пʼятницю, 19 червня 2020 р.

ВИННИКИ (Львівщина). ГРАВЮРИ ТА ЛІТОГРАФІЇ поч. XIX ст.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ м. ВИННИКИ ТА ІСТОРІЯ ЗАСНУВАННЯ

 Територія Винник була заселена значно раніше, ніж виникло місто під його сучасною назвою. Вперше людина освоїла його околиці (пам’ятка Львів–VII) ще в пізньому палеоліті. Протягом тисячоліть одні культури змінювались іншими: археологи виявили сліди перебування носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки (ур. «Лазки», «Загуменки»), лендельської історичної спільноти (ур. «Торговиця»), культури лійчастого посуду (г. Жупан і г. Лисівка), пізньотрипільської (г. Жупан і г. Лисівка), шнурової кераміки (ур. «Лазки»), комарівської (с. Гончарі, с. Підберізці). Пам’ятки ранньозалізного віку зафіксовані в урочищах «Лазки», «Лісничівка», «Кут», «Підлужжя», «Загуменки», «Голянівка». У першій половині І тисячоліття н. е. тут з’являються поселення племен пшеворської (ур. «Торговиця», с. Підберізці), черняхівської культур (ур. «Кут»).

За переказами та легендами, Винники були засновані як селище виноградарів (винників). Клімат на той час був м'якшим ніж у наступні століття, тож не дивно що на південних і східних схилах росли виноградники.

За свідченням історичних джерел, «давні руські князі» мали з них чимало вина. Назва «Винники» свідчить також про заняття виноробством.  Писемні джерела подають відомості про значні насадження винограду, плантації якого простягались від схилів Замкової гори у Львові, вздовж теперішньої вулиці Личаківської і до Винник. Зауважимо, що між Львовом і Винниками аж до 1578 р. не існувало розмежування земель. Щорічно селище постачало до княжого двору 50—100 бочок вина і велику кількість кошиків винограду.

Підтвердження цьому знаходимо в описі Львова та околиць Мартіна Ґруневеґа, купця, а пізніше монаха, за походження німця з Ґданська, який жив у Львові від 1582 р. по 1602 р. (спогади Ґруневеґа написано протягом 1601—1606 рр.):

«... Львів ...лежить у такому місці, неначе це альтана посеред раю. Дуже гарні околиці. Як тільки трохи перейти через поріг, натрапиш на стільки дивовижних речей, що деінде треба було б подорожувати сто миль, щоб таке побачити. Тут широкі поля, гори і долини, пагорби і верхи, чагарники й ліс. Відразу за міською брамою це все не тільки можна оглядати, а й досягти руками. Не знаю міста у всьому королівстві, яке було б багатше на садки. Тут ростуть горіхи і сливи, завбільшки з куряче яйце, їх пакують у великі бочки і вивозять аж до Москви. Виноград з тутешніх садів не тільки носять кошиками на ринок, але й роблять вино до погребів по 50—60 бочок з одного преса. Завдяки умінню і пильності виноробів їхнє вино міцніє з року в рік, так що деякі вина приймають за привезені, а не місцеві... Кипариси і розмарини тут побачиш не тільки у вазонах, ай на ділянках. Гарні каштани, дині, артишоки та деякі іноземні рослини тут не дивина... Запашні нагідки, найкращі фіалки та інші свіжі квіти можна знайти тут у будь-який час цілий рік. І городи вони мають не тільки для пожитку, а й для забави, — у городах є гарні альтанки, ставки, навіть майданчики для кеглів».

У княжі часи на місці сучасних Винник була фортеця із поселенням, яка оберігала шлях на Поділля. Згодом її функції перебрав укріплений двір, а пізніше замок XVIXVIII ст. (територія сучасної тютюнової фабрики).

Вчені Львівського національного університету ім. Івана Франка Шаблій О. І., Муха Б. П. та ін. у праці «Географія: Львівська область. Топонімічний словник міст Львівської області» про Винники подають наступну інформацію: «Винники — за літописними даними засноване в другій половині XIII ст. (перша згадка датується 1410 р.). Про походження назви є кілька припущень. Частина дослідників вважає, що вона походить від винокурень (винниць), де виробляли вино. Інше припущення більш вірогідне. Воно пояснює походження назви від слова віно «придане, посаг, дарована земля». Дійсно, ці землі король Лев дарував за вірну службу колишньому львівському війтові німцеві Бертольдові. Тоді це поселення мало назву «Малі Винники» («Малий Винник»).

1290/1300 рр. король Лев Данилович подарував війтові Бертольдові Штехеру млин «Сільський кут» зі ставом поблизу Львова, а також село Малі Винники з млином, ставом, корчмою, хутір Підберізці та місцевість «Підпреськ».

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

1 листопада 1378 р.  Владислав Опольський (намісник угорського короля Людвіка в Галичині) підтвердив право на землі с. Малі Винники львівському міщанину і дідичеві Юрію (Григорію) Штехеру (внуку Бертольда Штехера).

За Жук М.І. «ОСОБЛИВОСТІ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ГАЛИЧИНІ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ XIV ст. НА ПІДСТАВІ ПРИВІЛЕЇВ КНЯЗЯ ВОЛОДИСЛАВА ОПОЛЬСЬКОГО». 2010 р.:

«1.ХІ.1378 р. князь, розглянувши разом з іншими старшинами прохання львівського міщанина, правочинного мужа Григорія Штехера, який скаржився, що поля, які належать до його села Малі Винники, по-різному поділені на ті, що керуються німецьким правом і руським звичаєм, внаслідок чого він зазнає труднощів і збитків, постановив замінити Штехеру його розрізнені поля і луки на свої у тому ж селі Малі Винники, але по іншу сторону річки, де є п’ять ланів, які він може обробити п’ятьма волами на підставі спадкового права iure hereditario з невід’ємною приналежністю до згаданого села [Akta grodzkie i ziemskie z czasw Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. 1872. t. III, N 25]».

Отже, першими володарями Винник був - німецький рід Штехерів  (XIII-XIV ст.).

Як виглядали Винники за Штехерів у XIII-XIV ст.? За Романом Бучко: «На півночі стояв укріплений замок. З лівої сторони ріки жили кметі та мешканці, які обробляли свою землю, займалися бортництвом, рибальством, дрібними ремеслами та випасом худоби. Можливо, були посередниками у продажі гончарних виробів з сусіднього села Гончарі, як ще недавно гаварецьку кераміку продавали візники з сусідніх сіл. Така спеціалізація була, напевно, і тоді взаємовигідною. Для транспортування потрібні були певні дороги суходолом і стара Звенигородська проходила через річку, можливо греблею, де був і млин і шинок, потім серпантином обходила замкову гору, теперішньою вулицею І. Франка і далі у Лисиничах злучалася з Глинянським трактом. Ще одна дорога розгалужувалася і заплавою Маруньки вела навпростець через узгір'я до Львова, — теперішня вул. Забава. Шинок, на який мали монополію Штехери, служив тоді радше як громадсько-культурний та інформативний центр. Вино, якого мешканці згодом поставляли по 50—100 бочок до Львова, зацікавлені могли спожити вдома, бо сама назва села свідчить, що засновники поселення з останньою назвою завезли з теплих країв виноградну лозу. Чи це були волохи, як вважав Шераневич в 12 ст, чи ті, якими володарював жупан набагато раніше, важко визначити.... Зрозуміло, що для зберігання вина потрібна була тара, бондарі не сиділи без роботи. Рибні ставки належали Штехерам, тому селяни могли ловити рибу поза ними. Схоже, що Штехери були добрими підприємцями і споруджували млини з трьома водяними колесами з дозволу короля, за що мусили в разі потреби посилати в похід одного каменеметальника».

Ігор Тимець. 2015 р.

1352 р., серпня 22. — ПРИВІЛЕЙ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ КАЗІМІРА III ЮРІЮ, РУПЕРТУ ТА МАРГАРИТІ - НАЩАДКАМ ЛЬВІВСЬКОГО ВІЙТА БЕРТОЛЬДА НА ВІЧНЕ ВОЛОДІННЯ МАЄТКАМИ ПІД МІСТОМ ЛЬВОВОММЛИНОМ СІЛЬСЬКИЙ КУТ, СЕЛОМ МАЛІ ВИННИКИ І ХУТОРОМ ПІДБЕРІЗЦІ, НАДАНІ ЙОМУ В МИНУЛОМУ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИМ КНЯЗЕМ ЛЬВОМ ДАНИЛОВИЧЕМ

В ім'я боже, амінь.  Оскільки в людській пам'яті затираються всі справи, якщо вони не закріплені урочистим оповіщенням документів і свідченням достовірних людей, ми, Казімір III, з ласки божої король Польщі, Краковії, Сандомирії, Ленчиці, Куявії, Померанії та Русі, доводимо до відома як сучасним, так і майбутнім поколінням, що у нашій та наших баронів присутності з'явились перед нами поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні сини доброї пам'яті Матія, колись львівського війта разом з панею Маргаритою, їх рідною сестрою. Вони достатньо і вірогідно повідомили нашу величність, що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті (а в цьому млині меляться або можуть молотися різні види зерна, крім одного проса), село, що зветься Малі Винники, з розміщеними у ньому млином, рибним ставом та шинком, разом з околицею, названою Підпреськ , що належить до цього села, з усіма їхніми пожитками, доходами, правами, володіннями, прибутками, чиншами, які відтепер там існують, з оброблюваними, необроблюваними, а також уперше викорчовуваними полянами, лісами, ожинниками, гаями, місцями для ловлі птахів і мисливства, водами та їх стоками, лугами, пасовищами, як також з усім, що до них належить у межах згаданого села Малі Винники і вищеназваної околиці, які там є і які можна собі уявити в майбутньому. І ці маєтки визначаються як даровані визначному мужеві Бертольду, колишньому львівському війтові, їхньому дідові великим володарем, блаженної пам'яті Львом, князем Русі, за його вірну службу. Вони водночас ласкаво просять нашу світлість, щоб ми зволили присвоїти їм і підтвердити за ними нашим королівським привілеєм всі названі вище маєтки. Ми ж, дійсно бажаючи зберегти права наших підданих, і передусім, жителів нашого міста Львова, віднині присвоюємо, наділяємо і даруємо вищезгадані маєтки вищеназваним Юрію, Руперту і Маргариті та їхнім нащадкам і нинішнім актом затверджуємо їх на вічні часи з правом спадкоємства мирно посідати, мати, держати, продавати, вільно відписувати, як це їм буде до вподоби. Крім того, ми, зваживши на вірні послуги, що їх вищеназвані Юрій, Руперт і Маргарита неодноразово виявляли нашій величності у слушний час, а також з уваги на їхні уклінні просьби, постановляємо ласкаво до них віднестись і їм щедро віддячитись відповідною відплатою. Так, з нашої особливої ласки названі вірні наші Юрій, Руперт і Маргарита та їх нащадки зможуть піднімати і будувати свої вищезаписані млини, кожний з трьома і скільки б їм потрібно було колесами. Хай вони вільно всіляким способом краще придумують, як для розвитку цих млинів використати річки або стоки вод з гір і долин через ліси та поля, через луки і мочари; хай володіють повним правом творити без усяких перешкод з боку панів будь-якого стану і становища та їх управителів. Свідченням цієї нашої грамоти велимо також, щоб ніхто з суддів вищеназваного Королівства Русі не міг судити кметів і мешканців вищеназваного села Малі Винники, крім дійсних дідичів, а дідичі за те мають служити завжди одним каменеметальником, коли в землі Руській буде оголошено загальний похід.

Для засвідчення цієї справи ми веліли скласти даний документ і скріпити його прикладенням нашої королівської печатки. Завершено і дано у Львові пізно в середу на Благовіщення славної святої діви Марії, року божого 1352. 

Присутні були діяльні та здорові: славний наш канцлер Генріх, віслицький каштелян, генеральний намісник Герман, староста Русі Авраам, наш кухмістр Прандота і Микола Далявський.

За Ігорем Тимцем (2015 р.): «З грамоти дізнаємось, що за отримані маєтності згадані брати та сестра мали під час загального походу «в землі Руській» дати до війська одного каменеметальника. До дібр Винників входили річки, пасовища, гаї, ожинники, місця для ловлі птахів та мисливства; в селі був шинок, рибний став та млин на три колеса. До Винників належала і околиця Підпреськ. Цікаво, що ще на кадастрових картах XIX ст. в районі сучасної вул. Забава позначено топонім «Пріска гора». Припускаємо, що саме тут і розташовувався давній «Підпреськ».

ГРАВЮРИ ТА ЛІТОГРАФІЇ

1823 р. Гравюра «Винники у Львівській окрузі». Антон Ланґе

1837 р. Літографія «Винники». Карл Ауер

1 коментар: