніх вул. Стрілецької та вул. Кривої, з навколишньою територією).
На австрійських мапах кінця XVIII ст. зображені вже поодинокі будиночки на Розлавці.  М. Влох в історико-мемуарному збірнику «Винники, Звенигород, Унів та довкільні села» (Чикаго, 1970 р.) виводить назву «Розлавка» від слів розвал, або провал. Бо такий вигляд має там стрімкий, зволожений і зсувний схил.

РОЗЛАВКА; колишня вул. Ульянова (тепер вул. Соборності)
Зліва направо: Фірман Дмитро, Байцар Марія, Березка Степан, Фірман Параскевія, Березка Марія, Голод Євгенія, Голод Володимир (з різдвяною зіркою). Фото: Байцар Любомир.

Зліва направо: Байцар Марія, Березка Степан, Фірман Параскевія, Байцар Любомир, Березка Марія,  Голод Євгенія, Голод Володимир (з різдвяною зіркою).
Фото: Фірман Дмитро